5.5. Вентиляція каналізаційної мережі.

Для вентиляції мережі внутрішньої каналізації влаштовують витяжні труби, що є продовженням каналізаційних стояків. Витяжні труби виводять на 0,5 м вище не експлуатованої крівлі будівлі і не менше ніж на 3 м вище за плоску експлуатовану крівлю (мал. 5.6). Вентиляція каналізаційних мереж необхідна для видалення з них газів з шкідливими для здоров'я компонентами.

Стічна рідина при падінні по стояку захоплює (ежектує) повітря через витяжку. Якщо кількість повітря, що поступає в стояк, менше того, що потрібно, виникає розрідження, яке викликає зрив гідравлічних затворів у приймачів стічних вод. Це явище спостерігається, коли витрата стоків перевищує пропускні спроможність, вказану в табл. 5.1. За відсутності стоку або невеликих (0,05—0,3 л/с) витратах стічних вод забруднене повітря і гази підіймаються по стояку і через витяжну його частину виходять в атмосферу.

При невеликих витратах можна влаштовувати невентильовані стояки. Наприклад, невентильовані стояки діаметром 100 мм і робочою висотою до 7 м (від нижнього вигину випуску до точки приєднання найвище розташованого приймача стоків) можуть з успіхом застосовуватися в малоповерховому будівництві (одно-двоповерхові будинки, стадіони, дитячі сади і т. п.). У будівлях більшої поверховості каналізаційні стояки обладнають витяжкою. Діаметр витяжних труб приймають рівним діаметру каналізаційного стояка. Витяжні ділянки каналізаційних стояків виконують з пластмасових або чавунних труб, приєднуючи до стояків нижче за перекриття горища. Допускається облаштування однієї витяжної труби на декілька каналізаційних стояків.

Для надійної роботи і вентиляції каналізаційних стояків, що пропускають стічні води з витратою, що перевищує допустиму для даного діаметру, окрім витяжних труб, влаштовують вентиляційні стояки і трубопроводи.

При установці на відвідних лініях шести унітазів і більше незалежно від поверховості влаштовують вентиляційний трубопровід діаметром 40 мм, що прокладається із зворотним ухилом 0,01—0,02 від стояка. Цей трубопровід приєднують до косого трійника стояку вище встановлених приладів і до самої верхньої точки відвідних ліній. Вентиляційний стояк приєднують до каналізаційного в самій нижній і самій верхній його точках (із застосуванням косих трійників), а також по висоті будівлі через поверх перемичками з ухилом не менше 0,02 у бік каналізаційного стояка. Діаметр вентиляційного стояка приймають на один стандартний розмір менше діаметру каналізаційного стояка, наприклад 40, 70, 100 мм при 50, 100, 150 мм. Якщо діаметр вентиляційного стояка приймають рівним діаметру каналізаційного (для висотних будівель), то стояки сполучають один з одним на кожному поверсі перепусками. Така система каналізації називається двотрубною.

5.6. Локальні каналізаційні установки

До складу локальних каналізаційних установок будівель спеціального призначення можуть входити наступні установки і пристрої: для перекачування стічних вод; для попереднього очищення, нейтралізації і усереднювання стоків; для використовування зайвого тепла; для очищення стічних вод та ін.

Установки для перекачування стічних вод. Перекачування стічних з мережі внутрішньої каналізації в зовнішню каналізаційну мережу необхідне в тих випадках, коли приймачі стічних вод розташовані нижче за відмітку закладення труб мережі зовнішньої каналізації. Стічні води направляють в резервуари, розташовані, правило, поза будівлею або у виняткових випадках (з дозволу санітарних органів) усередині будівлі. У резервуарі, обладнаному приточно-витяжним вентиляційним пристроєм і сигналізацією рівня, повинні бути встановлені грати для затримання крупних забруднень і облаштування для скаламучення осаду, а також влаштований приямок для розміщення всмоктуючого клапана водопідйомника. Обсяг резервуару розраховують з урахуванням графіка годинного припливу стічних вод і режиму роботи насосів. При автоматичній роботі насосів обсяг резервуару визначають з умови включення насосів не більш 6 разів за 1 годину. За відсутності графіка притоку стічних вод, обсяг резервуару можна приймати рівним 5—10% максимальної годинної притоку стічних вод. Резервуари виконують з бетону, залізобетону або цеглини з надійною гідроізоляцією. З резервуарів стічні води перекачують водопідйомниками в зовнішню мережу.

Водопідйомниками зазвичай служать насосні або пневматичні установки.

Насосні установки комплектують з робочих і резервних насосів. Вимоги, що пред'являються до монтажу каналізаційних насосів, аналогічні вимогам, що пред'являються до монтажу водопровідних насосів, з тією лише різницею, що каналізаційні насоси рекомендується встановлювати під затокою. Всмоктуючі трубопроводи повинні мати ухил не менше 0,005 убік від насоса. Якщо місткість напірних трубопроводів перевищує 25% об'єму приймального резервуару, то після насоса встановлюють зворотний клапан.

РОЗДІЛ 6. Внутрішні водостоки. Випробування і експлуатація

Внутрішніх санітарно-технічних систем.