Надання першої долікарської допомоги при порушенні дихання і серцевої діяльності

У потерпілих іноді порушуються дихання й серцева діяльність. Порушення дихання виникає при закупорюванні трахеї та бронхів блювотними масами, згустками крові (у разі поранення шиї, обличчя), водою при утопленні, коли не надходить повітря до легень. Крім того, дихання може припинитися, коли людина непритомніє, і через розслаблення м'язів у неї западає корінь язика, перекриваючи вхід у гортань; при порушенні функції центру дихання внаслідок тяжких черепно-мозкових травм, крововиливу в мозок, великої кількості переломів ребер; при ушкодженні легень і плеври. У потерпілого з'являється спочатку блідість, потім синюшність шкірних покривів обличчя. Дихальні рухи прискорюються, стають нерегулярними (іноді рідшають), а через деякий час, якщо не надається потрібна допомога, припиняються зовсім. Насамперед перевіряють порожнину рота і намагаються відновити прохідність верхніх дихальних шляхів. Для цього вказівним пальцем, обмотаним бинтом чи носовою хусточкою, звільняють рот від блювотних мас, слизу, згустків крові, виймають знімні зубні протези. Коли запав язик, голову потерпілого слід повернути набік і підтримати щелепу. Коли ж потерпілий не дихає, треба перевірити, чи не припинилася в нього серцева діяльність, і негайно розпочати штучне дихання. Для цього його кладуть спиною на жорстку поверхню (на підлогу автомашини, на дорогу), підмостивши під лопатки зроблений з одягу валик. Потерпілого розгинають і закидають його голову назад так, щоб максимально відвести підборіддя від грудної клітки, розстібають комір і пояс, що утруднюють дихання. Найефективнішим способом штучного дихання є вдування повітря в ніс або рот потерпілого. Такий спосіб називають «рот до рота» або «рот до носа». У ніс вдувають повітря тоді, коли у хворого ушкоджені губи, нижня або верхня щелепа. Штучне дихання способом "рот до рота" роблять так. Людина, яка надає допомогу, стає на коліна біля голови потерпілого, краще з правого боку, і кладе ліву руку на його лоб, затискуючи пальцями потерпілому ніс; прикривши його рот марлею або носовою хусточкою, робить глибокий вдих, а потім, притиснувшись ротом до рота потерпілого, вдуває в нього повітря, роблячи енергійний видих. Внаслідок такого вдування, що замінює вдих, повітря надходить у легені потерпілого. Згодом завдяки еластичності легеневої тканини і грудної клітки настає пасивний видих. При цьому рот потерпілого повинен бути відкритим. Вдувати повітря слід ритмічно, з однаковим інтервалом, 12-15 разів на хвилину. Так само роблять штучне дихання способом «рот до носа», тільки повітря вдувають через ніс, а рот потерпілого закривають. Ефективність штучного дихання підвищується, коли застосовувати спеціальні S-подібні повітроводи, які забезпечують прохідність верхніх дихальних шляхів. Положення голови потерпілого під час виконання штучного дихання, очищенні рота і глотки та саме проведення штучного дихання показано на рис. 25.1-25.5. Рис. 253. Виконання штучного дихання Рис. 25.4. Проведення штучного способом "рот в рот" дихання способом "з рота в ніс" Іноді бувають випадки (при сильному пошкодженні обличчя), коли проводити штучне дихання з "легень у легені" неможливо. В цих випадках слід скористатися одним із наведених на рис. 25.5 способів: І - за Сильвестром, II - за Нільсеном, III - за Шефером, IV - за Калістовим. Штучне дихання слід виконувати доти, доки у потерпілого не відновиться самостійне ритмічне дихання. Якщо штучне дихання розпочинають робити своєчасно і проводять його правильно, то самостійне дихання відновлюється через 1...2 хвилини. Однак часом штучне дихання потрібно проводити 1-1,5 години, принаймні доти, доки на місце нещасного випадку не прибудуть медичні працівники. Зауважимо, що робити штучне дихання нелегко. Той, хто надає допомогу, особливо при надто енергійному вдуванні повітря, може навіть відчути запаморочення, слабкість, знепритомніти. Тому бажано, щоб приблизно через кожну 1-2 хвилини особи, які виконують штучне дихання, змінювали одна одну. Це підвищить ефективність допомоги потерпілому. При тяжких ушкодженнях часом припиняється дихання і серцева діяльність. Тоді у потерпілого настає так звана клінічна смерть. У нього не промацується пульсація сонної артерії на шиї, не прослуховується серцебиття, припиняється дихання, зіниці розширюються, шкірні покриви й слизові оболонки губ - синюшні. Через 5-6 хвилин після настання клінічної смерті відбуваються необоротні зміни в нервових клітинах центрів головного мозку, що керують життєво важливими функціями організму. Внаслідок цього настає біологічна смерть. З клінічної смерті потерпілого можуть вивести лише негайні (не пізніше як через 4-10 хвилин після її настання) й енергійні заходи, спрямовані на відновлення серцевої діяльності та дихання. Необхідно пам'ятати, що кожна втрачена секунда може стати фатальною. Порядок дій у цьому випадку: - впевнитися у відсутності пульсу на сонній артерії; - звільнити грудну клітку від одягу та розстібнути пояс (рис. 25.6,а); - прикрити двома пальцями клиновидний відросток (рис. 25.6,6); - нанести різкий удар кулаком по грудині (рис. 25.6,в); - перевірити, чи з'явився пульс (рис. 25.6,г). Якщо пульс відсутній, удар можна повторити. Якщо після вказаних вище дій пульс не прослуховується, негайно приступити до виконання штучного дихання та непрямого масажу серця. Роблячи непрямий масаж серця, потерпілого кладуть спиною на тверду поверхню (шосе, дорогу і т. ін.). Той, хто надає допомогу, стає на коліна збоку (краще справа) біля потерпілого і, поклавши кисті рук одну на другу в нижній частині грудини, робить енергійний поштовх, натискаючи на