Винятком. :

Проблема неправа в історії філософії права. В історії європейської культури до проблеми неправа зверталося чимало мислителів, серед них: Демокріт, Платон, Арістотель, стоїки, римські мислителі; В'середні віки: Н. Маккіавеллі, Т. Мор, ще пізніше - Дж. Локк, Т. Гоббс, Ш: Монтеск'є, Гегель, К. Маркс, Ф. Ніцше, М. Бердяєв та багато інших.

Зупинимося лише на деяких їхніх ідеях стосовно'інституту неправа і самого поняття. Уже античні мислителі наголошували, що неправо - це все те, що не відповідає божественній справедливості. Цю⁴ ідею зустрічаємо вже в Гомера; Гесіод наголошував, що відхід від божественних настанов може привести до перетворення "правди в кулак"; тоді "де сила, там і буде право" -.отже, як бачимо, і тут неправо тлумачиться як сила, що поглинула право, або ж свавілля. Солон стверджував, що неправо -це невідповідність права і сили, а тому для ствердження "прямої правди" необхідно поєднати у законі право і силу [4:19-21]. У Піфагора звучить думка, що найгіршим злом є анархія*! беззаконня, які спостерігаються у випадку невіддачі рівним за рівне, тобто за порушення міри і відсутності відповідного правління. Для Теракліта невідповідність полісних законів законам космосу, світового Логосу — це і є неправо, несправедливість. У Демокріта звучить думка про те, що треба суворо карати за порушення справедливості в ім'я "загального блага": "потрібно, щоб не було, вбивати все, що приносить зло і нехтує справедливістю. Той, хто це робить, зберігає при будь-якому устрої спокій духу, право, мужність і майно швидше, ніж той, хто цього не робить" [5:170]. .'./;••

Софісти розрізняли позитивне право і природне. Право, на думку софіста Гіппія, - це те. що відповідає природі. Якщо писані закони відповідають природним, даючи людям свободу і справедливість, то це.

'124

чно, добрі закони. Алі_е ^

3" Г „пат, ж сєрєд законів є чимало таких, що

-ь природному праву, _Плк ^г „ . . „

* п „ .,/«> ^ну°^лячи людей невільними І руйнуючи

Ь. Отже, Тут мОйІет, - у.

»™„оа ^ьс* про неправові закони, що є також вираження неправа. ^{г г}

олісу. Цікаві думки с^₀⁰_й^КР^ате' IV, М, 2), що стверджують

він писав: "Я бачу О_ь^° "Т^{83 ЗНЖОД}™° ^{У ШаТ}°^На і знаходиться під _Чи^° ^загибе*^{ь теї} Д^е?^жави' ^^{е зак0н не} .. _ЙГ1Т"^А-^Ь владою. Там же, де закон - володар

а вони - йогх> .. _ » ^м . *

^„^ „„„._,.. ^ра°и, я вбачаю порятунок держави І всі

Р

). -Закон, за Платон_0м

^ваНИ°

цитатиЛр.^,_{а л} , приписи державу ^°«^а™, то Платон розглядав закони не

_№й, як форму втш4І^^3аС°^{би ВТІЛЄННЯ} Р°^зумУ ^{В ЖИ}™.¹ .співвітчизник^ ^жественнихвелшьвземномужитп.

загальному зак_0н.,^{НаЩадкІВ} ™нити лише так, щоб не ~-------- а, навпаки, "настійливо

розуму" (Платон. Законьї,

його закону , розуму _а_ ^{це єдність} пойюм'та поува, тобто •*> ^атому наука про закони виховує людину

>ЗаПлатоном,-це п . .

ЙШють божествен^ "^аТ^{аНШ закошв}'^{ЯКІ не є} розумними, Йсправедливими^і^^¹^' ²> ^Це нехтування законами

Гкласик айтичноїфіоЗ^Т^{аННЯЗаКОНУ ФУПОВИМ Інтересам}' Иня всупереч праву: "Н_{е м} ^Ф" ^АР^{Істател}ь писав, що неправо - це • Шву,'а й вс_Упе_РЄч^Мо*е бути сп_Равоюзакону панування не іяЯвичайно,супереч^^РаВу; пріння до насильницького ШЙ, 1 і). Відступ за^¹ "Рана '(Аристотель. Пошли», VII, ' '" Т'а життя в такій д^ ^В1^ ^пР^ава перетворює закон в зас.б ря): Неправо - це _форм^^ВІіП5^ре™^{рЮється} » ^сУ«шьне неправо людей. А_Ріст_ОТе ^СВ°^бода' ^Ф°^рма спшкування невшьних

місці тільки ₀

§

^^аабонеп_Равова.Самевонаєформою,

. форма грунтована _На „^{ИСТе п}Р^аво правителів, відхилення від спілкуванням вільни^ Дотичному принципі^ держава мас

^ЛІ°Деи (Аристотель. Политика, НІ,

внесок у пробл_емч^ . „

спруденціїрозви^_я ^{НЄПрава Зр}°^били Р^{ИМСЬК1 юриСТИ}' ^В розуміли _житт^^ась «онцепшя розрізнення права, закону.

