4.2. Державний устрій, закони та форми правління

Арістотель розрізняв державний устрій (роlitеіа) і закони (потоі). «Державний лад зумовлює характер державних інсти- туцій, їхній розподіл, встановлює форму верховної влади, ви- значає кінцеву мету всякого суспільного життя. Але закони треба відрізняти від того, що характеризує певний державний устрій; на підставі законів правителі повинні правити, а також запобігати правопорушенням» [Арістотель, Політика, с. 100]. Державний устрій може бути демократичним, хоча за укладом життя і панівними звичаями швидше олігархічним, і навпаки [Там само, с. 108].

Згідно з Арістотелем, законодавство має прагнути до загаль- ного блага громадян, а справедливість, яка визначає, що таке рівність, формувати цілі загального добра. «Найвище ж щастя є основоположною метою найголовнішої з-поміж усіх наук чи ми- стецтв - політики. Державним благом є право, тобто те, що слу- гує загальній вигоді. На думку всіх, право є певна рівність» [Там само, с. 84-85].

Арістотель зі своїми учнями активно вивчав і описував дер- жавний устрій і правові системи грецьких полісів. Зібраний ним матеріал про форми правління 158 грецьких полісів можна кла- сифікувати за різними критеріями.

Сучасні автори [наприклад, Скирбекк Гилье, с. 145], кла- сифікуючи форми державного правління, обирають за критерій кількість осіб, які належать до вищого органу державної влади, приймають рішення, і ставлення провідників до принципу вер- ховенства права. Ця класифікація наведена в таб. 1.

Арістотель також класифікував форми державного управлін- ня за різними критеріями: за формою добору на управлінські по- сади (успадкування, народні вибори); за засобом висування на посаду (за жеребом, за чеснотами кандидатів); за кількістю осіб, що беруть участь у виборах (усі вільні громадяни поліса або ча- стина громадян, власність яких більш певної величини); за особ- ливостями чеснот кандидатів (походження, багатство, здібності, уміння), за часом перебування на виборній посаді (довічно, ча- сові обмеження) і т. ін.

Аналізуючи державне управління в третій книзі своєї праці Політика, Арістотель розглядає платонівську проблему його

Таблиця 1. Класифікація форм правління

Число осіб, що приймають рішення	Одна	Декілька	Багато
Правління відповідно із законом	Монархія	Аристократія	Помірна демократія
Правління, не обмежене законом	Тиранія	Олігархія	Радикальна демократія*

найліпшої форми правління, що здійснює найкраща людина, або правління згідно із законами. Платон уважає, що всі форми демократії - це далеко не ті форми правління, і схиляється до думки, що найліпші форми - це управління державою аристо- кратами згідно із законом. В Арістотеля інша думка.

Для нього важливий чинник - це стабільність держави. Во- на можлива лише за умови врахування думок та інтересів більшості. Якщо їх не враховують, держава буде нестабільною, нестійкою. Якщо державне управління ґрунтується винятково на волі провідників, а не на законах, вона стає корумпованою й цілком залежною від примх цих правителів. Альтернативою цьо- му устрою є управління державою на основі й згідно із законом (пізніше таке управління буде назване управлінням відповідно до принципу верховенства права).

На думку Арістотеля, для суспільства, де індивіди рівні між собою за своєю природою, тобто суспільства вільних громадян, неприпустиме самовладне управління однієї людини. Для вільно- го громадянина потрапити в підпорядкування іншої людини означає втрату свободи, перетворення з вільного на раба, для якого воля пана визначає спосіб його особистого життя.

Навіть найліпша людина не може обійтися без загальних принципів, що є в законах, а правова освіта допомагає краще підготувати громадян для управління. Крім того, адміністрато- ри, як і всі люди, емоційні та пристрасні, а тому ліпшим буде

* Аристократія - правління шляхетних; демократія - правління наро- ду; монархія - одноособове правління; охлократія - правління юрби; олі- гархія - правління малої групи всемогутніх осіб; плутократія - правління багатих.

104

105

Володимир Кузнєцов

ФІЛОСОФІЯ ПРАВА. ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

Розділ II. Давньогрецька філософія права

управління, що ґрунтується на законах, та й оцінити його лег- ше. Це ніскільки не заважає поліпшувати закони, змінювати право, коли в цьому є потреба.

Арістотель говорить також, що треба враховувати думки біль- шості, які можуть сприяти стабільності й добробутові держави.

Сказане зумовлює симпатії Арістотеля до помірної демо- кратії як найкращої форми управління, тобто управління гідних і підготовлених громадян, обраних на певний час відповідно до закону.

Право буде справедливим, уважає Арістотель, якщо воно сприяє реалізації людської природи. Тут варто врахувати таку обставину.

Арістотель поділяв платонівське уявлення про існування особливої реальності, що схована за змінністю речей, які ми сприймаємо нашими почуттями. Але Платон цю найвищу ре- альність розумів як особливий світ ідей, а Арістотель - як той стан речей, якого вони досягають, коли реалізується (втілюється) їхнє природне призначення.

Тому арістотелівська найвища реальність тісніше пов'язана з речами, якими вони є в наших уявленнях і відчуттях. Сутність речей - це те, чим вони стануть, коли їхня невидима потенційна форма розгорнеться відповідно до своєї природної мети. Людина за своєю природою - це суспільна, справедлива й розумна істота. Тому критерієм оцінки закону може бути міра його сприяння ре- алізації справжньої природи людини. Якщо закон гальмує роз- виток її природних здібностей, його треба удосконалити.