Застосування лікарських засобів виписування та зберігання лікарських речовин у відділеннях стаціонару

Навчальна мета: уміти оформити документ (вимогу-наклад-ну) на одержання лікарських речовин з аптеки; зберігати ліки у відділенні.

Виховна мета: усвідомити значення чітких дій медичної сест­ри для своєчасного одержання ліків.

Початковий обсяг знань: знати загальні правила виписування та одержування ліків з аптеки.

Оснащення:

1) бланки вимоги-накладної;

2) ящики-контейнери для доставки ліків з аптеки у відділен­ня стаціонару.

Загальні правила виписування та одержання ліків з аптеки. Лікарські речовини для відділення виписує старша медична сест­ра за дорученням, яке видає бухгалтерія лікувального закладу. Засвідчується доручення підписами головного лікаря, головного бухгалтера і круглою печаткою лікувального закладу.

На отримання наркотичних анальгетиків, отруйних речовин, спиртів і спиртових розчинів доручення видають один раз на мі­сяць.

На одержання готових, екстемпоральних лікарських препара­тів, перев'язувального матеріалу та предметів догляду за хворими доручення оформляють один раз на квартал.

Вимоги-накладні на одержання ліків з аптеки заповнюють за групами:

а) до першої групи лікарських засобів відносять наркотичні анальгетики та отруйні речовини;

б) до другої групи лікарських препаратів відносять спирти та спиртові розчини;

в) до третьої групи лікарських засобів відносять есктемпо-ральні ліки, тобто ті, що виготовляють в аптеці;

г) до четвертої групи лікарських засобів відносять ліки за­водського виготовлення;

ґ) до п'ятої групи відносять предмети догляду за хворими, перев'язувальний матеріал.

Старша медична сестра є довіреною особою, яка виписує, оформляє та здає в аптеку вимогу-накладну. Вона ж перевіряє правильність одержання ліків з аптеки.

Послідовність дій під час оформлення вимоги та порядок зберігання ліків

Оформлення вимоги-накладної на одержання ліків з аптеки

1. Лікар під час щоденного огляду хворих призначає в лист­ку лікарських призначень лікарські препарати, їх дози, кількість приймань та шляхи введення.

2. Палатна медична сестра щоденно робить вибірку з листка лікарських призначень. Відомості про призначені хворому ін'єк­ції вона передає в процедурний кабінет.

3. Перелік і кількість усіх призначених лікарських препаратів палатні та процедурні сестри передають старшій медичній сестрі відділення.

4. Старша медична сестра видає на відділення із запасу ліки, а якщо якихось бракує, то на основі отриманих даних вона випи­сує вимогу-накладну на одержання цих ліків з аптеки.

5. Вимогу-накладну на наркотичні анальгетики та отруйні ре­човини (не більше триденного запасу) старша медична сестра ви­писує в чотирьох примірниках латинською мовою. На вимогах-накладних обов'язково повинен стояти штамп лікувального закла­ду, підпис головного лікаря, кругла печатка.

6. Спирти та спиртові розчини виписує і оформляє старша ме­дична сестра так само, як і наркотичні анальгетики.

7. Екстемпоральні, готові лікарські форми, предмети догляду за хворими, перев'язувальний матеріал виписують та оформля­ють у трьох примірниках.

8. При заповненні бланків слово "Накладна" закреслюють і за­значають: у графі "Найменування товару" — назва препарату, фор­ма випуску; у графі "Одиниця виміру" — одиниця виміру (кг, г, м, штук, коробок, ампул); у графі "Потрібна кількість" — кіль­кість ліків, яка необхідна для відділення. Графи "Видана кількість", "Ціна", "Сума" заповнює провізор аптеки.

9. Під час одержання ліків з аптеки старша медична сестра ставить свій підпис у графі "Одержав", провізор — у графі "Видав".

Лікарські препарати для відділення стаціонару відпускають з аптеки в оригінальній заводській чи аптечній упаковці. Старша медична сестра, отримавши лікарські препарати, зобов'язана пе­ревірити їх відповідність вимозі-накладній.

10. Якщо з відділення в аптеку потрібно здати невикористаний препарат, то у вимозі-накладній закреслюють слово "Вимога". На­кладну оформляють так само, тільки в графі "Одержав" ставить підпис провізор, а в графі "Відпустив" — старша медична сестра.

Категорично забороняється отримувати препарати з аптеки до­поміжному персоналу (санітаркам, водіям).

За наказом головного лікаря в лікувальному закладі призна­чається фармацевт-провізор, який централізовано організовує за­мовлення ліків в аптеці для всіх відділень, отримує видані ліки з аптеки і видає їх у відділення відповідно до вимоги.

Під наглядом і за відповідальністю фармацевта-провізора у стаціонарі виділяється приміщення, де за наказом головного ліка­ря зберігається п'ятиденний недоторкуваний запас наркотичних анальгетиків, медикаментів, спирту, перев'язувального матеріалу, який з часом замінюють свіжими лікарськими препаратами.

Зберігання ліків у відділенні

1. У процедурному кабінеті зберігають медикаменти для пар­ентерального введення в шафі з позначкою "Ін'єкційні". В одне гніздо складають антибіотики, у друге — вітаміни, у третє — аналь­гетики і т. д.

2. Так само зберігають медикаменти для ентерального засто­сування в окремій шафі або на окремих поличках шафи.

3. У місцях зберігання лікарських препаратів повинні витри­муватися температурний і світловий режими. Настої, відвари, емульсії, сироватки, вакцини, органопрепарати, розчини, що міс­тять глюкозу, мають зберігатися лише в холодильниках (4—8 °С).

4. Препарати з різким запахом (камфора, лізол, йодоформ) збе­рігають окремо, щоб їхній запах не поширювався на інші препара­ти.

5. Окремо зберігають вогненебезпечні речовини: спирт, ефір, бензин, а також перев'язувальний матеріал, шприци, системи, голки.

6. Спиртові та ефірні розчини, настої, екстракти зберігають у флаконах із добре притертим корком, оскільки спирт та ефір ви­паровуються і ліки стають більш концентрованими.

7. Мікстури зберігають до 3 діб, відвари, настої, слизи — 2 доби.

8. Стерильні розчини, виготовлені в аптеці і закупорені кор­ками під обкатку, зберігають 10 діб. Стерильні розчини, закупо­рені під обв'язку,— 3 доби.

Якщо протягом дозволеного терміну приготовлені стерильні розчини не були використані, їх виливають навіть за відсутності ознак непридатності (зміни кольору, появи осаду).

ОБЛІК ГОСТРОДЕФІЦИТНИХ ПРЕПАРАТІВ,

НАРКОТИЧНИХ АНАЛЬГЕТИКІВ ТА ОТРУЙНИХ

ЛІКАРСЬКИХ РЕЧОВИН У ВІДДІЛЕННІ

Навчальна мета: уміти завести та заповнити "Журнал обліку наркотичних анальгетиків", "Журнал обліку гостродефіцитних пре­паратів" та "Журнал передачі ключів від сейфа з наркотичними анальгетиками".

Виховна мета: усвідомити можливість кримінальної відпові­дальності медичної сестри за порушення правил обліку та збері­гання лікарських речовин, унесених до списку А, і гостродефіцит­них препаратів.

Початковий обсяг знань: знати зміст наказів головного лікаря відносно предметно-кількісного обліку наркотичних анальгетиків, отруйних речовин і гостродефіцитних препаратів.

Оснащення:

1) металевий сейф;

2) листок лікарських призначень;

3) листок призначення наркотичних анальгетиків;

4) "Журнал обліку наркотичних анальгетиків";

5) "Журнал обліку гостродефіцитних препаратів";

6) "Журнал передачі ключів від сейфа з наркотичними аналь­гетиками".

Накази головного лікаря щодо предметно-кількісного обліку нар­котичних анальгетиків, отруйних речовин і гостродефіцитних пре­паратів. Відповідно до наказу головного лікаря у відділеннях ста­ціонару та поліклінічному відділенні обов'язковому предметно-кількісному обліку підлягають лікарські препарати, внесені до списку А (наркотичні анальгетики та отруйні речовини).

Відповідальними особами в стаціонарі призначають завіду­вачів відділень та старших медичних сестер. Завідувач відділен­ня несе відповідальність за дотримання правил призначення, наявність умов для зберігання наркотичних анальгетиків та отруй­них речовин.

Безпосереднім виконавцем виписування, отримання, зберіган­ня та витрат медикаментів є старша медична сестра.

Наркотичні анальгетики вона виписує з розрахунку триденно­го запасу і передає їх у відділення постовій медичній сестрі, реєст­руючи надходження в "Журналі обліку наркотичних анальгетиків".

У листку призначень лікар обов'язково записує назву препа­рату, його концентрацію, разову дозу, спосіб уведення і кожної доби зазначає години введення препарату, наприклад 6.00, 14.00, 20.00.

Крім цього, на кожного хворого, який отримує наркотичні анальгетики, медична сестра заводить листок призначення нарко­тичних анальгетиків, де зазначає прізвище, ім'я, по батькові хво­рого, № медичної карти, дату госпіталізації, діагноз, дату операції, концентрацію та назву препарату, уведену дозу, дату і час доби, ставить свій підпис та отримує підпис лікаря.

Засвідчує дозвіл на отримання хворим наркотичних анальге­тиків завідувач відділення.

Предметно-кількісному обліку підлягають гостродефіцитні лі­карські препарати. Перелік гостродефіцитних препаратів зазначає у наказі головний лікар. Старша медична сестра видає черговим та маніпуляційним сестрам гостродефіцитні ліки суворо за при­значенням лікаря відповідно до запису в листку призначень.

Облік надходження та видачі цих ліків реєструють у "Журна­лі обліку гостродефіцитних препаратів".

За наказом головного лікаря предметно-кількісному обліку можуть підлягати ліки, які надходять до лікарні як гуманітарна допомога.

ПРАВИЛА ЗАВЕДЕННЯ ТА ЗАПОВНЕННЯ "ЖУРНАЛУ ОБЛІКУ НАРКОТИЧНИХ АНАЛЬГЕТИКІВ"

1. На титульному листі напишіть: "Журнал обліку наркотич­них анальгетиків"

відділення ___________

лікарня _____________

Розпочато: Закінчено:

2. Пронумеруйте аркуші журналу.

3. Прошийте пронумеровані аркуші в двох місцях товстою міцною ниткою і кінці зав'яжіть на останньому аркуші двома вуз­лами так, щоб можна було відкрити журнал.

