Дослідження пульсу

Навчальна мета: уміти дослідити частоту, наповнення, напру­ження та ритм пульсу; записати показники частоти пульсу в тем­пературний листок.

Виховна мета: усвідомити значення показників пульсу для оцінки стану здоров'я людини.

Початковий обсяг знань: знати характеристику основних пара­метрів пульсу та судин, які найчастіше використовують для паль­пації пульсу.

Оснащення:

1) секундомір;

2) температурний листок;

3) стетофонендоскоп.

Характеристика основних параметрів пульсу. Пульс — це пе­ріодичні коливання стінок артерій унаслідок руху крові та зміни тиску в судинах при кожному скороченні серця. За характером пульсу можна визначити стан серцево-судинної системи та загаль­ний стан хворого.

Частота пульсу — це кількість пульсових коливань за 1 хв. У здорової людини вона складає 60—80 за 1 хв і відповідає кіль­кості серцевих скорочень. Частоту серцевих скорочень понад 80 за 1 хв називають тахікардією, а частоту серцевих скорочень мен­шу ніж 60 за 1 хв — брадикардією.

У фізіологічних умовах частота пульсу залежить від багатьох чинників: віку (найбільша частота пульсу в перші роки життя); фізичної роботи, під час якої пульс прискорюється; фізіологічно­го стану (під час сну пульс сповільнюється); статі (у жінок пульс на 5—10 ударів частіший, ніж у чоловіків); психічного стану (від страху, гніву, болю пульс прискорюється). Підвищення темпера­тури тіла на 1 °С прискорює пульс на 8—10 за 1 хв. Особливо тривожним симптомом є зниження температури тіла з тахікар­дією, що наростає.

Наповнення пульсу визначають за кількістю крові, яка утворює пульсову хвилю й залежить від систолічного об'єму сер­ця. У разі доброго наповнення відчуваються під пальцями високі пульсові хвилі, а у разі поганого — малі пульсові хвилі. Частий, ледве відчутний пульс називають ниткоподібним.

Напруженням пульсу називають ступінь опору артерії натиску пальця. Його визначають силою, з якою необхідно при-

тиснути стінку артерії, щоб припинити пульсацію. Напруження залежить від тиску крові в артерії, зумовленому діяльністю сер­ця й тонусом судинної стінки. Так, у разі гіпертонічної хвороби судину здавити важко. Такий пульс називають напруженим, або твердим. Навпаки, у разі різкого зниження артеріального тиску, наприклад при колапсі, навіть легке натискання на артерії при­зводить до того, що пульс зникає. Такий пульс називають м'яким.

У здорової людини серце скорочується ритмічно, з однакови­ми інтервалами між пульсовими хвилями. У разі захворювання серцево-судинної системи часто виникають аритмії.

Найбільш важливими для оцінки стану здоров'я людини є та­кі види аритмій:

1. Екстрасистолічна — між двома черговими скорочення­ми серця виникає додаткова систола (екстрасистола). Пауза, що настає за екстрасистолою, називається компенсаторною паузою і є значно довшою від звичайної. Екстрасистоли можуть бути по­одинокими й груповими. При деяких захворюваннях виникають напади екстрасистолічної тахікардії, які можуть тривати від де­кількох секунд до кількох діб.

2. Миготлива аритмія характеризується відсутністю за­кономірності ритму та наповнення пульсу. Вона характерна для тяжкого ураження міокарда.

Дуже часто в умовах миготливої аритмії розвивається дефіцит пульсу, при якому не всі серцеві скорочення виштовхують в арте­рії достатню кількість крові. Іноді пульсова хвиля не досягає пе­риферійних артерій і не визначається під час пальпації. У цьому випадку недостатньо порахувати пульс на променевій артерії, а обов'язково треба порахувати кількість серцевих скорочень.

Судини, які найчастіше використовують для пальпації пульсу

Найчастіше пульс визначають на променевій артерії (на долон­ній поверхні передпліччя хворого біля основи великого пальця).

Визначають пульс на сонній артерії, яка розташована на шиї — по передньому краю груднинно-ключично-соскоподібного м'яза, приблизно на його середині.

На скроневій артерії пульс досліджують на рівні брів, відступивши від зовнішнього кута ока на 1 — 1,5 пальця в бік вуха.

Пульсацію стегнової артерії визначають нижче від пах­винної складки, приблизно на її середині.

Пульс на ліктьовій артерії визначають на 1 см медіальніше від ямки ліктьового згину.

Послідовність дій під час дослідження пульсу

1. Розмістіть руки хворого на рівні серця в середньому поло­женні між супінацією та пронацією.

2. Визначайте пульс одночасно на обох руках.

3. Пульс на правій руці хворого досліджуйте лівою рукою, на лівій — правою.

4. Візьміть руку досліджуваного в ділянці променево-зап'яст­кового суглоба великим пальцем ззовні та знизу, а пучками II, III пальців — зверху і, відчувши пульсуючу артерію в зазначеному місці, з помірною силою притисніть ЇЇ до внутрішньої поверхні променевої кістки.

5. У разі однакових властивостей пульсу на обох руках дослі­дження продовжуйте на одній руці.

6. Відчувши пульсову хвилю, насамперед зверніть увагу на час­тоту пульсу, його ритм, наповнення та напруження.

7. Для визначення частоти пульсу за 1 хв підрахунок про­водите протягом ЗО с і одержане число помножте на два. Якщо пульс аритмічний або частота його більша чи менша від звичай­ної, то, щоб не помилитися, повторно підрахуйте пульс протягом 1 хв.

8. При доброму наповненні пульсу ви відчуєте під пальцями високі пульсові хвилі, при поганому — малі пульсові хвилі.

Визначте, який пульс у хворого,— ниткоподібний, напруже­ний (твердий) чи м'який. Можливо, у нього аритмія (екстрасис-толи).

9. Якщо малі й великі пульсові хвилі виникають хаотично та відсутня закономірність ритму, то це вид миготливої арит­мії. Підрахуйте пульс на променевій артерії й одночасно кількість серцевих скорочень, скориставшись допомогою колеги. Різниця цих показників і є дефіцитом пульсу.

Запис показників частоти пульсу в температурний листок

1. Пам'ятайте, що на шкалі "П" (пульс) у температурному лист­ку є поділки частоти пульсу від 50 до 160 за 1 хв.

При значеннях частоти пульсу від 50 до 100 одна поділка по­значає 2 удари, а при значеннях частоти пульсу понад 100 за 1 хв — 4 удари.

2. Частоту пульсу позначають червоним кольором з наступ­ним зображенням у вигляді кривої лінії аналогічно температу­рі тіла.

ВИМІРЮВАННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ

Навчальна мета: уміти визначити артеріальний тиск за допо­могою сфігмоманометра слуховим методом Короткова; визначити артеріальний тиск за допомогою електронного сфігмоманометра; визначити артеріальний тиск осциляторним методом; записати по­казники артеріального тиску в температурний листок.

Виховна мета: усвідомити необхідність виключення сторонньо­го шуму під час вимірювання артеріального тиску.

Початковий обсяг знань: знати, що таке систолічний та діасто-лічний тиск крові; діагностичне значення показників артеріаль­ного тиску.

Оснащення:

1) сфігмоманометр мембранний;

2) сфігмоманометр електронний;

3) стетофонендоскоп;

4) температурний листок.

Систолічний та діастолічний тиск крові. Артеріальний тиск — це тиск крові на стінки судин. Розрізняють систолічний (мак­симальний) тиск, який виникає в момент систоли серця і пульсо­ва хвиля досягає найвищого рівня, та діастолічний (мінімаль­ний) тиск, який виникає в кінці діастоли серця під час спадання пульсової хвилі, а також пульсовий (різниця між величинами си­столічного та діастолічного тиску).

У нормі систолічний артеріальний тиск коливається від 100 до 140 мм рт. ст., мінімальний — від 60 до 90 мм рт. ст. залежно від віку, фізичного і психічного стану людини. Добові коливання знаходяться в межах 10—20 мм рт. ст. Уранці тиск дещо нижчий, ніж увечері. Залежно від різних фізіологічних процесів (втома, збудження, приймання їжі) рівень артеріального тиску може змі­нюватися. З віком артеріальний тиск дещо підвищується.

Діагностичне значення показників артеріального тиску. Арте­ріальний тиск є важливим об'єктивним показником функції сер­цево-судинної системи. Вимірювання артеріального тиску служить незамінним діагностичним методом під час обстеження хворих. Керуючись показниками артеріального тиску, можна скласти уяв­лення про ступінь тяжкості шоку або колапсу, про величину кро­вовтрати. Під контролем артеріального тиску проводиться введен­ня крові, деяких ліків.

Показники артеріального тиску можуть відображати стан і сту­пінь захворювань різних органів (нирок, ендокринних залоз).

Підвищення артеріального тиску понад норму називають ар­теріальною гіпертензією, а зниження — артеріальною гіпотензією.

Послідовність дій під час виконання процедур

Вимірювання артеріального тиску за допомогою сфігмомано­метра слуховим методом Короткова

1. Покладіть хворого на спину або посадіть.

2. Руку його розмістіть на рівні серця в розслабленому поло­женні, а для кращого розгинання руки під лікоть покладіть валик або попросіть хворого підкласти стиснену в кулак кисть вільної руки.

3. Накладіть манжетку на нижню третину плеча (на 3—5 см вище ліктьового згину) так, щоб між нею та шкірою плеча прохо­див тільки один палець. Одяг не повинен стискати руку вище від манжетки.

4. З'єднайте манометр з манжеткою. Перевірте положення стрілки манометра відносно нульової поділки шкали.

5. На ліктьовий згин (на 1 см медіальніше ліктьової ямки) без особливого натиску прикладіть фонендоскоп.

6. Вентиль гумового балона закривайте помірно і починайте нагнітати повітря в манжетку. Вона заповнюється повітрям і по­ступово стискає плече та плечову артерію. Повітря нагнітайте до­ти, доки тиск у манжетці відповідно до показника манометра не перевищить приблизно на ЗО мм рт. ст. той рівень, за якого не ви­значається пульсація плечової артерії.

7. Поступово знижуйте тиск у манжетці шляхом дозованого відкриття вентиля. Одночасно за допомогою фонендоскопа ви­слуховуйте тони на плечовій артерії та стежте за показником шка­ли манометра.

8. Поява перших пульсових хвиль відповідає величині макси­мального (систолічного) тиску в артерії. Цей показник візуально позначте на шкалі манометра.