груднину так, щоб вона зміщувалася приблизно на 4-5 см у напрямі хребта. При цьому стискається серце між грудиною і хребтом, кров із порожнини серця виштовхується в кровоносні судини. Оскільки стінка грудної клітки еластична, то вона повертається у вихідне положення, а порожнини серця наповнюються кров'ю. Поштовхи слід робити ритмічно, близько 60 разів на хвилину. Дітям, особливо молодшого віку, непрямий масаж серця можна робити однією рукою або навіть двома пальцями, але частоту поштовхів треба збільшити до 100-120 разів на хвилину. У разі відсутності дихання непрямий масаж серця поєднують із штучним диханням. Щоправда, це потребує чималих зусиль. Тому бажано, щоб потерпілим у стані клінічної смерті допомогу надавало двоє людей, одна робить непрямий масаж серця, друга - штучне дихання. Після кожного вдування повітря в легені потерпілого чотири рази натискають на грудину. Під час вдування повітря не можна стискати грудну клітку. Непрямий масаж серця і штучне дихання зазвичай може робити й одна людина (рис. 25.7). У такому разі після кожного вдування повітря в рот або в ніс натискають чотири рази на грудину. Рис. 25.7. Виконання штучного дихання та зовнішнього масажу серця Показником ефективності непрямого масажу серця і штучного дихання є порожевіння шкірних покривів, звуження зіниць, поява на великих артеріях (стегновій, сонній) пульсових поштовхів синхронно натисканню на грудину і, нарешті, відновлення самостійного дихання й серцебиття. Непрямий масаж серця і штучне дихання слід проводити до відновлення серцевої діяльності й дихання. При цьому необхідно не втрачати пильність та не забувати про можливість нової зупинки серця та дихання. Щоб не пропустити цей момент, необхідно стежити за зіницями, кольором шкіри, диханням, перевіряти частоту і ритмічність пульсу. Положення людини, яка надає допомогу, місце розташування її рук при виконанні зовнішнього масажу серця і визначення пульсу по сонній артерії показано на рис. 25.8-25.11. Коли ці дії не дають ефекту, то їх припиняють, однак тільки після огляду потерпілого медичним працівником. Непритомність. Внаслідок недостатнього кровопостачання головного мозку потерпілий часом раптово непритомніє, при цьому він блідне, на обличчі в нього виступає піт. Дихання поверхневе, сповільнене, пульс - швидкий, ледь відчувається. Іноді перед цим настає запаморочення, з'являються слабкість, шум у вухах. У хворого темніє в очах, йому бракує повітря - він непритомніє. Причинами непритомності бувають нервово-психічні потрясіння (страх, переляк), гострий біль внаслідок травми тощо. Хоча зне-притомнення триває недовго, але слід вжити невідкладних заходів для поліпшення кровопостачання головного мозку. Для цього потерпілого кладуть так, щоб голова була опущена, а ноги трохи підняти догори, розстібають комір і пояс, що утруднюють дихання. Обличчя хворого збризкують холодною водою, дають йому понюхати ватний тампон або шматочок марлі, змочений нашатирним спиртом. Крім того, вживають заходи для зупинення кровотечі, накладають шини і пов'язки. Коли потерпілий довго не приходить до тями чи знову непритомніє, і стан його погіршується, можна вважати, що маємо справу з ушкодженням черепа або органів черевної порожнини, які супроводжуються внутрішньою кровотечею. Шок. Нерідко у потерпілих під час тяжких і численних ушкоджень виникає травматичний шок, який становить загрозу для життя і потребує невідкладних заходів, щоб підтримати дуже пригнічені найважливіші функції організму. Травматичний шок зазвичай настає безпосередньо після ушкодження і являє собою складний комплекс змін, у походженні яких основну роль відіграють надмірні больові подразнення, втрата великої кількості крові, порушення функцій нервової системи, дихання, ендокринних залоз тощо. Травматичний шок може розвинутися і через деякий час після ушкодження внаслідок виснаження захисних реакцій організму. Це буває зазвичай тоді, коли потерпілому не надали своєчасної першої допомоги, або коли він одержав додаткову травму під час невмілого перенесення чи перевезення його непристосованим транспортом. Шок найчастіше виникає при великих ранах, що супроводжуються значною втратою крові, при переломах кісток таза, гомілки, стегна, особливо відкритих, ушкодженнях черепа, грудної клітки і живота, ускладнених розривом внутрішніх органів і кровотечею, а також при великих опіках тощо. Дуже важливо своєчасно розпізнати травматичний шок. Тому треба знати його основні ознаки. Людина після травми стає неспокійною, збудженою, голосно стогне, скаржиться на сильний біль. Разом з цим загальний стан хворого може бути задовільним. Збудження триває недовго і нерідко залишається непоміченим. Частіше потерпілі, у яких розвинувся травматичний шок, пригнічені, не звертають уваги на людей, які оточують їх, малорухливі, на запитання відповідають дуже тихо. Шкірні покриви в них бліді, іноді вкриті липким потом, риси обличчя загострені, кінцівки на дотик холодні. Незважаючи на тяжкий загальний стан, свідомість, як правило, не затьмарена. Дихання швидке, поверхневе, пульс прискорюється й слабне внаслідок порушення серцевої діяльності й зниження кров'яного тиску. Якщо хворому вчасно не надати допомогу, то він досить швидко може померти. При травматичному шоку потерпілому потрібно терміново зупинити кровотечу, в разі потреби, накласти шину, стерильну пов'язку на рану або обпечену ділянку тіла. Потерпілого треба зручно покласти, не піднімаючи високо голови, якомога тепліше вкрити. Якщо немає підозри на ушкодження органів черевної порожнини, хворому можна дати випити трохи теплого чаю або кави, за можливості доставити в медичний заклад для обстеження і тимчасового спостереження за його станом.