4. На невеличкому клаптику паперу зробіть надпис: "Прону­меровано, прошито... аркушів". "Головний лікар".

5. Кінці нитки зафіксуйте до останнього аркуша журналу за допомогою клею та заповненого листа так, щоб вони трохи ви­глядали.

6. Головний лікар своїм підписом засвідчує кількість прону­мерованих аркушів і ставить печатку.

7. Запишіть назву застосовуваних наркотичних анальгетиків на відповідних сторінках журналу.

8. На першу сторінку винесіть перелік застосовуваних нарко­тичних анальгетиків, зазначте сторінки.

9. Розкресліть графи журналу.

I. Поступання:

1) дата;

2) звідки отримано, № документа;

3) кількість;

4) підпис медичної сестри.

II. Видача:

1) дата видачі;

2) прізвище, ім'я, по батькові хворого;

3) № медичної карти;

4) кількість використаних ампул;

5) залишок;

6) підпис медичної сестри;

7) кількість зданих пустих ампул;

8) підпис старшої медичної сестри.

Запам'ятайте! Графи журналу треба заповнювати чітко. Забо­роняється виправляти, підтирати записи.

Якщо запис зроблено помилково, то однією лінією треба за­креслити попередній запис так, щоб можна було прочитати його, позначити "Записано помилково" і поставити свій підпис.

Згідно з вимогою головного лікаря за такою ж формою заво­дять "Журнал обліку гостродефіцитних препаратів", а також пре­паратів, які надійшли як гуманітарна допомога.

У відділенні також повинен бути пронумерований, прошнуро­ваний і скріплений підписом головного лікаря та круглою печаткою "Журнал передачі ключів від сейфа з наркотичними анальге­тиками".

Графи журналу:

1) дата;

2) ключі (здав, прийняв);

3) підписи медичних сестер;

4) підпис лікаря;

5) назви препаратів;

6) кількість заповнених ампул;

7) кількість порожніх ампул.

Порожні ампули з-під наркотичних препаратів не викидають, а здають старшій медичній сестрі. Наприкінці кожного місяця ко­місія, призначена відповідно до наказу головного лікаря, переві­ряє порядок обліку та використання наркотичних анальгетиків, складає відповідний акт, а пусті ампули подрібнюють і викида­ють у сміттєзбірник.

Запам'ятайте! За порушення правил обліку, зберігання та ви­користання наркотичних анальгетиків, отруйних речовин, гостро­дефіцитних препаратів медичний персонал притягується до адмі­ністративної та кримінальної відповідальності.

ЗОВНІШНЄ ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ РЕЧОВИН

Навчальна мета: уміти розтерти шкіру; втерти ліки в шкіру в разі корости; присипати шкіру; нанести збовтану суміш на шкіру; застосувати мазь, пластир.

Виховна мета: усвідомити важливість для хворого одержан­ня правильної інформації щодо виконання процедур у домашніх умовах.

Початковий обсяг знань: знати механізм дії ліків при застосу­ванні їх на шкірі.

Оснащення:

1) вода;

2) мило;

3) рушник;

4) стерильні тампони, серветки;

5) бинт марлевий або сітчастий;

6) 70% розчин етилового спирту;

7) 1% розчин саліцилового спирту;

8) 60% розчин гіпосульфіту натрію;

9) 6% розчин хлористоводневої кислоти;

10) присипка;

11) збовтана суміш;

12) мазь;

13) пластир.

Механізм дії ліків у разі застосування їх на шкірі. При застосу­ванні на шкірі лікарська речовина діє насамперед місцево, тобто впливає безпосередньо на місце застосування. Проте оскільки шкі­ра має густу сітку нервів і кровоносних судин, то прикладені до неї ліки, всмоктуючись, справляють не лише місцевий, а й загаль­ний вплив на організм. Отже, такі лікувальні процедури можна ефективно застосовувати не лише в разі захворювань шкіри, але й інших органів та систем організму.

Механізм дії мазі. Мазь на жировій основі затримує випарову­вання води, закупорює вивідні протоки сальних і потових залоз. Під впливом мазі розм'якшується роговий шар, що посилює про­никнення лікарської речовини в шкіру. Отже, ліки, що входять до складу мазі, проникають у шкіру глибше.

Послідовність дій під час виконання процедур

Розтирання шкіри

1. Ретельно вимийте руки водою з милом і витріть їх рушником.

2. Шкіру на місці розтирання також очистіть за допомогою полотнини, теплої води, мила і висушіть рушником.

3. Невелику кількість рідини (70% розчин етилового спирту, камфорний спирт, горілка тощо) налийте на долоню й розітріть шкіру круговими рухами протягом 3—5 хв.

4. Укрийте хворого ковдрою.

Втирання ліків у шкіру під час лікування корости за методом М.П. Дем'яновича

1. Чисто вимитими руками хворий енергійно втирає в шкіру протягом 10 хв 60% розчин гіпосульфіту натрію.

2. Через 15 хв втирання повторює.

3. Після цього, коли тіло стане сухим (приблизно через 15 хв), втирає у шкіру протягом 5 хв 6% розчин хлористоводневої кислоти.

4. Потім ще три рази повторює втирання 6% розчину хлорис­товодневої кислоти з інтервалами по 15 хв.

5. Хворий миє руки і надягає чисту білизну.

6. Через три дні миється у ванній або під душем і змінює на­тільну й постільну білизну.

Присипка шкіри

1. У разі попрілості спочатку здійсніть туалет шкіри. Обереж­но обробіть ділянку за допомогою стерильної серветки блідо-ро­жевим розчином калію перманганату.

2. Просушіть шкіру стерильною серветкою методом промо­кання.

3. Присипте мінеральними порошками (тальк, окис цинку). У кришці упаковки зробіть маленькі отвори, крізь які посипайте шкіру, або зніміть кришку, а горловину закрийте марлею в 2 ша­ри, крізь яку порошок просійте на шкіру.

4. У разі дерматиту, початкової стадії гострої екземи для змен­шення вираженості запального процесу, болю та свербежу вико­ристовуйте суміш порошків за призначенням лікаря.

Застосування збовтаних сумішей ("бовтанок"). "Бовтанка" — це суміш порошків і рідин (гліцерин, спирт, олія).

1. Перед застосуванням суміш збовтайте.

2. Ватним тампоном або марлевою серветкою суміш нанесіть на шкіру.

3. Не слід застосовувати "бовтанки" на мокнучі поверхні шкі­ри, у разі надмірної сухості шкіри — на волосисті місця.

Застосування пасти. Паста — це суміш окису цинку, тальку, крохмалю з ланоліном або вазеліном, яка проникає крізь поверх­невий роговий шар шкіри і зберігає її еластичність.

1. З банки наберіть пасту за допомогою шпателя і тонким ша­ром змажте ділянку шкіри.

2. Зверху припудріть присипкою.

3. В інших випадках пасту накладіть на складену в кілька ша­рів марлю і прикладіть до ураженої ділянки шкіри.

Застосування мазі

1. За допомогою шпателя нанесіть мазь на стерильну марлеву серветку.

2. Накладіть на відповідну ділянку шкіри.

3. Зафіксуйте зверху пов'язкою.

4. Якщо потрібно, щоб мазь проникла глибше в тканини, то на серветку з маззю накладіть компресний папір.

Застосування пластиру

1. Ножицями відріжте шматочок пластиру за розміром трохи більшим, ніж уражена ділянка тіла.

2. Зніміть захисну плівку і накладіть на очищену шкіру, роз­гладжуючи пальцями, щоб пластир закріпився.

3. Через 2—4 дні пластир зніміть.

Застосовують пластир для розсмоктування глибоких обмеже­них ущільнень шкіри.

Запам'ятайте! У разі зовнішнього застосування лікарських речовин медична сестра повинна мити руки перед виконанням процедури кожному хворому.

ЗАКАПУВАННЯ КРАПЕЛЬ У ВУХА, НІС, ОЧІ

Навчальна мета: уміти закапати краплі у вуха, ніс, очі; закласти мазь в око; засипати порошок в око; продезінфікувати очну піпетку.

Виховна мета: виховання уважності медичної сестри, яка за­капує краплі хворому, особливо в очі.

Початковий обсяг знань: знати маркування очних крапель.

Оснащення:

1) очні піпетки;

2) ватні стерильні тампони;

3) скляна лопаточка для закладання мазі;

4) 30% розчин альбуциду;

5) очна гідрокортизонова мазь.

Маркування очних крапель. Ліки наливають у стерильний фла­кон або колбочку з розрахунку дводенної потреби і наклеюють за­здалегідь заготовлену етикетку. Крім цього, щоб уникнути помил­ки, на флакон із ліками, які розширюють зіницю, наклеюють чер­вону смужку, на флакон із ліками, які звужують зіницю,— синю.

Запам'ятайте! Уведення в очі хворого на глаукому лише однієї краплі розчину атропіну (який розширює зіницю) замість розчи­ну пілокарпіну (який звужує зіницю) може спричинити втрату зору, який не відновлюється.

Послідовність дій під час виконання процедур

Закапування крапель у вуха

1. Ретельно вимийте руки водою з милом і висушіть руш­ником.

2. Перед закапуванням крапель нахиліть голову хворого у бік здорового вуха. Якщо хворий лежить, то поверніть його на бік так, щоб вухо, в яке потрібно закапати краплі, було зверху.

3. За наявності гноєтечі перед закапуванням здійсніть туалет слухового ходу за допомогою теплого 3% розчину пероксиду вод­ню і турундочки, тому що вливання крапель у вухо, в якому є гній у слуховому ході, неефективно.

4. Лівою рукою відтягніть вушну раковину хворого трохи на­зад і вгору для випрямлення зовнішнього слухового ходу, а пра­вою рукою за допомогою піпетки закапайте 5—8 крапель теплого розчину у вухо.

5. Запропонуйте хворому утримати краплі у вусі протягом 10—15 хв, потім нахиліть голову в бік хворого вуха для того, щоб з нього витекли залишки ліків.

6. Здійсніть туалет вушної раковини.

Запам'ятайте! Холодні краплі, уведені у вухо, подразнюють лабіринт і можуть спричинити запаморочення і навіть блювання.

Гноєтеча з вуха є протипоказанням до закапування олійних крапель.

Закапування крапель у ніс

1. Перед процедурою в дітей прочистіть носові ходи від ско­ринок та слизу за допомогою ватної турунди, а дорослий повинен сам прочистити ніс.

