Розведення антибіотиків

Навчальна мета: уміти розвести антибіотик для постановки проби на індивідуальну чутливість організму до препарату; вико­нати скарифікаційну та внутрішньошкірну діагностичну проби на індивідуальну чутливість організму до антибіотика; розвести ан­тибіотики для внутрішньом'язового введення.

Виховна мета: усвідомити важливість правильного виконання проб на індивідуальну чутливість до антибіотиків.

Початковий обсяг знань: знати форми випуску та дозу порош­коподібних ліків у флаконах.

Оснащення:

1) антибіотики у флаконах;

2) 0,9% розчин натрію хлориду;

3) 0,25—0,5% розчин новокаїну;

4) стерильна вода для ін'єкцій в ампулах;

5) 70% розчин етилового спирту;

6) стерильні шприци ємкістю 1, 2, 5, 10 мл із голками;

7) стерильні ватні тампони, серветки.

Порошкоподібні ліки у флаконах. У формі порошку у флаконах найчастіше випускають антибіотики. Форма випуску антибіоти­ків заводського виготовлення у флаконах для ін'єкцій передбачає різні дози в одиницях дії (ОД), у грамах або міліграмах.

Так, наприклад, формою випуску бензилпеніциліну натрієвої солі є герметично закриті флакони зі стерильним порошком по 250 000, 500 000, 1 000 000 ОД.

Форма випуску оксациліну натрієвої солі — флакони зі сте­рильним порошком по 0,25 і 0,5 г (250 000, 500 000 ОД).

Послідовність дій під час виконання процедур

Розведення антибіотика для постановки діагностичної проби на індивідуальну чутливість організму до препарату

1. Знезараженими руками візьміть флакон з антибіотиком, уважно прочитайте етикетку і візуально визначте придатність фла­кона.

2. Пилочкою зніміть середню частину алюмінієвого ковпачка.

3. Обробіть корок і ободок ковпачка стерильним ватним там­поном, зволоженим 70% розчином етилового спирту.

4. Наберіть у шприц відповідну кількість стерильного 0,9% розчину натрію хлориду з розрахунку 1 мл на 100 000 ОД, або 0,1 г препарату. Наприклад, якщо флакон бензилпеніциліну на­трієвої солі містить 250 000 ОД, то у флакон уведіть 2,5 мл роз­чинника.

5. Потім розведіть розчин антибіотика першого розведення ще в 10 разів. Для цього візьміть шприц ємкістю 2 мл, наберіть

у нього 0,2 мл розчину антибіотика першого розведення, добавте в шприц 1,8 мл 0,9% розчину натрію хлориду і ви отримаєте друге розведення антибіотика (тобто 1 мл розчину містить 10 000 ОД, або 0,01 г препарату).

Друге розведення антибіотика можете отримати в такий спо­сіб: за допомогою шприца із флакона першого розведення анти­біотика наберіть 0,5 або 1 мл розчину, уведіть його в пустий фла­кон з-під такого самого антибіотика, потім шприцом добавте від­повідно 4,5 мл або 9 мл 0,9% розчину натрію хлориду.

6. Якщо у відділенні протягом доби кільком особам заплано­вано виконання проби на індивідуальну чутливість до антибіоти­ка, тоді цей флакон позначте додатковою етикеткою, де напишіть "Для проби", поставте дату, годину, підпис, тримайте флакон у холодильнику. Цей готовий розчин для проведення проб на інди­відуальну чутливість до препарату можете використовувати про­тягом доби.

Запам'ятайте! При розведенні антибіотиків голку у флакон уводьте так, щоб лише проколоти корок, оскільки при глибокому введенні голки у зв'язку з підвищенням тиску у флаконі за раху­нок уведеного розчинника через голку буде самовільно виходити розчин антибіотика, потрапляти на шкіру рук і з часом спричи­нювати дерматит. Крім цього, не забезпечується точність дозу­вання.

Ні в якому разі не використовуйте як розчинник антибіотиків для постановки діагностичних проб на індивідуальну чутливість 0,25—0,5% розчин новокаїну, тому що новокаїн може призвести до розвитку алергійної реакції.

Воду для ін'єкцій у цьому випадку також не використовуйте, тому що утворений гіпотонічний розчин може дати помилкову реакцію і тоді результат проби буде невірогідним.

Виконання скарифікаційної та внутрішньошкірної діагностич­ної проби на індивідуальну чутливість організму до антибіотика

1. Проведіть психологічну підготовку хворого.

2. За наявності волосся поголіть ділянку шкіри.

3. Внутрішню поверхню передпліччя однієї руки протріть дво­ма стерильними тампонами, зволоженими 70% розчином етилово­го спирту.

4. Із заповненого розчином антибіотика шприца через гол­ку на шкіру нанесіть кілька крапель і за допомогою стерильної голки зробіть навхрест або паралельно 2 подряпини-скарифікації так, щоб не виділилася кров. Спостерігайте реакцію через 20 хв.

5. При від'ємній скарифікаційній пробі внутрішню поверхню передпліччя другої руки також протріть двома стерильними там­понами, зволоженими 70% розчином етилового спирту, і введіть внутрішньошкірно 0,1 мл або 0,2 мл розчину, щоб утворилася па­пула. Для контролю в ділянку внутрішньої поверхні передпліччя протилежної руки іншим стерильним шприцом уведіть внутріш­ньошкірно 0,1 мл 0,9% розчину натрію хлориду.

6. Результат проб перевірте через 20 хв.

7. За наявності гіперемії, свербежу, висипання реакція вважа­ється позитивною. У такому випадку обов'язково покажіть хво­рого лікареві.

8. Якщо змін на шкірі, крім подряпин і проколу, немає, то ре­акція негативна. У такому разі зробіть ін'єкцію, але перший раз уведіть внутрішньом'язово в передньозовнішню поверхню стегна 1/3 призначеної лікарем дози, щоб у разі виникнення алергійної реакції можна було накласти джгут. За відсутності реакції на част­кове введення антибіотика здійсніть чергове внутрішньом'язове введення препарату в повній, призначеній лікарем дозі, у верх-ньозовнішній квадрант сідниці.

Запам'ятайте! Результат проби обов'язково занесіть у лис­ток лікарських призначень і поставте свій підпис (проба пози­тивна, підпис, або: проба негативна, підпис). Простежте, щоб у разі позитивної проби лікар відмінив призначення препарату хво­рому.

Внутрішньошкірні проби в 100 разів чутливіші, ніж скарифі­каційні.

Слід пам'ятати, що деякі алергени (пеніцилін) при проведен­ні алергійної діагностичної проби можуть спричинювати тяжкі ускладнення (шок), тому перед проведенням діагностичної проби необхідно ретельно зібрати алергологічний анамнез.

Розведення антибіотиків для внутрішньом'язового введення Розчинниками антибіотиків для внутрішньом'язового введення можуть бути: 0,9% розчин натрію хлориду, 0,25—0,5% розчин но­вокаїну, вода для ін'єкцій (див. Інструкцію).

Якщо хворому призначено до 500 000 ОД, або 0,5 г препарату, то кількість розчинника використовуйте із розрахунку 1 мл на 100 000 ОД, або 0,1 г препарату.

Якщо хворому призначено 600 000 ОД, або 0,6 г і більше, то використовуйте розчинник із розрахунку 1 мл на 200 000 ОД, або 0,2 г препарату.

Наприклад, якщо хворому призначено 300 000 ОД бензилпе­ніциліну натрієвої солі, тоді у флакон, де міститься 300 000 ОД препарату, уведіть 3 мл розчинника.

Якщо хворому призначено 1 000 000 ОД бензилпеніциліну нат­рієвої солі, то у флакон уведіть 5 мл розчинника.

Для розведення бензилпеніциліну не використовуйте 2% роз­чин новокаїну, тому що препарат кристалізується і випадає в осад.

Запам'ятайте! Для проведення діагностичних проб на індиві­дуальну чутливість і внутрішньом'язового введення антибіотиків хворим треба застосовувати шприци та голки одноразового вико­ристання, оскільки на упаковках шприців багаторазового викори­стання можуть бути залишки антибіотиків, які переходять у стій­ку форму. Молекули антибіотиків потрапляють на внутрішні стін­ки шприців під час стерилізації і у високосенсибілізованих хво­рих спричинюють алергійні реакції.

Під час роботи з антибіотиками треба використати стерильні гумові рукавички, що забезпечить профілактику дерматитів.

