§ 4. Західно-Українська Народна Республіка

ськових. Припинялося слідство з усіх справ, розпочатих до 1 листо­пада 1918 р.

Збройні сили. Для ЗУНР ця проблема стала особливо актуаль­ною, оскільки з перших же днів існування української держави їй довелося оборонятися від агресії сусідньої Польщі, потім Румунії.

На початку листопада УН Рада звернулася до всіх солдатів і офіцерів української національної австро-угорської армії із закли­ком стати на захист рідного краю, а до цивільного населення — вступати добровольцями в армію. На чолі збройних сил стояли Головна команда (її очолив отаман Г. Косак) і генеральний штаб. Наплив добровольців був великий.

Проте у зв'язку з розширенням військових дій питання про створення постійної, регулярної армії ставало все актуальнішим. У середині листопада розпорядженням секретарства військових справ серед українського населення була оголошена мобілізація. Було розроблено текст військової присяги, форма одягу, відзнаки, взято на облік усе військове майно, озброєння, спорядження. Тери­торія держави поділялася на три військові області, а вони — на 12 військових округів. Були сформовані регулярні збройні сили — Українська галичанська армія (УГА).

У структурі УГА були різного роду війська: піхота, кіннота, артилерія, льотна частина, саперні частини, а також санітарна, ве­теринарна, інтендантська служби, судова система, військове ду­хівництво.

На початку 1919 р. в ЗУНР була створена досить численна (близько 120 тис.) дисциплінована й патріотично налаштована ар­мія. Очолювали збройні сили Начальний вождь (командувач) і Ге­неральний штаб.

У складі УГА були утворені три корпуси. Корпус поділявся на чотири піхотні бригади, бригада — на два полки, полк — на три ку­рені. При кожній бригаді був полк артилерії, кінні сотні, технічна сотня, сотня зв'язку, саперні підрозділи та ін.1

Армія ЗУНР хоробро воювала з силами панської Польщі, які її значно перевищували.

Таким чином, у Західно-українській Народній Республіці у короткий час були сформовані основні ланки державного апарату — центральні і місцеві органи державної влади й управління, право­охоронні органи, збройні сили.

Соціально-політична, економічна та Інша діяльність ЗУНР. Незважаючи на напружену зовнішньополітичну ситуацію, у тому

1 Тищик Б. Й., Вівчарепко О. А., Лешкович Н. О. Становлення державності в Україні (1917—1922). — С. 56.

125

Розділ 2. Українська національна державність (листопад 1917—1920 рр.)

числі на війну з Польщею, яка набирала дедалі більшого розмаху і загострення, УН Рада і уряд ЗУНР розгорнули активну діяльність щодо організації державно-політичного життя країни, створення її правової основи, вирішення назрілих соціально-економічних та ін­ших проблем.

У цьому аспекті слід звернути увагу на два важливі закони. 15 лютого 1919 р. УН Рада прийняла закон «Про державну мову». Нею стала українська мова. Водночас національним меншинам га­рантувалося право використовувати в офіційних зносинах з держав­ними і суспільно-політичними органами в усній або письмовій фор­мі свою рідну мову, а на владу покладався обов'язок відповідати громадянам тією самою мовою. їм гарантувалося також право віль­но розвивати свою мову, культуру, традиції, мати свої школи, біб­ліотеки, видавництва1.

Зберігало силу і рішення Держсекретаріату від 10 листопада про те, що всі закони, інші нормативні акти й документи, які мають загальнодержавне значення, обов'язково публікуються чотирма най­поширенішими у Галичині мовами: українською, польською, єврей­ською і німецькою.

8 квітня 1919 р. було прийнято закон «Про право громадянст­ва Західної області УНР і правовий статус чужоземців». Кожна лю­дина, яка в день проголошення закону мала право належності до якої-небудь міської або селянської общини, вважалася громадяни­ном УНР (ЗУНР в той час уже увійшла до складу УНР}. В інших випадках рішення про надання громадянства або позбавлення його приймав Держсекретаріат.

