4.Значення перехідних дієслів:
Дія не поширюється на предмет, а лише пояснює суб”єкт через об”єкт.
поєднуються з афіксом – ся (освідчитися);
не від усіх дієслів цієї групи утворюються пасивні дієприкметники (годити неньці, ворушити головою);
керують непрямими додатками;
утворені від них іменники керують тим самим відмінком, що і дієслово (нехтувати порадами – нехтування порадами).
Категорія стану
Граматична категорія стану – це категорія, що виражає відношення дії до суб”єкта (агенса) і об”єкта (пацієнса).
Студенти (агенс) виконують завдання (пацієнс).
Завдання (агенс) виконується студентами (пацієнс).
Розрізняють два стани:
Активний – виражає дію, що залежить від суб”єкта і реалізуєтся на залежному від неї об”єкті.
Пасивний – означає дію, що залежить від об”єкта і викликає певний стан пасивного суб”єкта.
Показники пасивності:
постфікс – ся;
форма пасивного дієприкметника (Робота, виконана студентами);
пасивні форми на но-, то- (Роботу виконано студентами);
всі пасивні конструкції можна трансформувати в активні (Студент виконав роботу).
Кореляція активний – пасивний стан властива лише перехідним дієсловам. Для витвоерння активної конструкції і трансформації її в пасивну, потрібен об”єкт, на який переходить дія. Значна частина дієслів, зокрема неперехідні, залишається поза станом.
Пасив не утворюється від перехідних дієслів думати, розказувати, гудити, співати, щупати, жаліти, любити, гукати, вихваляти.
Об”єкт в активній конструкції може виражатися займенником себе (Я одягаю себе). У таких випадках об”єкт і суб”єкт семантично збігаються. Словосполучення дієслова з займенником себе граматикалізувалося в однозначну з ним форму з афіксом –ся, що втратив перехідність (одягатися). Оскільки ці форми семантично еквівалентні з формами активного стану, то деякі мовознавці кваліфікують їх як форми активного стану, але ті, що не трансформуються на пасивні. Форми з афіксом -ся називають зворотними. Інші мовознавці виділяють зворотно-середній стан на охоплення дієслів з часткою –ся, що походить від займенника себе.
Значення зворотних дієслів:
взіємозворотне значення, коли дія відбувається між двома чи кількома особами, кожна з яких є об”єктом і суб”єктом водночас (листуватись);
власнезворотне, коли дія скерована на діяча – ся (себе) – умиватися;
загальнозворотне значення, коли є вказівка на дію, що зосереджується у самій діючій особі (гніватися, зупинитися);
непрямозворотне значення, яке показує, що діюча особа творить для себе. При цьому ті об”єкти, на які могла б бути скерована неспіввідносна перехідна дія або відсутні, або вживані у формі непрямого додатка (готуватися, запасатися);
активні безоб”єктні значення властиві дієсловам, що означають дію як постійну властивість предмета (собака кусається);
безособове значення – властиве дієсловм, які виражають стан, що переживає суб”єкт, виражений давальним відмінком (йому не спиться).
5.Дієвідміни.
Дієвідмінювання – система змінних форм дієслова, які змінюються за особами, числами, часами, а в минулому часі та умовному способі – за родами. Форми дієвідмінювання утворюються різними способами , найчастіше за допомогою суфіксів і флексій (учить - учи). Інколи у творенні дієслівних форм беруть участь частки (ходив би).
Інфінітив, дієприкметник, дієприслівник за особами не змінюються, не мають способу і до дієвідмінюваних форм не належать. Як дієвідмінювані, так і недієвідмінювані форми утворюються від двох дієслівних основ:
основи теперішнього часу;
основи інфінітива.
Від основи теперішнього часу утворюються:
а) форми теперішнього часу і простого майбутнього;
б) форми наказового способу;
в) активні дієприкметники теперішнього часу;
г) дієприслівники недоконаного виду.
Від основи інфінітива утворюються:
а) форми минулого часу дієслова;
б) форми умовного способу;
в)дієприкметники минулого часу;
г) дієприслівники доконаного виду.
