§ 10. Конституційно-правовий статус іноземців, осіб без громадянства і біженців в Україні

Конституція України встановила, що іноземці та особи без грома­дянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користують­ся тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. їм може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Більш детально правовий статус іноземців, осіб без громадянства і біженців регламентується законами України «Про правовий статус

123

іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р., «Про біженців» від 21 червня 2001 р., «Про імміграцію»;від 7 червня 2001 р. Закон «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правове становище іноземців в Україні, закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземних громадян та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, і визначає порядок вирішення питань, пов'язаних із їх в'їздом в Україну або виїздом з України. Закон «Про біженців» визначає правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, встановлює державні гарантії захисту біженців. Закон «Про імміграцію» визначає умови і по­рядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства.

Іноземцем визнається особа, яка перебуває у громадянстві іншої держави і не є громадянином держави перебування.

Біженець — це особа, яка не є громадянином України і, внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (під­данства), належності до певної соціальної групи або політичних пере­конань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності й не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає корис­туватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни до свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає поверну­тися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Правовий статус іноземця в будь-якій країні є своєрідний, оскільки складається з таких двох елементів: правового статусу громадянина своєї держави (або статусу особи без громадянства в країні його по­стійного проживання) і правового статусу іноземця. Іноземець, пере­буваючи за межами своєї держави, зберігає з нею юридичний зв'язок, правовий статус своєї держави, підкоряється її законам, користується її піклуванням і захистом. Водночас іноземець та особа без громадян­ства підпадає під дію суверенної влади держави, на території якої пере­буває, тобто підпадає під її юрисдикцію, повинен додержуватися Кон­ституції і законів країни перебування.

Іноземці та особи без громадянства в Україні перебувають на на­ціональному правовому режимі, тобто володіють тими ж правами і обов'язками, що і громадяни України, але за певними винятками. Вони є рівними перед законом незалежно від походження, соціально­го і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Визна-

'ісікі, що коли іноземною державою встановлено обмеження щодо реа-ІіЬації прав і свобод громадян України, Кабінет Міністрів може при­йняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України, тобто вступає ІЩідію принцип взаємності. Рішення може бути скасовано, якщо зникнуть підстави, за яких воно було прийнято. Безумовно, здійснення іноземця­ми та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завда­вати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і закон-II им інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Відповідно вони зобов'язані поважати й дотримуватися Конституції І законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.

Згідно із законодавством, іноземці можуть у встановленому по­рядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для праце­влаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на ЇЇ території. Відповідно до Закону України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 p., дозвіл на імміграцію надається в межах квоти іммі­грації. Іноземці, які іммігрували на постійне місце проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на Постійне або тимчасове проживання.

Іноземці та особи без громадянства мають право займатися в Укра-їні інвестиційною, зовнішньоекономічною та іншими видами підпри­ємницької діяльності, передбаченими законодавством України, і при цьому вони мають такі самі права й обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції та законів України. Іноземці мають право на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на житло, на освіту, на користування досягненнями культури, на участь в об'єднаннях громадян, на пересування по території України і вибір місця прожи­вання. Іноземці мають рівні з громадянами України права і обов'язки у шлюбних і сімейних відносинах. їм гарантується право на свободу совісті нарівні з громадянами України.

Іноземцям гарантується недоторканність особи, житла, невтручан­ня в особисте і сімейне життя, таємниця листування, телефонних роз­мов і телеграфних повідомлень, повага їх гідності нарівні з громадя­нами України. Вони мають право на звернення до суду та інших дер­жавних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав. У судочинстві іноземні громадяни як учасники процесу користуються такими самими процесуальними правами, що й громадяни України.

Однак іноземці не можуть бути членами політичних партій Украї­ни, не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування, а також брати участь у референдумах. На іноземців не поширюється загальний військовий обов'язок, вони не проходять військову службу в Збройних Силах України та інших вій­ськових формуваннях, створених відповідно до законодавства України. Іноземці сплачують податки і збори відповідно до законодавства Укра­їни та міжнародних договорів України.

Закон регулює порядок в'їзду і виїзду з території України іноземців та осіб без громадянства. Іноземці можуть в'їжджати в Україну за дій­сними національними паспортами або документами, які їх заміняють. При цьому вони повинні одержати у встановленому порядку в'їзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України. Визначаються також підстави для заборони їх в'їзду в Україну та виїзду за її межі.