Трохи раніше, у березні, секретарство внутрішніх справ вида­ло розпорядження про перелік вимог до службовців державного апарату. Ними могли бути лише громадяни УНР бездоганної пове­дінки, які добре володіли українською мовою, не старші 40 років (остання вимога не стосувалася вже працюючих службовців). Не могли ними бути особи, засуджені за злочини; ті, хто вчинив право­порушення проти громадського порядку і моралі; неспроможні бор­жники; особи, які своєю поведінкою викликали громадський суд. Усі прийняті на службу особи мусили пройти річне стажування, після якого складали іспит перед спеціальною комісією.

Важливим напрямом діяльності ЗУНР було вирішення найгос-тріших соціально-економічних проблем. Найважливішою з них була земельна. Малоземельне і безземельне селянство становило у Га-

1 Вісник державних законів і розпорядків. — 1919. ■—• Вип. 3. — 2 берез. — С. 12. 126

4. Західно-Українська Народна Республіка

личині 80 % усіх селянських господарств, а поміщики володіли 37 %

усіх земель.

Над розв'язанням цієї проблеми працювали всі політичні пар­тії, спеціальна комісія УН Ради, секретарство земельних справ, ба­гато хто з депутатів. 14 квітня 1919 р. було прийнято закон про зе­мельну реформу1. Оприлюднили його 8 травня.

Закон торкнувся головної проблеми: землі поміщиків, монас­тирів, церкви та інших великих землевласників понад установлено­го максимуму мали бути конфісковані. Вони переходили у так зва­ний «земельний фонд» держави, з якого після війни повинні були наділятися передусім військовослужбовці-інваліди визвольної вій­ни 1918—1919 рр. або їхні сім'ї, інваліди першої світової війни, вдо­ви та сироти загиблих, безземельні і малоземельні селяни.

Однак установлення максимуму земельних ділянок для зем­левласників, проблема конфіскації земель за викуп або без нього, наділення землею за оплату чи безплатно тощо — все це відклада­лося на майбутнє, до скликання сейму і розгляду ним цих питань. Сільська біднота була розчарована і, незважаючи на звернення ке­рівництва ЗУНР не вдаватися до самочинств, розпочала у деяких місцевостях захоплювати і ділити поміщицькі землі. Власті у відпо­відь застосували репресії, використовуючи жандармів і навіть вій­ськові частини.

Нічого суттєвого не було зроблено і в інтересах робітників, хо­ча деякі заходи, спрямовані на підвищення заробітної плати, поліп­шення житлових і санітарних умов, охорони праці здійснювалися. Недарма 25 квітня 1919 р. С. Петлюра телеграфував у Галичину, що власті УНР занепокоєні невдалою політикою Державного секре­таріату з соціальних питань, особливо земельних, попереджаючи, що це може завершитися «розвитком більшовизму»2.

Така загроза справді існувала. Більшовизм, завдяки своїм ак­туальним і принадним гаслам, укорінився в усіх близьких до Росії державах. Щоправда, у Галичині такого його поширення, як у Схід­ній Україні, не спостерігалося. Відіграли свою роль такі чинники, як русифікаторська політика більшовиків в Україні, з одного боку, та виховані впродовж багатьох поколінь у населення Галичини по­чуття любові до свого народу, мови, Історії, культури, поваги до за­кону, з іншого.

Однак, уже наприкінці 1918 — на початку 1919 р. тут виникли комуністичні гуртки, осередки, які у лютому 1919 р. на з'їзді у Ста-

1 Лозинський М. Галичина в 1918—1920 рр. — Відень, 1922. — С. 92—95.

2 «Під прапором Жовтня (1917—1920 рр.)». Документи й матеріали. — Л., 1957. —■

С.124.

127

Розділ 2

Українська, національна державність (листопад 1917—1920 рр.)

ніелаві об'єдналися в компартію Східної Галичини (КПСГ). Кому­ністи розгорнули агітаційну діяльність серед робітників і солдатів проти властей ЗУНР. У деяких містах виникли ради — у Дрогобичі Стебниці, Станіславі та ін.