Після введення антибіотиків хворим необхідно своєчасно ре­тельно промити та продезінфікувати шприци та голки.

ТЕХНІКА ВНУТРІШНЬОВЕННИХ ІН'ЄКЦІЙ

Навчальна мета: уміти накласти венозний джгут і підготувати вену до пункції; здійснити венопункцію; увести лікарській препа­рат у вену за допомогою шприца та голки; усунути можливі склад­ності під час здійснення внутрішньовенної ін'єкції.

Виховна мета: усвідомити важливість запобігання негативним емоціям у хворого і страху перед венопункцією.

Початковий обсяг знань: знати перевагу внутрішньовенних ін'єк­цій та вени, які найчастіше використовують; основні правила внут­рішньовенного введення препаратів.

Оснащення:

1) джгут;

2) прокладка під джгут;

3) подушечка-валик;

4) стерильні шприци ємкістю 10, 20 мл, голки ін'єкційні зав­довжки 4—6 см;

5) ліки для внутрішньовенного введення;

6) стерильні ватні тампони, серветки, стерильні гумові рука­вички;

7) 70% розчин етилового спирту;

8) лотки ниркоподібні.

Перевага внутрішньовенних ін'єкцій. Внутрішньовенні ін'єкції здійснюють для екстреного введення лікарських препаратів при станах, які загрожують життю хворих, а також для введення пре­паратів, які неможливо ввести внутрішньом'язово або підшкірно через їх значну подразнювальну дію.

Вени, які найчастіше використовують для ін'єкцій. Для внут­рішньовенних ін'єкцій найчастіше використовують вени ліктьо­вого згину, рідше — вени передпліччя, кисті, нижніх кінцівок. У новонароджених і немовлят використовують вени голови, тому що вони більш виражені, ніж інші.

Основні правила внутрішньовенного введення препаратів

1. Внутрішньовенне введення препаратів вимагає надзвичайної уважності. Готуючи будь-який препарат для внутрішньовенного введення, медична сестра повинна знати назву препарату, його концентрацію, термін придатності, призначену лікарем дозу, су­місність препаратів, швидкість уведення.

2. Перед тим як змішати препарати для внутрішньовенного введення, необхідно з'ясувати, чи вони сумісні. Для цього можна використати анотацію-вкладиш, що додається до лікарських пре­паратів, або таблицю сумісності лікарських препаратів.

3. Внутрішньовенно краплинно препарати необхідно вводити повільно (оптимальна частота 30—40 крапель за 1 хв), виняток становлять екстремальні випадки. У такому разі потрібно керува­тися безпосередньо вказівками лікаря.

4. Препарати для внутрішньовенного струминного введення необхідно вводити протягом 1—3 хв, а сильнодіючі препарати — зі швидкістю 1 мл за 1 хв.

5. Якщо хворому вводять препарат вперше, то протягом 20 хв його необхідно вводити повільно, щоб оцінити реакцію організму хворого.

6. Низькодисперсні препарати (білкові гідролізати, жирові емульсії) необхідно вводити повільно зі швидкістю 20 крапель за

1 хв. У разі швидкого введення може з'явитися відчуття жару, гі­перемія обличчя, утруднене дихання.

7. При щоденних внутрішньовенних уливаннях шляхом вене­пункції необхідно змінювати місце ін'єкції. Одну систему для ін­фузії можна використовувати не більше як 1 добу. Під час інфузії необхідно надійно закріпити голку, щоб уникнути подразнення стінки вени. При інфузії у вену малого калібру потрібно знизити швидкість інфузії, що зменшить імовірність виникнення флебітів у хворих.

8. Необхідно уникати змішування препаратів з кров'ю, препа­ратами крові або розчинами для парентерального харчування.

9. Перед тим як уводити в систему або через канюлю додат­кову порцію рідини, необхідно перевірити правильність положен­ня голки у вені.

10. Категорично забороняється вводити у вену олійні розчи­ни, тому що це призводить до тяжкого ускладнення — медика­ментозної емболії.

Послідовність дій під час виконання процедур

Накладання венозного джгута і підготовка вени до пункції

1. Вимийте руки та обробіть їх знезаражувальним розчином, надягніть гумові рукавички.

2. Проведіть психологічну підготовку хворого.

3. Покладіть або посадіть хворого.

4. Покладіть його руку внутрішньою поверхнею догори. Щоб максимально розігнути лікоть, підкладіть під лього тверду поду­шечку або складений рушник. Якщо ін'єкцію ви робите в ліжку, то підстеліть під руку клейонку, щоб не забруднити білизну.

5. Накладіть гумовий джгут на плече хворого вище від лік­тьового згину. Джгут накладають на рукав сорочки, рушник або серветку так, щоб вільні кінці не заважали під час виконання ін'єкції і його було зручно розв'язати однією рукою. Пам'ятайте, що джгут має стискувати лише поверхневі вени і ні в якому разі не порушувати течію крові по артеріях.

6. Для посилення венозного застою запропонуйте хворому де­кілька разів стиснути й розтиснути кулак або перед накладанням джгута опустити руку. Також можете злегка погладжувати руку, ніби підкачуючи кров у венах, у напрямку від кисті до ліктьового згину або поплескувати кистю руки по ділянці ліктьового згину. У разі задовільного наповнення вени чітко контуруються і паль­пуються під шкірою у вигляді еластичних тяжів.

7. Кінчиком вказівного пальця правої руки пропальпуйте ве­ни ліктьового згину й виберіть з них найбільш об'ємну та най­менш рухому вену.

Венепункція та введення ліків у вену

1. Обробіть гумові рукавички 70% розчином етилового спирту. Поверхню ліктьового згину протріть двічі стерильними тампона­ми, зволоженими 70% розчином етилового спирту. Краще це ро­бити знизу вверх від периферії до центру, тобто за течією крові та лімфи.

2. І пальцем лівої руки поряд із венозним стовбуром змістіть трохи вниз шкіру і зафіксуйте венозний стовбур (кулак хворого при цьому стиснутий).

3. Правою рукою візьміть шприц з ліками так, щоб II палець фіксував муфту голки, а решта утримували циліндр шприца. Зріз голки повинен бути зверху.

4. Голку встановіть під гострим кутом до поверхні шкіри у напрямку течії крові, обережним рухом проколіть шкіру й стінку фіксованої вени. При цьому може з'явитися таке відчуття, ніби голка потрапила в порожнечу.

5. Опустіть шприц і проведіть голку ще на 5—10 мм за ходом вени.

6. Злегка відтягніть поршень шприца до себе. У разі правиль­ного положення голки у вені в шприці з'являється кров.

7. Зніміть джгут обережно лівою рукою і попросіть хворого розтиснути кулак.

8. Ще раз відтягніть поршень циліндра на себе, щоб упевни­тись, що під час зняття джгута голка не вийшла з вени. При цьо­му в шприц вільно поступає кров.

9. Уведіть лікарський препарат повільно, щоб він змішався з кров'ю і не подразнював внутрішню стінку вени, а також не спри­чинив небажаної реакції організму.

10. Після закінчення введення лікарської речовини прикладіть до місця ін'єкції стерильний ватний тампон і швидким рухом ви­ведіть голку з вени.

11. Запропонуйте хворому зігнути руку в ліктьовому суглобі і затиснути тампон на 3—5 хв. Якщо хворий перебуває в непри­томному стані, то зафіксуйте самі місце пункції або накладіть стерильну серветку й закріпіть її бинтом, обмотавши його навко­ло руки.

12. Продезінфікуйте шприци, гумові рукавички, вимийте і ви­сушіть руки.

Сильнодіючі препарати (строфантин, корглікон, навокаїнамід та ін.) вводьте розведеними. У шприц ємкістю 20 мл спочатку наберіть потрібну кількість сильнодіючого препарату, потім — розчинник (0,9% розчин натрію хлориду, 5% розчин глюкози) до 20 мл. При цьому турбулентні завихрення в шприці рівномірно розподіляються і розмішують ліки й розчинник.

Внутрішньовенну ін'єкцію здійсніть описаним вище методом, але ліки вводьте повільно, протягом 5—10 хв.

Якщо у вену потрібно вводити послідовно декілька шприців одного або кількох препаратів, то спочатку введіть ліки з першого шприца. Попередньо під муфту голки підстеліть стерильну сервет­ку. Потім шприц від'єднайте від голки. Швидким рухом шприц з набраним розчином з'єднайте з муфтою голки, відтягніть пор­шень на себе, перевірте, щоб голка не вийшла із вени, потім вве­діть розчин з другого шприца.