Що таке Гострий риніт -

Гострий риніт - Одне з найчастіших захворювань у дитячому віці.

Що провокує Гострий риніт: 

Гострий риніт може бути самостійним захворюванням вірусної та бактеріальної етіології або симптомом різних інфекційнихзахворювань (грип, аденовірусна інфекція, парагрип, менінгокок-ковая інфекція, кір, скарлатина, дифтерія).  Збудники захворювання - переважно кокковая мікрофлора (стрептокок, стафілокок, пневмокок, паличка Фрідлендера) і фільтрівні віруси(Грипу А, В, С, парагрипу, аденовіруси, респіраторно-сінтіці-ний віруси, риновіруси, віруси Коксакі і ECHO - ентероцітопатоген-ний людський вірус).  Серед сприяючих чинників, що знижують захисні функції слизової оболонки носа, мають значенняохолодження, різкі коливання температури, забруднене повітря, зниження імунобіологічних реакцій, алергічний фон, аденоїди, гіпертрофічний риніт, латентно протікає синусит.

Симптоми гострого риніту: 

Гострий ринітвражає обидві половини носа. У розвитку запальних локальних змін слизової оболонки порожнини носа виділяють 3 стадії:

 стадія роздратування: сухість і закладеність носа, набухлость і гіперемія слизової оболонки, особливо в області носовихраковин;

 серозна стадія: різке порушення носового дихання, рясні слизові виділення з носа, чхання, сльозотеча, кон'юнктивіт;

 стадія слизово-гнійних виділень характеризується поліпшенням носовогодихання; слизово-гнійні виділення поступово зменшуються, одужання настає через 7-8 днів.