Щоб виділити основу інфінітива, треба відкинути інфінітивні суфікси –ти, -ть (-тися, -ться): біг/ти, роби/ть, зна/ться.
Щоб виділити основу теперішнього часу, треба відкинути від форми ІІІ особи множини дієслів теперішнього часу особове закінчення: нес/уть, бажа/ють, сид/ять, леж/ать. Іноді основа інфінітива і теперішнього часу збігаються: нес/ти – нес/уть.
За характером голосного звука в особових закінченням дієслова теперішнього часу поділяються на І та ІІ дієвідміни. Голосні в особових закінченнях, за допомогою яких розрізняються дієвідміни дієслів, називаються тематичними голосними (раніше вони були суфіксами основ, але в результаті перерозкладу морфем відійшли до особових закінчень).
В особових закінченнях І дієвідміни маємо голосний е (-є): пиш-еш, каж-емо, чита-єте.
У ІІІ особі множини дієслова І дієвідміни мають особові закінчення –уть (-ють): пишуть, кажуть, читають.
У ІІІ особі множини дієслова ІІ дієвідміни мають особові закінчення –ать (-ять): біжать, люблять, читають.
Здебільшого дієвідміну визначають саме за ІІІ особою множини.
Розрізнення дієвідмін за формою інфінітива
До І дієвідміни належать дієслова:
а) з основою на –і, що зберігається при дієвідмінюванні (сивіти, синіти, жаліти);
б) з основою на –а (не після шиплячого): (думати, знати);
в) з основою на –а (після шиплячого), якщо –а зберігається при дієвідмінюванні (бажати, рушати), і з основою на інший голосний, якщо він зберігається при відмінюванні, та з основою на приголосний (чути, гуляти, везти, пекти).
До ІІ дієвідміни належать дієслова:
а) з основою на –и, -і (говорити, вірити, гоїти, гноїти). Але якщо кінцеве –и основи дієслова входить до кореня, то дієслово належить до І дієвідміни (шити, мити, бити);
б) з основою інфінітива на –а після шиплячих або –і, якщо при дієвідмінюванні ці звуки втрачаються (держати, сидіти, летіти). Винятки: гнати, іржати, ревіти, хотіти – І дієвідміна;
в) окремі дієслова з іншими ознаками інфінітива: стояти, боятися, бігти, спати, сукати (сучать паралельно з сукають – І дієвідміна).
Особові форми дієслів архаїчної групи
Одн. Множ.
І |
Дам |
їм |
відповім |
дамо |
їмо |
відповімо |
ІІ |
Даси |
їси |
відповіси |
дасте |
їсте |
Відповісте |
ІІІ |
Дасть |
їсть |
відповість |
дадуть |
їдять |
відповідять |
Дієслово бути в усіх особах однини і множини має форму є.
Особові форми майбутнього часу дієслів
недоконаного виду (складна і складена форма)
Складена форма майбутнього часу дієслів недоконагного виду твориться з інфінітива відмінюваного дієслова, що виражає лексичне значення і допоміжного дієсловав бути в особових формах майбутнього часу.
Одн. Множ.
І |
Буду писати |
Будемо писати |
ІІ |
Будеш писати |
Будете писати |
ІІІ |
Буде писати |
Будуть писати |
Складна форма майбутнього часу твориться від форми інфінітива дієслів недоконаного виду приєднанням особових закінчень –му, -меш, -ме, -мемо, -мете, - муть.
Одн. Множ.
І |
писатиму |
Писатимемо |
ІІ |
писатимеш |
писатимете |
ІІІ |
писатиме |
Писатимуть |
Категорія часу дієслова
Категорія часу виражає відношення дії до моменту мовлення. В основі даної категорії – розуміння часу як об”єктивно-реальної форми буття. Людина сприймає нескінченність об”єктивно існуючої матерії в окремих процесуальних виявах: виникнення, становлення, тривання і переходу в нову якість. Дієслова є назвами дій або динамічної ознаки. Становлення і тривання динамічної ознаки сприймається мовцем як вияв процесуальності з властивою для неї часовою перспективою. Ця часова перспектива в дієслові пов”язується з моментом мовлення про дію: дія збігається з моментом мовлення про неї або відбувається не водночас з моментом мовлення.