У разі потреби в такій самій послідовності введіть лікарські речовини із декількох шприців.

Запам'ятайте! Перед пункцією вени треба переконатися, що в шприці відсутнє повітря.

При неадекватній реакції хворого на введення препарату тре­ба негайно припинити ін'єкцію, з'ясувати причину такої реакції, викликати лікаря, але із вени не виходити. У маніпуляційному кабінеті повинна бути заповнена 0,9% розчином натрію хлориду система, щоб в екстремальній ситуації миттєво підключити її па­цієнту.

Усунення можливих складностей при внутрішньовенних ін'єк­ціях. Внутрішньовенна ін'єкція — складна маніпуляція, і її вико­нання може супроводжуватися певними труднощами:

1) якщо після венопункції кров не аспірується поршнем, це означає, що голка не потрапила у вену. Тоді її злегка підтягніть, але не витягуючи з-під шкіри, повторіть венопункцію;

2) під час проколювання обох стінок вени утворюється гема­тома. У цих випадках голку злегка підтягніть, одночасно створю­ючи поршнем від'ємний тиск у циліндрі шприца. Якщо з'явилася кров у шприці, зверху злегка натисніть тампоном на місце ін'єк­ції і, легко просуваючи поршень, уведіть повільно препарат. Але в такому випадку не можна вводити гіпертонічні розчини, тому ін'єкцію слід повторити в іншому місці;

3) якщо під час уведення ліків поршень важко просувається вперед, а навколо вени з'являється випинання, це свідчить про те, що розчин потрапляє в прилеглі тканини. У таких випадках ін'єк­цію припиніть і, не виймаючи голки з-під шкіри, відтягніть пор­шень, наскільки це можливо, відсмокчіть уведену рідину, потім стерильним ватним тампоном притисніть місце пункції, видаліть голку, венопункцію повторіть в іншому місці.

АВТОГЕМОТЕРАПІЯ

Навчальна мета: уміти здійснити венопункцію та набрати в шприц кров; набрану кров увести у верхньозовнішній квадрант сідниці.

Виховна мета: усвідомити значення попередньої бесіди з хво­рим при виконанні процедури.

Початковий обсяг знань: знати показання до автогемотерапії та суть методу.

Оснащення:

1) джгут;

2) пружна подушечка (валик);

3) стерильний шприц ємкістю 5, 10 мл з голкою;

4) стерильні ватні тампони, стерильні гумові рукавички;

5) 70% розчин етилового спирту.

Показання до автогемотерапії та суть методу. Автогемотера­пію застосовують, щоб підвищити опірність організму при гост­рих і хронічних гнійно-запальних процесах (фурункульоз, реци­дивний гідраденіт, трофічні виразки та ін.). Суть методу полягає в тому, що взяту з вени хворого кров одразу вводять внутрішньо-м'язово у верхньозовнішній квадрант сідниці.

Послідовність дій під час виконання процедури

Автогемотерапія

1. Запропонуйте хворому звільнити від одягу сідниці.

2. З дотриманням усіх правил асептики здійсніть пункцію поверхневої вени ліктьового згину і заповніть шприц потрібною кількістю крові.

3. Запропонуйте хворому лягти на бік або на живіт і отри­ману кров негайно введіть у верхньозовнішній квадрант сідниці. У перший день уведіть 2 мл крові, а потім через кожні 2—3 дні

підвищуйте дозу на 2 мл і доведіть її до 10—12 мл. Загальний курс лікування 10—12 ін'єкцій, інтервал між ними 2—3 дні.

У деяких хворих після внутрішньом'язового введення крові спостерігається підвищення температури тіла, припухлість і бо­лючість у ділянці ін'єкції.

Для профілактики інфільтрату до місця внутрішньом'язової ін'єкції прикладіть грілку.

КРОВОПУСКАННЯ

Навчальна мета: уміти підготувати хворого до процедури; здійснити венопункцію та кровопускання.

Виховна мета: усвідомити необхідність уважного спостережен­ня за хворим після кровопускання.

Початковий обсяг знань: знати механізм дії, показання та про­типоказання до кровопускання.

Оснащення:

1) 70% розчин етилового спирту;

2) стерильні серветки, тампони, стерильні гумові рукавички;

3) стерильна система одноразового використання для забору крові або голка Дюфо з насадженою на неї трубкою;

4) кровоспинний затискувач;

5) джгут;

6) градуйований флакон;

7) клейонка;

8) пружна ватна подушечка, обшита клейонкою або плас­тиком.

Механізм дії кровопускання. Кровопускання (300—500 мл) змен­шує кількість циркулюючої крові, що може мати позитивне зна­чення при правошлуночковій серцевій недостатності (набряк ле­гень).

Унаслідок кровопускання включається нейрогуморальний ме­ханізм і підвищується вміст води в крові до 15% вище від почат­кового, тому в ряді випадків знижується в'язкість крові і згортан­ня її триває довше.

Лікувальне кровопускання є досить сильним подразником не­специфічної реакції організму. Усі ці чинники і пояснюють су­б'єктивне поліпшення стану хворих після кровопускання.

Показання до кровопускання:

а) хронічна декомпенсована серцева недостатність з явищами застою (набряк легень);

б) значне підвищення артеріального тиску різного походжен­ня (гіпертонічна хвороба, гострий нефрит);

в) тяжкі отруєння та інтоксикації.

Протипоказання до кровопускання:

а) значне зниження артеріального тиску;

б) недокрів'я;

в) шок, колапс.

Послідовність дій під час виконання процедури

Підготовка хворого до процедури

1. Проведіть психологічну підготовку хворого, поясніть сут­ність процедури.

2. Запропонуйте хворому випорожнити сечовий міхур.

3. Покладіть хворого на спину. Голову поверніть на бік, про­тилежний ділянці, в якій здійснюють кровопускання.

Хворий не повинен бачити, як виконують процедуру крово­пускання, оскільки вигляд крові може призвести до запаморо­чення.

4. Під ліктьовий згин підкладіть подушечку й підстеліть кле­йонку.

Венепункція та кровопускання

1. Процедуру здійснюйте в асептичних умовах. На плече ви­ще ліктьового згину накладіть джгут через прокладку і попросіть хворого декілька разів стиснути й розтиснути кулак. При цьому рука хворого повинна набути синюшного відтінку, але пульс на променевій артерії має промацуватись.

2. Обробіть свої руки в гумових рукавичках стерильною сер­веткою, зволоженою 70% розчином етилового спирту.

3. Обробіть ділянку пункції вени двічі стерильним тампоном, зволоженим 70% розчином етилового спирту.

4. Обкладіть місце пункції стерильними серветками.

5. Накладіть затискувач на трубку системи, протилежний кі­нець системи або нижній кінець гумової трубки помістіть у гра­дуйований флакон.

6. Здійсніть пункцію вени, зніміть затискувач і випустіть у градуйований флакон потрібну кількість крові.

7. Зніміть джгут, прикладіть до місця пункції стерильну сер­ветку, витягніть голку з вени. Попросіть хворого зігнути руку в ліктьовому суглобі і потримати її так 5 хв. Якщо хворий у непри­томному стані, місце пункції зафіксуйте серветкою та бинтом.

8. Після кровопускання хворий повинен лежати в ліжку про­тягом 2 год, дотримуватися ліжкового режиму протягом доби. Спостерігайте за загальним станом хворого, здійснюйте контроль артеріального тиску та пульсу.

9. Продезінфікуйте використане приладдя, гумові рукавички, вимийте і висушіть руки.

ЗАПОВНЕННЯ СИСТЕМИ ОДНОРАЗОВОГО ВИКОРИСТАННЯ ІНФУЗІЙНИМ РОЗЧИНОМ

Навчальна мета: уміти підготувати флакон з інфузійним роз­чином; заповнити систему одноразового використання інфузійним розчином.

Виховна мета: усвідомити необхідність ретельного вивчення етикетки на флаконах з інфузійними розчинами.

Початковий обсяг знань: знати, чи правильно запакована сис­тема та її складові частини.

Оснащення:

1) система одноразового використання для вливання крово­замінників, інфузійних розчинів;

2) флакон з інфузійним розчином (0,9% розчин натрію хлориду);

3) ножиці;

4) стерильний пінцет;

5) стерильний маніпуляційний столик;

6) стерильні ватні тампони, серветки, стерильні гумові рука­вички;

7) 70% розчин етилового спирту;

8) ниркоподібний лоток;

9) штатив-підставка.