2. Хворого посадіть або покладіть на спину, голова при цьому нахилена назад і трохи повернута в бік, протилежний тому, з яко­го будете вводити ліки.

3. За допомогою піпетки по черзі в одну й другу половину но­са, направляючи піпетку до перегородки носа, закапайте 5—6 кра­пель.

4. Запропонуйте хворому І і II пальцями руки стиснути кіль­ка разів крила носа для того, щоб ліки розподілилися по всій сли­зовій оболонці носа.

5. Так закапайте краплі спочатку в одну, а потім в другу по­ловину носа.

Запам'ятайте! Усмоктування крапель крізь слизову оболонку носа відбувається дуже енергійно.

Закапування крапель в очі

1. Ретельно вимийте руки водою з милом, висушіть рушни­ком і обробіть 70% розчином етилового спирту.

2. Якщо хворому потрібно закапати краплі в нижню ділян­ку кон'юнктиви, то попросіть його спрямувати погляд угору, паль­цем лівої руки відтягніть повіку трохи вниз і закапайте 1—2 краплі.

3. Після закапування прикладіть стерильний ватний тампон, запропонуйте хворому на деякий час закрити очі, надлишки ліків всмоктуються цим тампоном.

4. Якщо потрібно ввести краплі в ділянку верхньої зони краю рогівки, то відтягніть трохи вверх верхню повіку і попросіть хво­рого спрямувати погляд униз.

5. Дітям і збудженим дорослим закапайте краплі в око з будь-якого зручного положення в той момент, коли хоч трохи вдається відкрити очну щілину.

6. У випадку різкого блефароспазму хворому, який лежить на спині, після туалету шкіри навколо ока за допомогою стерильно­го ватного тампона, зволоженого розчином фурациліну (1:5000), закапайте декілька крапель у шкірну ямку біля внутрішнього ку­та зовнішньої очної щілини, а потім розкрийте пальцями повіки і забезпечте надходження крапель у кон'юнктивальний мішок.

Запам'ятайте! Кінець піпетки не повинен торкатися вій хво­рого. Використання окремої стерильної піпетки для кожного хво­рого цілком виключає інфікування введених розчинів.

Закладання очної мазі

1. Ретельно вимийте руки й витріть рушником.

2. На кінець стерильної очної скляної лопаточки візьміть не­обхідну кількість мазі.

3. Нижню повіку відтягніть трохи вниз і, тримаючи лопаточку паралельно краю повіки, притуліть її до нижньої перехідної складки.

4. Хворому запропонуйте зімкнути повіки, а лопаточку обереж­но вийміть горизонтальним рухом у напрямку скроні, залишаючи мазь за повікою.

5. Прикладіть стерильний ватний тампон до ока і запропонуй­те хворому зімкнути повіки, щоб мазь рівномірно розподілилася на поверхні очного яблука.

Закладання очної мазі можете здійснити безпосередньо з оч­ного тюбика, рухаючи його у напрямку від внутрішнього до зов­нішнього кута ока і обережно видавлюючи мазь на кон'юнктиву нижньої повіки на її межі з очним яблуком.

Запам'ятайте! Безпосередньо з тюбика мазь можна викорис­товувати лише одному і тому ж хворому.

Засипання порошку в очі

1. Чисто вимитими руками візьміть стерильну скляну лопато­чку, наберіть на неї подрібненого порошку.

2. Відтягніть трохи нижню повіку і струсіть з лопаточки по­рошок.

3. Прикладіть стерильний ватний тампон до ока і попросіть хворого потримати його деякий час.

Дезінфекція очних піпеток

1. Скляну частину піпетки продезінфікуйте методом кип'ятін­ня в дистильованій воді протягом ЗО хв.

2. Гумову частину піпетки занурте в 3% розчин пероксиду вод­ню на 80 хв.

3. Промийте гумову частину в дистильованій воді двічі й з'єд­найте зі скляною частиною піпетки.

РОЗДАВАННЯ ХВОРИМ ЛІКІВ, ЯКІ ПРИЗНАЧАЮТЬ ДЛЯ ВНУТРІШНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Навчальна мета: уміти вибрати лікарські призначення; заго­товити тверді лікарські форми; роздати ліки хворим.

Виховна мета: усвідомити необхідність приймання ліків хво­рим у присутності медичної сестри.

Початковий обсяг знань: знати перевагу та недоліки внутрішньо­го застосування ліків; перевагу та недоліки введення ліків під язик.

Оснащення:

1) ящики з вічками;

2) листи лікарських призначень;

3) мензурки;

4) піпетки;

5) пакетики з пластикату;

6) вода переварена.

Перевага та недоліки внутрішнього застосування ліків. Пере­вага внутрішнього застосування лікарських речовин полягає в то­му, що хворі приймають ліки в нестерильному вигляді та в різних формах (порошки, таблетки, краплі, пілюлі, мікстури).

Недоліком внутрішнього застосування ліків є повільне їх всмок­тування, часткове руйнування травним соком, унаслідок чого іноді не можна підтримати потрібну концентрацію препарату в кров'я­ному руслі.

Перевага та недоліки введення ліків під язик. У разі введення під язик ліки швидко всмоктуються, не руйнуються під дією фер­ментів і соків, надходять у загальний кровотік, обминаючи печін­ку. Але цей метод можна використовувати лише для введення та­ких ліків, які хворі приймають у невисоких дозах (нітрогліцерин, сустак, валідол, статеві гормони).

Послідовність дій під час виконання процедур

Вибір лікарських призначень і підготування ліків до роздавання

1. Лікар у листі призначень зазначає потрібні хворому препа­рати, визначає індивідуальну дозу, кількість приймань на добу та спосіб уведення, а також ставить свій підпис проти дати призна­чення.

2. Перед роздаванням ліків вимийте руки.

3. У кожне вічко покладіть аркуш паперу, де зазначте номер палати та прізвище хворого.

4. Після обходу лікаря та заповнення ним листів призначень підготуйте ліки, суворо дотримуючись призначень, покладіть їх у відповідне вічко ящика в поліетиленовий пакетик. Туди ж вкладіть папірець з назвою препарату, разовою дозою та кількістю приймань.

5. Рідкі лікарські речовини (настої, відвари, мікстури) налий­те в мензурки.

6. Спиртові настойки накапайте в мензурки й розбавте пере­вареною водою.

7. Якщо хворому призначено приймати лікарські речовини через визначені інтервали протягом доби (антибіотики, сульфа­ніламідні препарати), для кожного пацієнта складіть індивідуаль­ну схему приймання препарату на кожний день і тримайте її під рукою, щоб своєчасно дати ліки.

МЕТОДИКА СУБЛІНГВАЛЬНОГО (ПІД'ЯЗИКОВОГО)

ПРИЙМАННЯ ПРЕПАРАТІВ

(порада пацієнтам)

1. Чисто вимитими руками покладіть одну таблетку під язик.

2. Не пережовуйте і не ковтайте таблетку.

3. Почекайте поки вона повністю розчиниться.

4. Затримайте слину в роті на 1—2 хв перед тим, як ковтну­ти. Завдяки тому, що слизова оболонка ротової порожнини прони­зана густою сіткою капілярів, препарат дуже швидко всмоктується.

5. Протягом 20—30 хв, поки препарат не засвоїться організ­мом, не пийте і не вживайте їжу.

РОЗДАВАННЯ ЛІКІВ ХВОРИМ

1. Основну кількість лікарських препаратів роздайте через ЗО хв після вживання їжі, тому що переважна більшість їх подразню­ють слизову оболонку травного тракту.

2. Навпаки, ліки, які підвищують апетит, дайте хворому до вживання їжі.

3. Ліки, які поліпшують травлення, запропонуйте хворому приймати під час вживання їжі.

4. Простежте, щоб хворі прийняли ліки у вашій присутності.

5. Поясніть хворим, що в період приймання ліків протягом доби вони повинні вживати достатню кількість рідини, оскільки з організму лікарські речовини виводяться в основному нирками. Недостатнє і несвоєчасне виведення їх з організму спричинює роз­виток сечокам'яної хвороби.

6. Якщо хворому призначені ліки в капсулах, то повідомте йому, що капсулу ковтають не розжовуючи, поясніть призначен­ня капсули.

7. Запропонуйте хворим запити ліки перевареною водою.

8. Якщо хворий приймає йодумісні препарати або препарати ацетилсаліцилової кислоти, запропонуйте запити їх молоком.

9. Калійумісні препарати порекомендуйте запити томатним соком.

10. Якщо хворий приймає ліки, що містять кислоти або пре­парати заліза, порекомендуйте йому після їх приймання прополос­кати рот перевареною водою, щоб запобігти пошкодженню зубів.

11. Снодійні ліки дайте хворому за ЗО хв до сну.

12. Порошок запропонуйте висипати на язик, ближче до ко­реня, де менше смакових чутливих цибулин, і запити невеликою кількістю води. Якщо порошки дуже неприємні на смак, до них можна додати трохи цукрової пудри.

13. Зробіть позначку в листку призначень про виконання.

Запам'ятайте!

1. Не видавайте хворому на руки всю добову дозу ліків, оскіль­ки він може прийняти їх одночасно, що може спричинити отруєн­ня лікарськими препаратами.

2. Не залишайте ліки біля Л1ЖКЭ, Неї тумбочці, оскільки хворі часто приймають їх із запізненням, а іноді зовсім не приймають.

3. Якщо ви випадково дали інші ліки або перевищили дозу, негайно повідомте лікаря.

4. Не давайте хворому лікарські препарати без призначення лікаря, оскільки навіть звичайні ліки в певних ситуаціях можуть призвести до тяжких наслідків.

5. Усі скарги хворого на неприємні відчуття від прийнятих ліків або відмову хворого від їх приймання негайно доведіть до відома лікаря.

6. Якщо хворому важко ковтати таблетки, їх можна роздави­ти у ложці, розмішати з водою і дати випити хворому.

Не можна роздавлювати препарати з покриттям, призначеним для розчинення в кишечнику; пролонгованої (подовженої) дії; гір­кі на смак; які мають місцевий анестетичний ефект; призначені для абсорбції в ротовій порожнині.

ВЗАЄМОДІЯ МІЖ ЛІКАРСЬКИМИ ПРЕПАРАТАМИ ТА ЇЖЕЮ

А. Препарати, які потрібно приймати натще, за 1 год до або через 2—3 год після вживання їжі: протимікробні (антигельмінти, протитуберкульозні, цефалоспорини, еритроміцини, пеніцилінові, сульфаніламіди); бронходилататори; холінергдчні; діуретики; за­лізо, вазодилататори.