9. Момент різкого ослаблення або повного зникнення тонів на плечовій артерії також зафіксуйте на шкалі манометра. Це бу­де величина мінімального (діастолічного) тиску.

10. Дані вимірювання артеріального тиску позначайте з точ­ністю до 5 мм рт. ст., запишіть у вигляді дробного числа (у чисельнику — систолічний тиск, у знаменнику — діастолічний), напри­клад 120/75 мм рт. ст.

11. Виміряйте в разі потреби артеріальний тиск 2—3 рази з інтервалом 2—3 хв, при цьому повітря з манжетки випускайте пов­ністю.

Запам'ятайте! Не можна накладати манжетку поверх одягу, а також здавлювати плече щільно закатаним рукавом, тому що може бути порушена точність вимірювання артеріального тиску.

Треба бути особливо уважними під час вимірювання артері­ального тиску хворим, в яких спостерігається брадикардія або аритмія.

Визначення артеріального тиску осциляторним методом (без фонендоскопа)

1. У манжетку нагнітайте повітря до повного стискання пле­чової артерії.

2. Відкрийте вентиль і поступово випускайте повітря.

3. Момент появи перших осциляцій (коливання стрілки пру­жинного манометра) позначте на стрілці манометра — це величи­на систолічного тиску.

4. Зникнення коливань стрілки відповідає діастолічному тис­ку. Осциляторний метод визначення артеріального тиску не дає максимально точних результатів.

Визначення артеріального тиску за допомогою електронного сфігмоманометра

1. З тильного боку апарата поставте в гніздо елементи жив­лення.

2. На руку накладіть манжетку так, щоб датчик розмістився на 1 см медіальніше від ліктьової ямки.

3. З'єднайте манжетку з блоком живлення.

4. У манжетку нагнітайте повітря доти, доки не зникнуть зву­ковий і світловий сигнали.

5. Поступово випускайте повітря з манжетки. Поява першого звукового та світлового сигналів відповідає на манометрі величи­ні систолічного тиску. Останній звуковий і світловий сигнали відповідають на манометрі величині діастолічного тиску.

Запис показників артеріального тиску в температурний листок 1. У температурному листку величина однієї поділки відпо­відно до шкали артеріального тиску дорівнює 5 мм рт. ст.

2. Зареєструйте результати вимірювання артеріального тиску у вигляді стовпчиків. Систолічний тиск — червоний стовпчик, а діастолічний — синій.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ДИХАННЯМ

Навчальна мета: уміти спостерігати за частотою, глибиною та ритмом дихання; надати допомогу хворому в разі виникнення ядухи.

Виховна мета: навчити відволікати увагу пацієнта під час об­стеження дихання.

Початковий обсяг знань: знати фізіологічні параметри дихан­ня; від чого залежить зміна темпу дихання; причини зміни глиби­ни дихання; що таке задишка інспіраторна, експіраторна, зміша­на; патологічні типи ядухи.

Оснащення:

1) секундомір або годинник із секундною стрілкою;

2) температурний листок.

Фізіологічні параметри дихання. Нормальне дихання в люди­ни беззвучне й непомітне для оточуючих. Людина звичайно ди­хає через ніс із закритим ротом. У дорослої людини у стані спо­кою частота дихання коливається від 16 до 20 за 1 хв, причому вдих у 2 рази коротший за видих. Під час сну та в стані спокою дихання стає повільнішим. У положенні лежачи людина здійснює 12—14 дихань за 1 хв, стоячи — 18—20. У жінок частота дихання дещо більша, ніж у чоловіків. У спортсменів частота дихання ста­новить навіть 8—10 дихальних рухів за 1 хв. Швидке дихання (тахіпное) виникає при посиленій фізичній праці, нервовому збу­дженні, високій температурі повітря.

Від чого залежить зміна темпу дихання? Зміна темпу дихання залежить від захворювань органів дихання та дихальних шляхів, від хвороб серця, нирок, мозку, гострих та хронічних інфекційних захворювань.

Зміна глибини дихання. Поверхневе дихання спостерігається в стані спокою, а також при захворюваннях легень, плеври, пригні­ченні дихального центру. Глибоке дихання виникає при фізичній роботі, емоційному збудженні, а також при діабетичній комі, уремії.

Задишка інспіраторна, експіраторна, змішана. Розлад часто­ти, глибини та ритму дихання спостерігається при задишці, яка су­проводжується відчуттям нестачі повітря та утрудненням дихання.

За своїм характером задишка поділяється на інспіраторну, змі­шану та експіраторну.

При інспіраторній (на вдиху) задишці утруднений вдих унаслідок наявності перешкоди для проходження повітря у верхніх дихальних шляхах (спазм голосових зв'язок, пухлина, стороннє тіло, запальні процеси в горлі, трахеї). Дихання при та­кій задишці глибоке та сповільнене, супроводжується шумом, свистом та хрипінням.

При експіраторній (на видиху) задишці вдих корот­кий, а видих утруднений і тривалий; хворий на встигає зробити повного видиху, як настає вже наступний вдих. Така форма зади­шки спостерігається при бронхіальній астмі. Дихання в цьому ви­падку може бути свистячим.

Найчастіше спостерігається змішана задишка. Вона вини­кає внаслідок зменшення дихальної поверхні легень при пневмо­нії, туберкульозі легень.

Патологічні типи ядухи. Різко виражена задишка називаєть­ся ядухою. Якщо ядуха має характер нападу, вона називається астмою.

Унаслідок порушення діяльності дихального центру виника­ють патологічні типи ядухи, дихання Куссмауля, Чейна—Стокса, Біота.

Дуже сповільнене та глибоке дихання називають диханням Куссмауля. Воно супроводжується звучним шумним вдихом і посиленим видихом, після якого настає пауза. Таке дихання ха­рактерне для азотемічної уремії та діабетичної коми.

При диханні Чейна —Стокса спостерігається зміна рит­му дихання. При цьому хвилеподібно збільшується та зменшу­ється амплітуда дихання з паузами між хвилями 40— 50 с Після паузи виникають рідкі дихальні рухи, спочатку поверхневі, а по­тім більш глибокі й часті. Надалі дихальні рухи знову стають по­верхневими та рідкими, що триває до нової паузи. Таке дихання свідчить про тяжке захворювання мозку, розлад мозкового крово­обігу і має погане прогностичне значення.

Дихання Біота характеризується рівномірним за глибиною диханням із періодичним виникненням тривалих пауз (до ЗО с). Такий тип дихання часто спостерігається в атональному стані хворого.

У разі появи у хворого патологічного дихання сестра повинна негайно повідомити лікаря.

Послідовність дій під час спостереження за диханням

1. Пам'ятайте, що хворий може мимоволі затримувати або при­скорювати дихання, тому під час обстеження відволікайте його увагу або ведіть підрахунок непомітно для нього.

2. Можете рахувати дихання безпосередньо після визначення частоти пульсу, не відводячи руки від променевої артерії,— тоді хворий буде впевнений, що в нього рахують пульс.

3. Якщо дихання поверхневе і рухи грудної клітки або живота важко визначити, то зробіть вигляд, що рахуєте пульс, непомітно покладіть свою руку з рукою хворого йому на груди (при грудно­му типі дихання) або на живіт (при черевному типі дихання) й протягом ЗО с або 1 хв рахуйте кількість вдихів.

4. Можете також рахувати дихання, спостерігаючи за рухами грудної клітки та передньої черевної стінки зі сторони.

5. Отримані дані позначте в температурному листку.

Надання допомоги хворому під час виникнення ядухи У всіх випадках виникнення ядухи:

1) надайте хворому положення напівсидячи;

2) звільніть грудну клітку від тісного одягу;

3) забезпечте подачу свіжого повітря та кисню;

4) прикладіть грілки до нижніх кінцівок.

Подальші дії залежать від того, з якої причини виникла ядуха. Надання допомоги хворому узгодьте з лікарем.

ВИЗНАЧЕННЯ ДОБОВОГО ДІУРЕЗУ

Навчальна мета: уміти визначити добовий діурез та водний баланс хворого.

Виховна мета: уміти дати правильну оцінку швидкому збіль­шенню маси тіла та зменшенню виділення сечі під час догляду за хворими з хронічною недостатністю кровообігу.

Початковий обсяг знань: знати, яким чином визначають добо­вий діурез і водний баланс.

Оснащення:

1) градуйована ємкість;

2) температурний листок.

Визначення добового діурезу та водного балансу. Здійснюючи догляд за хворими з хронічною недостатністю кровообігу, слід

пам'ятати, що серцеві набряки на початкових стадіях захворю­вання можуть бути прихованими. У таких випадках затримка рі­дини в організмі проявляється швидким збільшенням маси тіла та зменшенням виділення сечі. Дуже важливо хворим із хроніч­ною недостатністю кровообігу щоденно визначати кількість виді­леної за добу сечі (добовий діурез), порівнюючи її з кількістю ви­питої та введеної парентерально рідини (водний баланс). Під час підрахування кількості випитої рідини враховують також фрукти й овочі, маса яких повністю зараховується до загальної кількості отриманої рідини.

Послідовність дій під час визначення добового діурезу та водного балансу

1. Сечу, виділену хворим о 6-й годині ранку, вилийте в унітаз (вона не враховується).

2. Визначте кількість виділеної протягом доби сечі (до 6-ї го­дини ранку наступного дня).

3. Протягом доби фіксуйте кількість випитої рідини (вклю­чаючи овочі та фрукти) і кількість уведених парентерально роз­чинів.

4. Дані, отримані при визначенні добового діурезу та водного балансу, запишіть у температурний листок.

Добовий діурез повинен складати не менше як 70—80% від усієї отриманої хворим за добу рідини.

Якщо хворий протягом доби виділяє сечі набагато менше, ніж вживає рідини (від'ємний діурез), це означає," що частина рідини затримується в організмі, збільшуються набряки й накопичується рідина в порожнинах (водянка порожнин).

Якщо хворий протягом доби виділяє сечі більше, ніж кількість випитої рідини, то це позитивний діурез. Він спостерігається у хворих з недостатністю кровообігу в період ліквідації набряків під час приймання сечогінних препаратів.

Стан водного балансу організму можна контролювати також шляхом визначення маси тіла хворого. Збільшення маси тіла свід­чить про затримку рідини й навпаки.

При підвищенні температури тіла понад 37 °С втрата води че­рез легені та шляхом випаровування з поверхні шкіри на кожен градус становить близько 200 мл за добу.