При мікроскопічному дослідженні визначаються дрібноклітинна інфільтрація в епітеліальних і підслизовому шарі, розширення кровоносних судин,відторгнення епітелію.

Захворювання розвивається гостро, проявляється ознобом, нездужанням, головним болем, чханням і нав'язливим кашлем, зниженням нюху, зміною смаку і тембру голосу, гугнявий, зниженням слуху, сльозотечею і кон'юнктивітом.

При пальпації може бути локальна болючість в області чола і перенісся.

Гострий риніт у дітей старшого віку протікає майже так само, як у дорослих. У дітей грудного віку гострий риніт - важке захворювання з переважанням загальних симптомів ічастим розвитком ускладнень. Чим молодша дитина, тим важче протікає гострий риніт.

Внаслідок вузькості і малого вертикального розміру носової порожнини у новонароджених та дітей раннього віку навіть невелика набухлость слизової оболонкивикликає утруднення або припинення носового дихання. Дихання дитини в цих випадках визначається як «летюча»: діти дихають часто і поверхово, але крила носа не роздуваються, як при пневмонії.

У зв'язку з цим смоктання різко ускладнюється і навіть стаєнеможливим, порушується сон, дитина стає неспокійною, худне, приєднується парентеральная диспепсія (блювота, рідкий стілець), підвищується температура.

отов дихання призводить до аерофагії з метеоризмом і ще більшим утрудненням дихання, порушеннямзагального стану дитини.

При значному звуженні просвіту носових ходів дитина відкидає голову назад, щоб було легше дихати - помилковий опістотонус з напругою переднього (великого) джерельця, можливі судоми.

У зв'язку звираженою генералізацією будь-якого запалення у грудних дітей запальний процес не може локалізуватися в порожнині носа: гострий риніт у них зазвичай супроводжується фарингіт і визначається як гострий ринофарингіт. При цьому на м'якому небі визначаютьсяпочервонілі, видатні вперед горбки - закупорені слизові залозки (Симптом Гепперт).

У грудних дітей буває так званий задній нежить, обумовлений скупченням інфікованої слизу в задніх відділах порожнини носа у зв'язкуз утрудненням виділення її в носоглотку через особливості будови хоан. На задній стінці глотки видно смужки в'язкої мокроти, що спускається з носа. Відзначається гіперемія лімфоїдних гранул задньої стінки глотки. Визначаються збільшені потиличні і шийнілімфатичні вузли.

Нерідко ринофарингіт ускладнюється трахеобронхіту, бронхопневмонией, отитом, стоматитом, етмоїдитом, дакріоциститу, дерматитом передодня носа і носогубной області, рідко - заглотковий абсцес.

Гострий риніт приінфекційних захворюваннях має ряд особливостей, властивих певному виду інфекції.

Діагностика Гострого риніту: 

Діагноз гострого риніту ставлять на підставі даних анамнезу, скарг хворого або батьків, епідеміологічних даних і результатів риноскопії.

Лікування Гострого риніту: 

Комплексне лікування включає симптоматичну, гипосенсибилизирующие, інгаляційну терапію, діуретичні засоби, імунотерапію.  Місцеве лікування спрямоване на відновлення носового дихання. У ніс закапують судинозвужувальні розчини з подальшим сякання, а у дітей грудного віку - з відсмоктуванням з носа слизових виділень за допомогою маленького гумового балончика і тонкої гумової трубочки перед годуванням, а після годування в ніс закапують розчин коларголу або протарголу.  Шкіру передодня носа і носогубной області обробляють індиферентної маззю.  З судинозвужувальних розчинів використовують розчини нафтизину, галазолина, ефедрину, Тизин, емульсію санорина, розчин адреналіну з антисептичними засобами, колларгол або протаргол, у дітей старшого віку - ментолові краплі. У дітей до 5 років використання ментолу в будь-яких комбінаціях протипоказано у зв'язку з можливістю розвитку рефлекторного ларингоспазму.  аствори антибіотиків і інсуффляція порошку з антибіотиками не рекомендуються, оскільки вони порушують функцію миготливого епітелію і призводять до сенсибілізації організму.  Одночасно проводять симптоматичне, загальнозміцнюючу лікування, застосовують інтерферон (лейкоцитарний, лімфобластний або імунний) у вигляді крапель в ніс і в аерозольних інгаляціях. Для інгаляційної терапії використовують розчини новоімманіна в розведенні 1:10 01% розчин хінозолу на 20% розчині глюкози, 01-02% розчин етонію на ізотонічному розчині хлориду натрію, 1% розчин хлорофіліпту в розведенні 1:20.  Широко використовується рефлекторна терапія (гарячі ножні ванни, гірчичники до литок, суха гірчиця в панчосі до підошви), а також фізіотерапія (ерітемние дози ультрафіолетових променів на підошви ніг, на обличчя, СВЧ і інфраруж на область носа).