Примітка: 1) сульфаніламідні препарати та вазодилататори потрібно запива­ти повною склянкою води; 2) у разі виникнення подразнення слизової оболонки травного тракту (нудота, печія, пронос) слід припинити застосування препарату.

Б. Препарати, які не слід приймати з певними речовинами:

1. Препарати, які не можна запивати кислими фруктовими со­ками або напоями: протимікробні.

2. Препарати, які не можна запивати молоком: анальгетики; залізо; проносні; тетрацикліни.

У разі їх взаємодії може утворитись осад кальцію, у результаті чого знижується абсорбція організмом препарату. Молоко може та­кож підвищувати кислотно-основну рівновагу шлунка, що призве­де до передчасного розчинення таблетки і кишкового подразнення.

Препарати, які необхідно приймати з їжею: анальгетики; анти-аритмічні; антиконвульсанти; антидіабетичні; антигістамінні; гіпотензивні; протизапальні (індометацин); протимікробні (метроні-дазол); антинеопластичні; для лікування хвороби Паркінсона; нейролептики; серцеві глікозиди; діуретики; вазодилататори; гіп­нотичні.

Ці препарати приймають безпосередньо перед, під час або зра­зу після вживання їжі, оскільки їжа захищає слизову оболонку шлунка від подразнення лікарськими препаратами.

Примітка. Якщо ви не впевнені щодо способу приймання препарату, про­консультуйтесь з лікарем або використайте фармако-терапевтичний довідник чи інструкцію до застосування препарату, де зверніть особливу увагу на побічні дії препарату. У разі виникнення будь-яких питань, не вагаючись, звертайтеся до лікаря чи інших колег. Стежте за проявом у пацієнтів можливих негативних реакцій і своєчасно інформуйте інших фахівців.

У розпорядженні системи охорони здоров'я постійно з'явля­ються нові препарати. Перш за все з'ясуйте, до якої групи нале­жить препарат. Знаючи загальну дію препаратів відповідної гру­пи, ви будете почувати себе більш впевнено і безпечно при вико­ристанні того чи іншого нового лікарського препарату.

ДІЇ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ ПРИ ПОВОДЖЕННІ З ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ

Перш ніж дати хворому препарат:

— вимийте ретельно руки;

— уважно прочитайте етикетку на упаковці флакона;

— перевірте термін придатності;

— перевірте призначену лікарем дозу;

— простежте, щоб хворий прийняв ліки у вашій присутності.

1. При виконанні ін'єкцій:

— вимийте ретельно руки;

— надягніть гумові рукавички;

— перевірте етикетку на флаконі, ампулі;

— перевірте термін придатності;

— поставте дату і час розгерметизації флакона на етикетці;

— дотримуйтесь правил асептики;

— дотримуйтесь правил особистого захисту; за необхідності за­стосовуйте захисні окуляри або захисний екран.

2. Зберігайте лікарські препарати тільки в упаковці, відпуще­ній аптекою:

— не переливайте розчини в інший посуд;

— не перекладайте таблетки в іншу упаковку;

— не пишіть етикетки самі й не робіть своїх підписів на упа­ковках із лікарськими засобами;

— зберігайте лікарські препарати на окремих полицях: стериль­ні, внутрішні, зовнішні;

— препарати групи А зберігайте в сейфі.

Загальна інформація для пацієнтів щодо приймання медикаментозних препаратів

1. Точно дотримуйтеся призначених доз.

2. Не давайте призначених вам препаратів іншому пацієнту.

3. Не зберігайте препарат після закінчення терміну придат­ності.

4. Не приймайте ніяких препаратів, попередньо не порадив­шись з лікарем.

5. Якщо ви приймаєте лікарський препарат постійно, носіть при собі карточку, в якій зазначено назву препарату і його дозу, на випадок екстремальної ситуації.

6. У разі звертання до інших лікарів попереджуйте їх про по­стійне приймання певного препарату.

7. Якщо ви вагітні, попередьте лікаря, який призначає вам ліки.

8. Зберігайте препарати в сухому, темному, прохолодному міс­ці, недоступному для дітей.

УВЕДЕННЯ ЛІКАРСЬКИХ РЕЧОВИН ЧЕРЕЗ ПРЯМУ КИШКУ

Навчальна мета: уміти підготувати хворого до введення свіч­ки; увести в пряму кишку свічку на жировій основі.

Виховна мета: усвідомити важливість правильного інформу­вання хворому щодо використання свічки.

Початковий обсяг знань: знати перевагу та недоліки ректаль­ного способу введення ліків; показання до використання свічок.

Оснащення:

1) ректальні свічки на жировій основі;

2) гумові рукавички.

Переваги та недоліки ректального способу введення ліків. Через анастомози між гемороїдальними та клубовими венами, уведе­ні ліки, обминаючи ворітну вену й печінку, потрапляють у кров. Вони не руйнуються в печінці.

Через відсутність ферментів у прямій кишці ліки не розщеп­люються. Тож лікарські препарати, котрі мають білкову, олійну та полісахаридну основи, не проходять крізь її стінку. Тому рек­тальне введення ліків в основному призначають для місцевої дії.

Треба пам'ятати, що всмоктувальна здатність слизової обо­лонки товстої кишки на 25% нижча, ніж тонкої.

У пряму кишку вводять ліки у вигляді свічок і за допомогою лікарських клізм.

Показання до використання свічок та їх зберігання. Уведен­ня ліків через пряму кишку заміняє в ряді випадків пероральне (у разі порушення акту ковтання, непрохідності стравоходу і шлун­ка, у разі блювання в непритомному стані).

Спеціальними показаннями до ректального введення ліків є запальні та деякі інші захворювання прямої кишки й нижнього відділу ободової сигмоподібної кишки.

Більшість ліків, які вводять у пряму кишку, виготовлені у ви­гляді свічок на жировій основі (найчастіше на олії какао) і відпу­скаються загорнутими у вощаний папір.

Зберігати свічки слід у холодному місці, інакше вони розта­нуть, втратять свою форму і стануть непридатними для введення.

Послідовність дій під час виконання процедури

Підготовка хворого до введення свічки

1. Якщо хворому вперше призначені ректальні свічки, то пояс­ніть йому суть процедури й перший раз допоможіть її виконати.

2. Надягніть знезаражені гумові рукавички.

3. Перед уведенням свічки, якщо у хворого не було випорож­нення кишечнику, поставте очисну клізму. Якщо свічку вводять хворому із гемороєм для здійснення місцевої дії на запалені вено­зні вузли, то клізму не слід ставити, щоб не травмувати їх.

4. Запропонуйте хворому лягти на бік і коліна підігнути до живота.

5. Лівою рукою підніміть сідницю, оголіть відхідник, а пра­вою рукою візьміть заздалегідь розмотану, змочену водою свічку так, щоб утримати її за основу конуса, вкритого папером. Уведіть усю свічку глибоко за зовнішній сфінктер відхідника. При цьому просовуйте свічку за допомогою паперової обгортки.

6. Після процедури запропонуйте хворому деякий час полежати.

Запам'ятайте! Неглибоко введена свічка може бути виштовх­нута назовні скороченням м'язів сфінктера.

ІНГАЛЯЦІЯ ЛІКАРСЬКИХ РЕЧОВИН

Навчальна мета: уміти виконати інгаляцію лікарської речови­ни за допомогою апарата закритого типу; використати індивіду­альний кишеньковий аерозольний інгалятор; знезаразити мунд­штуки та маски; підтримувати санітарно-гігієнічний та протиепі­демічний режим в інгаляторії.

Виховна мета: уміти пояснити хворому правила користування інгалятором.

Початковий обсяг знань: знати показання до застосування ін­галяцій; протипоказання до застосування інгаляцій; види апара­тів; механізм дії низькодисперсних та високодисперсних аерозо­лів і використання лікарських речовин.

Оснащення:

1) інгаляційний апарат закритого типу;

2) серветки;

3) камфорна, обліпихова олія;

4) ферменти (хімотрипсин, трипсин);

5) 2% розчин натрію гідрокарбонату;

6) 0,5% розчин новокаїну в ампулах;

7) 10% розчин кальцію хлориду в ампулах;

8) 1% розчин димедролу в ампулах;

9) індивідуальний кишеньковий аерозольний інгалятор;

10) хлорамін;

11) ртутно-кварцова лампа.

Показаннями до застосування інгаляцій є: гострі та хронічні захворювання слизової оболонки носа, глотки, зіва, гортані, тра­хеї, бронхів, які супроводжуються утворенням густого мокротин­ня, що тяжко відкашлюється, а також бронхіальна астма, хроніч­на пневмонія, пневмосклероз, незадовільний стан після операцій на легенях.

Протипоказані інгаляції в разі схильності до легеневих крово­теч, гіпертонічної хвороби III стадії.

Види апаратів. Апарати відкритого типу використовують для камерної інгаляції. За їх допомогою насичують повітря у примі­щенні препаратами для групового лікування.

Хворі на бронхіальну астму користуються індивідуальним ки­шеньковим аерозольним інгалятором заводського виробництва.

У стаціонарних умовах для проведення аерозольного лікуван­ня часто використовують апарати (інгалятори) закритого типу, одні з яких утворюють високодисперсні аерозолі олій, розчинів, лугів, антибіотиків, інші — низькодисперсні аерозолі.

Механізм дії низькодисперсних і високодисперсних аерозолів та застосування лікарських препаратів. Низькодисперсні аерозолі найчастіше застосовують для теплових вологих і олійних інга­ляцій. Теплові вологі інгаляції — це інгаляції водорозчинних лі­карських засобів, мінеральних вод, зокрема лужних, температу­ри 38-40 °С.

Тепло стимулює приплив крові до слизової оболонки. Такі інгаляції справляють знеболювальну дію, підвищують секрецію, сприяють розрідженню мокротиння і прискоренню його евакуа­ції.

Для олійних інгаляцій використовують різні олії (камфорну, мигдалеву, персикову, соняшникову). Олійні інгаляції зменшують сухість слизових оболонок, їх використовують при гострих запаль­них процесах.

Із високодисперсних аерозольних препаратів найчастіше засто­совують ферменти (трипсин, хімотрипсин). Вони розріджують мок­ротиння, поліпшуючи дренаж бронхів.