У здорової людини сечовипускання відбувається 5—6 разів на добу, причому переважно вдень. У разі серцевої та ниркової недостатності кількість сечі, що виділяється вночі, може перевищува­ти кількість сечі, котра виділяється вдень. Це явище називається ніктурією.

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

1. Виміряйте температуру в пахвовій ямці й запишіть показ­ник у температурному листку. Продезінфікуйте градусник.

2. Виміряйте температуру в прямій кишці й запишіть показ­ник у температурному листку. Продезінфікуйте градусник.

3. Запишіть показники температури в температурному лист­ку: 38,8, 39,4, 38,9, 39,3, 36,2 °С. Визначте вид зниження темпера­тури тіла.

4. Хворий скаржиться на погане самопочуття, "ломоту" в усьо­му тілі, головний біль, відчуття холоду, озноб. Температура тіла 38,4 °С. Який період гарячки у хворого? Здійсніть догляд за ним.

5. У хворого температура 41,8 °С, були введені жарознижу­вальні препарати. Через кілька годин температура тіла знизилась до норми, але стан хворого погіршився: з'явилася різка слабкість, ниткоподібний пульс, кінцівки стали холодні, білизна волога від поту. Який період гарячки у хворого? Надайте допомогу та здійс­ніть догляд за ним. Яка ваша тактика?

6. У хворого температура 40,8 °С, він збуджений, марить, на щоках рум'янець. Який період гарячки у хворого? Яку допомогу слід надати йому? Яка ваша тактика?

7. Визначте частоту пульсу до та після фізичного навантажен­ня. Дані запишіть у температурний листок.

8. Визначте артеріальний тиск слуховим методом до та після фізичного навантаження. Дані запишіть у температурний листок.

9. Визначте артеріальний тиск осциляторним методом до та після фізичного навантаження. Позначте цифрами дані артеріа­льного тиску.

10. Визначте артеріальний тиск за допомогою електронного сфігмоманометра до та після фізичного навантаження. Дані запи­шіть у температурний листок.

11. Надайте допомогу хворому під час виникнення ядухи.

12. Визначте денний, нічний, добовий діурез тяжкохворого з набряками, що спричинені серцево-судинною недостатністю.

13. Визначте масу тіла хворого.

НАЙПРОСТІШІ МЕТОДИ ФІЗІОТЕРАПІЇ, ЇХ ВПЛИВ НА ОРГАНІЗМ ХВОРОГО. ГІРУДОТЕРАПІЯ. ОКСИГЕНОТЕРАПІЯ

ЗАСТОСУВАННЯ ВОДНИХ ВАНН

Навчальна мета: уміти підготувати ванну; відпустити проце­дуру загальної водної ванни; спостерігати за станом хворого під час процедури; продезінфікувати ванну.

Виховна мета: усвідомити необхідність нагляду медичної сес­три за станом хворого під час приймання ванни.

Початковий обсяг знань: знати механізм дії ванни; різновиди ванн залежно від температури води та призначення.

Оснащення:

1) ванна загальна;

2) ванна сидяча;

3) ванна ручна;

4) ванна ножна;

5) рушник, простирадло;

6) підставка для ніг;

7) водяний термометр.

Механізм дії ванни. Ванни — це водні процедури, які застосо­вують з гігієнічною та лікувальною метою. Вони бувають загаль­ні, коли у воду занурюється все тіло, і місцеві, коли у воду зану­рюється частина тіла (сидячі, ручні, ножні).

Механізм дії ванни складається з дії температурного та меха­нічного (діє тиск рідини на тіло хворого) чинників. Саме темпера­тура ванни істотно впливає на тепловий обмін організму хворого. При цьому змінюється потовиділення та дихання, відбувається перерозподіл крові, подразнення чутливих нервових закінчень шкіри, що сприятливо впливає на роботу всіх органів та систем організму.

Механічна дія полягає в стисненні грудної клітки, внаслідок чого зменшується кількість дихальних рухів, а також у здавленні черевної порожнини.

Крім шкіри, ванни впливають на лімфатичні та кровоносні су­дини.

Різновиди ванн залежно від температури води, їх дія та при­значення

Залежно від температури води розрізняють холодні (24—27 °С), прохолодні (28-33 °С), індиферентні (34-36 °С), теплі (36-39 °С) і гарячі (40 °С і вище) ванни.

Холодні загальні ванни спричинюють значне збудження нер­вової системи та посилення обміну речовин. Тривалість 1—3 хв. Ефективне їх застосування при ожирінні.

Прохолодні загальні ванни призначають при неврозах із при­гніченим загальним станом, апатією. Тривалість 3—5 хв.

Індиферентні, теплі ванни призначають у разі ниркової чи пе­чінкової кольки, хронічних захворювань суглобів, захворювань периферійної нервової системи (радикуліт, поліневрит).

Гарячі ванни збуджують серцево-судинну систему, виклика­ють прискорення пульсу до 100—120 за 1 хв, підвищують артері­альний тиск, збільшують об'єм циркулюючої крові, збільшують потовиділення, обмін речовин і підвищують температуру тіла. Можуть призвести до загальної слабкості, задишки, серцебиття, запаморочення. Тому гарячі ванни протипоказані в разі захворю­вань серцево-судинної системи, загального виснаження, туберку­льозу легень. Тривалість гарячої ванни 5—10 хв.

Сидячі прохолодні та холодні ванни призначають хворим із гемороєм (тривалість 1—3 хв).

Сидячі теплі ванни призначають у разі хронічних запальних процесів жіночих статевих органів, хронічного запалення перед­міхурової залози (тривалість 20—30 хв).

Сидячі гарячі ванни застосовують у випадках ниркової коль­ки (тривалість 10—15 хв). Протипоказані сидячі гарячі ванни при гострих запальних процесах товстої кишки та органів малого та­за, вагітності, схильності до маткових кровотеч.

Гарячі ручні та ножні ванни застосовують при залишкових явищах запальних процесів шкіри, м'язів, суглобів, нервових роз­ладах, а також як болезнижувальний засіб у разі захворювань ле­гень, серця, судин.

Послідовність дій під час виконання процедури

Підготовка та відпуск ванни

1. Перевірте готовність ванної кімнати та ванни до проведен­ня процедури. Температура повітря у ванній кімнаті повинна бу­ти не нижчою ніж 25 °С, вікна — зачинені.

2. Заповніть ванну спочатку холодною водою, потім гарячою. Можете використати змішувач. Температуру визначте водяним термометром, не виймаючи його з води.

3. Посадіть хворого у ванну так, щоб спина опиралася в одну стінку ванни, а ноги — в другу. Якщо хворий не дістає стінки ванни, то під ноги йому підкладіть підставку. Під голову хворого покладіть рушник, скручений валиком, або грілку, наповнену во­дою кімнатної температури.

4. Відпустіть ванну відповідно до призначення лікаря (трива­лість ванни та температура води). У разі правильно призначеної і виконаної процедури спостерігається порожевіння та потеплін­ня шкіри. У хворого з'являється відчуття свіжості, бадьорості.

5. Під час приймання ванни не залишайте хворого одного. Стежте за загальним станом хворого, його шкірними покрива­ми та пульсом. Якщо хворий зблід, з'явилося запаморочення, виведіть його з ванни, витріть рушником, покладіть на ліжко з трохи піднятим ножним кінцем, розітріть скроні й дайте поню­хати ватку, змочену нашатирним спиртом. Терміново викличте лікаря.

6. Після ванни хворий повинен відпочити ЗО хв.

7. Для сидячої ванни використайте спеціальний посуд з оцин­кованого заліза або емальовану миску.

8. Для ножної ванни використовуйте виварку, відро, для руч­ної — миску чи спеціальний посуд.

9. Під час гарячої ножної ванни тіло хворого тепло закутайте. Дезінфекція ванни: після використання ванну двічі протріть

спеціально для цього виділеною щіткою 3% розчином хлораміну та промийте теплою водою.

ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКУВАЛЬНИХ ВАНН

Навчальна мета: уміти підготувати та відпустити ванни (сір­ководневу, радонову, кисневу, перлинну, скипидарну, крохмаль­ну, шавлієву, хвойну, гірчичну).

Виховна мета: усвідомити значення уважного спостереження медичної сестри за станом хворого під час приймання ванни та вміння своєчасно надати першу допомогу в разі його погіршення.

Початковий обсяг знань: знати механізм дії та показання до застосування сірководневих, радонових, гірчичних, скипидарних, крохмальних, шавлієвих і хвойних ванн.

Оснащення:

1) ванна;

2) водяний термометр;

3) рушник, простирадло;

4) підставка для ніг;

5) лікарські екстракти, розчини, речовини.

Механізм дії та показання до призначення сірководневих та ра­донових ванн. Крім механічної та термічної дії, мінеральні ванни справляють ще хімічний вплив на шкіру хворого. Пухирці газів подразнюють шкіру, рефлекторно розширюючи капіляри, внаслідок чого шкіра червоніє і відбувається перерозподіл циркулюючої крові.

Сірководневі та радонові ванни призначають у разі захворю­вань периферійної нервової системи, артритів, захворювань шкі­ри та периферійних судин.

Механізм дії та показання до призначення гірчичної ванни. Гір­чичну ванну призначають як болезнижувальний засіб у разі ката­ру верхніх дихальних шляхів, бронхітів, підвищення артеріально­го тиску, а місцеві (ножні) — у разі нападів бронхіальної астми.

Протипоказані гірчичні ванни при захворюваннях шкіри.

Показання до призначення скипидарних ванн. Скипидарні ван­ни застосовують у разі захворювань периферійної нервової систе­ми (радикуліти, неврити), суглобів (поліартрити, артрози), у разі хронічних пневмоній.

Показання до призначення та дія крохмальних ванн. Крохмаль­ні ванни приймають при шкірних проявах ексудативного діатезу. Вони зменшують свербіж і підсушують шкіру.

Показання до призначення шавлієвих ванн. Шавлієві ванни ви­користовують як болезаспокійливі при захворюваннях і наслід­ках травм периферійної нервової системи, наслідках травм опор­но-рухового апарату, при хронічних запальних процесах жіночих статевих органів.

Показання до застосування хвойних ванн. Хвойні ванни пока­зані в разі функціональних розладів нервової системи (неврози, безсоння).

Послідовність дій під час виконання процедур

Підготовка та відпуск сірководневої ванни

1. Налийте у ванну 200 л води (температура 35—37 °С).

2. Висипте 27 г двовуглекислої соди та розмішайте дерев'я­ною лопаточкою до повного розчинення.

