Годування хворих через зонд

Навчальна мета: уміти ввести тонкий шлунковий зонд хворо­му, що перебуває в непритомному стані; увести харчові суміші через зонд.

Виховна мета: усвідомити значення оволодіння методикою введення зонда хворому, який перебуває в непритомному стані.

Початковий обсяг знань: знати показання до годування хворих через зонд; перелік сумішей, які можуть бути використані для го­дування хворих через зонд; яких правил потрібно дотримуватися під час годування хворих через зонд.

Оснащення:

1) стерильний шлунковий зонд діаметром 3—5 мм, затискувач;

2) шприц Жане або лійка;

3) гліцерин;

4) гумові рукавички.

Показання до харчування хворих через зонд

1. Широкі травматичні пошкодження та набряк язика, глот­ки, гортані, стравоходу.

2. Бульбарний параліч (захворювання довгастого мозку з роз­ладом ковтання й мови).

3. Непритомний стан.

4. Відмова від їжі в разі психічних захворювань.

Перелік сумішей, які використовують для годування хворих че­рез зонд. Найчастіше використовують суміші:

1) приготовлені перед уживанням з рідких компонентів (мо­лока, вершків, сметани, яєць, бульйону) з додаванням сухого мо­лока, цукру, дрібно протертого м'яса, риби;

2) продуктів дитячого харчування ("Малютка", "Малыш", "Здо­ровье");

3) різні "Енпіти" (білковий, знежирений, безлактозний);

4) гомогенізовані консервовані суміші промислового вироб­ництва з натуральних продуктів (м'ясо-овочеві, м'ясо-круп'яні, мо­лочно-круп'яні, молочно-фруктові);

5) промислові швидкорозчинні суміші, що виготовлені на осно­ві білків, жирів та вуглеводів рослинного походження;

6) харчові дієтичні продукти, які складаються з суміші синте­тичних амінокислот, простих цукрів, вітамінів, мінеральних речо­вин з низьким вмістом жирів.

Правила, яких треба дотримуватися під час годування хворих через зонд

1. Організм хворого має поступово звикнути до приймання їжі через зонд, тому в перший день дають близько 50% добової нор­ми енергетичної цінності.

2. У наступні 2—3 доби кількість суміші поступово збільшу­ють, а з 4-ї доби дають увесь об'єм харчування.

Послідовність дій під час виконання процедур

Уведення шлункового зонда хворому, котрий перебуває в непри­томному стані

1. Чисто вимитими руками в гумових стерильних рукавичках візьміть тонкий стерильний зонд, закруглений кінець змажте глі­церином, на другий кінець накладіть затискувач.

2. Зонд уведіть через носовий хід, просовуючи його поступо­во вздовж внутрішньої стінки, нахиляючи при цьому трохи назад голову хворого.

4. Коли 15—17 см зонда ввійде в носову частину глотки, голо­ву хворого нахиліть трохи вперед.

4. Вказівний палець однієї руки обмотайте бинтом або сервет­кою, уведіть у рот, намацайте кінець зонда, злегка притисніть його до задньої стінки глотки, а другою рукою проведіть зонд далі.

5. Перевірте, чи не потрапив зонд у трахею. До зовнішнього краю зонда піднесіть пушинку вати, подивіться, чи не коливаєть­ся вона під час дихання.

6. Проведіть зонд у шлунок до позначки 55 см.

Якщо неможливо ввести зонд через носові ходи, уведіть його через рот, використовуючи ларингоскоп.

Уведення харчових сумішей через зонд

1. Зніміть затискувач. До зовнішнього кінця зонда приєднай­те лійку або циліндр шприца Жане.

2. Поступово невеликими порціями (не більше ковтка) вилий­те в лійку чи в циліндр шприца підігріту підготовлену суміш.

3. Потім влийте туди ж чисту воду, тобто промийте зонд і від'єднайте лійку. Годування хворих через зонд можна здійсню­вати за допомогою системи для введення інфузійних розчинів. Кількість крапель 60—80 за 1 хв.

4. Зовнішній кінець зонда перекрийте затискувачем.

5. Смужками лейкопластиру прикріпіть зонд до щоки.

6. Повторіть процедуру за призначенням лікаря декілька ра­зів на добу.

7. Зонд залиште у шлунку на весь період штучного харчуван­ня — близько 2—3 тиж. У випадку, коли хворий довгий час пере­буває в непритомному стані, зонд фіксують до шкіри обличчя або до крила носа лігатурою за допомогою голки та голкоутримувача з тим, щоб хворий не витягнув його.

