1.1. Внесок грецьких мислителів у філософію права

Внесок античних греків у філософію права - це внесок піонерів права.

Вони перші спробували осмислити право й дати відповіді на запитання, що таке право взагалі та як воно виникло. Зазначи- мо, що для античних мислителів відповіді на запитання про по- ходження речей були передумовою розуміння цих речей. Право не було винятком.

Як наслідок уже в стародавній Греції виникли ідеї, які запо- чаткували практично всі можливі моделі права.

Однак, за деяким винятком, до нас вони дійшли лише в не- численних фрагментарних письмових свідченнях коментаторів цих ідей. Часто ці фрагменти вказують на увагу певного мисли- теля до тих чи інших особливостей права, важливих з погляду коментатора. На жаль, вони майже ніколи не мають інформації, яка б дала змогу однозначно відновити розгорнуту модель, що була побудована на цій ідеї права. Тому розкрити в повному об- сязі погляди багатьох грецьких філософів на природу права практично неможливо. Найбільше, на що можна розраховува- ти, - це створення схематичних моделей, які відтворюють їхні погляди на право, його принципи й особливості.

Давньогрецькі філософи активно аналізували ідею справед- ливості, яку вважали підвалиною правової системи. Така увага до неї не була випадковою, адже в більшості античних полісів суд чинили народні збори або виборні громадяни. Тому потрібні були зрозумілі засоби й методи звертання сторін судового проце- су до суддів - рядових громадян, а не до професіоналів. Як і нині, для пересічних громадян найбільш переконливою є аргу- ментація, що апелює до почуття справедливості. Це й було однією з причин особливої уваги в античній Греції як громадян, так і філософів до складного поняття «справедливість». Але, як виявилося надалі, повсякденні уявлення громадян про справед- ливість було важко регламентувати, унормувати для застосуван- ня в судовому процесі.

68

Володимир Кузнєцов

ФІЛОСОФІЯ ПРАВА. ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

Розділ II. Давньогрецька філософія права

Розвиток давньогрецького суспільства дослідники поділяють на три періоди: натурфілософський, або космологічний, період, антропоцентричний і період систематизації [Скирбекк, Гилье]. У натурфілософському періоді основним предметом філософських міркувань була природа, в антропоцентричному - людина. Для періоду систематизації характерне поглиблення, узагальнення й упорядкування здобутих знань.

Для натурфілософського періоду характерні спроби розу- міння природи шляхом побудови космогонічних систем на ґрунті міфологічних уявлень. Як наслідок виникли різні умоглядні гіпотези про її закони й властивості, які суперечили одна одній. Прикладами таких гіпотез є ідея Геракліта (Heraclitus, VI ст. до Р. X.) про абсолютну плинність, постійну змінність світу речей, що заперечує їх сталість, та ідея Парменіда (Parmenides, VI ст. до Р. X.) про абсолютну сталість світу речей і явищ, що запере- чує існування змін. З одного боку, ці ідеї раціоналізували міфо- логічні уявлення про світ, а з іншого - в окремих випадках ста- вили їх під сумнів. Для антропоцентричного періоду характерні уже високорозвинені навички абстрактного мислення, які стали засобом пізнання самої людини й суспільства.

Відповідно до цієї періодизації, можна умовно говорити про чотири великі класи моделей права: космологічні, антропні, соціальні й моделі систематизації. Перші намагалися зрозуміти право, ґрунтуючись на законах і властивостях природи, другі - людини, а треті - суспільства, четверті прагнули синтезувати по- передні моделі права. Незважаючи на обмеженість цих моделей, навіть певну наївність, зумовлену рівнем знань тієї епохи про світ, людину й суспільство, ці моделі були першими кроками лю- дини на шляху творення європейської цивілізації, а їхні ідеї виз- начили напрямки майбутніх досліджень і осмислення права на тисячоліття.