3. Вилийте 355 мл 12,6% розчину натрію сульфіду, а пізніше ПО мл технічної хлористоводневої кислоти, продовжуючи розмі­шувати лопаточкою.

4. Тривалість процедури 10—15 хв.

5. Курс лікування 12—15 ванн, через 1—2 дні.

Підготовка та відпуск радонової ванни

1. Концентрований розчин радонової води зі спеціальної по­судини через сифон вилийте на дно ванни, попередньо наповне­ної водою (температура 36—37 °С), і обережно перемішайте.

2. Тривалість ванни 10—15 хв.

3. Курс лікування 12—15 ванн.

Радонові ванни готують у спеціальному приміщенні з дотри­манням правил техніки безпеки з розчину радону, який одержу­ють із солей радію. Препарат тримають у спеціальному посуді, який знаходиться в свинцевому контейнері.

Підготовка та відпуск кисневої ванни

1. Кисневу ванну приготуйте за 10 хв до початку процедури.

2. У 200 л води висипте 100 г натрію гідрокарбонату, 5 мл 5% розчину сульфату міді (мідний купорос) і 200 мл технічного пергідролю.

3. Ретельно все перемішайте і через 10 хв, коли відбудеться накопичення максимальної кількості пухирців кисню, починайте процедуру.

4. Температура води 36—37 °С, тривалість 10—15 хв.

5. Курс лікування 15—20 ванн, щодня або через день.

Підготовка та відпуск перлинної ванни

1. На дно ванни покладіть спеціальну решітку й підключіть її до компресора.

2. Налийте у ванну 200 л води температури 35—37 °С.

3. Включіть компресор і нагнітайте повітря під тиском 1,5 атм.

4. Тривалість ванни 10—20 хв.

5. Курс лікування 12—15 ванн, через день.

Підготовка та відпуск гірчичної ванни

1. 100—250 г гірчиці розчиніть у 10 л води, температура якої 38-40 °С.

2. Одержаний розчин вилийте у ванну, наповнену прісною во­дою, температура якої 38 °С, і розмішайте.

3. Тривалість ванни 5—7 хв.

4. Після ванни облийте хворого теплою водою або забезпечте приймання теплого душа.

5. Витріть рушником, закутайте в простирадло і покладіть від­почити на 30—40 хв.

Гірчичні ванни приймають на ніч.

Підготовка та відпуск скипидарних ванн

1. Саліцилову кислоту (0,75 г) і дитяче мило (10 г) залийте перевареною гарячою водою (550 мл), ретельно перемішайте до отримання емульсії, охолодіть її до 40—50 °С і додайте 500 г ски­пидару.

2. На першу ванну візьміть 20 мл приготовленої емульсії, а потім від процедури до процедури поступово збільшуйте її кіль­кість і доведіть до 60—70 мл.

3. Температура ванни 36—37 °С, тривалість 10—15 хв.

4. Курс лікування 10—15 ванн, через день.

Підготовка та відпуск крохмальної ванни

1. 100 г картопляного крохмалю розмішайте в 10 л холодної води.

2. Вилийте у ванну з водою, температура якої 38 °С.

3. Тривалість ванни для дорослих 30—45 хв, для дітей — 8-Ю хв.

4. Після ванни хворий повинен прийняти душ.

5. Курс лікування 10—12 ванн, кожного дня або через день.

Підготовка та відпуск шавлієвої ванни

1. На 200 л води, температура якої 37 °С, налийте 8—10 л рід­кого або 400 г згущеного конденсату й перемішайте.

2. Тривалість процедури 8—15 хв.

3. Курс лікування 12—18 ванн.

Підготовка та відпуск хвойної ванни

1. На 200 л води, температура якої 37 °С, додайте 40—60 мл рідкого соснового екстракту або 20—40 г порошку та перемішайте.

2. Тривалість ванни для дорослих 15—30 хв, для дітей — 5-Ю хв.

3. Курс лікування 15—20 ванн, через день. Після прийняття ванни хворий повинен витертися рушником, одягнутися й відпочити протягом ЗО хв.

СВІТЛОЛІКУВАННЯ

Навчальна мета: уміти застосовувати теплову процедуру за допомогою лампи солюкс, інфраруж, лампи Мініна; застосовува­ти ультрафіолетове опромінення.

Виховна мета: усвідомити необхідність індивідуального під­ходу до хворого під час застосування ультрафіолетового опромі­нення.

Початковий обсяг знань: знати механізм дії інфрачервоного опромінювання та показання до його застосування, механізм дії ультрафіолетового опромінювання, показання та протипоказання до його застосування.

Оснащення:

1) лампа солюкс;

2) лампа інфраруж;

3) лампа Мініна;

4) ртутно-кварцова лампа;

5) біодозиметр;

6) сантиметрова стрічка.

Механізм дії інфрачервоного опромінювання та показання до його застосування. Інфрачервоні промені здатні проникати в тка­нину на глибину 3—4 мм. Поглинаючись тканинами організму, квант-енергія інфрачервоного опромінювання перетворюється на теплову енергію і спричинює судинну реакцію — короткочасний спазм з наступним стійким розширенням кровоносних судин, ак­тивною гіперемією та підвищенням місцевого кровопостачання. Під впливом інфрачервоного опромінювання поліпшуються об­мінні процеси, знижується больова чутливість, усувається спазм судин, виводяться продукти метаболізму, розсмоктуються вогни­ща запалення. Використовують інфрачервоне опромінювання при хронічних і підгострих запальних процесах. Інфрачервоні проме­ні дає лампа солюкс — переносна лампа з рефлектором, а також лампа інфраруж. Лампа Мініна випромінює, крім теплових, ульт­рафіолетові промені.

Механізм дії ультрафіолетового опромінювання. Показання та протипоказання до його застосування. Проникаючи на глибину 0,1—1 мм, ультрафіолетове опромінювання активізує в організмі біохімічні процеси, змінює структуру клітини та ДНК. Ультра­фіолетові промені мають бактерицидну властивість, справляють протизапальну дію, прискорюють розвиток сполучної тканини та епітелізацію шкіри, знижують больову чутливість, стимулю­ють еритроцитопоез, знижують артеріальний тиск на початкових стадіях гіпертонічної хвороби, нормалізують ліпідний обмін при

атеросклерозі.

Тому ультрафіолетові промені дають високий терапевтичний ефект при багатьох захворюваннях (бронхіт, пневмонія, плеврит, гіпертонічна хвороба, виразкова хвороба, гастрит, екзема, трофіч­ні виразки, невралгія та ін.). Крім того, ультрафіолетове опромі­нення проводять вагітним для профілактики рахіту в дітей; для загартування, підвищення стійкості організму до інфекційних за­хворювань; особам, які працюють у шахтах та на півночі,— для компенсації природної ультрафіолетової недостатності.

Протипоказаннями до ультрафіолетового опромінення є зло­якісні пухлини, схильність до кровотеч, захворювання крові, гі­пертиреоз, активний туберкульоз легень, гіпертонічна хвороба III стадії.

Послідовність дій під час виконання процедур

Проведення теплових процедур за допомогою ламп солюкс, ін-фраруж, ламп Мініна

1. Лампою солюкс опромінюйте певні ділянки тіла.

2. Відстань лампи від тіла визначте за відчуттям тепла.

3. Опромінюйте щодня або через день по 10—30 хв. Аналогічно використовуйте лампу інфраруж, а також лампу

Мініна, але опромінення за допомогою лампи Мініна здійснюйте протягом 10—15 хв.

Застосування ультрафіолетового опромінювання

1. Увімкніть ртутно-кварцову лампу в електричну мережу. Нор­мальний режим роботи лампи встановлюють через 5—10 хв після

ввімкнення.

2. Захистіть очі хворого та свої захисними окулярами.

3. Визначте біодозу ультрафіолетового опромінення, тобто мі­німальну інтенсивність опромінення, здатного призвести до утво-

рення еритеми, за допомогою біодозиметра БД-2. Це металева пластинка з шістьма прямокутними отворами. Отвори закрийте пересувною заслінкою.

4. Накладіть біодозиметр на ділянку, яку будете опромінюва­ти, або на нижню частину живота, якщо будете проводити загаль­не опромінення, і зафіксуйте на тілі хворого. Інші частини тіла закрийте простирадлом.

5. Установіть ртутно-кварцову лампу перпендикулярно до по­верхні місця опромінення на відстані 50 см.

6. Відкрийте перший отвір біодозиметра і опромінюйте шкіру над ним ЗО с Потім кожні ЗО с відкривайте наступні отвори, про­довжуючи опромінювати ділянки під відкритими раніше отвора­ми, поки.не будуть опромінені всі 6 отворів.

7. Через 24 год визначте час, який потрібен для утворення мі­німально вираженої еритеми.

8. Місцеве опромінення проводьте з відстані 50 см і застосо­вуйте еритемну дозу ультрафіолетових променів.

9. Повторно одне й те саме поле опромінюйте в міру змен­шення еритеми, через 2—3 дні, але не більше ніж 5 разів.

Групові профілактичні загальні опромінення проводять у спе­ціальних приміщеннях — фотаріях. Орієнтуються за середніми біодозами, які отримали 10 осіб під час користування певною лампою. При індивідуальному загальному опроміненні послідов­но діють на передню та задню поверхні оголеного тіла постійно зростаючими дозами. Починають курс опромінення з 1/4—1/2 ін­дивідуально визначеної біодози. Через кожні 2—3 процедури дозу вдвічі збільшують і доводять у кінці курсу до 2—3 біодоз. Проце­дуру загального опромінення проводять через день. Під час ліку­вання не виникає гіперемія шкіри, оскільки інтенсивність опро­мінення підвищується поступово.

Запам'ятайте! Недостатній захист очей може призвести до роз­витку гострого кон'юнктивіту внаслідок опіку ультрафіолетовим промінням кон'юнктиви та рогівки очей (світлобоязнь, сльозоте­ча, біль, почервоніння кон'юнктиви). При цьому треба викорис­товувати холодні примочки та очні краплі з дикаїном. У випадках грубих порушень техніки безпеки у хворих можуть виникати опі­ки шкіри, які лікуються так само, як термічні опіки.

ВИКОРИСТАННЯ ПУЗИРЯ З ЛЬОДОМ, ПРИМОЧОК

Навчальна мета: уміти використати пузирі з льодом; примочку.

Виховна мета: усвідомити значення герметичності пузиря з льодом у разі використання його для хворих з післяопераційни­ми ранами.

