Порушення основного обміну

Коли вивчають порушення обміну речовин, то орієнтуються передусім на рівень основного обміну. Це та кількість енергії, яка звільнюється в організмі за умови м'язового спокою при температурі 16-18 °С, натщесерце, через 12-18 год після вживан­ня їжі.

У здорових осіб для основного обміну характерна постійність. Для дорослого чоловіка середнього росту і середньої маси він складає 7117 кДж (1700 ккал) за добу. Індивідуальний рівень обміну залежить від віку і статі. У молодих людей він помітно вищий, а в літніх — нижчий, ніж в осіб середньої групи. Обмін у чоловіків активніший, ніж у жінок.

Із факторів зовнішнього середовища найбільше впливає на ос­новний обмін навколишня температура. Низька температура сти­мулює обмінні процеси у зв'язку з великою віддачею тепла. Висо­ка температура пригнічує процеси окислення і продукцію енергії.

Основний обмін великою мірою залежить від фізичної актив­ності. При виконанні роботи середньої важкості він зростає вдвічі (до 3300 ккал), а при важкій роботі досягає 6000-8000 ккал.

У патологічних умовах основний обмін може підвищуватися або знижуватися.

Підвищення основного обміну характерне для гіперфункції деяких ендокринних залоз. Виражений гіпертиреоз призводить до зростання основного обміну на 100 %, цей симптом має діаг­ностичне значення. Обмін зростає тому, що гормони щитовид­ної залози тироксин і трийодтиронін у великих дозах роз'єдну­ють окислення і фосфорилювання. Енергія, що утворилася в процесі окислення, не акумулюється у вигляді АТФ. Основний обмін високий також при акромегалії. Ця хвороба виникає в людей з еозинофільною аденомою передньої долі гіпофіза, коли з надлишком виділяється соматотропний гормон (гормон росту). Він мобілізує депоновані запаси жиру та глікогену і стимулює окислення їх. Різко зростає обмін при надмірному синтезі катехоламінів (адреналіну і норадреналіну) мозковим шаром наднир­кових залоз. Це буває при стресі, феохромоцитомі — пухлині мозкового шару.

Основний обмін підвищується також при інфекційних хворо­бах, гарячці, посиленій роботі серця і дихального апарату.

Зниження основного обміну спостерігається у хворих із гіпо­функцією щитовидної залози (мікседема), тотальною гіпофунк­цією передньої долі гіпофіза (хвороба Симондса), двобічним ураженням надниркових залоз (хвороба Аддисона), гіпофункцією статевих залоз (уроджений гіпогонадизм, клімакс, кастрація). Зниження обміну ендокринного походження часто призводить до ожиріння.

У процесі голодування обмін також знижується, організм еко­номно витрачає енергетичні ресурси.

Голодування

Голодування — це стан, коли витрати енергії і пластичного матеріалу не повністю компенсуються їх надходженням ззовні. Розрізняють повне, неповне (кількісне) і часткове (якісне) голо­дування. Про повне голодування говорять тоді, коли організм зовсім не отримує харчових речовин. Воно може бути з водою і без води (абсолютне голодування). До неповного голодування, або хронічного недоїдання, призводить вживання низькокало­рійної їжі, яка не покриває енергетичних затрат, хоч усі харчові інгредієнти надходять в організм. Під частковим голодуванням розуміють такий стан, коли калорійність їжі збережена, але в ній бракує окремих складників — білків, жирів, вуглеводів, мі­неральних речовин, води, вітамінів.

Причини голодування бувають зовнішні (екзогенні) й внутрішні (ендогенні). Зовнішні причини зводяться до відсутності їжі — під час воєн, безробіття, посухи, тривалих експедицій, після зе­млетрусів, транспортних і виробничих аварій. До внутрішніх причин належать ті, які запобігають засвоєнню їжі: інфекційні хвороби (холера, дизентерія), коли поживні речовини інтенсив­но видаляються з кишечника; хвороби підшлункової залози, пе­чінки і жовчовивідних шляхів, коли в кишечник не потрапляють травні ферменти і жовч; запалення кишечника, внаслідок чого сповільнюється всмоктування поживних речовин; анорексія — патологічна відсутність апетиту; травми, опіки і спадкові аномалії травного каналу, які утруднюють вживання їжу