Іноземці, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопору­шення, несуть відповідальність на загальних підставах. До них також може бути застосовано скорочення терміну тимчасового перебування в Україні, а також видворення за межі території України. Положення Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадян­ства» не стосуються встановлених законодавством України і міжна­родними договорами України привілеїв та імунітетів, які надаються співробітникам дипломатичних представництв та працівникам кон­сульських установ іноземних держав в Україні.

Окрему групу іноземців та осіб без громадянства становлять за­кордонні українці, яким наданий особливий (спеціальний) вид право­вого статусу іноземця.

Закордонний українець — це особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне походження або є походженням з України (українське етнічне похо­дження — це належність особи або її предків до української нації та визнання нею України батьківщиною свого етнічного походження). Основними особливостями, які відрізняють сьогодні правовий статус закордонного українця від правового статусу іноземців та осіб без громадянства, є порядок в'їзду і перебування на території України, а також процедура спрощеної імміграції в Україну.

Так, відповідно до Закону «Про правовий статус закордонних укра­їнців» від 4 березня 2004 року, останні мають право на безкоштовне оформлення багаторазової візи для відвідання України без подання відповідного запрошення терміном на п'ять років на основі посвідчен­ня закордонного українця, якщо закордонний українець є громадяни­ном держави, з якою Україна має візовий режим.

Крім того, закордонний українець може іммігрувати в Україну для 11| іс і ійного проживання за умови одержання в установленому порядку

I ишоння на імміграцію для постійного проживання поза межами квот та імміграцію. Це правило поширюється не тільки особисто на за-

11| • донного українця, а й на подружжя та його дітей у разі їх спільно-ю в'їзду та перебування на території України. Зазначене положення псиною мірою полегшує імміграцію в Україну етнічних українців, які >н римали статус закордонного українця, оскільки квоти на імміграцію

II Україну в цілому не є високими.

Закон України «Про біженців» установив, що біженець не може і 'У і и висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або снободі загрожує небезпека, через його расу, віросповідання (релігію), національність, громадянство (підданство), належність до певної со­ціальної групи або політичні переконання. Біженець також не може бути висланий чи примусово повернутий до країн, де він може зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання або з якої він може бути ви­сланий чи примусово повернутий до країн, де його життю або свободі ■іагрожує небезпека через його расу, релігію, національність, грома­дянство (підданство), належність до певної соціальної групи чи полі-інчні переконання. Ці положення не поширюються на біженця, засу­дженого в Україні за вчинення тяжкого злочину. Україна сприяє збере­женню єдності сімей біженців. Члени сім'ї особи, якій надано в Укра­їні статус біженця, мають право з метою возз'єднання сім'ї в'їхати В Україну і набути статус біженця.

У Законі регламентується порядок надання, втрати і позбавлення статусу біженця. Так, особи, які мають намір набути статус біженця і перетнули державний кордон України в порядку, встановленому за­конодавством України, повинні протягом п'яти днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця. Якщо такі особи намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, то вони протягом трьох робочих днів повинні звернутися до відповідного органу мігра­ційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Прикордонних військ України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця. Статус біженця не надається особі: а) яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких зло-

чинів; б) яка вчинила тяжкі злочини проти миру, військовий злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено в міжнародному праві; в) яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам ООН; г) яка до прибуття в Україну вже була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні; ґ) яка до прибуття в Україну з на­міром набути статус біженця перебувала в третій безпечній країні.

Оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, яка подається до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування за­явника. Причому заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву й заповнює анкету, де викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження. Рішення за заявою про надання статусу біженця приймається спеціально упов­новаженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмо­вого висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву.

Особа може, згідно із Законом «Про біженців», втратити статус біженця або бути його позбавленою. Статус біженця втрачається, якщо особа: добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності; набула громадянство України або набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користуєть­ся її захистом; добровільно повернулася до країни, яку вона залишила, тощо. Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення докумен­тів для розв'язання питання щодо надання статусу біженця, має право на тимчасове працевлаштування, навчання, медичну допомогу, про­живання в родичів, у готелі, піднайом житлового приміщення або ко­ристування житлом у пункті тимчасового розміщення біженців, на правову допомогу. Ті особи, яким уже наданий статус біженця в Укра­їні, є іноземцями чи особами без громадянства, і вони користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Особа, якій надано статус біженця, має рівні з громадянами України права на: пересування, вільне залишення території України, за винятком обме­жень, установлених законом, на працю, підприємницьку діяльність, на окорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, відпо­чинок, освіту, свободу світогляду і віросповідання, на звернення за захистом до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, на право-іу допомогу тощо. Особа, якій надано статус біженця в Україні, має ІІдповідні обов'язки.