Профілактика Гострого риніту: 

Профілактика полягає в систематичному загартовуванні, застосуванні загальнозміцнюючих засобів, своєчасному усуненні патології носа та носоглотки (аденоїди, хронічні риніти, викривлення перегородки носа).

ОПИС . Піднебінні і носоглоткових мигдалини (аденоїди) є частиною імунної системи людини. Піднебінні мигдалини розташовані в глотці з боків від кореня язика. Аденоїди розташовуються на верхній задній частині глотки навпаки хоан (задніх отворів носових ходів) і поряд з отвором євстахієвих труб, які відкриваються іншим кінцем в порожнину середнього вуха.

І піднебінні мигдалини, і аденоїди представлені лімфоїдною тканиною, яка служить для захисту від інфекції. Піднебінні мигдалини й аденоїди допомагають відфільтровувати бактерії та інші інфекційні агенти, що потрапляють в порожнину рота. Вони також беруть участь в утворенні лімфоцитів (тип білих клітин крові) і антитіл, і ті, і інші борються з інфекцією.

Піднебінні і глоткові мигдалини природно збільшуються в процесі боротьби з інфекцією, що проникла в глотку, порожнину рота чи носа. Вони також можуть збільшуватися і в результаті алергічної реакції (див. Алергія ). Піднебінні мигдалики досягають найбільшого розміру у віці від 2 до 6 років і звичайно зменшуються після 8 року життя дитини, а аденоїди - в періоді статевого дозрівання.

Мигдалини і аденоїди втрачають свою захисну функцію в боротьбі з інфекцією, коли запальний процес локалізується в їх власній лімфоїдної тканини. Припухлість, почервоніння, болючість, місцева температурна реакція, порушення функцій мигдалин є результатом проникнення бактерій або вірусів з порожнини рота чи носа безпосередньо в самі мигдалики. Причому бактерії, що викликали запалення мигдалин, можуть бути присутніми в порожнині рота і носа, не заподіюючи шкоди організму.

Інфікування і запалення піднебінної мигдалини називається тонзилітом (У Росії це захворювання часто називають ангіною), аденоїдів (носоглоткової мигдалини) - аденоідітом. Необов'язково, щоб запальний процес протікав одночасно в піднебінної і носоглоткової мигдалинах. При гострому аденоидит порушується носове дихання, гострий тонзиліт викликає порушення як дихання (особливо ротом), так і ковтання.

аденоідіта і тонзилітом хворіють в будь-якому віці, але частіше діти. З віком схильність захворювання цих органів знижується. Подорослішавши, діти стають менш сприйнятливі до інфекцій.

аденоідіта і тонзиліти можуть бути гострими (одноразово або кілька разів) і хронічні (постійними, періодично повторюваними). У гострому випадку хвороба триває 4-5 днів.

ПРИЧИНИ . Тонзиліти частіше викликаються вірусами і бактеріями типу стрептокока групи А. аденоідіта - тільки вірусами.

ОЗНАКИ І СИМПТОМИ. Початок гострого тонзиліту раптове. Ковтання стає хворобливий ним, може боліти голова, підвищуватися температура тіла, розвиватися ломота, слабкість. У дітей 2-3 років можуть бути висока температура, сонливість, блювання, біль у животі. Маленькі діти можуть відмовлятися від їжі.

Хронічний тонзиліт характеризується постійними болями в горлі, неприємним запахом з рота.

Гострий аденоїдит проявляється високою температурою, головним болем, блювотою.

Для хронічного аденоідіта замість носової, характерно дихання через рот, через закупорку носових ходів збільшеними аденоїдами - неприємний запах з рота, зниження смаку та нюху, нічний кашель, хропіння, носовий відтінок голосу.

ДІАГНОЗ . Лікар ставить діагноз, визначаючи ознаки і симптоми хвороби під час огляду дитини.

Діагноз гострого тонзиліту ставиться на підставі припухлості піднебінних мигдалин, збільшення підщелепних, шийних лімфовузлів. Може виявлятися виділення гною з мигдалин. Через 2-3 дні від початку хвороби мигдалини покриваються білим нальотом.

