8.3.3. Переходи, дюкери.
Прокладання водопровідних ліній має пов'язуватися з іншими підземними спорудами. У містах і на промислових підприємствах, які мають велику кількість підземних комунікацій, доцільно прокладати їх у спеціальних прохідних і напівпрохідних тунелях і переходах.
Перехід водопровідних труб під залізницею треба робити так, щоб запобігти можливості розмивання залізничного полотна при аварії на водоводі і можна була ремонтувати труби, не припиняючи залізничного руху. При перетині залізничних колій водопровідні лінії мають бути укладені в прохідні галереї або у футляри (кожухи), що являють собою труби великого (200—300 мм) діаметра. Якщо водопровідні труби (особливо чавунні) великого діаметра залягають не глибоко, то їх руйнуванню під впливом динамічного навантаження від залізничних ешелонів запобігають галерея або кожух. При перетині трубопроводів з автомобільними шляхами або залізницями відстань від проїзної частини автошляху або від підошви рейки залізниці до верху труби або футляра має бути не менш як 1 м. Футляри, прокладені закритим способом, як правило, роблять із стальних труб. Стальну робочу трубу переходу в межах футляра встановлюють на повзункових опорах. Під електрифікованими залізницями робочу трубу виставляють на діелектричних опорах, які мають текстолітові прокладки.
У тих випадках, коли у напрямку траси водоводу є міст, водовід прокладають по цьому мосту. Іноді влаштовують спеціальний легкий міст. Труби підвішують до проїзної частини мосту або під тротуаром, забезпечуючи при цьому до них доступ для огляду і ремонту та влаштовують теплоізоляцію.
Мал. 8.16. Схема дюкера:
1 — труби дюкера; 2 — аварійний випуск: 3 — камери перемикання.
На невеликих ріках можлива конструкція переходу у вигляді самонесучої арки.
Дюкером називається перехід трубопроводу по дну водойми або яру (мал. 8.16). Загальна кількість ниток-ліній дюкера має бути не менше двох. На кожному березі на кінці дюкера влаштовують колодязі. Передбачається аварійний випуск. Верх трубопроводу розташовується нижче дна водойми не менш як на 0,5 м, а в межах фарватеру на судноплавних ріках — не менш як на 1 м. Для дюкера застосовують сталеві труби підвищеної міцності із зварними стиками, посиленими муфтами. При прокладанні дюкера застосовують добре посилену протикорозійну ізоляцію, захищену футеровкою від механічних пошкоджень.
8.4. Очисні споруди.
8.4.1. Властивості води і вимоги до її якості
Якість води характеризується її фізичними, хімічними і бактеріологічними властивостями (ГОСТ 2874—84 «Вода питна», ДержСанПіН).
До фізичних властивостей належать: температура води, кольоровість, каламутність, запах і присмак. Температура води відкритих джерел залежить від місцевих умов, пори року, швидкості руху та інших чинників. Вона може змінюватися в широких межах. Температура води підземних джерел характеризується постійністю (зазвичай 6—8°С).
Кольоровість води — це її забарвлення, що спричиняється головним чином присутністю у воді гумінових речовин і позначається в градусах платино-кобальтової шкали. Кольоровість визначають, порівнюючи кольори досліджуваної води з еталонною шкалою, що імітує це забарвлення.
Каламутність води визначається вмістом у воді завислих речовин і позначається в мг/л. Вона залежить від кількості зависі і ступеня її дисперсності. Ступінь забруднення води завислими речовинами іноді можна визначити за прозорістю водного стовпчика. Запахи і присмаки природних джерел обумовлені присутністю у воді розчинених газів, різноманітних мінеральних солей, а також органічних речовин і мікроорганізмів. Запах і присмак мають болотні і торфові води, а також води, що містять сірководень. У ряді випадків запах зумовлюється присутністю живих або гниючих після відмирання водоростей. Неприємно відгонить вода, в якій є деяка кількість залишкового хлору після її хлорування. Інтенсивність запаху, як правило, збільшується із підвищенням температури води.
Хімічні властивості води характеризуються активною реакцією, окислюваністю, наявністю щільного осаду, вмістом кальцію, магнію (жорсткістю) , заліза та ін.
Активна реакція води визначається концентрацією іонів водню, яку подають через показник рН. Якщо рН = 7 — середовище нейтральне, при рН < 7 — середовище кисле, а при рН > 7 — середовище лужне.
Жорсткість води визначається вмістом у ній розчинених солей кальцію і магнію, що вимірюються в міліграм-еквівалентах на 1 л води (мг-екв/л). Розрізняють жорсткість карбонатну, некарбонатну і загальну. Карбонатна (тимчасова) визначає кількість бікарбонатних і карбонатних солей кальцію. Некарбонатна характеризує наявність у воді некарбонатних солей кальцію і магнію.
Окислюваність— показник можливої забрудненості води джерела стічними водами, визначається вмістом у воді органічних розчинених речовин.
Сухий осад характеризує вміст у воді розчинених солей.
Про ступінь бактеріального забруднення води дізнаються за кількістю бактерій, які містяться в 1 см3 води. Про ступінь фекального забруднення — за присутністю у воді мікробів, які називаються кишковою паличкою, «Колі-титр» — це об'єм води, в якому міститься одна кишкова паличка, а «колі-індекс» — це кількість цих паличок в 1 л води.
Нині діє СанПіН «Вода питна», в якому наведено дві групи вимог до якості води, що використовується для пиття. До першої групи входять вимоги, обов'язкові в усіх випадках централізованого господарсько-питного водопостачання. Вимоги другої групи мають бути дотримані, якщо в системі водопостачання є очисні споруди.
Вимоги до якості води, що витрачається на виробництві, надзвичайно різноманітні, бо залежать від виду і технологічної схеми виробництва. Встановлюють їх в кожному випадку технологічним завданням.