8. Зробіть запис про виконану процедуру.

ГОДУВАННЯ ХВОРИХ ЧЕРЕЗ ГАСТРОСТОМУ ТА ЄЮНОСТОМУ

Навчальна мета: уміти нагодувати хворого та доглядати за га-стростомою до формування каналу; нагодувати хворого та догля­дати за гастростомою після формування каналу; нагодувати хво­рого через єюностому.

Виховна мета: усвідомити значення психологічної підготовки хворого до харчування через гастростому.

Початковий обсяг знань: знати показання до накладання гаст-ростоми та єюностоми.

Оснащення:

1) зонд для харчування через гастростому;

2) шприц Жане або лійка;

3) підігріта рідка їжа;

4) 70% розчин етилового спирту;

5) цинкова мазь або паста Лассара;

6) стерильний перев'язувальний матеріал;

7) затискувач;

8) стерильний шпатель;

9) лейкопластир.

Показання до накладання гастростомії. За допомогою хірургіч­ного втручання накладають фістулу шлунка (гастростому) хворим з пухлинами стравоходу, глотки, опіками стравоходу. При цьому гумову трубку вводять у порожнину шлунка й фіксують її лігатур­ним швом до шкіри передньої черевної стінки.

Показання до накладання єюностоми. У разі пухлин верхнього відділу шлунково-кишкового тракту, а також після операцій на стравоході та шлунку в деяких випадках накладають єюностому (нориця порожньої кишки).

Послідовність дій під час виконання процедури

Годування хворого та догляд за гастростомою до формування каналу

1. Годування хворого починайте з другої доби.

2. Надягніть чисті гумові рукавички.

3. Зніміть затискувач із трубки.

4. На кінець трубки надягніть лійку і через неї вливайте рідку їжу у вигляді суміші.

5. їжу вводьте підігрітою невеликими порціями (150—200 мл) 5—6 разів на добу. Об'єм їжі поступово збільшуйте до 450—500 мл, а кількість уведень зменшуйте до 3—4 разів.

6. Після годування хворого гумову трубку перекрийте затис­кувачем для запобігання витіканню шлункового вмісту.

7. Шкіру навколо гастростоми просушіть стерильною сервет­кою, змажте цинковою маззю або пастою Лассара для запобіган­ня подразненню шкіри й накладіть стерильну суху пов'язку.

8. Зафіксуйте пов'язку смужками лейкопластиру, місце роз­ташування яких кожний раз змінюйте.

Запам'ятайте! Потрібно уважно стежити за тим, щоб у перші дні після операції, коли ще не сформувався канал, трубка не ви­пала. Якщо ж це трапилося, не намагайтеся самі вводити трубку, тому що введення наосліп може призвести до потрапляння труб­ки не в шлунок, а в черевну порожнину, а це загрожує розвитком перитоніту. У разі випадіння трубки треба негайно повідомити про це лікаря.

Годування хворих через гастростому після формування каналу 1. При тривалому постійному використанні гастростоми гу­мову трубку між харчуваннями видаліть і вставляйте її у фістулу лише під час харчування хворого.

2. Запропонуйте хворому попередньо ретельно пережувати їжу, розвести її рідиною, а потім з рота вилити в лійку. Жування як складний рефлекторний акт сприяє виділенню шлункового соку, що поліпшує засвоювання їжі.

3. Не потрібно одноразово вводити в лійку велику кількість їжі, оскільки може статися спазм м'язів шлунка і їжа буде вихо­дити назовні через стому.

4. Після харчування просвіт трубки промийте водою і вида­літь її. Навчіть хворого вводити трубку самостійно і здійснювати харчування через стому.

5. Здійснюйте догляд за шкірою навколо стоми. Накладіть по­в'язки.

6. Після використання трубку знежирте, продезінфікуйте, ре­тельно промийте водою та висушіть.

Годування хворого через єюностому. Воно мало чим відрізня­ється від такого при гастростомі, але дотримуйтеся таких правил:

1. Використовуйте суміші, які за хімічним складом наближа­ються до хімусу здорової людини. Спочатку в кишку вводьте при­значений сольовий розчин з додаванням у підігрітої глюкози.

2. Через 3—4 дні після адаптації кишок ентеральне харчуван­ня доповніть уведенням білкових розчинів (гідролізин).

3. Потім поступово до суміші додавайте жирові емульсії (ін-траліпід, ліпофундин).