Правильність упакування та складові частини системи. Для тривалого внутрішньовенного введення лікарських препаратів ви­користовують пластикові системи одноразового використання. їх випускають у стерильній герметичній упаковці, на якій зазначе­но серію, дату стерилізації, термін придатності. Одноразова сте­рильна система складається з голки-повітровода та довгої трубки з крапельницею. На обох кінцях трубки є голки — одна для пункції вени, друга — для проколювання корка флакона. На трубці розмі­щено затискувач, за допомогою якого регулюють швидкість уве­дення рідини. У трубку вмонтовано крапельницю, яка має сітку-фільтр для запобігання потраплянню в кровоток часточок корка або інших часточок. Голки закриті ковпачками.

Послідовність дій під час виконання процедур

Підготовка флакона з інфузійним розчином

1. Вимийте та обробіть руки перед процедурою загальноприй­нятим методом, надягніть стерильні гумові рукавички.

2. Прочитайте уважно етикетку на флаконі, візуально пере­вірте придатність інфузійного розчину для використання. Звірте напис на флаконі з призначенням лікаря (назва розчину, відсот­кова концентрація, кількість) і перевірте термін придатності, гер­метичність упаковки, прозорість рідини.

3. Ножицями зніміть із флакона центральну частину мета­левого ковпачка, загорніть гострі краї металевої бокової частини ковпачка, щоб уникнути поранень.

4. Стерильним ватним тампоном, зволоженим 70% розчином етилового спирту, обробіть корок флакона та верхню бокову час­тину металевого ковпачка.

Заповнення системи одноразового використання інфузійним розчином

1. Перевірте герметичність пакета (герметичний пакет щільно облягає систему) і термін придатності.

2. Обробіть бранші ножиць і місце розрізу системи стериль­ним ватним тампоном, зволоженим 70% розчином етилового спир­ту, і розкрийте пакет.

3. Обробіть додатково гумові рукавички й вийміть систему з пакета.

4. Зніміть ковпачок з голки-повітровода і введіть її до упору в гумовий корок флакона.

5. Зніміть ковпачок з верхньої голки системи і введіть її в гу­мовий корок флакона на відстані 1 см від голки-повітровода.

6. Закрийте гвинтовий затискувач.

7. Флакон перегорніть догори дном і закріпіть на штативі. Якщо голка-повітровод має поліетиленову трубку, то закріпіть її на штативі так, щоб її вільний кінець був на рівні дна флакона.

8. Ін'єкційну голку разом з ковпачком зніміть і тримайте її між II і III пальцями тієї руки, якою утримуєте крапельницю. При цьому муфта голки повинна бути з тильного боку руки.

9. Однією рукою переверніть крапельницю, а другою, утриму­ючи нижню частину системи, відкрийте затискувач.

10. Заповніть крапельницю до половини об'єму розчином.

11. Поверніть крапельницю в початкове положення і запов­ніть нижню частину системи розчином до повного витиснення по­вітря та появи розчину з канюлі для насадки голки.

12. Закрийте гвинтовий затискувач. Надягніть ковпачок з гол­кою на канюлю, підвісьте нижній кінець системи на гачок шта­тива.

Запам'ятайтеІ Потрібно ретельно перевірити відсутність по­вітря в нижній частині системи!

ТЕХНІКА ВНУТРІШНЬОВЕННИХ УЛИВАНЬ

Навчальна мета: уміти робити внутрішньовенне вливання шляхом венепункції; приєднати систему до катетера, уведеного в підключичну вену; здійснити зміну флаконів під час інфузії; увести додатково лікарський препарат у вену; заповнити звіль­нену від рідини крапельницю; звільнити переповнену крапель­ницю; від'єднати систему.

Виховна мета: значення набуття вмінь і навиків роботи при використанні систем для інфузійного введення розчинів.

Початковий обсяг знань: знати ускладнення, які найчастіше ви­никають при інфузіях.

Оснащення:

1) заповнена інфузійним розчином система;

2) штатив-підставка;

3) стерильні ватні тампони (4 тампони сухих, 4 тампони, зво­ложені 70% розчином етилового спирту);

4) стерильні серветки, стерильні гумові рукавички;

5) стерильний лоток;

6) лейкопластир (2 стрічки завширшки 1 см і завдовжки 8— 9 см);

7) джгут;

8) пружна подушечка (валик);

9) клейонка розміром ЗО х 20 см;

10) ниркоподібний лоток;

11) розчин гепарину (на 100 мл 0,9% розчину натрію хлориду 5000 ОД гепарину).

Ускладнення при інфузіях. Найчастіше при інфузіях спостері­гається вихід голки з вени. При цьому розчин потрапляє в під­шкірну жирову клітковину. У таких випадках інфузію припиня­ють і роблять пункцію в іншу вену.

Якщо в голці утворюється тромб, то припиняється надходжен­ня у вену рідини. У цьому випадку забороняється проштовхува­ти тромб шприцом через небезпеку виникнення емболії. Інфузію припиняють і в разі потреби роблять пункцію іншої вени іншою стерильною голкою.

Послідовність дій під час виконання процедур

Виконання внутрішньовенного вливання шляхом венопункції

1. Проведіть психологічну підготовку хворого.

2. Перед підключенням системи запропонуйте хворому випо­рожнити сечовий міхур, здійснити акт дефекації, поправте постіль, надайте хворому зручного положення, тому що вливання може тривати протягом кількох годин. Надягніть стерильні гумові ру­кавички.

3. Підготуйте руки, флакони з необхідними розчинами, запов­ніть систему відповідно до вимог асептики та техніки підготовки.

4. Доставте в палату заповнену систему. Підготовлені флако­ни поставте на продезінфіковану тумбочку біля ліжка хворого, накрийте стерильною серветкою. На етикетках флаконів зазначте прізвище хворого.

5. Накладіть джгут, підготуйте вену, обробіть ділянку шкі­ри та здійсніть пункцію вени голкою, що розміщена на канюлі системи.

6. При потраплянні голки у вену в муфті голки або в канюлі системи з'явиться кров, після чого зніміть джгут, відкрийте гвин­товий затискувач і відрегулюйте частоту крапель. Оптимальна частота 40—60 крапель за 1 хв, але в деяких випадках кількість крапель може бути меншою.

Іноді доцільніше спочатку ввести голку, утримуючи її за муф­ту стерильною серветкою, а потім підключити систему.

7. Закріпіть муфту голки на шкірі смужкою лейкопластиру. Другою смужкою зафіксуйте систему.

8. Обережно вийміть джгут, подушечку, зручно покладіть руку.

9. Місце пункції та голку прикрийте зверху стерильною сер­веткою.

10. Попередьте хворого, щоб він у разі потреби за допомогою сигналізації терміново викликав маніпуляційну медичну сестру.

11. Час від часу навідуйтесь до хворого і спостерігайте за його станом та процесом інфузії.

Приєднання системи до катетера, уведеного в підключичну вену

1. Наберіть у шприц ємкістю 2 мл розчин гепарину.

2. Зніміть заглушку від катетера, покладіть її в стерильну сер­ветку, приєднайте шприц і промийте катетер розчином гепарину.

3. Від'єднайте шприц і швидко приєднайте канюлю системи до катетера.

4. Відкрийте затискувач і відрегулюйте кількість крапель.

5. До закінчення інфузії заглушку зберігайте в стерильній сер­ветці зверху на штативі в упаковці з-під системи.

6. Якщо інфузію здійснюєте тонкою голкою, то можете за­глушку не знімати, а протріть її спиртом і проколіть голкою. Про­колюйте заглушку голкою обережно, щоб не пошкодити цілість бокових стінок катетера.

Заміна флаконів під час інфузії

1. Заміну флакона здійснюють до того, як крапельниця спо­рожніла від розчину.

2. Поставте догори дном у друге гніздо штатива підготовле­ний флакон з інфузійним розчином.

3. Із попереднього флакона вийміть верхню голку системи і введіть голку в підготовлений флакон.

4. Потім так само введіть голку-повітровод.

5. Перевірте частоту крапель.

Додаткове внутрішньовенне введення лікарського препарату

1. Наберіть у шприц необхідний для додаткового введення лі­карський препарат.

2. Перекрийте течію рідини за допомогою гвинтового затис­кувача.