наближатися до ае_ЧиіІа_х ^справедливих закон.в. Кожний закон ¹ 'ООто до загальної сп_РаведливостІ, а в

кінцевому підсумку - до правди. На противагу аециііаз іиз римське право встановлювало поняття іиз іпіциит, тобто несправедливе право і іш Ягіс-їит, тобто право недостатньо справедливе. Сферу неправа треба по можливості звужувати, - наголошував Павло. Те, що суперечить принципу права, не повинно .мати юридичної сили [6:107]. Неправо може продукуватися самими юристами у випадку неправильного тлумачення законів, а тому римський юрист Цельс наголошував: "Знати закони - це означає утримати не їх слова, а їх змісті тлумачення... є більш милостивим тлумаченням законів таким чином, щоб збереглась їх воля„." [6:109-110].

Далі треба наголосити на ідеї, що форми неправа можуть бути як особистісні так,і надособистісні. Зокрема, середньовічний мислитель Н. Маккіавеллі підкреслював в роботах "Князь" та "Роздуми про гіеріпї десять книг Тіта Лівія", що всі негаразди, які супроводжують людську^ історію, мають свої витоки у людській природі. Людина є носієм зла,'-і ні що вже не зможе цього змінити. Людина - діяльна істота, вона має право на свободу волі, - це право мислитель наполегливо захищає. На свободу людей не впливають, стверджував Н.-Маккіавеллі, ні релігійні, ні моральні, ні правові обмеження—це і зумовлює суцільне .свавілля, неправо примножує зло. Зупинити його примноження може сильний політичний лідер, князь, володар. Для цього він може використовувати всі наявні засоби, в т. ч. насильство. Таким чином, Н. Маккіавеллі в ім'я обмеження сфери неправа благословляє використаннятого ж неправа, Щоб зрозуміти ці ідеї, треба пам'ятати, що жив мислитель в суспільстві, де феодальні міжусобиці"були нормою життя, а цінність людського, життя дуже дешевою. '

Доречно, осмислюючи тему неправа, проаналізувати ідеї Т. Мора та Т. Кампанелли, закладені в твори "Утопія" та "Місто Сонця". В цих ідеях стверджується, що усталений соціальний порядок і загальна забезпеченість елементарними життєвими благами можливі ціною заперечення природніх прав людини. Саме тоталітарний політичний режим як особиетісна форма неправа захищається цими мислителями.

Аналізуючи дану проблему, доцільно звернутися до окремих ідей в творчості Ф. Достоєвського. Зокрема* в роботі "Легенда про Великого інквізитора" мислитель роздумує над суттю і особливостями абсолютної влади. Персоніфікована абсолютна влада, за Ф. Достоєвським, володіє деякими важливими особливостями: 1)вона необмежена, це суцільне свавілля на індивідуальному рівні; 2) вона носить руйнівний, демонічний характер - насамперед руйнації піддається людська Суб'єктивність; 3) це влада, що систематично вдається до обману: то свобода нею підноситься як річ, що є тягарем для народу, то носій цієї влади видає себе за блюстителя закону; 4) ця влада не знає міри ні в чому; 5) тримається на

126

^негяасності, харизмі тощо. _{Витоки абсолютної влади} ький вбачає в глибинах шдавщу^^ „_я„ _{в ншкпттастах} , спілкуються зі світовим злом. Таке "я" вважаючи, що світ-о і темрява, дозволяє собі все, _{Не нехіує ніякими засобами;} • вмер!", тоді все дозволено. Ф. Достоєвський через всю свою ідею про те, що смертні не _Можуть володіти абсолютною -райони. пізно ця влада руйнується. _{Владі1) надум мислителя}, і мегафона, в ній приховано ^_{тку таєм}„_ИЦЮ; розкрити д людям не під силу.

захищає метафізичний ^^ _{від позитивістського} який, претендуючи на зверхність, _{бачить { і явищд в ч} одаобоко. Великий Ф. Досто_{євський виступив на захист} их прав людини, насамперед, ^^ _{т свободу}. <«_{№ одае} : право не може здобуватися за раху_нок іншого- _[7-4І2]

нують на увагу для глибокого о_{смислення даної теми} ислателів як: Г. Шєршєнєвіча, С. Фр^^ _А п^,^ _ф. _Каф_ки, уедла.укваїнських мислителів М. Х_{ВЙЛЬОВОГО; в} підмогильного, «а, В. Чорновола та багатьох, Інших.

