Іі. Принципи побудови шкільної історичної освіти

Дидактичними основами шкільної історичної освіти як педагогічного процесу є комплекс психолого-педагогічних підходів, засадничих для середньої загальної освіти, загалом: особистісно - орієнтований - з особливою увагою до вікових можливостей учнів, компетентнісний, діяльнісний, комплексний тощо.

Основою визначення і відбору змісту шкільної історичної освіти як такої, що спирається на поєднання здобутків і вимог історичної та педагогічної наук, є принципи:

• науковості, достовірності − ознайомлення учнів із достовірними реальними фактами та їх інтерпретаціями ;

• цілісності, системності − розкриття історичного процесу в цілісності, взаємозв’язку та протиріччях розвитку природної та суспільної його складових, внутрішнього світу людини та зовнішніх впливів і викликів оточуючого середовища;

• гуманізму та історичної антропології − вивчення історії суспільства через духовно-практичну діяльність людини, показ цінностей, пріоритетів та традицій людських спільнот в історичному часі та просторі;

• полі- та інтеркультурності – представлення культурної, етнічної та релігійної багатоманітності у минулому та сучасності через діалог культур та їх взаємовплив;

• плюралізму − показ різних підходів до пізнання й пояснення історичного процесу

• світськості - вивчення питань історії релігій та їх ролі в житті відповідних історичних спільнот за умов недопущення пропаганди конкретних релігійних учень.

Ііі. Зміст шкільної історичної освіти

Шкільна історична освіта реалізується за допомогою курсів та предметів інваріантної та варіативної частини навчального плану, а в старшій школі подальшого вивчення предметів та курсів за вибором на одному з визначених рівнів: рівень стандарту – обов’язковий мінімум змісту навчального предмету, рівень профільної підготовки – поглиблений зміст, що передбачає орієнтацію на майбутню професію.

Основою організації змісту шкільної історичної освіти є принципи:

• синхронного вивчення двох взаємопов’язаних курсів – історії України та всесвітньої історії;

• лінійно-хронологічної побудови навчальної історичної інформації в хронологічній послідовності відповідно до загальновизнаної періодизації історії: стародавня, середньовічна, ранньомодерна, нова та новітня з акцентом на історії ХХ століття;

• проблемно-тематичного підходу до організації змісту та відмови від країнознавчого принципу;

• багатоаспектності - вивчення різних вимірів історії: соціального, економічного,етносоціального, політичного, культурного, релігійного, технічного, гендерного, просторового;

• багатоперспективності – вивчення історії з точки зору різних суб’єктів історичного процесу та різної історичної інтерпретації;

• збалансованості у показі загальнонаціональної, регіональної та локальної історії;

• поєднанні оглядового, тематичного та поглибленого вивчення;

• інтегративності - вивчення історії у широкому контексті суміжних шкільних соціально-гуманітарних дисциплін (суспільствознавство, українська та зарубіжна література, економіка, географія тощо);

• наявності пропедевтичного курсу («Знайомство з історією» або «Вступ до історії України»).

Основними складовими змісту шкільної історичної освіти є:

• система наукових історичних знань: головні історичні факти, історичні зв’язки – локальні, хронологічні, причинно-наслідкові, мотиваційні; основні історичні категорії та поняття, явища, процеси та провідні тенденції історичного розвитку;

• комплекс умінь, навичок та способів діяльності з отримання, аналізу, інтерпретації та подання історичної інформації;

• досвід творчої діяльності із застосування історичної інформації;

• комплекс ціннісних ставлень до історичних подій, постатей, явищ, процесів і теорій, які їх пояснюють.

Наскрізними змістовними лініями шкільної історичної освіти, що мають бути представлені у кожному періоді є:

• людина і простір;

• людина і світ речей;

• людина і суспільство;

• людина і влада

• людина і світ уявлень та ідей;