У квітні в Дрогобичі комуністами було організовано збройний виступ проти ЗУНР. У повстанні брало участь кілька сотень робіт ників, міліціонерів і солдатів місцевого гарнізону. Коли спроби міг цевих властей урегулювати конфлікт мирним шляхом виявили*'и безуспішними, воно було придушене.

Багато зусиль доклало керівництво ЗУНР для вирішення гоп1 рої продовольчої проблеми. У краї, який був в економічному відіїп шенні повністю розорений кількома роками світової війни, лютунаи голод, епідемії, були відсутні товари першої необхідності, процвіта ла спекуляція. У роки війни тут було майже повністю знищічп» 650 сіл, 200 тис. житлових будинків, 233 тис. господарських Г>у дівель1.

Власті ЗУНР намагалися знайти вихід з цієї критичної ситуа ції. При уряді на правах міністерства було утворено продовольчим відділ, а в повітах — місцеві продвідділи. Усі запаси продовольстма і товари першої необхідності було взято на облік. Вони розподіли лися безкоштовно або за пільговими цінами серед бідноти, а їхнім власникам держава сплачувала компенсацію. Заборонявся вині.і продовольства за межі держави. Продовольчу допомогу ЗУНР на давав уряд УНР.

Вирішувалися питання охорони здоров'я. Відкривалися лікар ні, поліклініки, аптеки. Бідноті ліки відпускалися безплатно, або ;і;і пільговими цінами. Проводилася боротьба з епідеміями, особлиію тифу.

Багато було зроблено у сфері освіти. Насамперед розпочалася українізація школи. Втім, це стихійно робило саме населення з пер ших днів установлення української влади. У кожному населеному пункті відкризалися українські школи. Існуючі школи націоналі, них меншин зберігалися, можна було відкривати й нові, зареєстру­вавши їх у повітових відділах освіти. У цих школах лише належало ввести як обов'язкові предмети українську мову, історію і геогра­фію України.

Планувалося після звільнення Львова відкрити тут перший на західноукраїнських землях український університет. Уряд узян під свій контроль питання культури і мистецтва.

1 Макарчук С. А. Українська республіка галичан. — С. 136—140. 128

4. Західно-Україпська Народна Республіка

Провадилися важливі реформи, перебудовувалися інші сфери державного та економічного життя. У галузі фінансів, оскільки не було можливості друкувати власні гроші та цінні папери, вирішено було тимчасово зберегти в обігу австрійську крону. Водночас вво­дилися в обіг гроші Української Національної Республіки — гривні й карбованці. Грошей постійно не вистачало, навіть нерегулярно ішплачувалася заробітна плата робітникам і службовцям.

Дипломатична діяльність ЗУНР. Активною була і зовніш­ньополітична діяльність ЗУНР. Уже у перші дні свого існування УН І 'ада направила до Парижу на Мирну конференцію свою делегацію.

Антанта у конфлікті ЗУНР із Польщею підтримувала остан­ню. А польська дипломатія, у свою чергу, усіма доступними засоба­ми намагалася переконати Антанту й інші країни, що ЗУНР —■ це «дитя Німеччини» і що взагалі Галичина — це споконвічно поль­ська земля. В принципі їй це вдалося.

Комісія Антанти що прибула у Галичину у лютому 1919 р., діяла явно у пропольському дусі. Вона запропонувала воюючим сторонам укласти перемир'я і таку демаркаційну лінію цього пере­мир'я, яка цілком влаштовувала польську сторону, віддаючи їй 1/3 території ЗУНР. Українці не погодилися з цією пропозицією. У квітні сюди була направлена ще одна комісія Антанти. Вона за­пропонувала сприйнятніші для українців умови перемир'я. Але те­пер вже не погодилися поляки. Війна тривала.

ЗУНР утворила свої представництва у багатьох країнах світу — її Австрії, Чехословаччині, СІНА, Канаді, Франції, Німеччині, на­міть Бразилії та Аргентині, інформуючи власті і населення цих країн про свою землю, народ, його Історію, домагаючись офіційного мизнання своєї держави, а можливо й допомоги. Щоправда, офіцій­ного визнання вони не отримали, хоча Австрія, Чєхословаччина, Румунія фактично вступили із ЗУНР у ділові контакти.

