7.Форми дієслова.

Форма І особи однини вказує на те, що носієм дії є мовець (Розпочну я краще писати новий сценарій про народ).

Форма ІІ особи однини позначає дію, що виконується адресатом мовлення. (Ти надто любиш спів дзвінкоголосий Минулих днів і показних епох…).

Форма ІІІ особи однини означає дії або стани, не пов”язані ні з мовцем, ні з адресатом мовлення. (Вода ллється у відра срібним струмком).

За відношенням до учасників комунікативної ситуації особові форми означають:

безпосередніх учасників спілкування (І і ІІ особи множини);

особи та предмети, про які повідомляється в процесі спілкування (ІІІ особа однини і множини).

Особові форми дієслова утворюють дійсний і наказовий спосіб, виражаються за допомогою особово-числових закінчень дієслів теперішнього часу, а також наказового способу. Особові дієслівні форми узгоджуються з відповідними особовими займенниками. З іменниками - назвами процесуальних ознак поєднуються тільки форми третої особи.

Дієслова з повною і частковою особовою парадигмою називають особовими або фінітними (лат. Verbum finitum – дієслівна форма, що має формально виражені значення часу, особи, числа). Особовим дієсловам протиставляються безособові.

В особових формах дієслова виражається категорія числв, яка позначає один або кілька суб"єктів дії.

Перша особа множини означає, що носіями процесуальної ознаки (дії, стану, відношення) є кілька осіб, до складу яких належить і мовець (Ми мовчимо – поезія і Я. Ми одна одній дивимось у вічі).

Друга особа множини вказує на дію двох або більшої кількості адресатів (Розкажіть, розкажіть мені, хмари: В чого це тікаєте далі?)

Третя особа множини означає, що реалізація процесуальної ознаки пов”язана з участю кількох суб”єктів (осіб чи предметів), про які повідомляєтся (Кравці лисицям хутра шиють, вітри на бурю грізно трублять).

8.Стани дієслів.

Особові форми дієслова вживаються і з вторинними значеннями:

Форма І особи однини втрачає реальний зв”язок з мовцем як носієм процесуальної ознаки, набуваючи не пов”язаного з конкретною особою значення, зокрема у прислів”ях і приказках (Я його на полицю, а він пада на лавицю).

Форма ІІ особи однини вживається:

а) в узагальнено-особовому значенні, що характерно для прислів”їв і приказок (Чого навчишся замолоду, на старість не забудеш);

б) у значенні І особи однини (Ідеш отак у дружному косарському товаристві і бачиш, ідучи, й вечірнє небо і ясну зорю, і її з грабельками на округлому дівочому плечі).

9.Особи дієслова.

Форма ІІІ особи однини вживається:

а) в безособовому значенні (Вечоріє і темніє);

б) позначає віднесеність дії до мовця (Заспокойся, донечко, матуся більше не сердиться на тебе = Заспокойся, донечко, я більше не серджуся на тебе).

в) позначає віднесеність дії до адресата мовлення, зокрема в експресивному мовленні (Тут вибачиться треба перед усіма, а він на жарт усе переводить = а ти на жарт все переводиш).

І особа множини позначає мовця, виступаючи у значенні авторського ми, яке кваліфікується також як так звана форма скромності (Відзначимо, між іншим, що цей тонкий і ніжний майстер слова, який вживав найласкавіші його відтінки, не був скупий і на дуже різкі, навіть лайливі вислови на адресу ворогів); Ця ж форма може мати узагальнено-особове значення (Як часто ми не можемо надати людині вчасно допомогу, підтримати її добрим словом);

Друга особа множини функціонує як форма ввічливого звертання адресата мовлення (Скажіть, докторе, жити буду?)

Форма третьої особи множини вживається в неозначено-особовому значенні (Де п”ють, там і б”ють).

Категорія роду представлена у формах минулого часу й умовного способу, що пояснюється їх первинною дієприкметниковою природою. Вживання однієї з трьох форм роду (чоловічого, жіночого, середнього) в однині грунтується на узгодженні з іменником або особовим займенником (Вітер затих; Гроза минула; Сонце зайшло). Якщо суб”єкт процесуальної ознаки виражений особовим займенником (я, ти), то родова форма дієслова минулого часу мотивується семантичним узгодженням зі статтю позначуваної займенником особи (Я прийшов (прийшла)).

Форма середнього роду закріплена за безособовими дієсловами й особовими, вживаними у безособових значеннях (Надворі світало).

Безособові дієслова

Не всі дієслова мають форми І, ІІ, ІІІ особи однини і множини. Вони утворюють окрему функціональну групу безособових дієслів, що позначають:

а) бажання (хотітися, кортіти);

б) міру наявності (бракувати, вистачати);

в) успіх (таланити, щастити, везти);

г) фізичний стан (морозити, лихоманити);

д) явища природи (вечоріти, світати);

е) дієслова на –ся, які керують іменниками у формі давального відмінка (сниться, п”ється, пишеться);

з синтаксичного боку безособовість дієслів виявляється у відм\сутності граматичного підмета в реченнях, де присудок – безособове дієслово. Безособові дієслова функціонують як слов а з неповною парадигмою. Вони вживаються у формах інфінітива (Його починає морозити); третьої особи одинини теперішнього і майбутнього часу дійсного способу (Вечоріє. Незабаром смеркне); середнього роду однини умовного способу (Ми не збилися б з дороги, якби так рано не стемніло).

Категорія способу дієслова

Дія, названа дієсловом, може існувати реально (бути фактом дійсності), або нереальною (бажаною, можливою за певних умов).

Граматична категорія, що виражає відношення дії до дійсності, становить категорію способу. Зв”язок дії з дійсністю встановлюється мовцем. Самн він за допомогою форми способу передає свою точку зору на дійсність. Значення, що виражається способом дієслова, належать до модальних, якими є всі грамат ичні значення, що встановлюють відношення висловлюваної думки до дійсності.