Хронічний тонзиліт характеризується збільшенням рубцево змінених мигдалин. При гострому збільшенні мигдалин погіршуються дихання і ковтання.

Гострі аденоідіта визначаються за слизисто-гнійним смужкам на задній стінці глотки і по воспалительному зміни слизової оболонки порожнини носа і носоглотки при огляді.

Хронічний аденоїдит проявляється постійним запаленням слизової носа і відсутністю носового дихання у дитини. Зазвичай лікар бере мазок з порожнини носа, щоб визначити, чи є стрептокок А збудником інфекції.

УСКЛАДНЕННЯ . При неефективному лікуванні стрептококи групи А можуть викликати різні серйозні ускладнення - запалення клапанів і м'язи серця (див. ревматизм), запалення нирок (див. Нефрит ).

Іноді близько мигдалин формуються абсцеси (наповнені гноєм порожнини). Дихання і ковтання стає утрудненим, рот повністю може не закриватися. Якщо дихальні шляхи в результаті здавлення стають занадто вузькими, наростаюче утруднення дихання може загрожувати життю хворого. При відсутності лікування абсцеси можуть викликати припухлість і закупорку євстахієвих труб, що веде до запалення середнього вуха (див. Біль у вухах і їх інфекційні ураження ), а це, у свою чергу, - до минущої або постійної втрати слуху.

ЛІКУВАННЯ . Бактеріальна інфекція лікується антибіотиками протягом 10 днів. При вірусної інфекції антибіотики не ефективні. У цьому випадку лікування симптоматичне, спрямоване на зменшення болю. Больовий синдром при гострих тонзилітах або аденоідіта купірується болезаспокійливими препаратами. При першінні в горлі призначають полоскання.

Абсцеси лікар повинен розкривати з витяганням скупчився гною.

Важливе місце при лікуванні аденоидитов і тонзилітів займає видалення мигдаликів . Досвід показує, що видалення мигдаликів знижує частоту і тяжкість інших захворювань, наприклад часті застуди. В останні роки в США стали поширеними часткові тонзилектомії (хірургічне видалення піднебінної мигдалини) і аденотомия (хірургічне видалення аденоїдів). Однак хірургічне втручання показане тільки у випадку частих ангін, погіршення вимови, утруднення ковтання чи дихання в результаті збільшених, часто запалюються мигдалин.

Хоча аденоїди і піднебінні мигдалини традиційно віддалялися одночасно, лікарі більшу перевагу віддають роздільного методу оперативного лікування. Дійсно, краще не видаляти обидві мигдалини, якщо уражена тільки одна.

ПРОФІЛАКТИКА . Неможливо уберегти дитину від одиничних випадків аденоидитов і тонзилітів.

Що таке Гострий фарингіт -

Зустрічається у дітей будь-якого віку.

Що провокує Гострий фарингіт: 

Захворюванню сприяють зниження опірності організму, різкі коливання температури зовнішнього середовища, супутні запальні захворювання порожнини носа, навколоносових пазух, гострі інфекційні захворювання.

Симптоми гострого фарингіту: 

Хвороба починається зазвичай з гострого ринофарингіти з поширенням процесу на середню частину глотки. Скарги на сухість, першіння в горлі, больові відчуття при ковтанні, нав'язливий кашель.  Слизова оболонка задньої стінки глотки яскраво гіперемована, з вираженою судинної ін'єкцією і виступаючими запаленими фолікулами у вигляді червоних зерен.  При гострому запаленні лімфоїдної тканини бічних валиків глотки біль при ковтанні не різко виражена, підвищення температури незначне, при фарингоскопии відзначаються гіперемія і припухлість області бічних валиків і язичка.  У грудних дітей захворювання протікає важко, у вигляді назофарингіту, з вираженою лихоманкою, явищами дисфагії, парентеральної диспепсії, саливацией. При фарингоскопии визначають виражену запальну реакцію м'якого піднебіння з набряком, гіперемією і появою енантеми. При важкому перебігу захворювання можливий розвиток заглоткового абсцесу, гнійного медіастиніту.

Лікування Гострого фарингіту: 

Лікування таке ж, як при запаленні лімфоїдної тканини іншої локалізації.