Початковий обсяг знань: знати механізм дії холоду; показання і протипоказання до використання пузиря з льодом; показання до використання примочок.

Оснащення:

1) гумовий пузир з льодом;

2) шматочки льоду;

3) рушник або пелюшка;

4) вода з оцтом (1 столова ложка столового оцту на 1 склянку холодної води).

Механізм дії холоду. Холод спричинює звуження кровоносних судин, зменшення кровонаповнення відповідної ділянки, знижує поріг збудження нервових закінчень і тому сприяє гальмуванню запального процесу, зупинці кровотечі, зменшенню болю.

Показання та протипоказання до використання пузиря з льодом Показання: гострі запальні процеси в черевній порожнині (гост­рий апендицит, гострий холецистит), кровотечі, травми (у першу добу), висока температура тіла.

Протипоказання: хронічні запальні процеси, затримка сечі.

Послідовність дій під час виконання процедур

Використання пузиря з льодом

1. У пузир накладіть до половини об'єму невеликі шматочки льоду або снігу. Якщо немає льоду або снігу, заповніть холодною водою.

2. Витисніть з нього повітря й старанно загвинтіть корок.

3. Насухо витріть полотниною, загорніть у рушник або пелюш­ку та прикладіть до потрібної ділянки.

4. У міру танення льоду в пузирі воду можна зливати, а шма­точки льоду докладати. Заморожувати воду, налиту в пузир, у мо­розильній камері не рекомендується, оскільки поверхня утворе­ного конгломерату льоду дуже велика, а це може призвести до переохолодження ділянки тіла.

Запам'ятайте! Пузир з льодом можна використовувати про­тягом доби, але через кожні 20—30 хв його потрібно знімати на 10-15 хв.

Використання примочок

1. Марлю або шматок полотнини складіть у кілька шарів, змо­чіть холодною водою, відіжміть і покладіть на хвору ділянку.

2. Оскільки ця примочка швидко нагрівається, змінюйте її че­рез кілька хвилин. Краще використайте дві примочки: одну на­кладіть хворому, а другу охолоджуйте у воді.

Для підтримання низької температури у воду покладіть лід.

3. Тривалість процедури 50—60 хв.

До холодної води можна додати столовий оцет (1 столова лож­ка на 1 склянку води), а також настій ромашки.

ПРИГОТУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ГРІЛКИ

Навчальна мета: уміти заповнити гумову грілку водою; вико­ристати гумову грілку; продезінфікувати гумову грілку; викорис­тати в домашніх умовах електричну грілку.

Виховна мета: усвідомити значення обережного застосування грілки хворим з порушеною чутливістю шкіри та тяжкохворим, які перебувають у непритомному стані.

Початковий обсяг знань: потрібно знати механізм дії грілки; показання до використання грілки; протипоказання до викорис­тання грілки.

Оснащення:

1) грілка гумова;

2) грілка електрична;

3) рушник або пелюшка;

4) гаряча вода;

5) вазелін.

Механізм дії грілки. Місцеве використання теплої грілки при­зводить до розширення судин шкіри та підлеглих тканин, що за­безпечує збільшення кровообігу й сприяє прискоренню процесів розсмоктування, а також знижує інтенсивність болю завдяки впливу тепла на нервові закінчення та ліквідації спазмів непо-смугованих м'язів.

Показаннями до використання теплої грілки є: біль спастич­ного характеру, хронічні захворювання органів черевної порож­нини (хронічний холецистит, гастрит, коліт), запальні інфільтрати.

Протипоказаннями до застосування теплої грілки є: гострі за­пальні процеси в черевній порожнині (гострий апендицит, гост­рий холецистит), травматичні пошкодження (в перші години після травми), пухлини, кровотечі.

Послідовність дій під час виконання процедур

Заповнення гумової грілки водою

1. Гумову грілку заповніть гарячою водою (60 °С) до полови­ни або 2/3 об'єму.

2. Витисніть повітря та щільно закрутіть корок. Переверніть грілку корком донизу й перевірте її на герметичність.

Не переповнюйте її водою, тому що таку грілку важко трима­ти, особливо на болючій ділянці тіла. Проте якщо в грілці мало води, вона швидко охолоджується і не дає потрібного ефекту.

Якщо в грілку потрапило повітря, вода швидше охолоджуєть­ся, а повітря прогрівається, розширюється, грілка при цьому стає шароподібної форми й погано прилягає до тіла.

Використання грілки

1. Грілку прикладайте до ділянки тіла через прокладку з мір­кувань гігієни та безпеки (можливі опіки), тобто обгорніть її руш­ником або пелюшкою і покладіть поверх білизни або навіть по­верх ковдри (якщо грілка дуже гаряча).

2. Перед використанням грілки у хворих, які перебувають у непритомному стані, з пониженою тактильною та температурною чутливістю, ослаблених тяжкохворих перевірте її на ступінь на­грівання, приклавши до свого ліктя. Цим ви зможете запобігти можливому виникненню опіків.

3. Періодично змінюйте воду в грілці, роблячи невеликі пере­рви, і перевіряйте, чи не виникло різкого почервоніння шкіри.

4. Щоб у разі тривалого застосування грілки не розвинулася пігментація шкіри, змазуйте її вазеліном перед процедурою.

Дезінфекція грілки

Після використання звільнену від води грілку протріть дві­чі полотниною, змоченою 3% розчином хлораміну з інтервалом у 15 хв, промийте водою, а потім висушіть або витріть насухо чис­тою серветкою.

Використання електричної грілки

1. Електричну грілку з наволочкою можна використати в до­машніх умовах.

2. Вона забезпечує рівномірне постійне тепло, яке піддається регулюванню. В умовах стаціонару електричну грілку не застосо­вують через утруднену її дезінфекцію та оброблення.

ПРИГОТУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРИПАРОК

Навчальна мета: уміти приготувати й використати суху та во­логу припарку.

Виховна мета: усвідомити важливість своєчасного надання ме­дичної допомоги хворим у домашніх умовах.

Початковий обсяг знань: знати, у чому перевага використан­ня припарок; показання та протипоказання до використання при­парок.

Оснащення:

1) торбинки різних розмірів з бавовни або льону;

2) пісок, сіль, висівки, попіл;

3) лляне насіння, овес.

Перевага використання припарок. Припарки довго зберігають тепло, тому їх використовують у разі потреби досить тривалого впливу — протягом 1—2 год.

Показаннями до використання припарок є: виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки (без схильності до кровотечі), хронічний холецистит, спайкова хвороба кишок, запалення серед­нього вуха, невралгії.

Протипоказання до використання припарок ті самі, що й для грілки.

Послідовність дій під час виконання процедур

Приготування та використання сухих припарок

1. Пісок, сіль, попіл або висівки прогрійте в духовці або на сковорідці на відкритому вогні.

2. Пересипте у торбинку та зав'яжіть її.

3. Прикладіть до хворої ділянки тіла через прокладку, товщи­на якої залежить від температури припарки.

4. Зверху припарку прикрийте теплою ковдрою.

Приготування та використання вологих припарок

1. Лляне насіння, висівки або овес запарте в невеликій кіль­кості води до отримання густої кашки.

2. Перекладіть у полотняну торбинку, зав'яжіть і прикладіть до хворої ділянки тіла. Щоб уникнути опіків, температура припар­ки не повинна перевищувати 55 °С.

3. Для збереження тепла припарку зверху накрийте клейон­кою, а потім теплою ковдрою.

Хворий тримає її до охолодження.

ВИКОРИСТАННЯ КОМПРЕСІВ, ПАРАФІНУ

Навчальна мета: уміти накласти зігрівальний компрес; гаря­чий компрес; гарячий парафін.

Виховна мета: усвідомити важливість запобігання подразнен­ню шкіри при застосуванні компресів.

Початковий обсяг знань: знати механізм дії зігрівального та гарячого компресів; механізм дії гарячого парафіну; показання до використання зігрівального та гарячого компресів; протипоказан­ня до використання зігрівального компресу.

Оснащення:

1) марля;

2) компресний папір;

3) вата;

4) бинт;

5) 30% розчин етилового спирту;

6) мазь Вишневського;

7) парафін;

8) водяна баня;

9) затискувач;

10) клейонка;

11) тепла вода.

Механізм дії зігрівального компресу. Під дією зігрівального компресу відбувається рівномірне та тривале розширення судин, збільшується приплив лімфи та крові не тільки до шкіри, але й до глибше розташованих тканин і органів, унаслідок чого змен­шується застій крові та запальна інфільтрація, а також набряк тка­нини. Це призводить до купірування спазму непосмугованих м'я­зів і послаблення або зникнення болю.

Механізм дії гарячого компресу. Під дією гарячого компресу відбувається розширення судин, що сприяє припливу крові не ли­ше до поверхневих тканин, але й до розташованих глибше, а це призводить до усунення спазму м'язів внутрішніх органів, таким чином знижується інтенсивність болю при невралгіях та хроніч­них запальних процесах.

Механізм дії гарячого парафіну. Гарячий парафін глибоко про­гріває шкіру та підлеглі тканини, діє як протизапальний та роз-смоктувальний засіб.

Показання до використання зігрівального компресу: запальні процеси гортані, суглобів, плеври, середнього вуха, грудних за­лоз, інфільтрати після ін'єкцій, забиті місця (через добу після травми), тромбофлебіт.

Показання до використання гарячого компресу: мігрень (го­ловний біль унаслідок спазму судин мозку), кишкова колька, пе­чінкова колька, біль у м'язах, суглобах, колапс, бронхіальна астма.

Протипоказання до використання зігрівального та гарячого компресів: гнійні захворювання шкіри (фурункул, карбункул та ін.), пошкодження шкіри, висока температура тіла, алергійні висипання.

Послідовність дій під час виконання процедур

Накладання зігрівального компресу

1. Візьміть шматок чистої, м'якої, гігроскопічної тканини (мар­ля, бавовняна або лляна тканина потрібного розміру), складіть у декілька шарів. Розмір прокладки повинен бути трохи більшим від розміру ділянки шкіри, на яку накладаєте" компрес.

2. Компресний папір візьміть такого розміру, щоб він пере­крив попередній шар на 1 см з усіх боків. Можна використа­ти клейонку або вощаний папір. Цей шар забезпечує герметич­ність.

3. Для третього (утеплювального) шару використайте білу або сіру вату, яка з усіх боків повинна перекрити на 1— 1,5 см комп­ресний папір.