У листопаді-грудні 1918 р. відбулися за ініціативою властей ЛУНР переговори з керівництвом Української Народної Респуб­ліки. 1 грудня Директорія і делегація ЗУНР підписали так званий "Вступний (прелімінарний) договір про об'єднання».

З січня 1919 р. УН Рада одностайно прийняла постанову про об'єднання Західно-Української Республіки з Українською Народ­ного Республікою1.

УН Рада обрала делегацію у складі 65 осіб для поїздки до Ки-сіш, де 22 січня 1919 р. на Софійській площі у присутності багатьох тисяч людей були зачитані ця постанова та Універсал Директорії

Пісник державних законів і розпорядків. 1919. — Вип. 1. — 31 січ. —■ С. 1.

129

про об'єднання, «злуку» обох держав і народів в єдину Українську Народну Республіку. 23 січня «Акт злуки» був одностайно рати­фікований сесією всеукраїнського парламенту — Трудового кон­гресу, що відкрився у Києві. Історична справедливість перемогла. Більшість українських земель (крім Буковини і Закарпаття) воз­з'єдналися у єдиній незалежній державі. 22 січня стало національ­ним святом українського народу.

Найближчим часом планувалося скликати парламент об'єдна­ної України, який повинен був також ратифікувати «Акт злуки» і вирішити низку важливих державних і правових питань, пов'яза­них з фактом возз'єднання УНР і ЗУНР. До його скликання ЗУНР зберігала свою автономію, усі свої центральні і місцеві органи вла­ди й управління, правоохоронні органи, збройні сили, законодавст­во та ін. Вона почала називатися Західною областю УНР {ЗО УНР).

Однак об'єднання обох українських держав не ліквідувало ба­гатьох внутрішньо- і зовнішньополітичних проблем. Навпаки, об­становка продовжувала ускладнюватися.

У квітні 1919 р. за наказом Антанти до Польщі була переки­нута сформована у Франції з польських емігрантів для боротьби з більшовиками 70-тисячна армія. Польські власті відразу відпра­вили її у Галичину, на фронт. Прекрасно екіпірована Антантою, во­на схилила чашу терезів у бік Польщі.

Водночас за порадою Франції розпочала окупацію території ЗУНР Румунія, захопивши все Покуття. Допомоги ЗУНР не було звідки чекати. Надії на УНР не справдилися, Директорія сама зне­магала у боротьбі з більшовиками і Денікіним, просила воєнної до­помоги у ЗУНР.

Є. Петрушевич, котрий був призначений директором, утворив новий уряд — Раду уповноважених. Армія була реорганізована. Українські війська розпочали успішний контрнаступ. Але нестача припасів, відсутність резервів не дали можливості розвинути успіх. Удар у спину ЗУНР нанесла у той час Антанта. 25 червня 1919 р. Верховна Рада Антанти прийняла рішення уповноважити збройні сили Польської республіки- зайняти територію Галичини для га­рантування мирного населення Східної Галичини від більшовиць­ких банд1.

Щоправда, окупація західноукраїнських земель Польщею вважалася поки що тимчасовою. Але 14 березня 1923 р. Рада послів Антанти прийняла рішення про остаточну передачу Східної Гали-

1 Субтельний О. Україна. Історія. — К., 1991. — С. 325. • , ■ ■ ■

130 ':: ' '

!

чини Польщі — без усякого опитування місцевого населення, всу­переч його волі й бажанню.

У середині липня 1919 р. збройні сиди ЗУНР, її власті, різні організації і багато тисяч біженців під натиском польської армії пе­ремістилися на територію УНР. Обидві армії возз'єдналися і про­довжували разом боротися за збереження незалежної української

держави.

Незабаром власті ЗУНР, переконались у безперспективності цієї боротьби, бажанні С. Петлюри укласти договір з Польщею ціною відмови від західноукраїнських земель на користь Польщі, залишили Україну і переїхали до Відня. Остаточно нові кордони з Польщею схвалив С. Петлюра, підписавши 21 квітня 1920 р. від іме­ні УНР відповідний договір з Ю. Шлсудським.