3. Обробіть гумову трубку стерильним ватним тампоном, зво­ложеним 70% розчином етилового спирту.

4. Проколіть голкою трубку і введіть за допомогою шприца лікарський препарат.

5. Вийміть голку з гумової трубки, відкрийте гвинтовий за­тискувач і відрегулюйте течію рідини.

Якщо хворому треба ввести розведений лікарський препарат, обробіть спиртом корок флакона, проколіть його голкою і введіть препарат безпосередньо у флакон з розчином.

При введенні малої за об'ємом кількості препарату промийте розчином шприц, а потім видаліть голку.

Запам'ятайте! Поліетиленові трубки проколювати не можна, тому що одразу порушиться герметичність системи.

Заповнення звільненої від рідини крапельниці

1. Наберіть у шприц ємкістю 20 мл ізотонічного 0,9% розчину натрію хлориду.

2. Від'єднайте систему вгорі від флакона з розчином і зафік­суйте за допомогою стерильної серветки верхню голку системи до гачка штатива.

3. Відкрийте гвинтовий затискувач системи.

4. Гумову трубку ближче до системи обробіть спиртом, про­коліть голкою від шприца.

5. Пальцями лівої руки або кровоспинним затискувачем пере­крийте течію рідини у вену і введіть у систему під тиском ізото­нічний розчин натрію хлориду із шприца, заповнивши таким чи­ном крапельницю розчином до потрібного рівня.

6. Вийміть голку шприца із системи, відкрийте течію рідини у вену, уведіть верхню голку системи у флакон і відрегулюйте час­тоту крапель.

Якщо подібний варіант з якоїсь причини неможливий, тоді:

1. Обережно від'єднайте систему від голки, яка знаходиться у вені.

2. Під муфту голки підстеліть стерильну серветку.

3. Заповніть знову систему розчином і приєднайте її до голки.

4. Відрегулюйте течію рідини.

5. Обережно вийміть з-під голки серветку.

6. Зафіксуйте систему на руці хворого.

Запам'ятайте! Наявність повітря в нижній частині системи є небезпечною для життя хворого, тому що під тиском розчину по­вітря може потрапити в загальну течію крові та спричинити по­вітряну емболію.

Звільнення переповненої крапельниці

1. Витягніть із флакона верхню голку системи і запустіть не­обхідну кількість повітря у верхню частину системи.

2. Потім знову голку системи введіть через корок у флакон.

Від'єднання системи

1. Перекрийте течію рідини затискувачем.

2. Зніміть із шкіри смужки лейкопластиру.

3. До місця пункції прикладіть стерильний ватний тампон і швидким рухом витягніть голку.

4. Запропонуйте хворому фіксувати місце пункції протягом 5 хв. Якщо хворий перебуває в непритомному стані, то фіксуйте місце пункції самі або на місце пункції накладіть стерильну сер­ветку й закріпіть її, обмотавши бинт навколо руки. Після відклю­чення системи від підключичного катетера промийте катетер роз­чином гепарину, потім закрийте заглушку.

5. Продезінфікуйте систему, голки, гумові рукавички, вимий­те і висушіть руки.

ВЗЯТТЯ КРОВІ З ВЕНИ НА АНАЛІЗ

Навчальна мета: уміти брати кров з вени на аналіз за допомо­гою шприца та голки; брати кров з вени на аналіз за допомогою голки; брати кров з вени для бактеріологічного дослідження; бра­ти кров з вени на коагулограму; брати кров з вени на наявність алкоголю.

Виховна мета: усвідомити необхідність обережного поводжен­ня медичної сестри при контакті з кров'ю хворих.

Початковий обсяг знань: знати, скільки потрібно взяти крові для одного лабораторного дослідження; вимоги санітарно-гігієніч­ного та протиепідемічного режиму при взятті крові на аналіз.

Оснащення:

1) стерильні шприци, голки;

2) стерильні ватні тампони;

3) 70% розчин етилового спирту, стерильні гумові рукавички, захисний екран;

4) джгут;

5) пружна подушечка (валик);

6) клейонка, клейончастий фартух;

7) пробірки чисті, сухі;

8) пробірки стерильні;

9) флакон з живильним середовищем;

10) стерильні флакони з-під антибіотиків;

11) розчин фурациліну 1:5000;

12) 3% розчин пероксиду водню;

13) спиртівка;

14) сірники;

15) лейкопластир.

Кількість крові, необхідна для проведення одного лабораторного дослідження. Для біохімічних і серологічних обстежень беруть кров з вени з розрахунку 5 мл на одне дослідження, враховуючи, що необхідної для аналізу сироватки крові отримують в три рази менше, ніж взято крові. Кров для дослідження беруть натще.

Санітарно-гігієнічний та протиепідемічний режим при взятті крові на аналіз

Медична сестра здійснює взяття крові з вени в гумових рука­вичках, захисних окулярах та фартусі. Забороняється вставляти в пробірки направлення на аналіз та фіксувати їх до зовнішньої поверхні пробірок. Направлення до лабораторії слід доставляти в поліетиленовому пакеті. На пробірці та направленні проставля­ють відповідний номер. Пробірки з кров'ю слід закривати гумо­вим корком.

Доставляти в лабораторію матеріал треба в спеціальному ящи-ку-контейнері.

Використані пробірки, гумові корки та контейнер (всередині) дезінфікують згідно з чинними наказами МОЗ України.

Послідовність дій під час виконання процедур

Взяття крові з вени за допомогою шприца та голки

1. Попередьте хворого, що аналіз крові він має здавати натще. Забороняється пити, палити, вживати ліки перед процедурою.

2. Проведіть із хворим бесіду, щоб психологічно підготувати його до процедури.

3. Уточніть прізвище, ініціали хворого та вид дослідження. Звірте дані із заготовленою етикеткою, поставте на пробірці і на­правленні відповідний номер.

4. Посадіть хворого, руку покладіть долонею догори, під лік­тьовий суглоб підсуньте пружну подушечку й надайте руці поло­ження максимального розгинання.

5. Оброблення рук, накладання джгута, підготовку вени, об­роблення шкіри, венопункцію здійсніть так само, як при внутріш­ньовенній ін'єкції. Але джгут необхідно накласти слабою перетя­жкою не більше ніж ЗО мм рт. ст.

6. Під час взяття крові з вени джгут з руки не знімайте.

7. Заповнивши шприц потрібною кількістю крові, зніміть джгут, зафіксуйте місце пункції стерильним ватним тампоном і витягніть голку з вени.

8. Кров із шприца вилийте одразу в пробірку по її стінці, щоб не зруйнувались еритроцити та інші формені елементи.

9. Закрийте пробірку стерильним гумовим корком і відправте до лабораторії.

10. Зніміть гумові рукавички, продезінфікуйте їх, вимийте і висушіть руки.

Взяття крові з вени за допомогою голки

1. Психологічну підготовку хворого, оброблення рук, накла­дання джгута, підготовку вени, оброблення ділянки шкіри зробіть так само, як при здійсненні внутрішньовенної ін'єкції.

2. Муфту голки обхопіть за допомогою стерильної серветки і виконайте венопункцію.

3. Зніміть з муфти серветку й підставте пробірку так, щоб краплі крові стікали стінкою пробірки. Хворого в цей момент по­просіть злегка стискувати й розтискувати кулак.

4. Після одержання достатньої кількості крові зніміть джгут, до місця пункції прикладіть стерильний ватний тампон і видаліть голку з вени.

5. Закрийте пробірку стерильним гумовим корком і відправте матеріал до лабораторії.

Взяття крові з вени для бактеріологічного дослідження Забір крові для бактеріологічного дослідження під час гаряч­ки необхідно здійснювати до початку антибактеріального хіміо­терапевтичного лікування або через 12—24 год після останнього введення антибактеріального препарату.

Флакони з поживним середовищем надають бактеріологічні лабораторії і їх можна зберігати у відділенні до потрібного мо­менту в холодильнику за температури +4, +6 °С. Перед взяттям крові флакон з поживним середовищем зігрівають за кімнатної температури.

1. Під час взяття крові з вени дотримуйтесь більш суворих правил асептики. Ретельно вимийте та обробіть руки, надягніть стерильні гумові рукавички.

2. Приготуйте спиртівку або зволожений 96% розчином ети­лового спирту тампон, який покладіть у металевий лоток, і сір­ники.