Хімотрипсин, трипсин призначають по 5 мг на 5 мл 0,5% роз­чину новокаїну. Оскільки ферменти можуть зумовити алергійну реакцію, перед першою інгаляцією призначають кальцію хлорид або димедрол.

Послідовність дій під час виконання процедур

Інгаляції лікарськими речовинами за допомогою апарата закри­того типу

1. Попередьте хворого, що він повинен приймати процедуру натще або через 3 год після вживання їжі.

2. Перед процедурою запропонуйте хворому очистити ніс, про­полоскати рот, горло, створити умови для вільних рухів грудної клітки (розстібнути комірець сорочки, пояс).

3. Заповніть розпилювач приладу лікарською речовиною і пе­ревірте справність апарата.

4. Посадіть хворого на стілець, який має підлокітники та го-ловоутримувач і який можна опускати й піднімати.

5. Грудну клітку хворого накрийте чистою серветкою.

6. Поясніть хворому, як треба робити вдих і видих. При за­хворюваннях носа і приносових пазух рекомендується вдихати й видихати через ніс. Для цього використовують спеціальну маску.

При ураженні ротової порожнини, зіва та нижніх дихальних шля­хів треба дихати через широко відкритий рот. Дихання має бу­ти глибоким і рівним. Під час інгаляції стежте за станом хворого. У разі виникнення будь-яких порушень процедуру припиніть.

7. Тривалість процедури 15—20 хв. Процедури проводять що­дня, курс лікування — 10—20 сеансів. Після інгаляції хворий має відпочити 5—15 хв. Не дозволяється палити до та після процеду­ри, а також виходити з теплого приміщення на холод.

Запам'ятайте! Треба звертати особливу увагу на гігієнічний стан інгаляторію, стерильність розчинів і апаратів для розпилю­вання, оскільки під час інгаляції хворі видихають у навколишнє середовище і в інгаляційні прилади велику кількість патогенних мікроорганізмів.

Користування індивідуальним кишеньковим аерозольним інга­лятором

1. Поверніть балончик догори дном і зніміть захисний ков­пачок.

2. Балончик з аерозолем добре струсіть.

3. Балончик тримайте рукою, а мундштук затисніть губами.

4. Після повного видиху зробіть глибокий вдих і одночасно натисніть на дно балончика: у цю мить видається доза аерозолю. Кількість доз аерозолю визначає лікар.

5. Затримайте дихання на кілька секунд, потім витягніть мунд­штук з рота і зробіть повільний видих.

6. Після інгаляції захисний ковпачок надягніть на балончик.

Знезараження мундштуків і масок

1. Після використання мундштуки та маски замочіть в 1% роз­чині хлораміну на ЗО хв.

2. Після олійних інгаляцій мундштуки та маски знежирте в миючому розчині.

3. Промийте мундштуки та маски проточною водою і проки­п'ятіть у дистильованій воді протягом ЗО хв.

Санітарно-гігієнічний та протиепідемічний режим інгаля­торію

В інгаляторії потрібно двічі на день робити прибирання із за­стосуванням 1% розчину хлораміну, провітрювати та знезара­жувати повітря за допомогою ртутно-кварцової лампи протя­гом ЗО хв.

НАКРИВАННЯ СТЕРИЛЬНОГО СТОЛА В МАНІПУЛЯЦІЙНОМУ КАБІНЕТІ

Навчальна мета: уміти дотримуватися правил особистої гігіє­ни; підготувати маніпуляційний кабінет до роботи; продезінфіку­вати маніпуляційний стіл; накрити стерильний стіл.

Виховна мета: усвідомити необхідність суворого дотримання правил асептики в маніпуляційному кабінеті.

Початковий обсяг знань: знати санітарно-протиепідемічний ре­жим маніпуляційного кабінету.

Оснащення:

1) тепла водопровідна вода;

2) мило господарське або туалетне;

3) рушник;

4) 70% розчин етилового спирту;

5) бікс зі стерильними ватними тампонами, серветками;

6) бікс зі стерильними простирадлами, пелюшками, пінцетами, затискувачами;

7) 3% розчин хлораміну;

8) полотняні серветки одноразового використання;

9) маніпуляційний стіл;

10) папір, ручка;

11) відро, швабра, полотнина для миття підлоги;

12) бактерицидна лампа;

13) 3% розчин хлораміну.

Санітарно-гігієнічний та протиепідемічний режим маніпуля­ційного кабінету. Маніпуляційний кабінет необхідний для прове­дення венопункцій, ін'єкцій, трансфузій із суворим дотриманням правил асептики.

Це повинна бути світла кімната площею не менш як 15 м², з температурою повітря 22—25 °С, з достатнім освітленням, при-точно-витяжною вентиляцією, з наявністю кондиціонерів, холод­ної та гарячої води.

Обладнання кабінету: шафи для медикаментів, бікси зі сте­рильним матеріалом, одноразові шприци, голки, системи для вве­дення інфузійних розчинів, штативи-стійки, холодильник для збе­рігання термолабільних препаратів, ємкості для промивної води, дезінфекційних розчинів, маніпуляційні столи, робочий стіл для ведення медичної документації, стерильний стіл, ртутно-кварцова лампа.

У маніпуляційному кабінеті двічі на день (перед початком і наприкінці робочого дня) проводять вологе прибирання із засто­суванням 3% розчину хлораміну, а в разі потреби проводять по­точне прибирання. Один раз на тиждень проводять генеральне прибирання кабінету з миттям та дезінфекцією стелі, стін, наяв­ного оснащення, підлоги.

Послідовність дій під час виконання процедур

Особиста гігієна маніпуляційної медичної сестри та підготовка кабінету

1. На руках коротко обріжте нігті, не покривайте їх лаком.

2. Не носіть в робочий час годинника, браслетів, обручок, се­режок та інших прикрас.

3. Перед роботою прийміть гігієнічний душ.

4. Надягніть чисту випрасовану білизну та халат, ковпак або косинку.

5. На ноги надягніть світлі шкарпетки та легке м'яке взуття, виготовлене зі шкіри чи шкірозамінника.

6. Надягніть чотиришарову стерильну марлеву маску, яку за­мінюйте кожні 3 год, оскільки фільтраційна здатність її з часом знижується.

7. Перед початком роботи руки двічі помийте теплою проточ­ною водою з милом і висушіть рушником, який щоденно замі­нюйте на чистий.

8. Простежте, щоб до початку роботи санітарка здійснила во­логе прибирання процедурного кабінету із застосуванням 3% роз­чину хлораміну, провітрила кабінет і здійснила кварцування про­тягом ЗО хв.

Простежте, щоб для прибирання маніпуляційного кабінету ви­користовувались спеціально виділені промаркіровані відро, шваб­ра, полотнина для миття підлоги.

Знезараження маніпуляційного стола

1. Ретельно вимийте руки теплою водою з милом і висушіть їх рушником. Надягніть гумові рукавички.

2. Одноразовою бавовняною серветкою, змоченою 3% розчи­ном хлораміну, ретельно продезінфікуйте поверхню маніпуляцій­ного стола.

3. Після висихання, приблизно через 10—15 хв, свіжою сер­веткою, змоченою 3% розчином хлораміну, знов продезінфікуйте стіл.

4. Помийте руки проточною водою з милом і висушіть руш­ником.

Накривання стерильного стола

1. Перевірте дату стерилізації бікса, відкрийте бікс зі стериль­ними пелюшками, простирадлами, пінцетами та затискувачами.

2. Знезаразьте руки (гумові рукавички) за допомогою 70% роз­чину етилового спирту.

3. За допомогою пінцета, що занурений на 3/4 довжини в дез­інфекційний розчин, візьміть з бікса індикатор стерильності й пе­ревірте якість стерилізації.

4. За допомогою пінцета, який вийміть з дезінфекційного роз­чину, дістаньте з бікса 2 стерильних пінцета.

5. За допомогою двох стерильних пінцетів візьміть з бікса сте­рильне простирадло, розправте його на витягнутих руках і скла­деним у 2 шари накрийте маніпуляційний стіл так, щоб краї про­стирадла звисали на 20—30 см від його панелі з усіх боків.

6. Так само дістаньте з бікса ще одне стерильне простирадло, розправте його і складеним у 4 шари накрийте маніпуляційний стіл поверх вже покладеного.

Простежте, щоб передні краї простирадла на 8—10 см опуска­лися вниз від панелі стола і вільно відгорталися.

Стерильний стіл накрийте так, щоб знизу було 4 стерильних шари простирадла, а зверху — два.

7. Покриття на задніх кутах стола затисніть двома стерильни­ми затискувачами так, щоб скріпити верхні та нижні шари.

8. Передній край верхніх шарів захопіть двома затискувачами так, щоб за їх допомогою можна було відгорнути простирадло. Пінцети, за допомогою яких накривали стерильний стіл, не вико­ристовуйте в подальшій роботі.

9. Після накривання до стерильного стола прикріпіть етикет­ку, на якій зазначте дату, час накривання і поставте свій підпис.

Запам'ятайте! До поверхні стерильного стола забороняється торкатися руками, класти на нього робочий стерильний пінцет. Тримайте його на стерильному лотку або на стерильному мі-ні-столику. Пінцет робочий і міні-столик змінюйте кожні З год. На міні-столику зазначте дату, час накривання і поставте свій підпис.

Допускається використання стерильного стола протягом 6 год, а стерильного пінцета — протягом 3 год.

Стерильну поверхню стола можете використати для тимчасо­вого викладання з пакетів стерильних шприців, систем, запасних стерильних голок, стерильних ниркоподібних лотків.

ТЕХНІКА ЗБИРАННЯ ШПРИЦА

Навчальна мета: уміти зібрати стерильний шприц і голку ба­гаторазового використання з пакета на стерильному столі; зібра­ти стерильний шприц і голку з кип'ятильника.

Виховна мета: усвідомити значення дотримання правил асеп­тики під час збирання стерильних шприців і голок.

Початковий обсяг знань: знати будову і види шприців, а також види голок.

Оснащення:

1) стерильні шприци та голки в біксах;

2) стерильні шприци та голки в кип'ятильнику;

3) стерильний маніпуляційний стіл;

4) стерильні ватні тампони та марлеві серветки в біксах;

5) стерильні пінцети;

6) 70% розчин етилового спирту;

7) 6% розчин пероксиду водню у флаконі;

8) стерильні ниркоподібні лотки.