4. Тканину (прокладку) змочіть 30—40% розчином етилово­го спирту, відіжміть і накладіть на визначену ділянку. Зверху покладіть компресний папір, потім — вату. Вологий шар щільно прилягає до шкіри, а решта шарів прикриває його.

5. Зверху компрес закріпіть бинтовою пов'язкою так, щоб він щільно прилягав до поверхні шкіри, але не обмежував рухів і не здавлював кровоносні судини.

6. Через 2 год перевірте за необхідності правильність накла­дання компресу: просуньте вказівний палець під нижній шар ком­пресу. Якщо прокладка тепла й волога, це означає, що компрес накладено правильно.

7. Накладіть зігрівальний компрес на 8—10 год.

8. Після зняття компресу шкіру легенько протріть серветкою, змоченою теплою водою, висушіть м'яким рушником і накладіть суху теплу пов'язку. Якщо шкіра почервоніла та свербить, змажте її борним вазеліном.

Запам'ятайте! Компрес вважається накладеним правильно, як­що прокладка, що прилягає до шкіри, після зняття компресу теп­ла та волога.

9. Другий раз накласти компрес можна не раніше ніж через 1 год після зняття попереднього. Для запобігання мацерації шкі­ри заздалегідь протріть її 40—45% розчином етилового спирту й насухо витріть.

У разі повторного накладання компресу використовуйте чис­ту свіжу прокладку.

При тривалому накладанні зігрівальних компресів може ви­никнути подразнення шкіри. У таких випадках зробіть перерву на 1—2 дні.

Для накладання зігрівальних компресів за призначенням ліка­ря можна використати:

водно-спиртовий розчин (1 частина 96% розчину етилового спирту і 2 частини води). Напівспиртові компреси швидко виси­хають, тому їх слід знімати через 4—6 год;

фурациліново-спиртовий розчин (2 частини розчину фураци-ліну 1:5000 і 1 частина 96% розчину етилового спирту);

олійно-спиртову суміш (2 частини рослинної пастеризованої олії та 1 частина 96% розчину етилового спирту).

У домашніх умовах для накладання компресів можна викорис­тати кефір, молочну сироватку, листя капусти (ошпарене окропом).

У разі післяін'єкційного інфільтрату добре допомагає двоша­ровий компрес з використанням розчину фурациліну 1:5000 і ма­зі Вишневського.

При тромбофлебіті накладіть зігрівальний компрес із маззю Вишневського на 2—3 дні.

У разі запалення середнього вуха (отит) у прокладці та в ком­пресному папері зробіть отвір. Накладіть компрес таким чином,

щоб дія його була спрямована в основному на ділянку соскопо­дібного відростка, а вушна раковина залишалася відкритою.

Накладання гарячого компресу

1. Складену в кілька шарів тканину змочіть гарячою водою (60—70 °С), швидко відіжміть і прикладіть до тіла.

2. Зверху накрийте клейонкою, ватою, закріпіть бинтовою по­в'язкою, прикрийте ковдрою.

3. Після охолодження компрес зніміть.

Накладання гарячого парафіну

1. 0,5—1 кг твердого білого парафіну покладіть у чисту суху металеву каструлю й нагрівайте на невеликому вогні або водяній бані до температури 60—70 °С доти, доки парафін не розплавиться.

2. Потрібну ділянку шкіри попередньо обмийте теплою водою з милом, висушіть рушником або серветкою.

3. Під ділянку тіла підстеліть клейонку.

4. Складіть марлеву серветку, захватіть затискувачем, змочіть рідким парафіном і накладіть парафін до одержання рівномірного шару товщиною 1—2 см. Робіть це швидко, щоб парафін не захолов.

5. Зверху покладіть клейонку або вощаний папір, потім вов­няну тканину.

6. Тривалість процедури від ЗО хв до 2 год.

7. Після зняття парафіну шкіру висушіть м'яким рушником і змажте жиром.

Парафін можна накладати через день, а якщо немає подраз­нень шкіри, то щодня.

ВИКОРИСТАННЯ ГІРЧИЦІ ТА ГІРЧИЧНИКІВ

Навчальна мета: уміти використати гірчичники заводського ви­готовлення; приготувати та відпустити загальну гірчичну ванну; приготувати та відпустити ножну гірчичну ванну; здійснити гір­чичне обгортання (компрес); застосувати суху гірчицю; приготу­вати гірчичники в домашніх умовах.

Виховна мета: усвідомити важливість уважного ставлення ме­дичної сестри до скарг хворого на пекучий біль під час викорис­тання гірчичників.

Початковий обсяг знань: знати механізм дії гірчиці; показання та ділянки для використання гірчичників; можливі ускладнення під час використання гірчичників; ознаки придатності гірчичників.

Оснащення:

1) гірчичники заводського виготовлення;

2) суха гірчиця;

3) тепла вода;

4) пшеничне борошно або крохмаль;

5) компресний папір;

6) вата;

7) бинт;

8) марлеві серветки;

9) рушник;

10) простирадло;

11) ковдра.

Механізм дії гірчиці. При змочуванні гірчичного порошку во­дою виділяється летка гірчична олія. Вона має різкий запах і є основною діючою речовиною. Під час контакту зі шкірою ефірна олія подразнює нервові рецептори з подальшим розвитком шкір­ної реакції, а також загальної реакції всього організму. При цьому активізується функція лейкоцитів, підвищується активність сим­патичної та, меншою мірою, парасимпатичної нервової системи.

Показання та ділянки для використання гірчичників. Наклада­ти гірчичники можна практично на всі ділянки тіла: при нежитю та головному болю — на потилицю, при гострому трахеїті — на верхню частину груднини, при бронхіті та пневмонії — між і під лопатками, при болю в серці — на ділянку серця, при гострих за­паленнях верхніх дихальних шляхів — на литкові м'язи, при гі­пертонічному кризі — вздовж хребта та на комірцеву зону.

Протипоказаннями до використання гірчичників є: легенева кровотеча, злоякісні новоутворення, захворювання шкіри.

Можливі ускладнення: подразнення шкіри, опіки, їх по­трібно обробити 5% розчином калію перманганату.

Ознаки придатності гірчичників. Гірчичники заводського ви­готовлення — паперові пластинки прямокутної форми розміром 8 х 13,5 см, вкриті шаром гірчичного борошна, котре закріплене розчином каучуку та каніфолі.

Колір придатного гірчичника жовтий, гірчична маса розподі­лена рівномірно, тримається міцно. У сухому вигляді гірчичник без запаху. Під час змочування теплою водою одразу з'являється специфічний запах леткої гірчичної олії. При накладанні гірчич­ника на шкіру відчувається пекучість.

Зберігати гірчичники слід у сухому темному місці.

Послідовність дій під час виконання процедур

Використання гірчичників

1. Гірчичники змочіть теплою водою безпосередньо перед ви­користанням і прикладіть до потрібної ділянки тіла, краще через полотнину, боком, вкритим гірчицею.

2. Тепло закутайте хворого. Дія придатних до застосування гірчичників проявляється через кілька хвилин незначним пеку­чим болем.

3. Тривалість процедури 10—20 хв.

4. Після закінчення процедури зніміть гірчичники. Якщо гір­чичники прикладали безпосередньо на шкіру, то знявши їх, про­мийте ці ділянки тампоном, ледь змоченим теплою водою, витріть насухо й тепло закутайте хворого.

Можна змочені теплою водою гірчичники вкласти в поліети­леновий пакет, накласти на шкіру хворого і злегка притиснути до неї. При цьому пакет швидко прилипне до тіла. Через 1—2 хв з'являється характерний незначний пекучий біль. Через 15—20 хв гірчичники зніміть.

Перевага цього методу

1. Виключається можливість забруднення білизни та шкіри хворого.

2. У поліетиленовому пакеті гірчичники не підсихають і збе­рігають здатність тривалої подразнювальної дії, тому їх можна пе­рекладати на нову ділянку, що сприяє економії гірчичників.

3. Простота використання гірчичників у поліетиленовому па­кеті робить можливим самообслуговування, що зручно в домаш­ніх умовах.

Приготування та відпуск загальної гірчичної ванни дітям

1. У 10 л води, що має температуру 37 °С, розведіть 50 г сухої гірчиці, розчин процідіть у ванну через марлю в декілька шарів.

2. Тривалість процедури 5—8 хв.

3. Після ванни шкіру дитини вимийте теплою водою, швидко витріть зігрітим рушником або простирадлом і покладіть дитину в тепле ліжко.

Загальні гірчичні ванни призначають дітям у разі запальних бронхолегеневих захворювань, а також у разі запалення ниркової миски.

Приготування та відпуск ножної гірчичної ванни

1. У 10 л теплої води (40—45 °С) розведіть 100 г сухої гірчиці.

2. Тривалість ванни 20—30 хв. Під час процедури закутайте хворого ковдрою.

3. Після закінчення ванни ноги ополосніть теплою водою та витріть насухо.

4. Закінчивши процедуру, хворого покладіть у ліжко. Ножні гірчичні ванни призначають у разі катаральних явищ

верхніх дихальних шляхів, бронхіту, трахеїту, гіпертонічної хво­роби.

Застосування гірчичного обгортання (компресу)

1. У 1 л теплої води розведіть 100 г сухої гірчиці.

2. Розчин процідіть, змочіть ним рушник або серветку, відіж­міть і обгорніть потрібну ділянку тіла.

3. Прикрийте сухою клейонкою, пелюшкою та ковдрою.

4. Через 10—15 хв аплікацію зніміть, промийте шкіру теп­лою водою, витріть насухо, змажте вазеліном і тепло закутайте хворого.

Показання до гірчичних обгортань ті ж самі, що й для гірчич­ників.

Застосування сухої гірчиці. У разі нежитю насипте суху гірчи­цю в панчохи або в шкарпетки й надягніть їх. Від контакту гірчи­ці з вологою шкірою виникає слабка подразнювальна дія нерво­вих рецепторів стоп.

Приготування гірчичників у домашніх умовах

1. У рівних об'ємних частинах змішайте гірчицю з пшенич­ним борошном або крохмалем.

2. Розведіть теплою водою до консистенції густої сметани.

3. Масу витримайте протягом ЗО хв для утворення ефірної гір­чичної олії.

4. Нанесіть тонким шаром на половину бавовняної або лля­ної полотнини, зверху накрийте другою половиною полотнини. Урахуйте, що такі гірчичники мають більшу подразнювальну дію, ніж гірчичники заводського виготовлення.

ВИКОРИСТАННЯ МЕДИЧНИХ БАНОК

Навчальна мета: уміти підготувати хворого до процедури; по­ставити медичні банки; продезінфікувати банки.