У сучасній українській літературній мові дієслова мають значення чотирьох часів: теперішнього, майбутнього, минулого і давноминулого. Всі часи різняться за значенням і мають виразні морфологічні ознаки. чАсові значення виражаються в дійсному способі, умовний і наказовий способи часу не виражають. Категорія часу тісно пов”язана з категорією особи і виявляється в особових родових формах. Дієприкметник і дієприслівник зберігають значення часу і виду тієї основи, від якої творяться або виражають час відносно основної дії.
Теперішній час
Теперішній час означає дію, що відбувається у момент мовлення або збігається з моментом повідомлення про неї.
Дієслова у теперішньому часі виражають:
а) дію, що збігається з моментом мовлення про неї (Я пишу тобі знову, друже мій);
б) дію тривалу або постійну (Споконвіку Прометея там Орел карає, що день боже довбе ребра й серце розбиває);
в) дію, що є властивістю істоти або предмета (В селі встають рано).
Форми теперішнього часу утворюються приєднанням до основи теперішнього часу закінчень, які водночас є морфологічними показниками особи і числа для дійсного способу.
І дієвідміна
Одн. Множ.
І |
-у (-ю) несу, питаю |
-емо (-ємо) несемо, питаємо |
ІІ |
-еш (-єш) несеш, питаєш |
-ете (єте) несете, питаєте |
ІІІ |
-е(-є) несе, питає |
-уть (-ють) несуть, питають |
ІІ дієвідміна
Одн. Множ.
І |
-у(-ю) мовчу, стою |
-имо (-им), -їмо (-їм) мовчимо, стоїмо |
ІІ |
-еш (-єш) мовчиш, стоїш |
-ите (їте) мовчите, стоїте |
ІІІ |
-ить (їть) мовчить, стоїть |
-ать (ять) мовчать, стоять |
Функціонування форм теперішнього часу грунтується на розмежуванні двох первинних значень:
теперішнього актуального (власне теперішнього);
теперішнього неактуального (невласне теперішнього).
6.Часи дієслова.
Теперішній актуальний час позначає реальний збіг виконаної дії або перебігу стану з моментом мовлення (Ти плачеш, дівчино? Хіба я плачу?). Це форма, що виступає засобом вираження конкретної часової локалізації процесуальної ознаки.
Теперішній неактуальний час має значення, пов”язані з вираженням дій, станів, відношень, які не мають часових обмежень, конкреної локалізації у зв”язку з моментом мовлення. До цих значень належать:
найвиший ступінь часового узагальнення, позачасовий вияв постійних закономірностей або тих чи інших ознак. (Земля обертається навколо своєї осі протягом 24 годин).
звичність (узуальність) процесуальних ознак, що виходять за межі конкретного епізоду і відображають досвід одного мовця або колективу людей (Я вранці голос горлиці люблю).
Коментування дій у сценічних ремарках та інших поясненнях (Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його за руку).
Минулий час
Минулий час позначає процесуальну ознаку, що передає момент мовлення. Форми минулого часу утворюються від основи інфінітива за допомогою суфікса –в/-л або нульової морфеми за правилами:
при творенні форми чоловічого роду від основи інфінітива на глосну, то форма чоловічого роду має нульовий суфікс (нести – ніс, текти - тік).
Форми жіночого і середнього роду, форма множини творяться за допомогою суфікса –л (писала, - о, -и; везла – о, -и).
Значення форм минулого часу залежить від їх видових характеристик дієслова доконаного виду позначають:
завершені дії або стани, результати яких наявні у момент мовлення (Чей, прослала нива Чорне полотно. Ллється жовта злива – сіється зерно);
завершені дії або стани, що відбувалися в минулому і не пов”язані з моментом мовлення (Ревнули гармати, і снаряди полетіли через партизанські голови вперед).
