§ 1. Авторитарна командно-адміністративна

система управління та її негативний вплив

на суспільно-політичне життя

жовтні 1964 р. на пленумі ЦК КІЇРС відбулася зміна пар­тійного керівництва СРСР. Замість М. Хрущова першим секретарем ЦК партії був обраний Л. Брежнєв, при керів­ництві якого роль партапарату в державному житті ще більше посилилась1. Водночас Л. Брєжнєв, зміцнюючи своє становище, продовжив політику підтримки радянсь­кої олігархії, гарантуючи їй стабільне існування. Поворот у політи­ці, що розпочався після жовтневого пленуму ЦК партії, означав по­вернення д0 консервативних, певною мірою просталінських пози­цій. Але ця тенденція виявила себе не відразу. На перших порах

1 Кульчицький В. С. Новітня історія України // УІЖ, — 1991. — № 12. — С. 3.

19 3402 449

Розділ 7. Держава і право України у 60-х — 80-х роках

були виправлені деякі «волюнтаристські», як їх називали, хиби по­переднього, хрущовського керівництва. Проте незабаром стало яс­но, що висунутий Л. Брежнєвим лозунг «стабільність» насправді означав відмову від будь-яких спроб здійснення радикальних змін, що цілком задовольняло консервативні керівні сили, які вперто трималися за освячені традиціями привілеї. Політична верхівка СРСР у роки правління Л. Брежнєва характеризувалася крайнім консерватизмом. її діяльність спрямовувалася переважно на збере­ження в «незмінному вигляді існуючого режиму»1.

«Брежнєвський період» історії України — період часткової реанімації командно-адміністративної системи сталінського зразка, період застою та одночасно — пошуку прогресивними силами шля­хів суспільного оновлення.

На рубежі 60—70-х років Радянський Союз, а разом з ним й УРСР як повністю інтегрована в цю централізовану державу рес­публіка вступили у період історії, за яким затвердилася назва «застій», що тривав до середини 80-х років.

Брежнєвський неосталінізм супроводжувався в Україні окре­мими репресіями проти інакомислячих, перш за все поборників на­ціональної свідомості, суверенності. Несміливі та непослідовні спро­би першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста захистити економічні і культурні інтереси республіки від союзного центру керівництво ЦК КПРС сприйняло негативно. У березні 1972 р. на засіданні політбю-ро ЦК КПРС П. Шелест та його прибічники в КПУ були піддані розгромній критиці за недоліки у справі «інтернаціонального вихо­вання трудящих» і «примиренське ставлення до проявів націона­лізму». Утравні 1972 року П. Шелест був усунутий з посади пер­шого секретаря ЦК КПУ. Йому на зміну прийшов В. Щербицький, постать якого в суспільстві сприймається неоднозначно2. Незаба­ром була заборонена й вилучена з усіх бібліотек книга колишнього першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста «Україно наша радянсь­ка», яка побачила світ у 1970 р. Хтось із пильних політичних цензо­рів прочитав у перших літерах заголовку книги П. Шелеста абре­віатуру «УНР», приписуючи автору прихильність до «ворожої» Української Народної Республіки 1918—1920 рр.3 З приходом до