Виховна мета: навчити обережно використовувати відкритий вогонь.

Початковий обсяг знань: потрібно знати механізм дії медич­них банок; показання до використання банок; ділянки тіла, на які ставлять банки; протипоказання до використання банок; можливі ускладнення під час виконання процедури, надання допомоги.

Оснащення:

1) банки медичні ємкістю 30—60 мл;

2) емальований лоток;

3) 96% розчин етилового спирту або ефір;

4) затискувач або металевий стрижень із нарізкою;

5) вата;

6) вазелін;

7) сірники;

8) рушник або пелюшка;

9) дезінфекційний розчин.

Механізм дії банок. За рахунок створюваного в банці від'ємно­го тиску настає місцевий приплив крові та лімфи до шкіри з під­леглих тканин і органів. Унаслідок розриву найдрібніших судин у товщі шкіри відбуваються множинні крововиливи. Вилита кров розкладається, продукти її розпаду всмоктуються, у кровоносне русло надходять біологічно активні речовини, які справляють сти-мулювальну дію на окремі тканини та органи. Це супроводжуєть­ся розсмоктуванням запальних вогнищ, зменшенням болю.

Показання до застосування банок: запальні процеси в органах грудної клітки (бронхіти, трахеїти), міжреброва невралгія, міозит, радикуліт, гіпертонічна хвороба.

Ділянки тіла, на які ставлять банки. Банки ставлять на груд­ну клітку, за виключенням ділянки серця, грудних залоз, хребта, а також на поперекову ділянку праворуч і ліворуч. У разі значних жирових відкладень можна ставити банки також на лопатки, а в деяких випадках — на сідниці та стегна.

Протипоказання до застосування банок. Туберкульоз легень, легенева кровотеча, кахексія, гарячка, злоякісні пухлини, підви­щена кровоточивість тканин, загальне збудження. Банки не став­лять також дітям у зв'язку з тонкою грудною стінкою. Вони мо­жуть спричинити крововиливи в легеневу тканину, що шкідливо для організму.

Ускладнення, що можуть виникнути під час виконання проце­дури, надання допомоги. Якщо залишити банки на шкірі хворого довше встановленого часу (понад 8—10 хв), можуть з'явитися пу­хирці, наповнені геморагічною рідиною рожевого кольору.

У разі сильного нагрівання банок можуть виникнути опіки. Вони також можуть утворитися внаслідок необережного пово­дження з вогнем у випадку падіння спалахуючої краплини горю­чої рідини або тупферу на шкіру.

У разі виникнення пухирів або опіків їх обробляють 5% роз­чином калію перманганату. Навколо опіків шкіру змазують вазе­ліном.

Послідовність дій під час виконання процедури

Підготовка хворого

1. Проведіть психологічну підготовку хворого.

2. Якщо шкіра вкрита волоссям, поголіть її, обробіть 70% роз­чином етилового спирту і змажте тонким шаром вазеліну.

3. Запропонуйте хворому перед процедурою звільнити сечо­вий міхур.

4. Надайте йому зручного положення. Якщо банки призначе­но ставити на спину, то хворого покладіть на живіт, голову по­верніть на бік, руки приберіть під подушку.

5. Якщо у хворого довге волосся на голові, приберіть його під хусточку або рушник.

Постановка банок

1. Поставте біля хворого лоток з усім, що потрібно для поста­новки банок.

2. Звільніть потрібну ділянку тіла від одягу.

3. Змажте тонким шаром вазеліну цю ділянку шкіри.

4. Намотану на металевий стрижень вату змочіть 96% розчи­ном етилового спирту або ефіром, злегка відтисніть об шийку флакона, закрийте флакон корком.

5. Запаліть факел, швидким рухом на мить унесіть полум'я в банку на відстані 10—15 см від шкіри, після чого банку швидко прикладіть до тіла. Унаслідок створеного вакууму банка міцно фіксується на тілі.

Запам'ятайте! Полум'я має нагріти повітря в банці, не пере­гріваючи її країв, щоб не стався опік шкіри.

6. Поставте потрібну кількість банок на відстані 2—3 см одна від одної.

7. Перевірте, щоб банки добре трималися на шкірі, прикрийте хворого рушником або пелюшкою, а зверху ковдрою.

8. Через 8—10 хв зніміть банки. Для цього однією рукою бан­ку нахиліть на бік, а пальцями другої руки з протилежного боку

надавіть на шкіру біля краю банки. При цьому утворюється щі­лина, в яку проникає повітря, у результаті чого банка відстає від тіла.

9. Ватним тампоном зі шкіри зітріть залишки вазеліну.

10. Місця крововиливів обробіть 96% розчином етилового спирту.

11. Хворого накрийте ковдрою і запропонуйте полежати ЗО— 40 хв.

12. Продезінфікуйте банки. Вимийте і висушіть руки.

Запам'ятайте! Дотримуючись правил виконання процедури та всіх запобіжних заходів, можна повністю уникнути виникнення ускладнень.

Ніколи на залишайте флакон з горючою рідиною відкритим, оскільки рідина у флаконі може загорітися від запаленого поряд факела. У такому випадку флакон слід швидко закрити корком.

Дезінфекція банок

1. Протріть банки ватним тампоном, змоченим 3% розчином хлораміну.

2. Промийте гарячою водою і витріть насухо.

Можна продезінфікувати банки методом занурення їх у 1% роз­чин хлораміну на ЗО хв.

ПРУДОТЕРАПІЯ (ЗАСТОСУВАННЯ МЕДИЧНИХ П'ЯВОК)

Навчальна мета: уміти доглядати за п'явками; підготувати ді­лянку шкіри перед гірудотерапією; поставити п'явки; обробити ранки після зняття п'явок; спостерігати за хворим під час і після процедури.

Виховна мета: усвідомити неприпустимість повторного вико­ристання п'явок у відділенні стаціонару з метою профілактики зараження інфекційними захворюваннями.

Початковий обсяг знань: знати механізм дії лікування за до­помогою п'явок; показання до використання певних ділянок тіла для лікування п'явками; протипоказання до використання п'явок; можливі ускладнення під час використання п'явок.

Оснащення:

1) медичні п'явки;

2) 3% розчин пероксиду водню;

3) 70% розчин етилового спирту;

4) стерильні серветки;

5) вата, бинт;

6) розчин глюкози в ампулах;

7) пробірка або медична банка;

8) пінцет;

9) ниркоподібний лоток;

10) гаряча переварена або дистильована вода;

11) клейонка;

12) 5% розчин калію перманганату;

13) 1% розчин хлораміну;

14) пелюшка;

15) дезінфекційний розчин.

Механізм дії медичних п'явок. Медичні п'явки маслиново-зеле­ного кольору, завдовжки 10—12 см здавна використовують як кро-вовідсмоктувальний засіб або для протидії згортанню крові. Сек­рет слинних залоз п'явок містить гірудин (речовина, яка впливає на тканинну проникність), справляє протизапальну, тромболітич-ну, імуностимулювальну, протитромботичну, антисклеротичну дію.

Показання до використання п'явок і певні ділянки тіла для їх застосування

1. Гіпертонічна хвороба. П'явки прикладають на ділянку сос­коподібного відростка по вертикальній лінії на відстані 1 см від вушної раковини.

2. Передінфарктний стан та інфаркт міокарда — на ділянку серця (третє — п'яте міжребер'я на відстані 1 см від груднини).

3. Тромбофлебіт — уздовж затромбованої вени на відстані 1 см від неї, розміщуючи п'явки в шаховому порядку з проміжками 5—6 см.

4. Застійна печінка — на ділянку правого підребер'я вздовж ребрового краю.

5. Зовнішній і внутрішній геморой — на ділянку куприка. Протипоказанням до використання п'явок є: анемія, зниження

згортання крові, застосування антикоагулянтів, сепсис, алергій-ний стан.

Можливі ускладнення під час використання медичних п'явок

1. Свербіж і нагноєння навколо ранки внаслідок її забруднення.

2. Тривала кровотеча з ранки внаслідок того, що неправильно вибрана ділянка для використання п'явок.

3. Крововиливи, спричинені прикладанням п'явок на ділянки з ламкою підшкірною жировою клітковиною.

Послідовність дій під час виконання процедур

Утримання п'явок

1. Утримуйте п'явки в скляному посуді з широкою горлови­ною. У літровій банці може бути до 100 п'явок.

2. Воду з крана для зберігання п'явок заготовте за добу, щоб протягом цього часу вона звільнилася від хлору, який шкідливо діє на п'явок, і стала кімнатної температури.

3. Воду змінюйте щодня.

4. У капроновій кришці, якою будете закривати банку, зро­біть кілька отворів для доступу повітря. Можна зав'язати горло­вину банки марлею, складеною в кілька шарів.

5. Банку з п'явками тримайте в помірно освітленому примі­щенні за кімнатної температури. У цьому приміщенні повинно бути тихо, оскільки в умовах постійного шуму знижується актив­ність п'явок.

6. Для використання придатні тільки здорові голодні п'явки. Ознаки доброякісності п'явок: наявність вираженого рефлексу ско­рочення: тіло п'явки стає коротким, коли його торкаються, збіль­шується її рухова активність.

Підготовка потрібної ділянки шкіри хворого

1. У ділянці дії гірудотерапії напередодні процедури за необ­хідності поголіть волосся.

2. Хворому надайте зручного положення, під потрібну ділян­ку тіла підстеліть клейонку, а зверху покладіть пелюшку.

3. Протріть шкіру стерильним тупфером, змоченим у гарячій дистильованій або перевареній воді, потім висушіть стерильним сухим тупфером.

4. Позначте місця прикладання п'явок 1% спиртовим розчи­ном діамантового зеленого, потім ділянку обробіть 3% розчином пероксиду водню.

5. Шкіру насухо витріть стерильним тупфером. Інтенсивне про­тирання шкіри сприяє припливу крові, а до теплої шкіри п'явки краще присмоктуються.

Кращому присмоктуванню п'явок сприяє змочування шкіри розчином глюкози з ампули. Треба також пам'ятати, що п'явки не переносять запаху мила.

Прикладання п'явок

1. За допомогою пінцета, кінці якого обмотані ватою, відкла­діть п'явку з банки в пробірку або медичну банку задньою присос­кою до дна.

2. Піднесіть пробірку або медичну банку до потрібної ділянки шкіри.

3. Звільніть п'явку з пробірки, як тільки вона прокусить шкі­ру і в її передній частині з'являться хвилеподібні рухи.