3. Психологічну підготовку хворого, накладання джгута, під­готовку вени, знезараження ділянки шкіри, венопункцію здійсніть так, як при внутрішньовенній ін'єкції. Не перевіряйте прохідність голки, щоб уникнути попадання мікроорганізмів із повітря.

4. Наберіть у шприц 5 мл крові.

5. Зніміть джгут, прикладіть до місця пункції стерильний ват­ний тампон і видаліть голку з вени.

6. Підпаліть спиртівку або проспиртований тампон, вийміть корок з флакона з рідким поживним середовищем, обпаліть гор­ловину флакона на полум'ї і, не торкаючись його стінок, влийте в нього кров.

7. Ще раз обпаліть горловину флакона, потім — стерильну час­тину корка і закрийте ним флакон. Усі дії проводьте якомога швидше й обережніше, щоб з навколишнього середовища у фла­кон не потрапили мікроби.

8. Якщо стоїть підключичний катетер, можна його використа­ти для отримання крові, але спочатку одним шприцом відбира­ють декілька мілілітрів крові, а потім другим набирають кров для дослідження.

9. Кров на білірубін, трансаміназу беріть у суху пробірку в кіль­кості 3—5 мл. Перед взяттям крові рекомендується одноденне го­лодування, не варто приймати аскорбінову кислоту.

10. Кров на RW беріть у кількості 3—5 мл у суху пробірку.

Особливості взяття крові з вени на коагулограму

1. У конусоподібну пробірку влийте 1 мл 3,8% розчину цит­рату натрію (антикоагулянт).

2. З вени візьміть 10 мл крові.

3. По стінці пробірки зі шприца випустіть 9 мл узятої з вени крові.

4. Кров обережно перемішайте з антикоагулянтом легким по-кочуванням або струшуванням пробірки без утворення піни.

Запам'ятайте! Здійснювати процедуру взяття крові слід у гу­мових рукавичках, фартусі, захисних окулярах. Узятий матеріал доставляють у лабораторію якомога швидше.

Особливості взяття крові з вени на наявність алкоголю 1. Ділянку шкіри обробіть 3% розчином пероксиду водню або розчином фурациліну 1:5000. Для знезараження шкіри не вико­ристовуйте спирт і спиртові розчини.

2. Узяту з вени кров (5 мл) вилийте в присутності лікаря в чистий сухий стерильний флакон з-під антибіотиків і закрийте корком.

3. Горловину флакона з корком навхрест заклейте двома смуж­ками лейкопластиру, його краями зафіксуйте до флакона етикет-ку-направлення.

4. Лікар повинен засвідчити особисті дані хворого, для чого на направленні він ставить свій підпис, а на коркові — особисту печатку.

5. У такому вигляді відправте матеріал до лабораторії.

Взяття крові на ВІЛ-інфекцію та доставления п у лабораторію

1. Працюйте обережно, щоб виключити поранення голкою, про­біркою. Категорично забороняється використовувати пробірки з відбитими краями. Використовуйте засоби особистого захисту: маску, гумові рукавички, захисний екран, клейончастий фартух. Усі пошкодження шкіри на руках закрийте лейкопластиром або напальчником.

2. В асептичних умовах за загальноприйнятими правилами з вени хворого візьміть 5 мл крові й вилийте в суху центрифужну пробірку з поділками.

3. Пробірки з кров'ю пронумеруйте. Номери на пробірках та направленнях повинні співпадати.

4. Закрийте пробірки гумовими корками.

5. Кров у холодильнику може зберігатися не більше доби. Не підлягає доставці в лабораторію гемолізована кров.

6. Пробірки в лабораторію доставте у контейнері з ущільню­вачем (вата, поролон).

7. Окремо доставте направлення, де зазначені дані про осіб, у яких взято кров.

Доставления крові для дослідження в лабораторію

1. Взяту кров необхідно доставити в лабораторію в день взят­тя з 8.30 до 10.00.

2. Пробірки з кров'ю доставляють у жерстяному промаркова­ному контейнері або біксі.

3. Окремо доставляють направлення з даними про осіб, в яких взято кров.

У направленні необхідно зазначити: реєстраційний номер; від­ділення; прізвище, ім'я, по батькові (повністю); стать; вік; домаш­ню адресу (повністю); діагноз; дату взяття крові; дату доставления біоматеріалу; прізвище особи, яка здійснювала забір біоматеріалу.

МОЖЛИВІ УСКЛАДНЕННЯ ПРИ ІН'ЄКЦІЯХ, НАДАННЯ ДОПОМОГИ

Інфільтрат — це найбільш часте ускладнення підшкірних і внутрішньом'язових ін'єкцій. Характеризується утворенням ущіль­нення в місці ін'єкції, яке легко визначають під час пальпації.

Причини виникнення: постійне введення ліків у одну і ту саму ділянку; уведення непідігрітих олійних розчинів; грубе порушен­ня правил асептики на етапі підготовки та під час виконання ін'єкцій.

Ознаки: місцева гіперемія, гіпертермія, набряк, відчуття болю. При своєчасному лікуванні інфільтрат може розсмоктатись, у гір­шому випадку — ускладнитися розвитком абсцесу.

Лікування. На ранній стадії розвитку інфільтрату наклада­ють двошаровий зігрівальний компрес із розчином фурациліну 1:5000 і маззю Вишневського. Можна застосовувати водно-спир­товий, олійно-спиртовий компреси. Призначають також фізіоте­рапевтичні процедури (УВЧ, УФ-опромінення). Якщо інфільтрат виник після введення антибіотика, то на шкіру наносять йодну сітку.

Іноді у випадках виникнення абсцесів проводять хірургічне розкривання інфільтрату з наступним дренуванням.

Профілактика. Треба постійно змінювати ділянку тіла для ін'єкцій, не вводити одноразово великий об'єм ліків, підігрівати олійні розчини, суворо дотримуватися виконання правил асеп­тики.

Запам'ятайте! Усякий контакт голки з нестерильними пред­метами і руками порушує її стерильність, це може стати джере­лом інфекції і сприяти розвитку абсцесу.

Медикаментозна емболія можлива у випадках, коли здійсню­ють ін'єкцію олійного розчину в інфільтрат, який виник на місці попередньої ін'єкції. Проявляється вона раптовим болем у ділян­ці серця, ядухою, кашлем, ціанозом верхньої половини грудної клітки. Це небезпечне ускладнення, яке може призвести до заги­белі хворого. Тому олійні розчини необхідно вводити лише тоді, коли переконалися, що не попали в кровоносну судину.

Потрапляння відломленої голки в тканини. Унаслідок дефекту виготовлення голки або її зношення голка може під час її введен­ня у м'які тканини раптово відділитися від муфти. У зв'язку з

тим що відломлення голки від муфти не можна передбачити, слід вводити голку в тканини не глибше ніж на 2/3 її довжини з тим, щоб можна було частину голки швидко видалити з тканини паль­цями руки. Якщо сталося так, що рукою частину голки не вдаєть­ся витягнути, то треба з двох боків затиснути рукою місце знахо­дження голки, щоб вона не просувалася глибше, і негайно викли­кати лікаря.

Алергійна реакція — це підвищена чутливість організму до вве­дення того чи іншого препарату. Проявляється висипанням, набря­ками, свербежем, підвищенням температури тіла. Може виник­нути нежить, кон'юнктивіт, першіння в горлі. Найбільш грізним проявом алергійної реакції є анафілактичний шок, який найчасті­ше розвивається в перші 20 хв після ін'єкції, а іноді й одразу — ще "на голці". При цьому хворий раптово відчуває різку слабкість, він може знепритомніти, порушується серцева діяльність, можуть виникнути на шкірі різні висипання, набряки, а також диспепсич­ні розлади (блювання, пронос).

У тяжких випадках виникають судоми, параліч дихального та серцево-судинного центрів. Це загрозливий для життя стан, який потребує невідкладної допомоги! У такому випадку потрібно не­гайно:

1. За можливості вище від місця ін'єкції накласти джгут так, щоб перекрити і вени, і артерії.

2. Внутрішньом'язово ввести 1—2 мл 1% розчину димедролу, 0,5 мл 0,1% розчину адреналіну.

3. Обколоти місце ін'єкції 0,5 мл 0,1% розчину адреналіну, роз­чинивши його у 10—20 мл 0,9% розчину натрію хлориду, після чого слід зняти джгут.

4. Внутрішньом'язово для продовження дії адреналіну ввести 1 мл преднізолону або 1 мл гідрокортизону.