. Шфшєнєвічазвучатьідеїцро^ _щолише держава може законослухняних громадян, використовуючи практику >і яро^куючи систематичний стра,, _{законом} . _{дею с}

овний базовий мотив законослухняносгі. д_ержава _ _{це потужна} сила, проти якої окремішій _{івдивід є д е немічним} ) *, Якщо люди виконують закон _{3 якихось іще МОТИВІВ;} кр_ім ці мотиви всі є похідними _{6ІД ОСНОВНОГО) базового}, __ , російський правознавець, що с-^ _{на легістських} позиціях. ^{НЄМИНУЧе} ™™*™° Державу за межі

травова державаякформа несвобод^ Радянське неправо як ідея *йС№. Ознаки радянського непра^ _{П ш як фо}

виогупилиС. Л. Франк, М. О. Бе_{РдЯєв Дж Ор д} Пл_атоНо_В, «м, Ф. Кафка. В їх творах звучать _{ІДеї тимчасовості} д_ЄСПОтизму, ^людина, будучи по природ. сво,-йт_{йо істотою носієм} «-наближаслї до Бога, не може бути „_{росто ІЧЧК)! 3 якою можна} одипгися як завгодно. Людина приречена „_{а свободуі а тому будь}._Який И^тизм не може претендувати на вічніст_ь

Вищеназвані мислителі наголошували н_а наступних ідеях: атмосфера ху. Ізольованості, відчуженості людей _є живильними соками для я,т_арнш доноси, цієї сфери "пр_{оти однього неп}р_ава» ВДн); порядок в тотал.тарн.й дер^і можливий лише ціною прав та свобод громадян; тоталі_{Тарний механізм пер}етво_Рює рів марюнеток, уніфікує, депе_Рсоніфі_{Кує особистістЬІ} _ _перетво_Рює

живу людину у знаряддя надпорядку, що нічим не кращий, аніж хаос і безпорядок, де людина дичавіє Остаточно:

"Свіча горить. Горить свіча -

а спробуй відшукай людину

на всю велику Україну." -

писав В. Стус. Тоталітарною державною машиною суспільство було перетворене в суцільне неправове буття: "Довкола мене цвинтар душ на білім цвинтарі народу", - це той же В. Стус. Нема живих душ, є їх цвинтар - це найстрашніший підсумок довготривалого "протиприродного неправа" (В. Бачінін). Отак "облагодіювала'' тоталітарна держава - за поголовну забезпеченість мінімумом найелементарніших благ забирались "живі душі", дух, вільних дух, бо саме він був тією найважливішою силою, що розхитувала засади тоталітаризму.

Неправова держава — це держава, в якій типовим є заперечення природних прав людини, де людина не складає собою цінності, де вона відчуває свою незахищеність перед будь-ким і державною владою в т. ч.

Заслуговує на увагу характеристика більшовицької філософії неправа, дана В. Бачініним. Ця філософія зосередилась на ідеї, що держава - це "земне благо" (Гегель), індивід має бути засобом для процвітання держави, влада має належати лише державно-партійній верхівці, громадянського суспільства як такого існувати не повинно. Не права і свободи людини, а інтереси держави вище всього — Цей пафос пронизував радянське^ більшовицьку філософію права. Ця філософія пропагувалася насильство колективістського "ми" (держави, трудового колективу, партії тощо) над окремішніми оеобистісним "я". Насильство над всім людським і людяним в людині: тілом, душею^ вірою, надією, любов'ю -* основна ознака тоталітарної державності^ створеної більшовиками. Більшовицька практика відбирати у особистості невідчужувані природні права зумовила вихід суспільства в доправовий стан.

, Як зазначає В. Бачінін, передісторією неправа є авторитарно-поліцейська дійсність, яка грунтується на надмірній опіці над громадянами. Держава намагається при допомозі адміністрування покрити своїм впливом всі сфери суспільного життя. Сама ж залишається поза законом і будь-яким контролем з боку народу, тобто влада має незаконний характер^ Ця ситуація переростає в диктат і свавілля влади, шо нехтує всіма без винятку правами людей.; Правопорядок тримається на примусі, а не на правосвідомості громадян. Поступово різниця між законом і незаконним стирається остаточно [7:427].

