- •Лекція №1.
- •Тема 1. Сутність і роль політики та політології як науки у житті суспільства План:
- •1. Політологія в системі сучасного суспільствознавства
- •2. Предмет політології
- •3. Методи науки про політику
- •Тема 2. Історія світової та української політичної думки
- •2. Особливості розвитку політичної науки Нового часу. Політична думка Литовсько-Польскої доби в Україні.
- •3. Сучасна зарубіжна та українська політична наука
- •Література
- •Лекція 3.
- •Тема 3. Політична діяльність і влада. Політична система суспільства План:
- •1. Влада як суспільне відношення і як системоутворюючий чинник.
- •2. Ознаки, структура, суть, зміст, форма та функції політичної влади
- •3. Основні принципи реалізації політичної влади. Система розподілу влад у суспільстві. Аксіоми влади.
- •Література
- •Лекція 4.
- •Тема 4. Політичні режими. Демократія План:
- •1. Поняття політичного режиму
- •2. Тоталітаризм як історичний і політичний феномен
- •3. Авторитарний політичний режим
- •4. Теорії і моделі демократії. Демократичний режим
- •Тема 5. Держава як інститут політичної системи. Громадянське суспільство – сфера відтворення суб’єктів політики. Етнополітика
- •2 Історичні типи і форми держав
- •3. Сутність правової держави, шляхи її розбудови
- •Література
- •Лекція 6.
- •Тема 6. Громадсько-політичні об’єднання в політичній системі суспільства. Політичні технології План:
- •1. Поняття, структура, функції та тити політичної системи
- •2. Партії та партійні системи
- •3. Поняття про вибори та виборчу систему. Класифікація виборчих систем
- •Література
- •Тема 7. Політичні еліти та політичне лідерство
- •1. Генезис ідей політичного елітизму
- •2. Типологія політичних еліт
- •3. Системи формування і зміни політичних еліт
- •4. Сутність політичного лідерства
- •Роль і місце лідера в політичному житті
- •Література
- •Лекція 8.
- •Тема 8. Політичні культура, свідомість та ідеологія. Світовий політичний процес План:
- •1. Поняття політичної свідомості
- •2. Політична культура, її сутність та основні функції
- •3. Політична ідеологія та її рівні
- •4. Міжнародні відносини та глобальна політика
3. Сутність правової держави, шляхи її розбудови
Термін «правова держава» на перший погляд видається тавтологічним (як, скажімо, вислови «холодний лід» чи «гарячий вогонь»), оскільки будь-яка держава може вважатися правовою з огляду на наявність у ній законів, певної системи права. Однак у зазначеному контексті термін «правова» має дещо інше значення, ніж «законна», яке ґрунтується на тому, що не все законне є правовим і не всяка держава з наявною у ній системою законів є правовою. Сенс ідеї правової держави, яка лежить в основі відповідної теорії, полягає в тому, щоб зв'язати політичну владу, державу правом, підпорядкувати її дії закону. Пошуки принципів, форм і механізмів для встановлення належних взаємозалежностей та узгодженої взаємодії державної влади і права розпочалися ще в глибоку давнину.
Розвиток демократії безпосереднім чином пов'язаний із встановленням правової держави.
Головні принципи правової держави такі:
верховенство закону, його панування над усіма сферами життя;
правовий характер самих законів, тобто їх відповідність міжнародним правовим стандартам;
пріоритет прав і свобод особистості і її вільний розвиток; держава визнає за особистістю певну сферу свободи, куди втручання держави недопустимо. Загальновідома формула: "все, що не заборонено індивіду, йому дозволено", а для влади: "все, що не дозволено владі, їй заборонено";
взаємовідповідальність держави і особистості. У правовій державі відносини між ними будуються не тільки на правовій основі, але також просякнуті морально-естетичними обов'язками;
поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки, що виключає монополію будь-якого органу на владу.
Охарактеризувати правову можна як таку державу, в якій визнається пріоритет прав людини перед правами будь-якої спільноти, прав народу перед правами держави, де визначальним пунктом громадського регулювання є інтереси особистості, ці інтереси та гідність людей поважаються, як беззаперечні цінності, коли авторитет сили чи майна витісняються авторитетом людяності, освіченості, компетентності (що не можна сказати про неправову державу, де такими цінностями вважаються ідеологічні настанови, політична доцільність або економічна вигода).
Сутність правової держави полягає ще й у дотриманні закону тими, хто перебуває при владі, у взаємній відповідальності держави та громадян один перед одним. Це означає, по-перше, визнання громадянами авторитету права, закону, законослухняність, згоду й готовність людей жити і чинити так, щоб не уражати інтереси інших.
Забезпечення верховенства правового закону, прав і свобод людини і громадянина можливе лише за наявності третьої складової теорії і практики правової держави – поділу державної влади на законодавчу, виконавчу й судову з досконалим механізмом стримувань і противаг, який виключає монополізацію влади однією особою, органом або соціальною верствою і забезпечує відповідність усієї системи публічної влади вимогам права та їх послідовне дотримання. Кожна з гілок влади повинна мати певне місце в системі державної влади і відповідно до своєї природи, характеру функцій і призначення вести державні справи специфічними засобами у притаманних їм формах і межах. У правовій державі особливо важливу роль у системі поділу влади відіграє судова ЇЇ гілка. Суд – це орган захисту права від будь-яких порушень, у тому числі з боку держави. Істотна частина повноважень судової влади полягає у здійсненні конституційно-правового контролю за нормативними актами законодавчої і виконавчої влади. Суд покликаний захищати право як від будь-яких конкретних протиправних дій, так і від усіх протиправних норм.
Побудова правової держави – це довготривалий і складний процес перетворень у всіх сферах суспільного життя. Конституційне проголошення держави правовою може бути лише початком цього процесу і саме по собі не означає наявності в країні правової держави.