4. Під задню присоску підкладіть серветку, оскільки прикріп­лення п'явки до шкіри задньою присоскою значно знижує актив­ність смоктання. Крім того, зменшується подразнення шкіри від тіла п'явки.

5. Таким чином поставте потрібну кількість п'явок. На сеанс призначають 4—6 п'явок. Сеанс лікування повторюють 2—4 рази через 3—4 дні.

6. Здорова п'явка висмоктує необхідну кількість крові за 10— 20 хв, після чого самостійно відпадає.

7. Якщо п'явку потрібно зняти раніше, ніж вона нап'ється кро­ві, то слід торкнутися ділянки передньої присоски тупфером, змо­ченим солоною водою, і п'явка відпаде.

Відривати п'явку забороняється, оскільки при цьому травму­ється тканина, що може спричинити значну кровотечу.

8. Використаних п'явок зберіть у лоток і залийте нашатирним спиртом або хлорумісним розчином, після чого спустіть їх у кана­лізацію.

Догляд за ранками

1. Ранки обробіть 3% розчином пероксиду водню або 5% роз­чином калію перманганату.

2. Накладіть стерильну суху здавлювальну пов'язку, яку після просочування кров'ю замініть. Ранки можуть кровоточити від 6 до 24 год.

Спостереження та догляд за хворим під час і після процедури

1. Під час процедури стежте, щоб п'явки не заповзли в природ­ні отвори (наприклад, слуховий хід). Для цього закрийте їх ват­ними тампонами.

2. Здійснюйте контроль за пульсом і артеріальним тиском хворого.

3. Місця укусів загоюються через 2—3 дні. Нагноєння ранок практично не спостерігається, оскільки гірудин має бактерицидні властивості.

4. Після сеансу гірудотерапії хворий повинен дотримуватися ліжкового режиму протягом двох днів.

На цей період треба відмінити препарати йоду, сечогінні засо­би та антикоагулянти.

ОКСИГЕНОТЕРАПІЯ

Навчальна мета: уміти використати інгаляційний спосіб окси­генотерапії, застосовуючи централізовану систему або балон; ви­користати інгаляційний спосіб оксигенотерапії, застосовуючи кис­неві подушки; дезінфікувати носові катетери.

Виховна мета: усвідомити необхідність суворого дотримання правил безпеки під час експлуатації кисневих установок.

Початковий обсяг знань: знати фізіологічну дію кисню; пока­зання до оксигенотерапії; правила техніки безпеки під час екс­плуатації кисневих установок.

Оснащення:

1) кисневий балон з киснем;

2) редуктор;

3) гумовий шланг;

4) апарат Боброва;

5) носовий гумовий або пластиковий катетер;

6) розвідний ключ;

7) киснева подушка.

Фізіологічна дія кисню. У разі збільшення вмісту кисню в тка­нинах знижується метаболічний ацидоз завдяки видаленню недо-окислених продуктів обміну речовин, що призводить до усунення гіпоксії, зменшення ціанозу, нормалізації дихання, поліпшення ро­боти серця, нормалізації сну.

Показанням до оксигенотерапії є: гіпоксемія (низький рівень кисню в артеріальній крові). Причиною гіпоксемії може бути порушення вентиляції легень у випадку паралічу дихальних м'язів, передозування ліків, які пригнічують дихальний центр, набряку легень, тяжких інфекційних захворювань, захворювань серця.

Техніка безпеки при експлуатації кисневих установок

Медичний кисень міститься в балонах синього кольору ємкіс­тю 1, 2, 5, 16, 40 л у газоподібному стані під тиском до 150 атм. Такий високий тиск небезпечний, тому кисневі балони зберігають у спеціальних нежилих приміщеннях або металевих шафах, розміщених поза лікарняними відділеннями.

Балони зберігають у вертикальному положенні й фіксують їх металевими поясами.

Кисень до хворого потрапляє по газопроводу. Тиск кисню в газопроводі до 3 атм, він регулюється за допомогою редуктора, до якого приладнаний манометр.

Оскільки в кисневому середовищі різко прискорюється про­цес горіння, неприпустимо в приміщенні палити, користуватися відкритим вогнем або електроприладами.

Заборонено нагрівати балони, зберігати їх у горизонтальному положенні.

Спалахи в кисневому середовищі ефіру, спирту, машинного масла, бензину призводять до вибуху. У зв'язку з цим заборонено використання цих речовин в приміщеннях кисневої служби.

Заборонено змащувати руки жирним кремом або олією під час експлуатації кисневих установок.

При перевірці наявності кисню в балоні ні в якому разі не на­правляйте струмінь газу в обличчя, оскільки стиснений кисень — це сухий і холодний газ, який під час контакту зі слизовими обо­лонками може призвести до їх опіків.

Послідовність дій під час виконання процедур

Інгаляційний спосіб оксигенотерапії з централізованої системи

1. Заповніть водою апарат Боброва так, щоб нижній кінець довгої скляної трубки занурився у воду.

2. Приєднайте апарат Боброва до централізованої системи.

3. До зовнішнього кінця короткої скляної трубки апарата при­єднайте стерильний носовий катетер. Перевірте еластичність ка­тетера, відсутність у ньому тріщин.

4. Зафіксуйте апарат Боброва біля голови хворого.

5. Переконайтесь у прохідності верхніх дихальних шляхів.

6. Змочіть катетер стерильним ізотонічним розчином натрію хлориду та введіть через нижній носовий хід задньої стінки глот­ки (на глибину 15 см). Для правильного визначення довжини введення катетера виміряйте у хворого відстань від кінчика но­са до вуха і на таку довжину введіть катетер в один із носових ходів.

7. Відрегулюйте оптимальну дозу кисню (4—6 л/хв), що за­безпечує концентрацію кисню в повітрі до 30—40%.

Не допускайте перенасичення організму киснем, оскільки у ви­соких концентраціях він погано впливає на серцево-судинну та дихальну системи.

8. Зовнішню частину носового катетера в разі потреби зафік­суйте до шкіри обличчя пластирем.

9. Кожні 30—40 хв змінюйте положення катетера (із правого носового ходу переставте в лівий і навпаки) для запобігання про­лежням і висиханню слизової оболонки носових ходів.

10. Якщо виникло першіння в носі та носовій частині глотки, тимчасово припиніть подачу кисню і закапайте в ніс краплі на олійній основі.

Інгаляційний спосіб оксигенотерапії з кисневої подушки

1. Зніміть мундштук з кисневої подушки й наповніть її через редуктор киснем з кисневого балона.

2. Вентиль редуктора закрийте, а трубку подушки перекрийте затискувачем.

3. Приєднайте мундштук до подушки та обгорніть його зво­ложеною водою марлевою серветкою, складеною в кілька шарів.

4. Мундштук притисніть до рота хворого й відкрийте кран. Регулюйте швидкість надходження кисню за допомогою крана та натискування на подушку.

5. Можна підвищити ефективність кисневої подушки, якщо мундштук замінити носовим катетером, а зволоження кисню здійс­нити шляхом пропускання його через частково заповнений во­дою апарат Боброва; до довгої скляної трубки -приєднайте подуш­ку, до короткої — катетер.

За відсутності апарата Боброва для зволоження кисню можна використати герметично закритий флакон з водою, в який через корок треба ввести довгу металеву повітряну голку та коротку голку. Через довгу голку кисень буде зволожуватись, а через ко­ротку голку та приєднаний до неї носовий катетер потрапить у дихальні шляхи.

Дезінфекція носових катетерів

1. Після використання носовий катетер замочіть у 3% розчині хлораміну на 60 хв.

2. Промийте катетер проточною водою.

3. Замочіть у миючому розчині, температура якого 50 °С, на 15 хв і ретельно промийте канал катетера розчином під тиском із шприца.

4. Промийте проточною водою.

5. Прокип'ятіть у дистильованій воді протягом ЗО хв.

6. Просушіть на стерильній серветці.

7. Зберігайте катетер в асептичних умовах.

За потреби катетер стерилізують паровим методом.

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

1. Підготуйте та відпустіть хворому з нападом ниркової коль­ки теплу ванну (39 °С) протягом 15 хв. Продезінфікуйте ванну після використання.

2. Підготуйте та відпустіть хворому із загостренням хронічно­го геморою сидячу ванну, температура якої 24 °С, тривалість 3 хв. Продезінфікуйте ванну після використання.

3. Хворому на гострий бронхіт приготуйте та відпустіть гір­чичну ванну, температура якої 38 °С, тривалість 7 хв. Продезінфі­куйте ванну після використання.

4. Визначте біодозу ультрафіолетового опромінення пацієн­тові із захворюванням у поперековій ділянці та відпустіть про­цедуру.

5. Прикладіть пузир з льодом до голови хворого з сильною гарячкою.

6. Прикладіть пузир з льодом на надчеревну ділянку хворому зі шлунковою кровотечею. Продезінфікуйте пузир після викорис­тання.

7. Використайте грілку хворому із загостренням хронічного холециститу. Продезінфікуйте грілку після використання.

8. Обкладіть тяжкохворого, який перебуває в непритомному стані, грілками.

9. Застосуйте сухе тепло хворому із загостренням хронічного циститу.

10. Приготуйте та накладіть припарку хворому зі спайковою хворобою кишок.

11. Приготуйте та накладіть зігрівальний компрес хворому з післяін'єкційним інфільтратом у ділянці плеча.

12. Приготуйте та накладіть зігрівальний компрес хворому із запаленням середнього вуха.

13. Приготуйте та накладіть зігрівальний компрес хворому з тромбофлебітом.

14. Виконайте процедуру накладання гарячого парафіну на ко­лінний суглоб хворому із загостренням хронічного артриту.

15. Накладіть гірчичники заводського виготовлення хворому із загостренням хронічного бронхіту.

16. Приготуйте та відпустіть загальну гірчичну ванну дитині, хворій на пієлонефрит.

17. Поставте медичні банки на грудну клітку хворому з гіпер­тонічним кризом. Продезінфікуйте банки після використання.

18. Підготуйте ділянку шкіри й поставте медичні п'явки хво­рому з тромбофлебітом. Здійсніть догляд за ранками.

19. Приготуйте ділянку шкіри й поставте медичні п'явки хво­рому із застійною печінкою. Здійсніть догляд за ранками.

20. Налагодьте тяжкохворому інгаляційну оксигенотерапію з централізованої системи.

21. Налагодьте тяжкохворому інгаляційну оксигенотерапію з кисневої подушки.