У Відні Є. Петрушевич та деякі депутати УН Ради, котрі еміг­рували до Австрії, утворили «зарубіжний галичанський уряд» та інші органи — Військову канцелярію, Президіяльну канцелярію, інформаційну службу та ін. Всі вони, аж до 1923 р., прагнули домог­тися згоди Антанти на відродження незалежної західноукраїнської держави. Ними навіть було розроблено і подано до Ліги Націй у 1921 р. проект конституції майбутньої Галицької республіки. У цьо­му ж році Ліга Націй розглянула проблему Східної Галичини і при­йняла рішення, що вона не є частиною Польщі, а Польща є тільки «фактичним мілітарним окупантом Галичини». Ліга Націй передала це питання на остаточний розгляд Ради послів Антанти. Але Рада послів вирішила у 1923 р. передати Галичину Польщі.

Отже, Західно-українська Народна Республіка після восьми місяців самовідданої боротьби із зовнішніми ворогами припинила своє існування. За силою національно-патріотичного руху, націо­нальної свідомості, організованості західні українці, як підкреслю­ють численні дослідники, не поступалися іншим східноєвропейсь­ким народам, які добилися у той час незалежності.

ЗУНР у державно-правовому розумінні була відповідно орга­нізована, з належною законодавчою, виконавчою і судовою владою. Створена була і відповідна її правова основа. У практичній діяльно­сті держави виявлялося не формально-показове, а реальне праг­нення забезпечити справжню, гарантовану рівноправність націй, які проживали на її території.

Широким був і спектр політичних прав і свобод, проголоше­них ЗУНР: свобода слова, преси, мітингів і демонстрацій, недотор­канність особи, свобода організацій союзів, товариств і партій; вста­новлення загального, рівного і прямого виборчого права, пропорцій­ної системи виборів; безпрецедентний у світовій практиці орган

9" 3-402

131

Розділ 2. Українська, нацгапальпа державність (листопад 1917—1920 рр,)

§ і. Західно-УкраЬіська Народна Республіка

гарантування кожній нації відповідного числа своїх представників на виборах органів влади, судових органів та ін., можливість орга­нізації своїх міністерств тощо.

Не було також гострих конфліктів між різними прошарками населення, якщо не брати до уваги поодиноких випадків.

Звичайно, керівники ЗУНР припустилися серйозних помилок і прорахунків. Серед них політична нерішучість, політика очікуван­ня, відкладання на майбутнє рішень щодо гострих соціально-еконо­мічних проблеми, пасивне ведення війни. Однією з головних причин поразки можна вважати віру у всемогутність, справедливість і де­мократизм Антанти, тобто сподівання на допомогу ззовні, а не віра у свої власні сили. Однак основною причиною падіння ЗУНР була зовнішня агресія значно сильніших сусідів — Польщі і Румунії.

Висновок

Отже, боротьба за національну державність в Україні напри­кінці 1917—1920 рр. відбувалася в умовах жорстокої громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції. У цій боротьбі вирізняються кілька етапів. На першому етапі національну революцію очолила Центральна Рада. У листопаді 1917 р. була проголошена Україн­ська Народна Республіка (УНР). Другий етап — це період з кінця квітня 1918 р. Правління гетьманщини в умовах окупації України німецькими й австро-угорськими військами. Значною подією у на-ціонально-державному відродженні стало проголошення у західних регіонах України у листопаді 1918 р. Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). І нарешті, майже паралельно з проголошенням ЗУНР на більшій частині України, починаючи з листопада 1918 р., відбувалося відродження УНР на чолі з Директорією і здійснюва­лися спроби об'єднання її з ЗУНР. Це також значний етап у націо­нально-державному будівництві. Однак наприкінці 1920 — початку 1921 рр. процес національно-державного відродження був перер­ваний перемогою радянської влади на більшій частині території

132

України і окупацією західноукраїнських регіонів Польщею, Руму­нією, Чехословаччиною.