Радянєько-більшовицьке неправо в своєму розвитку пройшло наступні етапи: 1) його передісторія, від кінця XIX до початку XX ст. -це період руйнації всієї системи соціокультурних зв'язків, наростання деструктивних процесів в усіх сферах життя суспільства; 2) від 1917 до

128

*ни 20-х р. XX ст. - період остаточної руйнації всіх засад шьного буття, звернення величезної кількості людей до руйнації і * засобів якісної зміни суспільства. Заперечення моралі, права, релігії рактерна ознака цієї доби; 3) з кінця 20-х р. до середини 50-х р. -[.ствердження тоталітаризму як такого. Саме тоді радянське неправо овало як цілісна система з властивими їй суттєвими ознаками; рїод з середини 50-х р. до середини 80-х р. - здійснено перехід від всивних методів управління до методів бюрократично-поліцейського Ігіетрування.

||7Дкі ж раме ознаки властиві радянському неправу? В. Бачінін називає і: антагонізована ментальність, абсолютний етатизм, наджорстка рйргивізація всіх сфер суспільного життя, авантюрний характер '^|І(ь,ної практики, кримшалізація соціального життя, інволюція і "'^ч- —^:- правосвідомості [7:433-443]. Тут варто дещо більше уваги едити на таких ознаках як кримшалізація соціального життя та йлюцїя і бруталізація правосвідомості. В умовах, коли основні аш'йні структури блоковано, на поверхні з'являються інстинкти, В|, агресивними і безконтрольними. Величезний простір з мільйонним населенням став вогнищем агресії та насильства •-«й через тюрми, Гулаги, цілинні землі, будучи перекинутими з , кінця землі на інший, люди не здатні були залишатися людьми, ми до цивілізованого життя. Тотальна соціальна несправедливість Іьство деморалізують остаточно. Не лише духовному, а й ' нації було нанесено непоправну шкоду, що дає про себе знати : відчутно.

е.стосується поняття "інволюція правосвідомості", то його можна наступним чином: це низхідний рух від складнішого і аванішого до більш простого, примітивнішого, хаотичного. Якщо І|ЛЗ|)отранслювати на правосвідомість, то інволюція її буде означати їцїю вищих розумових пластів її і домінування нижчих, •нтивніших, орієнтиром для яких стали ідеологами з міфологемами. іеологізоване розсудкове мислення стало оправдовувати корстокіші злочини проти особистості в ім'я "світлого майбутнього". І''ЦІЙ .свідомості зникла різниця між добром і злом, потворним і <І, злочинним і правомірним. Сфера неправа сформувала ^відповідну їй неправову свідомість, носіями якої стала абсолютна ; більшість індивідів що, по суті, відмовились від регуляціїсвоєї поведінки ІПри допомозі цивілізаційних природно-правових регуляторів [7:439-440]. Тоталітарна радянська державна гіпермашина перетворила право в > антипод- із засобу захисту прав і свобод людини воно перетворилося ізасіб для їх знищення.

Юриспруденція, зберігаючи ззовні мову і ознаки теорії права,

перетворилась, по суті, в легістську теорію неправа. Найбільшим її недоліком була антигуманність. Це вчення або правильніше псевдовчення було засобом захисту державного інтересу шляхом принесення в жертву цьому ідолу живого, конкретного індивіда з його правами.

Нам нині особливо важливо добре осмислити саме цей аспект. Україна дуже поволі виходить з надр тоталітарного минулого. Сфера неправа у нас іще дуже потужна і обсяжна. Ми маємо державу, яка, замість того, щоб захищати індивіда, створюючи йому максимум засад для ствердження його особистісного "я", виконує функцію цілком протилежну - вона робить все, щоб штовхнути цього пересічного громадянина в сферу неправа і тим самим поглибити її і розширити. Це свідчить про її генетичний зв'язок з колишньою тоталітарною гіпердержавою, що припинила своє існування в 1991 році. Нам нині необхідно радикально змінити суть нашої державної влади і остаточно демотувати всю систему неправа, що намагається пристосуватися до нових демократичних реалій життя.

• Далі треба було б до вищезгаданих ознак радянського неправа додати ще одну ознаку, зауважену В. С. Нерсеєянаом. Цей мислитель стверджує, що "марксистське положення Про збереження при соціалізмі буржуазного "рівного права" для розподілу предметів споживання "по праці" ("рівна плата за рівну працю") по суті справи має на увазі заміну права - працею, правового регулятора - трудовим регулятором всезагального правового масштабу і рівної правової міри - всезагальним трудовим масштабом і рівною трудовою мірою" {9:145]. Так відбувалося повне витіснення права як специфічного регулятора по принципу формальної рівності і стверджено пряму і безпосередню владно'-примусову "-трудову регуляцію" в усіх сферах життя суспільства.¹ В суспільстві, де знищено вільну особистість як суб'єкта свободи, підприємництва, права не може бути права як такого, таке суспільство поглинається безправ'ям, свавіллям, утопає в хаосі та жорстокості.

19