5. При зниженні артеріального тиску внутрішньовенно ввести 1% розчин мезатону (розвести 1 мл мезатону в 250 мл 0,9% роз­чину натрію хлориду або 5% розчину глюкози) під контролем ар­теріального тиску, а також ввести протишоковий плазмозамінник поліглюкін (400—800 мл).

У разі виникнення та збільшення вираженості ядухи внутріш­ньом'язово ввести 1 мл 24% розчину еуфіліну або внутрішньо­венно струминно повільно протягом 5 хв 5—10 мл 2,4% розчину еуфіліну в 10—20 мл 0,9% розчину натрію хлориду, або внутрішньовенно краплинно, розчинивши еуфілін в 100 мл 0,9% розчину натрію хлориду.

Запам'ятайте! Необхідно, щоб у кожному маніпуляційному кабінеті був набір медикаментів для надання невідкладної допо­моги в разі виникнення анафілактичного шоку.

Найчастіше до розвитку анафілактичного шоку призводять: пеніциліни, стрептоміцини, сульфаніламідні препарати, вітаміни групи В (особливо Ві), вакцини, сироватки, йодумісні препарати, препарати ацетилсаліцилової кислоти.

Перед першою ін'єкцією препарату треба зібрати алергологіч­ний анамнез, виконати пробу на індивідуальну чутливість орга­нізму до препарату, зробити в кінцівку першу ін'єкцію об'ємом в 1/3 призначеної дози і спостерігати за хворим протягом 20 хв, після першої ін'єкції препарату.

Некроз тканини може виникнути в результаті помилкового підшкірного або внутрішньом'язового введення гіпертонічних розчинів (10% розчину кальцію хлориду або 10% розчину натрію хлориду).

Змертвіння тканин може настати при паравенозному потрап­лянні в тканини цих розчинів при видаленні голки з вени, а та­кож концентрованих йодумісних рентгенконтрастних препаратів (білігност, урографін тощо). При цьому виникає пекучий біль у ділянці ін'єкції.

У таких випадках треба обколоти місце ін'єкції 20 мл 0,25% або 0,5% розчину новокаїну або 0,9% розчину натрію хлориду і накласти зігрівальний компрес.

При внутрішньом'язовому введенні ліків можуть бути пошко­джені нервові стовбури з наступним розвитком парезів і паралі­чів. Потраплянню голки в нервовий стовбур можна легко запо­бігти, якщо правильно вибрати місце ін'єкції. При введенні ліків в окістя відзначається стійкий біль у місці ін'єкції. У такому ви­падку необхідно голку відтягнути назад.

Пірогенна реакція може виникнути при внутрішньовенному ви­користанні препаратів із закінченим терміном придатності. Про­являється головним болем, ознобом, підвищенням температури тіла. У таких випадках необхідно відключити введення препара­ту, хворого обкласти грілками.

Повітряна емболія виникає при потраплянні в судини не ви­далених своєчасно зі шприца або системи пухирців повітря. Клінічно вона проявляється раптово втратою свідомості, судомами, зниженням артеріального тиску.

У разі появи цих ознак треба опустити головний кінець ліжка і негайно викликати лікаря.

Тромбофлебіти — запалення вен з утворенням у них тромбів унаслідок хімічного подразнення стінки вени лікарською речови­ною. За ходом вени виникає гіперемія, гіпертермія, набряк, відчу­вається біль.

Необхідно припинити венопункцію цієї ділянки, накласти зі­грівальний компрес із маззю Вишневського.

Запам'ятайте! Використання одного шприца та голки для вве­дення лікарських засобів різним хворим може призвести до зара­ження вірусними гепатитами В, С, СНІДом, сифілісом, малярією та іншими захворюваннями.

Профілактика інфекційних ускладнень при виконанні ін'єкцій залежить від правильного оброблення рук медичної сестри, до­тримання правил асептики при роботі зі шприцом та голкою, а також знезараження ділянки шкіри.

Ретельне дотримання медичною сестрою всіх правил техніки ін'єкцій та асептики сприятиме запобіганню можливих усклад­нень.

Щоб звести до мінімуму ризик допущення помилки при за­стосуванні лікарських препаратів хворим, медична сестра по­винна:

1. Перевірити прізвище, ім'я, по батькові хворого, якому при­значено лікарські препарати.

2. Правильно підібрати препарат (порівняти етикетку препа­рату із призначенням у лікарському листі, перевірити термін при­датності препарату та правильність обчисленої дози).

3. Застосувати препарат у призначений час та акуратно зро­бити записи. Всі препарати необхідно вводити в межах ЗО хв від зазначеного часу.

4. Правильно підібрати шлях уведення препарату.

5. Застосувати відповідну методику введення препарату. Не змішувати несумісні препарати.

6. Дотримуватись правил асептики при виконанні призначень та санітарно-протиепідемічного режиму.

7. Використовувати правильний підхід до хворого. Міжособове спілкування знижує рівень емоційного стресу хворого.

8. Негайно повідомити лікаря про будь-які допущені помил­ки, щоб знизити ризик, на який наражається хворий, і запобігти більш тяжкому ускладненню.

КАТЕТЕРИЗАЦІЯ ПІДКЛЮЧИЧНОЇ ВЕНИ

Навчальна мета: уміти підготувати все необхідне для катете­ризації підключичної вени; допомагати лікареві під час катете­ризації підключичної вени; здійснити правильний догляд за ка­тетером.

Виховна мета: усвідомити значення правильного догляду за підключичним катетером.

Початковий обсяг знань: знати, навіщо потрібна пункційна ка­тетеризація вен; показання та протипоказання до катетеризації підключичної вени.

Оснащення:

1) голка для пункції вени завдовжки 100 мм, внутрішнім діа­метром 1,6—1,8 мм і зрізом під кутом 45°;

2) катетери із силіконізованого фторопласту завдовжки 180— 200 мм, заглушки;

3) провідники, які являють собою капронову литу струну зав­довжки 400—600 мм, їх товщина не перевищує внутрішній діа­метр катетера, і вони досить щільно обхоплюють його отвір;

4) стерильні шприци з голками ємкістю 5, 10, 20 мл;

5) затискувач кровоспинний стерильний;

6) стерильні марлеві тампони, серветки, стерильні гумові ру­кавички;

7) стерильна пелюшка;

8) ножиці стерильні;

9) стерильний голкоутримувач та шкірна голка;

10) стерильний шовк;

11) 70% розчин етилового спирту, йодонат;

12) 0,5% спиртовий розчин хлоргексидину біглюконату;

13) 0,5% розчин новокаїну;

14) 0,9% розчин натрію хлориду;

15) розчин гепарину (1 мл гепарину, розчинений у 100 мл 0,9% розчину натрію хлориду).

Значення пункційної катетеризації підключичної вени. Підклю­чична вена має значний діаметр (10—25 мм), тому катетеризація її

значно рідше ускладнюється флебітом, нагноєнням рани, що до­зволяє тривало (4—5 тиж), якщо є показання, залишати катетер в її отворі.

Показання та протипоказання до катетеризації підключич­ної вени. Показанням до катетеризації підключичної вени є не­обхідність тривалої інфузійної терапії та парентерального хар­чування.

Протипоказана катетеризація підключичної вени в разі запа­лення шкіри й тканин у ділянці вени, яку пунктують; гострого тромбофлебіту вени, яка підлягає пункції.

Послідовність дій під час виконання процедур

1. Надайте хворому положення лежачи на спині з притисну­тими до тулуба руками. Під лопатки підкладіть валик.

2. Лікар надягає стерильні гумові рукавички.

3. Потім знезаражує шкіру в ділянці пункції йодонатом і 0,5% розчином хлоргексидину біглюконату, висушує стерильною сер­веткою шкіру.

4. Стерильною пелюшкою обкладає ділянку катетеризації.

5. Знеболює шкіру та підлеглі тканини 0,5% розчином ново­каїну, знезаражує шкіру.

6. Пункційну голку приєднує до шприца, заповненого 0,9% роз­чином натрію хлориду.

7. Проколює шкіру в ділянці середньої третини ключиці (на її згині). Кут нахилу голки становить 40° по відношенню до поверх­ні грудної клітки і 45° по відношенню до ключиці.

8. Лікар проводить голку поступово в простір між ключицею і І ребром у напрямку груднинно-ключичної зв'язки.

9. При попаданні голки у вену з'являється відчуття провалю­вання і в шприц надходить кров.

