§ 4. Покоління прав людини

Конституційні та інші права і свободи забезпечують різні сфери життя людини: особисту, політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну). Відповідно до цього вони структуруються за категоріями і найменуваннями.

Ці права розрізняють не тільки за сферами життєдіяльності, але й за часом їх виникнення. Звідси походить вислів «три покоління прав людини».

Перше покоління прав людини сягає витоків конституціоналізму. Воно виходило з традиційних ліберальних цінностей, які були сфор­мульовані в процесі буржуазних революцій, а потім знайшли втілення у практиці законотворчості демократичних держав. Йдеться про гро­мадянські й політичні права — право на свободу думки, совісті й ре­лігії, право кожного громадянина на участь у державних справах, право на рівність перед законом, право на життя, свободу і безпеку особи, право на свободу від необгрунтованого арешту, затримання, право на гласний розгляд незалежним і неупередженим судом, із до­триманням усіх вимог справедливого розгляду справи, виборче право, свобода слова, друку і ряд інших. Ці права виражали так звану нега­тивну свободу: вони зобов'язували державу утримуватися від втручан­ня у сферу особистої свободи і забезпечувати умови для участі грома­дян у політичному житті країни. Вони не створюють матеріальних благ, а лише породжують обов'язок усіх утримуватися від порушення інте­ресів певного суб'єкта.

Друге покоління прав людини сформувалося в процесі боротьби народів за покращення свого економічного життя, підвищення куль­турного статусу. Це так звані позитивні права, для реалізації яких необ­хідна організуюча діяльність держави щодо забезпечення цих прав. Перша чверть і особливо середина XX ст. характеризується широким запровадженням до конституцій соціально-економічних та соціально-культурних прав і свобод (право на працю, на освіту, на доступ до досягнень науки, культури). Права другого покоління були спрямовані на пом'якшення протистояння багатих і бідних. Так, Веймарська кон­ституція 1919 року закріпила можливість заробляти собі на життя працею, право на соціальне страхування по старості, у зв'язку з хво­робою. У статті 151 Конституції встановлювалося, що лад господар­ської діяльності повинен відповідати засадам справедливості і цілям забезпечення для всіх існування, гідного людини. Таким чином були закладені основи другого покоління прав людини. Досить широкий набір соціально-економічних прав був закріплений у Конституції СРСР 1936 року, хоча деякі з них як програмні були заявлені ще в Конститу­ції РСФСР 1918 року. І хоча соціальна захищеність у СРСР була незнач­ною, проте вона впливала на світову громадську думку, на ідею фор­мування прав людини другого покоління. Суттєве значення мало й побоювання соціальних вибухів і заворушень, які могли виникнути під впливом внутрішнього кризового стану економіки та суспільства.

Нормативне вираження в Загальній декларації прав людини 1948 року, у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культур­ні права 1966 року соціальних, економічний і культурних прав, насам­перед права на працю і на вільний вибір роботи, права на соціальне забезпечення, на відпочинок, на освіту, на захист материнства і дитин­ства, на участь у культурному житті суспільства, стало помітним кро­ком уперед у розвитку прав людини, у розширенні каталога цих прав, їх забезпеченні.

Права першого покоління за своєю природою значно відрізняють­ся від прав другого покоління. Це пов'язано з позицією держави щодо них. Права першого покоління в буржуазній політико-правовій думці кваліфікуються як негативні, тобто як право на захист від будь-якого втручання (у тому числі й з боку держави) до процесу реалізації гро­мадянських і політичних прав. Іншою є природа соціальних прав, для

реалізації яких держава має регулювати економічні процеси та про­цеси розподілу. Завдання полягає в тому, щоб розробити соціальні програми і вести організаційну та господарську діяльність для реаль­ного забезпечення цих прав. Цілий ряд держав не приєдналися до Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, мо­тивуючи свою позицію тим, що зазначені в цьому Пакті права не є суб'єктивними і не можуть бути захищені судом. Попри те, що така позиція має під собою певне підґрунтя, приєднання до Пакту все ж потребує від держави вдосконалення внутрішнього законодавства і узгодження відповідно до нього своєї діяльності. На початку XXI ст. більшість держав декларують соціальний характер. Це закономірність розвитку сучасних держав, яка знайшла втілення в низці конституцій зарубіжних держав — ФРН, Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Туреч­чини. У статті 1 Конституції України наголошено на тому, що Україна є соціальною державою. Це означає, що вона визнає соціально-економічні і культурні (духовні) права і досить широко їх закріплює в Основному Законі України.

Поява третього покоління прав людини зумовлена загостренням у другій половині XX ст. глобальних проблем, серед яких на одне з перших місць виходить екологічна, а також вступом найбільш роз­винутих країн в епоху інформатизації. Звідси — такі права, як право на безпечне довкілля, право доступу до інформації. Особливість тре­тього покоління прав полягає в тому, що вони є колективними і можуть реалізовуватися спільно.

Це так звані солідарні права, тобто право на розвиток, на мир, на безпечне навколишнє середовище, на спадщину людства, а також право на комунікацію, яке пов'язане з концепцією нового міжнародного інфор­маційного порядку. Права третього покоління — це колективні права, а не права індивіда. Безумовно, окрема людина бере участь у реалізації таких прав, але ця участь пов'язана не з її особистим статусом, а з її становищем як члена відповідної спільноти.

У Конституції України закріплені всі категорії і покоління прав людини. З прав третього покоління особливо слід наголосити на праві кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодуван­ня завданої порушенням цього права шкоди. Реалізація цього права в Україні в умовах несприятливих наслідків Чорнобильської трагедії має велике значення і пов'язана з чималими труднощами. Це є важли­вою функцією держави. У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року записано, що Україна дбає про еколо-

мну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого поколін-ин. що Україна має право на відшкодування збитків, заподіяних еколо­гії України органами СРСР. Згідно зі статтею 16 Конституції України, пак.'зпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастро­фи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

У літературі висловлюється думка щодо появи четвертого поколін-ііїї прав людини. Четверте покоління прав людини — це правова від­повідь на виклики XXI століття, коли йтиметься про виживання люд­ства як біологічного виду, про збереження цивілізації, подальшу кос­мічну соціалізацію людини. Часто виникнення проблеми четвертого покоління прав людини пов'язують із бурхливим розвитком науково-технічного прогресу, генної інженерії тощо.