Гострий ларингіт — запалення гортані, частіше розвивається у дітей . У нормі голосові складки виглядають гладкими, рожево-сірого, перламутрового кольору і відповідають за освіту звуків. Запалення призводить до втрати блиску і гладкості, потовщення складок, що викликає зміна голосу від осиплости до повної втрати. У дітей до трьох років невелику відстань між складками і дуже розвинена міжтканинна клітковина, яка володіє вираженими гідрофільними властивостями, у зв’язку з чим у них швидко розвивається набряк гортані з порушенням дихання (помилковий круп). Саме тому найважче переносять захворювання діти раннього віку, з паратрофії другий — третього ступеня.

Етіологія, патогенез і клінічні прояви

Ларингіт викликають вірусні і бактеріальні інфекції, травми, опіки гортані і перенапруження її зв’язкового апарату. Гострий ларингіт у дітей раннього віку частіше викликається вірусами, з швидким розвитком симптоматики.

Розрізняють ларингіт без стенозу і стенозуючий. Ларингіт без стенозу проявляється підвищенням температури тіла і осиплостью голосу. Катаральний синдром може бути слабовираженним або відсутнім. Стенозуючий ларингіт супроводжується утрудненням дихання різного ступеня.

 Стеноз першого ступеня

Стан дитини середнього ступеня тяжкості, самопочуття страждає незначно. Відзначається легка осиплість голосу, ціаноз носогубного трикутника, западіння яремній ямки при диханні.

 Стеноз другого ступеня

Стан дитини середнього ступеня тяжкості, самопочуття страждає. Дитина неспокійна, плаксива. Спостерігається виражений ціаноз носогубного трикутника, в диханні беруть участь яремна і надключичні ямки.

 Стеноз третього ступеня

Стан дитини тяжкий. Самопочуття значно страждає, він загальмований і переляканий. Відзначається загальний ціаноз. У диханні беруть участь яремна і надключичні ямки, м’язи межреберій. Дихання шумне, стенотическое, яке можна почути, перебуваючи на значній відстані від дитини.

Діагностика та лікування

Діагностика грунтується на характерних клінічних даних, у вигляді осиплости голоси, грубого, гавкаючого кашлю і труднощі дихання. Підтверджує діагноз огляд отоларинголога. Гострий ларингіт для дітей раннього віку — дуже небезпечне захворювання, яке може привести до летального результату, у зв’язку з чим лікування повинно бути комплексним і своєчасним. Лікувально-охоронний режим полягає у психологічному та голосовому спокої. Харчування має бути нейтральним, м’яким, теплим, не дратівливим. Обов’язково призначення питного режиму, при якому дитина отримує теплу лужну мінеральну воду без газу до півтора літрів на добу, залежно від віку, дробно: по одній чайній або столовій ложці кожні п’ять — десять хвилин.

При перших ознаках стенозу, в будь-який час доби необхідно терміново викликати лікаря швидкої допомоги на будинок. До приїзду лікаря потрібно дотримувати спокій. Дитина повинна перебувати на руках у матері.

Добре допомагають інгаляції вологою парою, в домашніх умовах їх проводять у ванній кімнаті, пускаючи гарячу воду через душ. Після того, як кімната наповниться парою, мама з дитиною в одязі, яку легко можна переодягти, заходять туди. Щоб дитина не злякався, потрібно взяти з собою улюблені іграшки або книжки. Вийшовши з ванної кімнати, необхідно швидко переодягнути малюка в сухий одяг, напоїти теплою водою. Такі інгаляції потрібно проводити по десять хвилин, через десять — п’ятнадцять хвилин, до приїзду швидкої допомоги.

При стенозі гортані обов’язкова госпіталізація в профільний стаціонар, так як погіршення стану може розвинутися дуже швидко і зажадати ларінгостоміі або допомоги реаніматолога.

Прогноз при ларингіті без ознак стенозу і правильному лікуванні сприятливий. Поліпшення стану настає протягом доби. При неправильному або пізньому лікуванні стенозуючого ларингіту — прогноз сумнівний, можливий летальний результат.

Трахеїт, симптоми і лікування трахеїту

Трахеїт - запалення слизової оболонки трахеї. Розрізняють гострий і хронічний трахеїт.

Гострий трахеїт рідко буває ізольованим; зазвичай він протікає в поєднанні з гострим ринітом, фарингіт і ларингіт. Найбільш частою причиною гострого трахеїту є вірусна інфекція, рідше стафілокок, стрептокок і ін Розвитку трахеїту сприяють вдихання сухого, холодного чи запиленого повітря, що дратують пар і газів. Морфологічні зміни в трахеї при гострому трахеїті характеризуються набряком, інфільтрацією і гіперемією слизової оболонки, на поверхні якої можна виявити скупчення слизу, в ряді випадків (наприклад, при грипі) - крапкові крововиливи.