Будова та види шприців. Шприц складається з циліндра, на якому нанесено поділки, і поршня. Один кінець циліндра закін­чується конусом для насадки муфти голки, другий, відкритий,— для введення поршня. Поршень насаджений на стрижень з руко­яткою. На поршні є рухома знімна кришка, яка фіксує поршень у циліндрі. Шприц типу "Рекорд" має скляний циліндр, інші його частини металеві. Усі складові частини шприца Люєра скляні.

Комбінований шприц має металевий конус для насадки голки, але без обідка на циліндрі біля великого отвору. Поршень скляний.

Зараз широко застосовують шприци одноразового використан­ня, які стерилізують у заводських умовах.

Випускають також шприци-тюбики, які в заводських умовах заповнюють лікарськими препаратами і стерилізують.

На циліндрі інсулінових шприців, крім поділок у мілілітрах, нанесені поділки в одиницях дії інсуліну (з розрахунку — в 1 мл 40 ОД інсуліну). Виробляють також комбіновані шприци для вве­дення інсуліну з розрахунку 40 ОД інсуліну в 1 мл, а з іншої сторони — з розрахунку 100 ОД інсуліну в 1 мл.

Ємкість шприців від 1 до 20 мл (1, 2, 5, 10, 20 мл). Вибір шпри­ца залежить від виду ін'єкції та кількості ліків, які потрібно ввести.

У медицині широко використовують шприц Жане ємкістю від 50 до 200 мл для промивання порожнин, а також гортанний шприц.

Види голок. Ін'єкційна голка — порожниста вузька металева трубка, виготовлена з нержавіючої хромонікелевої сталі, один кі­нець якої косо зрізаний і загострений, а на другому кінці щільно закріплена муфта з латуні.

Для внутрішньошкірних ін'єкцій використовують голки зав­довжки 15 мм і діаметром 0,4 мм.

Для підшкірних ін'єкцій — голки завдовжки 20 мм і діамет­ром 0,4—0,5 мм. Для внутрішньом'язових ін'єкцій — завдовжки 60 мм і діаметром 0,8—1 мм, для внутрішньовенних — завдовжки 40 мм і діаметром 0,8 мм.

Голки потрібно використовувати суворо за призначенням.

Для шприців Люєра випускають спеціальні голки таких самих розмірів, але канюля має інший діаметр.

Щоб прочистити канал голки багаторазового використання, за­стосовують мандрени — латунні нікельовані дротики різного діа­метра.

Використовують також голки спеціального призначення: гол­ка Дюфо для венопункції, в якої кут зрізу 30°; голки для спинно­мозкової пункції, голки для плевральної пункції та ін.

Останнім часом дуже широко використовують одноразові шпри­ци, що мають різну ємкість, голки різного діаметра та відповідної довжини.

Послідовність дій під час виконання процедур

Збирання стерильного шприца та голки багаторазового вико­ристання з пакета на стерильному столі

1. Ретельно двічі вимийте руки з милом під проточною во­дою, витріть рушником і обробіть стерильним ватним тампоном, зволоженим 70% розчином етилового спирту.

2. За допомогою стерильного пінцета візьміть з бікса бавов­няний чи паперовий пакет зі шприцом і голками, викладіть на відкритий стерильний стіл, переверніть пакет і висипте на стіл складові частини шприца та голки.

3. Пакет перехватіть лівою рукою і покладіть у спеціально від­ведене місце на маніпуляційному столі.

4. Лівою рукою за допомогою другого стерильного пінцета візь­міть циліндр (нижче від конуса), правою — поршень (біля руко­ятки) і введіть його в циліндр.

5. Установіть у циліндр фіксатор поршня.

6. Пінцетом візьміть голку в місці заглиблення муфти і наса­діть її на конус циліндра.

7. Складений шприц покладіть на стерильний лоток, накрий­те стерильною серветкою.

Якщо вам треба використати шприц для набирання ліків, то процедуру збирання шприца спростіть:

1. Витрусіть шприц із бавовняного чи паперового пакета на стерильний стіл.

2. Правою рукою за допомогою стерильного пінцета захопіть циліндр нижче від конуса і перекладіть його в ліву руку.

3. Цим самим пінцетом захопіть поршень нижче від рукоятки і введіть його у циліндр.

4. Насадіть пінцетом голку на конус шприца.

5. Використайте шприц з голкою за призначенням.

Збирання стерильного шприца та голки з кип'ятильника

1. Зніміть кришку кип'ятильника і покладіть її ближче до се­бе внутрішньою поверхнею догори.

2. Стерильним пінцетом, який вийміть із 6% розчину пероксиду водню, дістаньте з кип'ятильника гачки й перекладіть їх у ліву руку.

3. Пінцет поставте в розчин, за допомогою гачків підніміть ме­талеву сітку зі шприцами та голками й поставте навскіс зверху кип'ятильника, гачки відкладіть у лоток.

4. Із сітки пінцетом, який вийміть із 6% розчину пероксиду водню, візьміть стерильний пінцет, за допомогою якого складіть шприц і насадіть голку.

5. Складений шприц із голкою покладіть на внутрішню (сте­рильну) поверхню кришки так, щоб стерильної поверхні торкався тільки кінець голки.

6. Якщо треба доставити шприц в палату, то зверху голку при­крийте стерильною серветкою.

Запам'ятайте!

1. Для складання шприца та голки не слід використовувати пінцет, який знаходиться в 6% розчині пероксиду водню або по­трійному розчині, тому що їх залишки потрапляють на поверхню шприца і це може призвести до небажаної реакції ліків.

2. Стерилізація шприців і голок методом кип'ятіння не перед­бачена галузевим стандартом, але може використовуватись у до­машніх та польових умовах.

НАБИРАННЯ ЛІКІВ З АМПУЛ І ФЛАКОНІВ

Навчальна мета: уміти підготувати ампулу та флакон для на­бирання ліків у шприц; заповнити шприц лікарською речовиною з ампули чи флакона.

Виховна мета: усвідомити необхідність зазначення часу розгер­метизації флакона, в якому міститься стерильний розчин.

Початковий обсяг знань: знати загальний вигляд флаконів з ліками заводського виготовлення.

Оснащення:

1) стерильні шприци та голки;

2) лікарські препарати в ампулах і флаконах;

3) бікс зі стерильними ватними тампонами та серветками;

4) 70% розчин етилового спирту;

5) стерильний пінцет;

6) флакон із 6% розчином пероксиду водню або потрійним розчином;

7) стіл стерильний;

8) металева або наждачна пилочки.

Загальний вигляд флаконів з ліками заводського виготовлення. Флакони з лікарськими препаратами заводського виготовлення закриті гумовим корком, а зверху — металевою (алюмінієвою) кришкою.

У флаконах випускають ліки у формі порошку (наприклад, ан­тибіотики, які перед уведенням необхідно розводити) і розчинів.

Послідовність дій під час виконання процедур

Підготовка ампул і набирання ліків у шприц

1. Руки двічі вимийте під проточною водою з милом, вису­шіть рушником і обробіть 70% розчином етилового спирту.

2. Уважно прочитайте спочатку етикетку на упаковці, потім — на ампулі, візуально визначте придатність ліків і уточніть дозу та метод уведення.

3. Пилочкою надпиліть звужену частину ампули в такому міс­ці, щоб можна було ввести конус шприца в ампулу.

4. Обробіть шийку ампули стерильним ватним тампоном, зво­ложеним 70% розчином етилового спирту.

5. Лівою рукою візьміть ампулу за дно, І і II пальцями правої руки на 1 см вище від місця надпилу і в напрямку від себе відло­міть шийку ампули за допомогою стерильного ватного тампона.

6. Відкриту ампулу візьміть біля дна між II і III пальцями лі­вої руки, правою рукою захватіть шприц, уведіть голку або конус шприца в просвіт ампули, І і IV пальцями лівої руки фіксуйте шприц, нахиляючи ампулу, заповніть шприц розчином, відтягу­ючи поршень.

7. Якщо розчин набрали за допомогою голки більшого діамет­ра, то замініть її на стерильну голку відповідного діаметра для ін'єкції. При цьому відпрацьовану голку знімайте за допомогою серединної частини пінцета, а стерильну насадіть за допомогою кінцевої стерильної частини пінцета. Голку на шприц одноразо­вого використання насадіть за допомогою ковпачка.

8. Випустіть повітря зі шприца, але так, щоб ліки не потрапи­ли на зовнішню поверхню голки, оскільки це спричинює різкий пекучий біль при проколюванні шкіри. Перевірте, чи правильно набрано дозу препарату.

9. Заповнений ліками шприц із голкою багаторазового вико­ристання покладіть на стерильний лоток і під час доставляння шприца в палату накрийте голку стерильною серветкою або по­кладіть на стерильний міні-столик.

Підготовка флаконів і набирання ліків у шприц

1. Знезараженими руками візьміть флакон, уважно прочитай­те етикетку і візуально визначте придатність ліків.

2. Якщо флакон великих розмірів (ємкістю 250—400 мл), то за допомогою знезаражених ножиць зніміть середню частину ме­талевого (алюмінієвого) ковпачка.

3. Якщо флакон малих розмірів (ємкістю 5—10 мл), то се­редню частину металевого ковпачка зніміть за допомогою мета­левої пилочки.

4. Стерильним ватним тампоном, зволоженим 70% розчином етилового спирту, обробіть верхню частину флакона (корок і обі­док металевого ковпачка).

5. Якщо розчин у флаконі необхідно використати протягом доби, то на етикетці зазначте дату, час розгерметизації флакона і поставте підпис.

6. Якщо флакон містить сухий препарат (антибіотик), то спо­чатку введіть туди відповідну кількість розчинника.

7. Набирайте ліки з герметичного флакона в шприц за допо­могою голки, яку введіть цим самим шприцом або за допомогою стерильної сухої серветки в корок флакона.

8. Після заповнення шприца ліками насадіть на конус за до­помогою пінцета або ковпачка стерильну голку.

Щоб запобігти попаданню частинок гуми під час протикання гумового корка флакона, необхідно: ввести голку в гумовий ко­рок під кутом 45—60°; перед тим як голка повністю проткне ко­рок, підняти її до кута 90°.

9. Якщо необхідно набрати в шприц ліки із негерметично за­критого флакона, то після контролю етикетки зніміть корок ру­кою і покладіть його стерильною поверхнею догори. Із флакона відлийте кілька мілілітрів розчину (зробіть "стерильну доріжку") і налийте розчин у підставлений циліндр шприца на відстані 10 см, прикривши вихід його конуса стерильною серветкою або наса­дженою голкою. Після цього введіть поршень у циліндр, а фла­кон із розчином обережно закрийте стерильним корком.