Запам'ятайте! Ретельно й систематично треба здійснювати ту­алет шкіри навколо стоми, змащувати її 70% розчином етилового спирту, потім накладати цинкову мазь і часто змінювати стерильні пов'язки.

Медичний персонал повинен працювати в гумових рукавич­ках. Після процедури їх слід дезінфікувати, руки вимити з милом і висушити.

ПАРЕНТЕРАЛЬНЕ ХАРЧУВАННЯ

Навчальна мета: уміти ввести інсулін у флакон з розчином глюкози; увести хворому сольові розчини, вітаміни; увести в ор­ганізм білкові гідролізати, жирові емульсії.

Виховна мета: усвідомити значення дій процедурної медичної сестри під час проведення парентерального харчування.

Початковий обсяг знань: знати особливості введення в орга­нізм розчинів глюкози; особливості введення сольових розчинів і вітамінів; особливості введення білкових гідролізатів, жирових

емульсій.

Оснащення:

1) система для внутрішньовенного краплинного введення ін-

фузійних розчинів;

2) лікарські інфузійні "коктейлі";

3) білкові гідролізати;

4) суха або нативна плазма;

5) альбумін, протеїн;

6) жирові емульсії;

7) стерильні тампони, серветки, гумові рукавички;

8) 70% розчин етилового спирту;

9) грілка.

Необхідність і особливість уведення в організм розчинів глю­кози. У зв'язку з тим що в організмі людини запасів вуглеводів у вигляді глікогену вистачає тільки на добу, а нервові клітини, еритроцити, паренхіма нирок і печінки в нормі не можуть вико­ристовувати енергію жирних кислот, то за відсутності природного харчування хворому вже через добу слід уводити парентерально розчин глюкози з додаванням інсуліну з розрахунку 1 ОД препа­рату на 4 г сухої речовини глюкози. Найчастіше застосовують внут­рішньовенне введення розчинів.

Необхідність уведення в організм сольових розчинів і вітамі­нів. Для регуляції електролітного балансу хворим часто вводять парентерально такі розчини солей: 0,9% розчин натрію хлориду; 4% розчин калію хлориду; 10% розчин кальцію хлориду; 25% роз­чин магнію сульфату. Використовують також уведення готових кристалоїдних розчинів: "Дисоль", "Ацесоль", "Хлосоль", "Лактасоль".

Для регуляції обміну речовин в організмі необхідно вводи­ти хворим такі вітаміни; 6% розчин тіаміну броміду (вітамін Ві); 0,5% розчин піридоксину гідрохлориду (вітамін Вб); 0,003%, 0,01%, 0,02%, 0,05% розчини ціанокобаламіну (вітамін Віг); 5% та 10% роз­чини аскорбінової кислоти (вітамін С).

Необхідність і особливість уведення в організм білкових гідро­лізатів, жирових емульсій. Для забезпечення білкової підтримки організму хворим уводять суху або нативну плазму, розчини альбуміну або протеїну, білкові гідролізати (амінон, гідролізин, гід­ролізат казеїну, амінопептид).

У разі швидкого введення гідролізатів може виникнути відчут­тя жару, гіперемія обличчя, утруднене дихання. Тому починати вводити білкові гідролізати слід повільно, починаючи з 10—20 кра­пель за 1 хв протягом ЗО хв, а потім дозу підвищують до 25—35 кра­пель за 1 хв.

У разі виснаження хворих (рак травного каналу, тяжкі опера­ції) призначають внутрішньовенне уведення жирових емульсій (ліпофундин, інтраліпід). Швидкість уведення така сама, як і біл­кових гідролізатів.

Послідовність дій під час виконання процедур

Уведення інсуліну у флакон з розчином глюкози за призначен­ням лікаря

1. Чисто вимитими та знезараженими руками візьміть фла­кон з необхідним розчином глюкози (10%, 20%, 33%), прочитайте уважно етикетку.

2. Відберіть потрібну кількість флаконів з розчином глюкози й визначте кількість сухої речовини (глюкози) в розчині. Так, як­що хворому призначено 1200 мл 10% розчину глюкози, то ви від­бираєте 3 флакони ємкістю по 400 мл. Визначте шляхом усних математичних підрахувань, що в кожному флаконі міститься 40 г глюкози.