Хронічний трахеїт може розвинутися з гострого. Часто він виникає в осіб, що зловживають курінням і алкоголем, а також при застійних явищах у дихальних шляхах на грунті емфіземи легенів, хвороб серця, нирок; нерідко причиною його бувають хронічні запальні захворювання порожнини носа і приносових пазух. При хронічному трахеїті можуть спостерігатися як гіпертрофічні, так і атрофічні зміни слизової оболонки трахеї. Гіпертрофічний трахеїт характеризується розширенням судин і набуханням слизової оболонки, посиленим виділенням слизу і гнійної мокроти. При атрофії слизова оболонка стоншується, набуває сіруватого колір, стає гладкою, блискучою, іноді покривається дрібними кірками, що викликають болісний кашель. Атрофічний хронічний трахеїт зазвичай супроводжує атрофії слизової оболонки вищерозташованих дихальних шляхів.

Лікування трахеїту

Гострий трахеїт. Лікування повинне бути спрямоване насамперед на усунення причинних і сприяють виникненню трахеїту факторів. Хворому призначають гірчичники на грудну клітку, при симптомах інтоксикації або поширенні процесу на нижні відділи дихальних шляхів - сульфаніламідні препарати і антибіотики, в т.ч. у вигляді аерозолів, при болісному кашлі - кодеїн, либексин, при утрудненому отхождении мокроти - відхаркувальні засоби - траву термопсису, корінь алтея, солодки та ін, лужні інгаляції. Прогноз неускладненого гострого Т. при своєчасному лікуванні звичайно сприятливий - через 1-2 тижні. настає одужання.

Хронічний трахеїт. Діагностика та лікування хронічного трахеїту грунтуються на тих же принципах, що й при гострому процесі. Крім того, при хронічному трахеїті застосовують масляно-лужні інгаляції, а також кліматичне лікування. Прогноз щодо видужання при своєчасному і правильному лікуванні частіше сприятливий.

Гострий бронхіт, етіологія, симптоми та лікування гострого бронхіту

Гострим бронхітомназивається гостре запалення слизової оболонки бронхів, що характеризується збільшенням вище норми обсягу бронхіальної секреції, що призводить до відділення мокроти і кашлю, а при ураженні дрібних бронхів - до задишки.

Гострий бронхіт є одним з частих захворювань органів дихання.

Етіологія і патогенез гострого бронхіту

До гострого бронхіту привертає ряд факторів, в тій чи іншій мірі знижують загальну і місцеву резистентність організму, серед яких головне значення мають:

• Кліматичні, погодні фактори н умови праці, зокрема переохолодження і вогкість;

• куріння тютюну;

• зловживання міцними алкогольними напоями;

• вогнищева інфекція носоглотки;

• порушення носового дихання;

• застійні зміни в легенях при серцевій недостатності та ін.

Серед етіологічних чинників гострого бронхіту можна виділити наступні:

• фізичні (надмірно сухе, гаряче або холодне повітря);

• хімічні (різного роду хімічні сполуки типу кислот і лугів, двоокису сірки, окислів азоту, кремній тощо);

• інфекційні (віруси, бактерії та інші мікроорганізми);

• алергічні (органічний пил, пилок рослин та ін.)

Фізичні і хімічні шкідливі фактори, подразнюючи слизову оболонку бронхів, знижують місцеву резистентність і спричиняють розвиток запального процесу інфекційного походження. З вірусів, що викликають гострі респіраторні захворювання, найбільшу роль в етіології гострого бронхіту грає РС-вірус. Зумовлений ним інфекційний процес в більшості випадків супроводжується ураженням бронхіального дерева, тоді як за інших ГРЗ частота бронхіту представляється значно меншою.

Первинні бактеріальні бронхіти зустрічаються, мабуть, значно рідше вірусних та вірусно-бактеріальних. Крім збудників ГРЗ, в етіології гострого бронхіту можуть мати значення і збудники деяких інших гострих інфекційних процесів - кору, коклюшу, тіфонаратіфозної групи та ін. У цьому випадку гострий бронхіт є проявом відповідного захворювання або його ускладненням.

Гострі алергічні бронхіти, які можна розглядати як прояв передастми, зустрічаються в осіб з вродженою схильністю до алергічних реакцій.