10. Коли необхідно часто набирати у шприц стерильний роз­чин із флакона, то введіть довгу "повітряну" голку через знезара­жений гумовий корок або стерильну серветку, складену в 4 шари, якою прикрийте горловину флакона. У період, коли розчин не на­бираєте у шприц, муфту голки прикривайте стерильною серветкою.

Набирати ліки у шприц одноразового використання слід ана­логічно набиранню ліків у шприц багаторазового використання. Але перед разгерметизацією шприца необхідно впевнитись у тер­міні його придатності і герметичності упаковки.

У зв'язку з тим, що до кожного шприца додається тільки одна голка, рекомендується набирати ліки у шприц без голки. Потім випустити повітря, насадити голку з ковпачком, зняти ковпачок, перевірити прохідність голки, але при цьому не виприскувати лі­ки, щоб вони не потрапили зовні на голку, тому що багато ліків мають подразливу дію на шкірні рецептори і викликають при вве­денні голки в м'які тканини неприємні болючі відчуття. Закри­ти голку ковпачком. Доставити шприц у палату на стерильному міні-столику.

Запам'ятайте!

1. Дотримуйтесь правил асептики під час набирання ліків.

2. Не використовуйте ампули та флакони без чітких етикеток і уважно читайте їх.

3. Не відламуйте шийку ампули стерильним тампоном, зво­ложеним спиртом, тому що у разі потрапляння в ампулу спирт може сричинити негативну реакцію препарату.

4. Перед набиранням лікарського препарату із флакона вве­діть у нього стільки повітря, скільки препарату вам необхідно на­брати.

5. Якщо ви використали препарат із флакона частково і зали­шок зберігаєте у холодильнику, на етикетці поставте дату, час роз­ведення і свій підпис.

6. Розчини з холодильника потрібно вийняти заздалегідь, щоб вони набули кімнатної температури в момент їх уведення паці­єнтам.

7. Дотримуйтесь техніки безпеки і не розпилюйте ліки, тому що постійне протягом багатьох років вдихання аерозолів може ви­кликати у медичного персоналу алергійні реакції.

ТЕХНІКА ВНУТРІШНЬОШКІРНИХ ІН'ЄКЦІЙ

Навчальна мета: уміти виконати внутрішньошкірну ін'єкцію; продезінфікувати шприци та голки після використання.

Виховна мета: усвідомити значення доброзичливої, спокійної бесіди з хворим для запобігання почуттю страху перед ін'єкцією.

Початковий обсяг знань: знати призначення внутрішньошкір-них ін'єкцій.

Оснащення:

1) стерильні шприци ємкістю 1—2 мл;

2) стерильні голки завдовжки 15 мм, діаметром 0,4 мм;

3) стерильні ватні тампони;

4) 70% розчин етилового спирту;

5) лікарські препарати в ампулах, флаконах;

6) гумові рукавички.

Призначення внутрішньошкірних ін'єкцій. Внутрішньошкірні ін'єкції призначають для місцевого знеболювання та діагносту­вання туберкульозу (проба Манту), ехінококозу (проба Каццоні), бруцельозу (проба Бюрне), профілактики правця.

Для діагностичних проб використовують переважно шкіру внутрішньої поверхні передпліччя.

Послідовність дій під час виконання процедур

Виконання внутрішньошкірної ін'єкції

1. Підготовку рук, збирання шприца, набирання ліків прове­діть за загальноприйнятими правилами.

2. Хворого посадіть або покладіть на спину.

3. Місце ін'єкції (середня третина внутрішньої поверхні пе­редпліччя) продезінфікуйте двома стерильними ватними тампо­нами, зволоженими 70% розчином етилового спирту.

4. Шприц візьміть у праву руку так, щоб II палець утримував муфту голки, кінчики решти пальців підтримували циліндр.

5. Після висихання шкіри лівою рукою обхопіть передпліччя хворого знизу і злегка розтягніть шкіру або І пальцем лівої руки трохи натягніть шкіру нижче від місця ін'єкції.

6. Тримаючи шприц із голкою зрізом догори й майже пара­лельно до поверхні шкіри, вколіть голку так, щоб у шкіру зану­рився її зріз.

7. Лівою рукою повільно натисніть на поршень і введіть вміст шприца. При правильному введенні на місці ін'єкції утвориться папула білуватого кольору, яка нагадує лимонну шкірку.

8. Після введення ліків вийміть голку і до місця ін'єкції при­кладіть стерильний ватний тампон.

Запам'ятайте! Категорично забороняється використовувати той самий шприц, замінюючи лише голки, для введення ліків де­кільком хворим.

Дезінфекція шприців і голок після їх використання

1. Шприци та голки після використання промийте водою або дезінфекційним розчином (3% розчин хлораміну) в окремій ємкості.

2. Замочіть шприци в розібраному вигляді, не знімаючи гол­ки, в 3% розчині хлораміну на 60 хв.

3. Промийте шприци та голки під проточною водою, вису­шіть і здайте шприци і голки одноразового використання в утиль­сировину, а шприци багаторазового використання — у централі­зоване стерилізаційне відділення.

4. Промивну воду перекип'ятіть протягом ЗО хв або засипте сухим хлорним вапном з розрахунку 200 г вапна на 1 л промив­ної води й витримайте протягом години, потім вилийте воду в ка­налізацію.

Запам'ятайте! Промивання шприців і голок після викорис­тання здійснюють у гумових рукавичках.

ТЕХНІКА ПІДШКІРНИХ ІН'ЄКЦІЙ

Навчальна мета: уміти ввести лікарську речовину підшкірно; увести підшкірно олійні розчини.

Виховна мета: уміти знайти зручне положення хворого і чітко виконати ін'єкції для запобігання і зменшення болю.

Початковий обсяг знань: знати перевагу підшкірного введення ліків; протипоказання до підшкірних ін'єкцій; ділянки тіла, які частіше використовують для ін'єкцій.

Оснащення:

1) стерильні шприци ємкістю 1, 2, 5 мл, голки завдовжки 2,5— 4 см;

2) стерильні ватні тампони, серветки;

3) 70% розчин етилового спирту;

4) лікарські препарати в ампулах, флаконах;

5) пилочка;

6) ниркоподібний лоток;

7) гумові рукавички.

Перевага підшкірного введення ліків. Підшкірні ін'єкції забез­печують відносно швидке (через 20 хв) всмоктування лікарських препаратів у загальне коло кровообігу. Найчастіше вводять роз­чин ліків, які швидко всмоктуються в підшкірній жировій кліт­ковині і не справляють на неї подразнювальної дії.

Протипоказані підшкірні ін'єкції в разі глибоких змін шкіри, опіків, поранень у тих ділянках, де треба робити укол, а також у разі вираженого набряку та рубцевих змін підшкірної жирової клітковини.

Ділянки тіла, які частіше використовують для ін'єкцій. Для підшкірних ін'єкцій частіше використовують зовнішню поверхню плеча, підлопаткові ділянки, передньозовнішню поверхню стегна, латеральні поверхні живота на рівні пупка. У цих ділянках шкі­ру та підшкірну жирову клітковину легко захопити в складку, до того ж відсутня небезпека пошкодження великих судин і нервів. Підшкірно вводять 1—2 мл розчину, максимальний об'єм не по­винен перевищувати 5 мл.

Уникайте ділянок з ямками або вузлами, утвореними внаслі­док ліподистрофій, оскільки вони можуть стати причиною зни­женої абсорбції та ефективності лікарських засобів.

Послідовність дій під час виконання процедур

Методика виконання підшкірної ін'єкції

1. Протріть чисто вимиті руки стерильним ватним тампоном, зволоженим 70% розчином етилового спирту.

2. Підготуйте шприц і наберіть ліки згідно із загальноприйня­тими правилами.

3. Проведіть психологічну підготовку хворого.

4. Хворого посадіть. Пацієнтам з лабільною нервовою систе­мою, схильним до запаморочень, ін'єкції виконуйте в положенні лежачи.

5. У місці ін'єкції шкіру протріть стерильним ватним тампо­ном, зволоженим 70% розчином етилового спирту, двічі: спочатку обробіть ділянку розміром 10x10 см, потім другим тампоном — 5 х 5 см. Тампон затисніть між IV і V пальцями лівої руки.

6. Наповнений ліками шприц візьміть правою рукою так, щоб II палець притримував муфту голки, решта пальців невимушено тримають циліндр шприца. При цьому зріз голки направте вгору.

7. Вказівним та великим пальцями лівої руки захопіть шкіру з підшкірною жировою клітковиною у відповідній ділянці і відтя­гніть її догори або захопіть плече з медіального боку і трохи натя­гніть шкіру.

8. Швидким рухом під гострим кутом (30—45°) за течією лім­фи (від периферії до центру) вколіть голку зрізом догори, уведіть її на 2/3 довжини в основу утвореної складки, тобто на глибину 1-2 см.

9. Після проколу шкіри складку відпустіть і II—НІ пальцями лівої руки обхопіть обід циліндра шприца, а І пальцем надавіть на рукоятку поршня і повільно введіть ліки під шкіру.

10. Лівою рукою прикладіть до місця уколу стерильний ват­ний тампон і швидким рухом витягніть голку.

11. Запропонуйте хворому цим самим тампоном протягом З— 5 хв притримати місце ін'єкцій.

Підшкірне введення олійних розчинів

1. Перед набиранням олійних розчинів у шприц ампулу з лі­ками підігрійте на водяній бані до температури 30—35 °С.

2. Після введення голки складку шкіри відпустіть і лівою ру­кою відтягніть поршень шприца до себе, щоб перевірити, чи не потрапила голка у кровоносну судину.

3. Якщо кров у шприці відсутня, то повільно введіть ліки.

4. За наявності крові в шприці відтягніть трошки голку зі шприцом до себе, не виймаючи її, уведіть під іншим кутом і зно­ву перевірте, чи не потрапила голка в просвіт судини.

5. Після введення олійних розчинів місце ін'єкції легенько по-масажуйте, а для кращого розсмоктування олійних розчинів на місце ін'єкції накладіть зігрівальний компрес або грілку.

6. Простежте, щоб використані ватні тампони не знаходились у ліжках або на підлозі в палатах. Зберіть їх і занурте в 20% роз­чин хлорного вапна на 1 год, потім викиньте в сміттєзбірник.

