§ 4. Зміни є, статусі урср як союзної республіки

§ 4. Зміни в статусі урср як союзної республіки

к уже зазначалось, у 1985—1991 рр. УРСР входила складу Союзу РСР, який вважався, згідно з конституцій] ним законодавством, федеративною державою. Наспрам; ж на початку перебудови це була ще величезна центра лізована держава, яку характеризувало надмірне зосерв дження державної влади, функцій і повноважень у союз них органах, що знецінювало у багатьох відношеннях національно державний устрій, демократичні принципи федерації. Україна фа ктично була додатком до неї». Союз РСР як суверенна держава ми: цілісну систему союзних державних органів, систему союзного :щ конодавства, територію, громадянство, грошову і кредитну системі бюджет, збройні сили, державну символіку. Водночас ставала очв| видною необхідність заміни сталінської моделі союзної держави щ дійсно федеративну державу.

Деякі заходи щодо розширення повноважень республікансь| ких органів влади були накреслені в рішення XIX всесоюзної коЯІ ференції КПРС, у прийнятій вересневим (1989 р.) пленумом Ц] КПРС програмі «Національна політика партії в сучасних умовах», також в постанові з'їзду народних депутатів СРСР «Про основі напрямки внутрішньої І зовнішньої політики СРСР». У згаданих до кументах одним з основних напрямів удосконалення національно державного устрою вважалось забезпечення більш доцільного роа межування, перерозподілу функцій і повноважень союзних і респу бліканських державних органів. На розвиток цього положення Вер ховна Рада СРСР ввела у дію з 26 квітня 1990 р. Закон СРСР «Прі розмежування повноважень між Союзом РСР і суб'єктами федера ції»1. В ст. 1 цього Закону давалось таке визначення СРСР: «Союі Радянських Соціалістичних Республік є суверенною соціалісти'! ною державою». Наводилось також і визначення союзних респув лік: «Союзні республіки — суверенні радянські соціалістичні дер жави, які добровільно, на основі вільного самовизначення народім рівноправності об'єдналися в Союз Радянських Соціалістичних Ре| спублік». В статтях 2—4 даного Закону визначалися права союзки) республік. Так, за кожною з них зберігалося право вільного виход) з СРСР. Вказувалося, що порядок вирішення питань, пов'язани)

:і виходом союзної республіки з СРСР, визначається спеціальним законом.

Аналіз змісту цього Закону свідчить, що для виходу союзної республіки із складу СРСР їй треба було виконати дуже багато складних умов, які практично робили вихід республіки зі складу союзної держави неможливим1. У ст. 6 Закону СРСР від 26 квітня 1990 р. називались предмети виключного відання Союзу РСР в осо­бі його найвищих органів державної влади й управління. Сюди вхо­дило широке коло питань державного, господарського і соціально-культурного будівництва. Крім того, цілий блок подібних питань пе­ребував, згідно зі ст. 8 цього Закону, у сфері спільного відання Сою-:іу РСР І союзних республік. Причому за найвищими органами вла~ ,ди і управління СРСР збереглося право встановлення загальних насад і основ як державного, так і господарського, соціально-куль-ітурного будівництва. Так, згідно з п. З ст. 8 коментованого Закону, найвищі органи влади Союзу РСР встановлювали основи цивільно­го, земельного, лісового, водного, гірничого, кримінального, фінансо­вого, трудового законодавства, законодавства про соціальне забез­печення, про народну освіту, про охорону здоров'я, про охорону навколишнього середовища, про адміністративні правопорушення, про судоустрій І судочинство. Союзні республіки мали приймати нідповідні кодекси, які дублювали союзне законодавство. Отже, по­мітної трансформації СРСР із понадцентралізованої у дійсно феде­ративну державу даний Закон не забезпечував.

Водночас в умовах загальної демократизації радянського сус­пільства союзні республіки зробили рішучий крок у напрямку за-Гк'зпечення реального суверенітету. Першою його проголосила Ро-ігія. Так, 12 червня 1990 р. була прийнята Декларація про сувере-іпітет Російської Федерації. Цей документ «фактично сформулював ііюлітико-правовї передумови для будівництва нової російської дер­жавності»2. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декла-ірацію про державний суверенітет України, якою утверджувалося іідійснення українським народом його невід'ємного права на само­визначення3. Декларація проголошувала верховенство, самостій­ність, повноту і неподільність влади республіки в межах її терито­рії, недоторканість і незмінність кордонів, право народу України на

1 Ведомости Ст>езда народних депутатов СССР и Верховного Совета СССР. — 199(1. №19. — Ст. 229. • ■ : -

■' Иодомости Сьезда вдродньїх депутатов СССР и Верховного Совета СССР. — 1990. — №15. — Ст. 252.

' І'лбов А. В- О некоторьіх особенностях развертьгвания политичеекого процесса І'оссии (1990—1994) // Вестник МГУ. Сер. 12. Социально-политические иселедова-ііия. 1994. — № 5. — С 71—72.

■' Див. докладініше: Георгица А. 3. Сучасний парламентарізм: проблеми теорії та практика. — Чернівці, 1998. — С. 134—135.

514

515

Розділ 8. Держава і право України в період перебудови (1986—1991 рр.)