10. Обережно, відтягуючи поршень на себе, контролюючи над­ходження крові в шприц, уводить голку в отвір вени на 10—15 мм.

11. Від'єднує шприц, уводить в отвір голки провідник, голку виймає і по провіднику (ніби насаджуючи) вводить катетер до розширеної частини (канюлі).

12. Виймає провідник, промиває катетер розчином гепарину зі шприца, від'єднує шприц і закриває катетер заглушкою.

13. Фіксує катетер до шкіри лігатурою за допомогою голко-утримувача та голки.

14. Накладає стерильну роздвоєну серветку на рану пункцій-ного каналу та фіксує її лейкопластиром.

Догляд за катетером

1. Утримуйте в умовах суворої асептики рану пункційного каналу. Кожні 2—3 дні замінюйте стерильну серветку у вигляді штанців після попереднього знезаражування шкіри 0,5% розчи­ном хлоргексидину біглюконату. Закріплюйте серветку лейко­пластирем.

2. Запобігайте закупорці катетера кров'ю шляхом промивання його 2 мл розчину гепарину кожного разу після відключення ка­тетера від системи або після взяття крові на аналіз. У разі тим­часового невикористання катетера його слід обов'язково промити розчином гепарину двічі на добу.

3. Обережно вводьте голку через заглушку катетера, щоб не ушкодити (не проколоти) його стінку, оскільки в такому разі по­рушиться герметичність.

Таблиця 7. Вищі разові та добові дози лікарських засобів групи "А"

Препарат		Спосіб уведення	Разова доза, г		Добова доза, г
Атропіну сульфат		Внутрішньовенно	0,001		0,003
Дигітоксин		Per os	0,0005		0,001
Ізоланід		Внутрішньовенно	0,0004		0,0008
Морфіну гідрохлорид		Підшкірно	0,02		0,06
Дипілор		Наркоз	0,01		0,015
Неодикумарин		Per os	0,3		0,9
Омнопон		Підшкірно	0,03		од
Оксазил		—"—	0,025		0,05
Платифілін		—"—	0,01		0,03
Промедол		—"—	0,04		0,16
Прозерин		—"—	0,002		0,06
Резерпін		Внутрішньом'язово	0,002		0,006
Строфантин	Внутрішньом'язово		0,0005	0,001
Тропацин	Per os		0,03	од
Целанід (ізоланід)	Внутрішньовенно		0,0004	0,0008
Циклодол	Per os		0,01	0,02
Циклофосфан	Внутрішньом'язово		0,2	0,2
—"—	Внутрішньовенно		0,6	Через 2 дні
—"—	Внутрішньом'язово		0,4	Через 1 день
Етилморфін	Per os		0,03	0,1
Примітка. Вищі дози отруйних і сильнодіючих препаратів, зазначених у списку, розраховані на дорослих людей.

Схема несумісності лікарських препаратів Глюкоза — барбітурати, сульфаніламідні препарати, пеніциліни, гепарин.

Натрію хлорид — норадреналін.

Гепарин — гідрокортизон, тетрациклін, гентаміцин, канаміцин. Пеніциліни — гентаміцин, тетрациклін, левоміцетин. Стрептоміцин — цефалоспорини. Інсулін — інсулін пролонгованої дії. Анаприлін — ефір для наркозу, фторотан.

Анальгетики (ацетилсаліцилова кислота, індометацин) — предні­золон, резерпін. Антидепресанти — адреналін.

Антикоагулянти — протитуберкульозні, сульфаніламідні препара­ти, препарати саліцилової кислоти.

Нейролептики (аміназин, дроперидол) — антидепресанти. Протидіабетичні — преднізолон, анаприлін. Серцеві глікозиди (дигоксин та ін.) — преднізолон. Снодійні (фенобарбітал) — антидепресанти. Транквілізатори (сибазон) — нейролептики, барбітурати.

Елементи медсестринського процесу у медикаментозній терапії

1. Щоб оцінити ефективність дії препарату, спочатку усвідом­те мету призначення препарату хворому.

2. При веденні спостереження за хворим звертайте увагу на загальний стан хворого; температуру тіла; колір та стан шкіри і слизових оболонок; покращання показників діяльності централь­ної нервової системи (притомність, адекватність поведінки, змен­шення вираженості симптомів); покращання показників діяльності серцево-судинної системи (артеріальний тиск, показники пульсу, діурезу, водного балансу, зникнення симптомів); покращання по­казників дихальної системи (частота дихання, зникнення симп­томів); покращання показників травного тракту (випорожнення, відходження газів, зникнення симптомів); покращання показників органів сечовиділення (діурез, колір сечі, зникнення симптомів).

Про появу будь-яких змін у стані хворих повідомте в кінці ніч­ної зміни на ранковій конференції, в інші години — безпосередньо лікаря. У разі погіршення стану хворого негайно повідомте лікаря.

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

1. Оформити вимоги-накладні та доручення на одержання з аптеки ліків для відділення:

1% розчин промедолу в ампулах (1 мл) — 10 шт.; 0,9% розчин натрію хлориду у флаконах (250 мл) — 10 шт.; марля — 20 м;

бинти марлеві (10 см х 7 м) — 40 шт.; газовідвідна трубка — 5 шт.;

ампіциліну натрієва сіль у флаконах (0,5 г) — 50 шт., етазол у порошках (0,5 г) — ЗО шт.; вазелін — 100 г;

0,1% розчин адреналіну гідрохлориду в ампулах (1 мл) — 10 шт.; 3% розчин калію йодиду — 200 мл;

1% розчин морфіну гідрохлориду в ампулах (1 мл) — 10 шт.; 1% розчин мезатону в ампулах (1 мл) — 10 шт., 70% розчин етилового спирту — 1400 мл.

2. Оформити зразок "Журналу обліку наркотичних анальгетиків".

3. Припудріть шкіру при попрілості.

4. Закапайте краплі хворому у вухо в разі гноєтечі з нього.

5. Закапайте краплі в ніс. Продезінфікуйте піпетку.

6. Закладіть мазь в око за нижню повіку. Продезінфікуйте скля­ну лопаточку.

7. Роздайте хворим ліки: порошки, спиртову настойку, суль­фаніламідні препарати за схемою, капсули, препарати, що містять йод чи калій, 2% розчин хлористоводневої кислоти для поліп­шення травлення. Продезінфікуйте мензурки.

8. Проведіть лужну інгаляцію за допомогою апарата закрито­го типу. Продезінфікуйте мундштук.

9. Поясніть хворому правила користування аерозольним ки­шеньковим інгалятором.

10. Розведіть 500 000 ОД бензилпеніциліну натрієвої солі. Зробіть хворому скарифікаційну та внутрішньошкірну проби на індивідуальну чутливість до антибіотика.

11. Хворому введіть підшкірно 1 мл 0,1% розчину платифілі-ну гідротартрату. Продезінфікуйте шприц і голку.

12. Внутрішньом'язово введіть хворому 5 мл 25% розчину маг­нію сульфату. Продезінфікуйте шприц і голку.

13. Внутрішньом'язово введіть хворому олійний розчин анде-каліну — 40 ОД (1 флакон). Продезінфікуйте шприц і голку.

14. Внутрішньовенно струминно введіть хворому 0,3 мл 0,05% розчину строфантину на ізотонічному 0,9% розчині натрію хло­риду. Продезінфікуйте шприц, голки, тампони.

15. Внутрішньовенно струминно введіть хворому: 1) 10 мл 2,4% розчину еуфіліну; 2) 10 мл 10% розчину етазол-натрію.

16. Візьміть кров з вени в кількості 5 мл на біохімічний ана­ліз (визначення білірубіну). Оформіть етикетку-направлення. Від­правте матеріал до лабораторії.

17. Здійсніть взяття крові з вени на коагулограму. Оформіть етикетку-направлення. Відправте матеріал до лабораторії.

18. Візьміть кров з вени на бактеріологічне дослідження. Оформіть етикетку-направлення. Відправте матеріал до лабора­торії.

19. Візьміть кров з вени на наявність алкоголю. Оформіть етикетку-направлення. Відправте матеріал до лабораторії.

20. Здійсніть хворому кровопускання в кількості 300 мл.

21. Заповніть систему одноразового використання 0,9% роз­чином натрію хлориду.

22. Приготуйте хворому лікарську суміш: 10% розчин глюко­зи — 200 мл; 0,06% розчин корглікону — 0,5 мл; інсулін — 6 ОД.