4. Арістотель

Арістотель (Aristotle, 384-322 p. до Ρ. Χ.) також дотриму- вався думки, що належність індивіда до певного суспільного кла- су залежить від його здібностей. Він також вважав, що ціннісна справедливість залежить від соціального й політичного статусу людини.

«З одного боку, одні за своєю природою - не раби, інші - не вільні; з другого ж боку, оскільки така відмінність існує, - од- ним корисно й справедливо бути рабами, іншим - вільними. От- же, одним за природою належить панувати, іншим коритися, і саме тому, хто наділений від природи владою - призначено бути паном» [Арістотель, Політика, с. 22].

4.1. Справедливість розподілу та справедливість рівності

Арістотель пропонує розрізняти два види справедливості: справедливість розподілу і справедливість рівності (урівнюван- ня), що істотно вплинуло на її подальше трактування.

Розподільча справедливість полягає в розподілі всіляких за- гальних благ (влада, пошана, винагорода і т. ін.) між членами суспільства відповідно до їхнього статусу. Оскільки, згідно з Арістотелем, нерівність людей зумовлювалася їхнім статусом, зо- крема їхнім суспільним станом, то внаслідок реалізації роз- подільчої справедливості різним верствам, а значить кожному з громадян дістається нерівна частка суспільних благ. Принципом розподілу загальних благ, згідно з концепцією Арістотеля, є відносний розмір внеску громадянина в загальну справу.

Справедливість рівності (урівнювання, коригування) пов'я- зана з обміном благами між громадянами, її основний принцип - взаємне задоволення потреб з метою збереження суспільного по- рядку й загального добробуту.

Справедливість рівності (урівнювання) породжує два види прав. Це право на розподіл (згідно з яким у ході обміну кожен його учасник вимагає своєї, справедливої, частки товарів, вина- город і т. ін.) і право на відшкодування (згідно з яким відшкодо- вуються збитки, завдаю індивідом іншому, чи то матеріальні збитки, чи втрачена вигода внаслідок безпідставного порушення укладеного договору).

Розуміння права як утілення справедливості та його оцінка з позицій різних видів справедливості не вичерпує всіх істотних аспектів права. Багато з цих аспектів актуальні вже для Арісто- теля та його сучасників. Як більш практично орієнтований мис- литель, ніж Платон, він аналізує чинне право та його важливі ознаки.

Але Арістотель, неодноразово повертаючись до аналізу про- блем права в різних контекстах, ніде не дає його формального визначення. Він по-різному описує право й вимоги до нього.

«Закони мусять узгоджуватися з тією чи іншою формою дер- жавного устрою. А коли це так, то, безперечно, закони, що відповідають правильним формам державного устрою, ґрунтува- тимуться на справедливості. Закони ж, що мають відхилення від цих форм, не ґрунтуватимуться на справедливості» [Арістотель, Політика, с. 84].

«Закони передбачають тільки загальні положення й не містять у собі приписів на окремі випадки» [Там само, с. 93]. «Закон повинен встановлювати певний порядок, і справедливі закони неодмінно зумовлюють добре упорядкування» [Там само, с. 187]. «Закон - це розум поза пристрастями й бажаннями» [Там само, с. 96]. «Той, хто шукає справедливості, звертається до чогось середнього, а це середнє і є закон» [Там само, с. 96]. Це деякі з його висловлювань про право. Однак це не визначен- ня, а лише окремі характеристики права, важливі для Арістоте- ля в тому чи іншому контексті.

Як і Платон, Арістотель відкидав погляди деяких софістів на право як громадську угоду. У справжньому суспільстві, на відміну від альянсу, у якому право є тільки угодою, - право опікується моральними чеснотами громадян. «Про чесноти та усунення пороків ... повинні дбати ті, хто стежить за дотриман- ням порядку. Саме в цьому й полягає необхідність для держави піклуватися про чесноти громадян, коли вона прагне вважатися справжньою (державою), а не тільки на словах». Інакше закон «виявляється звичайним договором, або, як міркував софіст Лікофрон, лише гарантією особистих прав; одначе такий закон неспроможний зробити громадян достойними і справедливими» [Арістотель, Політика, с. 79].

102

103

Володимир Кузнєцов

ФІЛОСОФІЯ ПРАВА. ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

Розділ II. Давньогрецька філософія права