Давноминулий час
Давноминулий час утворюється поєднанням допоміжного дієслова бути у формі минулого часу і повнозначного дієслова у тій же формі. У складі аналітичної структури допоміжне дієслово має функцію форманта, за допомогою якого одна з двох минулих л\дій позначається як попередня, тобто передминула (Спершу був криком напустився на них, але вгамували його образу).
Майбутній час
Основне значення форми майбутнього часу – вираження процесуальних ознак, що реалізуються як дії або стани після моментумовлення. Розрізняють форму майбутнього часу дієслів доконаного і недоконаного виду.
Майбутній час доконаного виду – це форма, абосолютно тотожна щодо вираження з формою теперішнього часу (несу - принесу).
Майбутній час недоконаного виду існує в аналітичній і синтетичній формах.
Аналітична форма утворюється поєднанням дієслова бути у формі майбутнього часу й основного дієслова недоконаного виду у формі інфінітива (буду говорити, будеш говорити, будеш співати, будете ходити).
Синтетична форма твориться від інфінітива недоконаного виду додаванням суфікса –м, що являє собою залишок архаїчного допоміжного дієслова яти– та особових закінчень (казатиму, казатимеш).
Вторинні значення форм часу
Часові форми можуть уживатися у своїх вторинних, синонімічних значеннях.
Теперішній час має такі вторинні значення:
а) для зображення фактів чи подій минулого вживається замість минулого часу теперішній (теперішній історичний): (Я похитнувся, мов підтятий; а думка робить своє, спогади пливуть, обурення росте із споду);
б) форма теперішнього часу часто вживається з дієсловами минулого часу бувало, буває (бува), яке перетворилось на частку: (І серце, хоч і звикле до блукання, до чужини, до вічного змагання, чогось бувало плаче в тій порі, немов дитина …)
в) дієслова теперішнього часу можуть вживатись у значенні майбутнього найчастіше в оголошеннях, наказах, розпорядженнях (Концерт починається рівно о 19 годині).
Простий майбутній час вживається в значенні минулого:
а) коли розповідь ведеться у формі теперішнього часу, що виражає повторювану минулу дію: Минаю я, було, долини й гори, і моря гучного непевнії простори, чужі краї обступлять навкруги, захопить ніч; на горах чорні тіні, на морі хвилі, тумани в долині здаються наче вороги.
б) при потребі виразити звичайну і часто повторювану діє: То стара жінка прийде, розважить, то дівчата прибіжать, нащебечуть.
в) для передачі раптової дії, що відбувалась у минулому: Пішов, забравсь у ліс та як заплаче.
Минулий час дієслова більш чітко відмежований від інших часових форм і тому рідко переноситься в межі теперішнього або майбутнього. Але в окремих випадках синонімічне вживання минулого часу можливе:
а) форми минулого часу можуть вживатись у тексті паралельно з формами теперішнього і виражати дію або стан, що є результатом закінченого в минулому процесу. Результати дії, яку виконують у момент мовлення, можуть переважати значення дії, виконаної в минулому, і тоді форми минулого часу сприймаються в плані теперішнього:Він глибоко замислився (зараз).
б) іноді форми минулого часу можуть вживатись в значенні майбутнього, якщо дія має обов”язково відбутися вслід за моментом мовлення. Таке вживання поєднується з відтінком переконливості або, навпаки, приреченості: Ви ще попрацюйте трохи, а я пішов.
Категорія особи, роду і числа
Категорія особи – словозмінна категорія, що позначає зв”язок процесуальної ознаки з її носієм у дієсловах теперішнього і майбутнього часу дійсного і наказового способу і виражає це значення на основі розмежування І, ІІ, ІІІ особи однини і множини.
Дієслова минулого часу й умовного способу не мають граматичних засобів вираження особи. Синтаксичними показниками тут виступають займенники (Я писав, ти писав …). Такі форми називають аналітичними особовими формами мунулого часу й умовного способу.