1. Поняття виборчої системи і виборчого

права

Обов'язковою передумовою і визначальною ознакою демократич­ної, правової держави, якою Україну проголошено на конституційному рівні, є проведення періодичних, вільних виборів, сутність яких по­лягає в оновленні складу представницьких органів публічної влади та зміні виборних посадових осіб на основі демократичних процедур. Існує два підходи до визначення поняття виборчої системи. Відповід­но до широкого підходу, виборча система розглядається як сукупність усіх суспільних відносин, які складаються в процесі формування пред­ставницьких органів публічної влади (органів державної влади та органів місцевого самоврядування). Згідно з вузьким підходом, вибор­ча система — це спосіб голосування та визначення результатів ви­борів і порядок розподілу депутатських мандатів у представницькому органі публічної влади за результатами виборів.

У світовій конституційно-правовій практиці існує велика кількість різновидів виборчих систем, але всі вони є специфічними модифікаці­ями одного з трьох типів: мажоритарної, пропорційної та змішаної (мажоритарно-пропорційної).

Першою за часом виникнення і найпоширенішою в сучасному світі є мажоритарна виборча система, в основу якої покладено прин­цип більшості. За цієї виборчої системи виборці голосують за конкрет­них осіб, а обраним вважається той із кандидатів, який отримав зако­нодавчо встановлену більшість голосів виборців: відносну, абсолютну або кваліфіковану (залежно від цього розрізняють мажоритарні систе­ми відносної, абсолютної чи кваліфікованої більшості).

Пропорційну виборчу систему було запроваджено в державно-правову практику з появою політичних партій. У її основі лежить принцип пропорційного представництва політичних об'єднань у пред­ставницьких органах влади — політична партія отримує кількість мандатів, яка є пропорційною кількості набраних нею голосів виборців. Особливістю цього типу виборчої системи є те, що виборець голосує не за конкретну особу, а за виборчий список політичної партії чи ви­борчого блоку політичних партій. За пропорційної виборчої системи зазвичай встановлюється виборчий бар'єр (тобто мінімальна кількість лосів виборців), лише подолавши який політична партія чи виборчий ок можуть брати участь у розподілі депутатських мандатів. Окреми-и різновидами пропорційної виборчої системи є: з жорсткими спис­ками (виборці не мають можливості впливати на розташування канди­датів у виборчому списку), з напівжорсткими списками (виборцю на­дається право змінювати розташування кандидатів у виборчому спис­ку) та з преференціями (від слова «перевага» — виборець віддає пере­ваги окремим кандидатам у виборчих списках).

Змішана (пропорційно-мажоритарна) виборча система поєднує позитивні риси обох основних типів виборчих систем.

Виборче право можна розглядати: 1) як конституційно-правовий інститут, тобто сукупність правових норм, що закріплюють порядок формування органів публічної влади (виборче право в об'єктивному розумінні); 2) як суб'єктивне право, тобто право громадянина обирати (активне виборче право) та право бути обраним (пасивне виборче право). Активне виборче право в широкому розумінні включає не лише право голосувати, але й право брати участь у висуванні кандидатів у депутати та на виборні посади (у тому числі і на партійному чи між-партійному з'їзді), у проведенні передвиборної агітації, у проведенні передвиборчих заходів (мітингів, зустрічей, круглих столів, дебатів), у роботі виборчих комісій, право бути довіреною чи уповноваженою особою, представником, офіційним спостерігачем, розпорядником ви­борчого фонду тощо.

Виборче право — це конституційно-правовий інститут, який об'єднує в собі норми Конституції України і норми поточного виборчого зако­нодавства, якими закріплено основоположні принципи участі громадян у виборах, порядок призначення, підготовки та проведення виборів, а також порядок і процедури встановлення результатів народного во­левиявлення.