3. Визначте, яку кількість одиниць інсуліну необхідно ввести в кожний флакон з розчином глюкози. Кількість сухої речовини глюкози, тобто 40 г, поділіть на 4. Таким чином, у кожний фла­кон із розчином глюкози в цьому випадку потрібно ввести 10 ОД інсуліну.

4. Зніміть зйомну частину металевого ковпачка флакона з ін­суліном, продезінфікуйте корок стерильним ватним тампоном, зволоженим 70% розчином етилового спирту.

5. Наберіть в одно- або двомілілітровий шприц 0,25 мл (10 ОД) інсуліну, за допомогою голки проколіть корок підготовленого фла­кона і введіть інсулін у розчин глюкози. Одразу після введення інсуліну відтягніть у шприц розчин глюкози із флакона і ним про­мийте шприц та голку для того, щоб увести у флакон залишки ін­суліну.

6. Вийміть голку із флакона і таким самим способом уведіть потрібну кількість інсуліну в кожний флакон з розчином глюкози.

Уведення сольових розчинів і вітамінів

1. Уважно прочитайте призначення лікаря і, суворо дотриму­ючись його, приготуйте необхідні сольові розчини для внутріш­ньовенного введення. Найчастіше сольові розчини готують на осно­ві 0,9% розчину натрію хлориду або розчину Рінгера—Локка.

2. У сольові розчини за призначенням лікаря, точно дотриму­ючись дозування, додайте зазначені в листі лікарських призна­чень вітаміни.

Запам'ятайте! Тіаміну бромід (вітамін В і) і піридоксину гід-рохлорид (вітамін Вб) не сумісні. Тому їх необхідно вводити окре­мо і, як правило, у різні дні.

Якщо після приготування лікарського коктейлю розчин у фла­коні помутнів, це означає, що виникла небажана реакція. Обов'яз­ково про це повідомте лікаря. З'ясуйте причину несумісності ліків і приготуйте лікарський коктейль повторно.

3. Якщо хворому призначено білковий гідролізат і розчин глю­кози, то флакони глюкози та білкового гідролізату з'єднайте сте­рильною поліхлорвініловою трубочкою для того, щоб розчини змі­шувалися. Таке введення білкових гідролізатів хворі переносять

краще.

4. Якщо у хворого виникне відчуття жару, гіперемія обличчя, утруднене дихання, тимчасово відключіть гідролізат і вводьте роз­чин глюкози, потім обережно знову підключіть паралельно білко­вий гідролізат.

5. Якщо у хворого виникла нудота, блювання, зуд, гарячка — препарат відключіть і негайно викличте лікаря, але з вени систе­му не відключайте, тимчасово переключіть систему на розчин глю­кози або 0,9% розчин натрію хлориду.

6. Жирові емульсії перші 10 хв уводьте зі швидкістю 20 кра­пель за 1 хв, потім поступово протягом ЗО хв кількість крапель збільшіть до 50 за 1 хв і з такою швидкістю продовжуйте введен­ня препарату.

Запам'ятайте! Не можна додавати до жирової емульсії вітамі­ни, електроліти та інші ліки. Білкові гідролізати необхідно вводи­ти в підігрітому стані. Для цього треба покласти грілку з теплою водою на трубку системи і, щоб довше зберегти тепло, накрийте грілку ковдрою. У перші ЗО хв білкові гідролізати необхідно вво­дити зі швидкістю 10—20 крапель за 1 хв.

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

1. Нагодуйте тяжкохворого. Дайте йому пити.

2. Тяжкохворому в непритомному стані лікар призначає го­дування через зонд. Уведіть зонд і за призначенням лікаря вико­ристайте для годування 400 мл протертого супу, 20 г вершкового масла.

3. Хворому накладено гастростому. За призначенням лікаря введіть йому 400 мл молока, 20 г вершкового масла, 50 г цукру. Здійсніть догляд за шкірою навколо гастростоми, накладіть асеп­тичну суху пов'язку.

4. За призначенням лікаря підготуйте лікарські суміші для парентерального (внутрішньовенного) введення:

0,9% розчин натрію хлориду — 400 мл;

10% розчин глюкози — 800 мл;

інсулін — 20 ОД.

Розчин Рінгера—Локка — 400 мл;

25% розчин магнію сульфату — 10 мл.

33% розчин глюкози — 400 мл;

інсулін — 32 ОД.

10% розчин глюкози — 400 мл;

інсулін — 10 ОД;

амінопептид — 400 мл.

10% розчин глюкози — 400 мл;

інсулін — 10 ОД;

ліпофундин — 200 мл.