Запам'ятайте! Необхідно стежити, щоб над поверхнею шкіри залишилось не менше ніж 0,5 см довжини голки. Дозволяється в одному шприці вводити лише фармако-терапевтично сумісні два або кілька препаратів.

Техніка виконання ін'єкції інсуліну

1. Виберіть анатомічну ділянку для введення інсуліну.

2. Ін'єкцію виконуйте, дотримуючись правил асептики. Двічі обробіть місце ін'єкції стерильним ватним тампоном, зволоженим 70% розчином етилового спирту. Дайте йому висохнути, оскіль­ки спирт, потрапляючи на вістря голки, спричинює біль під час ін'єкції.

3. Обережно зробіть складку з підшкірної жирової кліткови­ни або злегка натягніть шкіру (в осіб з ожирінням). Інсулін потрі­бно вводити глибоко між підшкірною жировою клітковиною та м'язами, що покращує абсорбцію препарату і знижує ймовірність виникнення травм.

4. Уведіть голку під кутом 45°; у разі довжини голки до 1,5 см — під кутом 90°.

5. Притримуючи тканини, відтягніть поршень, у результаті чо­го між м'язами й підшкірною жировою клітковиною утворюється щілина.

6. Уведіть інсулін повільно, щоб звести до мінімуму пошко­дження тканин.

7. Легко виведіть голку під тим самим кутом, одночасно від­пускаючи складку шкіри.

8. Не протирайте і не масажуйте місце ін'єкції, інсулін пови­нен повільно абсорбуватися з місця введення в підшкірну жирову клітковину.

Примітка. Швидке всмоктування інсуліну порушує рівновагу "препарат — дієта", що може призвести до виникнення діабетичної коми.

Техніка виконання ін'єкції гепарину

1. За 15—20 хв перед ін'єкцією прикладіть холод до місця уко­лу (у ділянці живота), щоб знизити ймовірність утворення синців у ділянці ін'єкції.

2. Процедуру виконуйте з дотриманням правил асептики. Легко обробіть місце ін'єкції стерильним тампоном, зволоженим 70% роз­чином етилового спирту, не протирайте інтенсивно, щоб не по­шкодити дрібні кровоносні судини.

3. Дайте обробленій ділянці висохнути — потрапляння анти­септика на вістря голки спричинює біль під час ін'єкції.

4. Обережно зробіть складку з підшкірної жирової клітковини.

5. Уведіть голку в основу складки під кутом 90°, таким чином травмується менша кількість м'яких тканин.

6. Не рухайте кінчиком голки після введення і не відтягуйте назад поршень, щоб уникнути пошкодження тканин і утворення гематом.

7. Уведіть препарат повільно, щоб уникнути пошкодження тка­нин і больових відчуттів.

8. Легко виведіть голку під тим самим кутом, під яким вона була введена, одночасно відпускаючи складку шкіри.

9. Шкіру не протирайте, а злегка надавіть стерильним сухим тампоном на місце ін'єкції і тримайте 30—60 с Це зводить до мі­німуму ймовірність виділення крові і виникнення кровотечі.

10. Чергуйте місця ін'єкції. Місця, в які ін'єкції роблять про­тягом тижня, повинні бути принаймні на відстані 2,5 см одне від одного.

11. Продезінфікуйте шприц, голку, ватні кульки.

12. Вимийте руки водою з милом і висушіть їх.

Примітка. Гепарин — це антикоагулянт прямої дії. Його вводять здебіль­шого підшкірно в ділянку живота (у деяких випадках внутрішньовенно). Гепа­рин не вводять внутрішньом'язово через ризик виникнення гематоми. Утворен­ня синця після ін'єкції свідчить про те, що доза препарату не абсорбується на­лежним чином. Не можна робити ін'єкцію в місці утворення синця. У разі по­яви синця необхідно пояснити хворому, що крововиливи утворилися внаслідок дії препарату, а не є причиною невмілого виконання ін'єкції.

ТЕХНІКА ВНУТРІШНЬОМ'ЯЗОВИХ ІН'ЄКЦІЙ

Навчальна мета: уміти визначити верхньозовнішній квадрант сідниці; увести внутрішньом'язово лікарську речовину.

Виховна мета: усвідомити значення правильного визначення ділянки тіла для внутрішньом'язових ін'єкцій.

Початковий обсяг знань: знати перевагу внутрішньом'язового введення ліків; ділянки тіла, які частіше використовують для внут­рішньом'язових ін'єкцій.

Оснащення:

1) шприци стерильні ємкістю 2, 5, 10 мл;

2) голки стерильні завдовжки 6—8 см;

3) стерильні ватні тампони, серветки;

4) 70% розчин етилового спирту;

5) лікарські препарати для внутрішньом'язових ін'єкцій;

6) ниркоподібний лоток;

7) пилочка.

Перевага внутрішньом'язового введення ліків. Багато лікарсь­ких препаратів при підшкірному введенні спричинюють місцеве подразнення тканини, а іноді призводять до утворення асептич­них інфільтратів та абсцесів. У разі внутрішньом'язового їх уве­дення завдяки наявності в м'язах численних кровоносних та лім­фатичних судин препарати всмоктуються швидше і не призводять до розвитку ускладнень.

Максимально внутрішньом'язово можна ввести не більше ніж 10 мл розчину, оскільки перерозтягнення м'яза призводить до по­рушення всмоктування препарату і розвитку інфільтрату.

Ділянки тіла, які частіше використовують для внутрішньом'я­зових ін'єкцій

Внутрішньом'язові ін'єкції частіше роблять у верхньозовніш­ній квадрант сідничної ділянки, рідше — у передньозовнішню по­верхню стегна, м'яз плеча або підлопаткову ділянку.

Якщо при виконанні внутрішньом'язової ін'єкції в сідницю укол роблять надто близько до сідничної складки (нижньовнут-рішній квадрант), існує небезпека пошкодити сідничний нерв. Якщо укол здійснюють у верхньовнутрішній квадрант сідниці, можна проколоти верхню сідничну артерію.

У ділянці середньої третини поверхні стегна розміщений ши­рокий латеральний м'яз і відсутні крупні нерви та артерії. Однак у цій ділянці розміщено багато малих нервових закінчень, тому багато хворих скаржаться на біль після введення ліків.

Щоб визначити місце для внутрішньом'язової ін'єкції в зовніш­ній ділянці плеча, потрібно однією рукою знайти нижній край надплечового відростка, другою взятись за латеральну частину руки на рівні пахвової ямки. Перевернутий умовно вниз гострим кінцем трикутник є місцем ін'єкції. Ділянку плеча для внутріш-ньом'язових ін'єкцій використовують у тому разі, коли не можна використати інші ділянки.

Внутрішньом'язові ін'єкції не рекомендується вводити в сере­дню третину латеральної поверхні плеча, тому що тут розміщена глибинна плечова артерія та радіальний нерв і існує небезпека їх травмування.

Послідовність дій під час виконання процедур

Визначення верхньозовнішнього квадранта сідниці

1. Для визначення верхньозовнішнього квадранта ділянку сід­ниці умовно розділіть на чотири квадранти: проведіть вертикаль­ну лінію через сідничний горб, а горизонтальну — через великий вертлюг стегнової кістки.

2. Укол голкою зробіть у верхньозовнішній квадрант сідниці, де немає великих судинних і нервових стовбурів.

Методика внутрішньом'язової ін'єкції

1. Підготовку рук, шприца з голкою здійсніть згідно із загаль­ноприйнятими правилами.

2. Проведіть психологічну підготовку хворого.

3. Запропонуйте йому лягти на бік або на живіт. У такому поло­женні м'язи повністю розслаблюються. Якщо хворий напружив м'я­зи, то попросіть його спокійно глибоко подихати й розслабити їх.

4. Шкіру верхньозовнішнього квадранта протріть двічі стериль­ними ватними тампонами, зволоженими 70% розчином етилового спирту. Другий ватний тампон зафіксуйте між IV та V пальцями лівої руки.

5. У правій руці утримуйте заповнений ліками шприц із гол­кою (II пальцем підтримуйте поршень, V — муфту голки, а реш­тою пальців утримуйте циліндр шприца).

6. Шкіру на місці ін'єкції розтягніть і фіксуйте між І та II паль­цями лівої руки. Запропонуйте хворому зробити глибокий вдих.

7. Перпендикулярно до поверхні шкіри різким рухом уведіть голку на глибину 5—7 см, проколюючи при цьому шкіру, підшкір­ну жирову клітковину, фасцію, великий сідничний м'яз, але не більше ніж 2/3 довжини голки.

8. До введення ліків відтягніть дещо поршень і переконайтесь у тому, що голка не потрапила в судину (у шприці не з'являється

кров). Якщо препарат темного кольору і кров у шприці побачити неможливо, від голки від'єднайте шприц і, переконавшись у від­сутності крові в муфті, знову їх з'єднайте.

9. Уведіть повільно ліки, натискуючи на поршень лівою ру­кою, щоб звести до мінімуму больові відчуття і рівномірно розпо­ділити препарат у тканині.

10. Притисніть стерильним ватним тампоном шкіру в місці уколу і швидким рухом видаліть голку, а місце ін'єкції промаса-жуйте 1—3 хв.

11. При введенні ліків у стегно запропонуйте хворому лягти на спину. Голку введіть під кутом 70° на глибину 2/3 її довжини.

Запам'ятайте! Одноразово внутрішньом'язово можна вводити не більше ніж 10 мл розчину.

Не треба виконувати ін'єкцію в напружений м'яз, оскільки це може призвести до утрудненого введення голки і навіть до її по­ломки.

Не виконуйте ін'єкцію хворому в положенні стоячи, тому що хворий може знепритомніти.

Якщо голка зайшла дуже глибоко в тканини, негайно витяг­ніть її на 1/3 довжини.

Якщо при видаленні з тканини шприц від'єднався від голки, захватіть муфту голки І і II пальцями правої руки і швидко ви­тягніть її.

При неправильному виборі місця ін'єкції голка може потрапи­ти в нервовий стовбур, що може призвести до парезів та паралічів.

При введенні ліків в окістя в місці ін'єкції спостерігається стій­кий біль.

Ті препарати, які справляють подразнювальну дію на тканини, рекомендується вводити Z-методом. Для цього відтягніть шкіру та підшкірні тканини в бік на 1,5—2 см від місця ін'єкції. Уведіть го­лку, все ще відтягуючи шкіру і підшкірні тканини. Препарат уво­дьте зі швидкістю 1 мл за 10 с. При такому методі препарат мов­би запечатується в м'язі і не витікає в тканини.