володіння, користування і розпорядження національним багатси) вом, самостійне створення банківської, цінової, фінансової, митної^ податкової систем. Україна заявила про права на власні збройні ли, внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковї Верховній Раді. У Декларації наголошувалося, що відносини з ІІ шими республіками Україна має намір будувати на основі догові рів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і не­втручання у внутрішні справи, та зазначалося, що принципи Де­кларації про державний суверенітет України використовуються для укладення союзного договору. Важливим політичним кроком у національному відродженні України було прийняття Закону «При економічну самостійність Української РСР». Визначилася також надто важлива й актуальна позиція України з приводу проходжен­ня військової служби громадянами республіки1.

Як показав подальший розвиток подій, принципи Декларації були несумісні з «новим» союзним договором, який розроблявся кремлівським керівництвом, щоб врятувати прогнилу імперію2. Так, у грудні 1990 р. IV з'їзд народних депутатів СРСР фактично відмовився підтримувати декларації про державний суверенітет, прийняті союзними республікамрі. Замість цього з'їзд ухвалив пос­танову «Про загальну концепцію нового Союзного Договору і поря­док його укладення», де наголошувалося на перетворенні СРСР як багатонаціональної держави у «добровільний рівноправний союз суверенних республік — демократичну федеративну державу». Для розроблення проекту союзного договору створювався підготов­чий комітет, якому рекомендувалося розпочати роботу уже в січні 1991 р. З'їзд підкреслив, що головною умовою досягнення злагоди є підписання нового союзного договору усіма державними органами чинної Конституції СРСР і союзних законів. Одночасно з'їзд допов­нив Конституцію СРСР розділом 153 «Рада Федерації», який був покликаний здійснювати координацію діяльності найвищих органів державного управління Союзу РСР і республік. 16 січня 1991 р. Верховна Рада СРСР прийняла постанову про проведення на тери­торії СРСР 17 березня 1991 р. референдуму з питання збереження Союзу РСР як федерації рівноправних суверенних республік3. Та­кий загальносоюзний референдум відбувся. Але він не прояснив зміст нового союзного договору і подальшу долю СРСР. Кожна рес-

1 Відомості Верховної Ради УРСР. — 1990. № 33. — Ст. 459; № 43. — Статті 585, 586.

2 Основи політології: Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей. — Л„ 1994. — С. 34.

3 Ведомости Оьеза народньїх депутатов СССР и Верховного Совета СССР. — 1991.

$ 4. Зміни в статусі УРСР як союзної республіки

публіка проводила референдум на свій розум, а деякі навіть відмо­вилися від нього (Грузія, Литва, Молдова, Латвія, Вірменія, Есто­нія)1.

Після референдуму розпочався так званий «новоогарьовський процес», під час якого йшли переговори керівників республік з Пре­зидентом СРСР М. Горбачовим про новий союзний договір. 23 квіт­ня 1991 р. учасниками переговорів була підписана «Заява». В доку­менті декларувалися принципи нового союзного договору і підкрес­лювалася необхідність його найскорішого підписання. Зустрічі учас­ників переговорів у травні — липні в Ново-Огарьові явно не спра­цювали, виявивши значні розходження між сторонами. Так, керів­ництво України, посилаючись на Декларацію про державний суве­ренітет, заявило про необхідність попереднього обговорення проекту договору на засіданні Верховної Ради України. 27 червня остання прийняла рішення про відкладення розгляду договору на вересень2. Наприкінці липня М. Горбачов заявив, що роботу над проектом со­юзного договору завершено. 15 серпня було розповсюджено остато­чний текст проекту союзного договору. Цей проект залишав факти­чно недоторканою монополізацію центром найважливіших повнова­жень і понадцентралізацію прийняття рішень з основних питань державного, господарського і соціально-культурного будівництва.

Церемонію попереднього підписання союзного договору було призначено на 20 серпня 1991 р. Але 19 серпня 1991 р. в країні стала­ся спроба державного перевороту. Було проголошено владу антиконс-титуційного Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС), чле­ни якого заявили про свій намір зберегти централізовану союзну державу. Проте змова була придушена. Невдала спроба державно­го перевороту прискорила розпад Союзу РСР.

к,

1. —- Статті 2, 3, 87.

516

1 Пивовар С. Ф., Серіщев Я. М., Ств;іьмах С. П. Всесвітня історія XX століття 1995. — С. 209.

2 Новітня історія України (1900—2000): Підручник / А. Г. Слюсаренко, В. І. Гусєв, Б. П. Дрожжин та ін. — К., 2000. — С. 532.

517

Розділ 8. Держава і право України в період перебудови (1986—1991 рр.)

# * *

і

На рубежі 80—90-х років XX ст. в Україні сталися епохальні історичні події. В умовах глибокої соціально-економічної І політич­ної кризи в республіці розпочався і набув подальшого розвиту про­цес руйнування тоталітарної більшовицької системи і демократиза­ції соціально-економічного та державно-правового ладу. Цей про­цес виявився насамперед в утвердженні гласності і політичного плюралізму, ліквідації ідеологічного і політичного панування ком­партії в країні. Вперше за 70 років були проведені справді демокра­тичні, а не фіктивні вибори в органи державної влади. Акти­візувалася реальна боротьба з величезним бюрократичним управ­лінським апаратом в центрі і на місцях. Розпочався процес згортання командно-адміністративної системи, ліквідації партійно-радянської номенклатури. Намітився перехід до ринкових економічних відно­син.

Конкретним, реальним змістом наповнювався суверенітет Укра­їни, що у підсумку призвело до проголошення у серпні 1991 р. неза­лежності України.

518

Розділ дев'ятий Розбудова Української держави