Історія боротьби за державне відродження свідчить, що успіх міг бути досягнутий у важкий період 1917—1921 рр. тільки за умо­ви згуртованості народу, його солідарності. На жаль, цього не ста­лося. Протистояння соціальних, національних і політичних прошар­ків, груп і партій, які так чи інакше виступали за державне відро­дження України на тому чрі іншому етапі боротьби, набуло гострих форм, що гальмувало розбудову української національної держави і у підсумку призвело до кризи.

Тільки опора на власні сили могла привести до перемоги. А вона, у свою чергу, передусім потребувала злагоди в Україні. Безперечно, досягти ідеальної, повної злагоди в умовах громадян­ської війни та іноземної інтервенції було неможливо. І все ж демок­ратам, прихильникам державного відродження України для забез­печення злагоди слід було докладати більше зусиль, насамперед у сфері соціально-економічної політики. Окремим лідерам партій необхідно було більше думати про долю України, а не про задово­лення власних амбіцій. Іншим чинником, що спричинив значні тру­днощі, була переоцінка іноземних сил як опори у боротьбі за неза­лежність України. Усі іноземні сили, які залучалися до справи збе­реження самостійності України, в результаті, переслідували власні Інтереси, дуже часто протилежні інтересам народу України.

Зазначені внутрішні, і зовнішні чинники і визначили характер кожного з етапів державного відродження України у 1917—1921 рр.

Прорахунки національних демократів, а також допомога ро­сійських більшовиків своїм однопартійцям в Україні полегшили прихід до влади у східній частині Україні у грудні 1917 р. більшо­вицького уряду й у підсумку — створення УРРС і встановлення ра­дянської влади на більшій частині України.

Поряд з гіркотою поразки цей період (1917—1921 рр.) для українського народу є періодом і певних досягнень. Зросла націо­нальна самосвідомість. Значна частина українського народу впев­нилась у власних силах. Тому хоча за ці роки і не відбулася пере­можна соціально-політична революція, однак безперечно, що націо­нальна революція у свідомості, почуттях народу здійснилася, і це був великий крок уперед, крок до справжньої державності.

133

: (.-■.■ V-:

4. Західно-Украічська Народна Республіка

вна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. А 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України проголосила Акт про незалежність республіки. Аналізом цих епохальних подій та перших кроків з реалізації Акта про незалежність України, на­самперед історії прийняття нової Конституції республіки, завер­шується другий том підручника з історії держави і права України.

ЧАСТИНА ДРУГА

Вступ

Друга частина другого тому підручника з історії держави і права України здебільшого присвячена радянській державно-пра­вовій моделі, яка існувала тут протягом багатьох десятиліть.

Внаслідок боротьби різних політичних сил на більшій частині України встановилася більшовицька радянська влада з її тоталіта­рним режимом. Ця частина української території увійшла до скла­ду Союзу РСР, а західна її частина опинилася під владою Польщі, Чехословаччини та Румунії.

У роки другої світової війни і після її завершення Західна Україна (Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття) була возз'єднана з Українською РСР. У складі Союзу РСР Україна не набула належного економічного, національного, державно-правово­го і культурного розвитку. Ще в перші роки радянської влади акти­вно руйнувалися політичний плюралізм, інші елементи демократії у державному ладі. Водночас формувалася однопартійна більшови­цька державно-правова система, складалася командно-адміністра­тивна система управління, яка неминуче вела до встановлення то­талітарного режиму. Не вистачало терпіння при вирішенні соціаль­но-економічних проблем, жорстокість брала верх над розумом.

І все ж у нас немає підстав вбачати у понад 70-річному пе­ріоді радянської влади тільки погане. Слід пам'ятати, що за ці роки Радянський Союз став однією з провідних країн світу. Однак у ре­зультаті деформованого соціально-економічного та політичного роз­витку врешті-решт глибока криза охопила СРСР.

16 липня 1990 р., ще до розпаду СРСР, був зроблений важли­вий крок у будівництві незалежної Української держави — Верхо-

134

135

Розділ перший

Утворення Української Радянської Республіки.

Держава і право УСРР в роки громадянської

війни і воєнної інтервенції