1.Означення дієслова.

Дієслово – повнозначна частина мови, яка означає поняття дії як процесу і виражає її за допомогою граматичних форм часу, особи, способу, стану, виду, а в окремих випадках – роду і числа.

Поняття дії, що її визначає дієслово – широке:

реальна фізична дія (писати, малювати);

стан предмета (лежати, хотіти);

становлення (зміни) предмета (старіти, худнути);

рух у просторі (летіти, йти);

мислення (думати);

діяльність органів чуття і вираження емоцій (шанувати).

Дія, виражена дієсловом – динамічна, активна ознака, яка властива предмету у процесі його становлення – і розгортання у часі. Ось чому дієслово – передусім часова (темпоральна) частина мови і саме динамічна ознака відрізняє його від прикметника та прислідника, в яких ознаки статичні (зелений – зелено - зеленіти). Цією ж ознакою дієслово відрізняється від іменника, який може означати дію, але не виражає її перебігу (збирання, переробка).

Дієслово як частина мови об”єднує в складну систему такі загальні граматичні форми:

а) ОСОБОВІ (дієвідмінювані) – що змінюються за способами, часом, особами, родами.

б) ВІДМІНЮВАНІ – дієприкметник, що змінюється за прикметниковою парадигмою, узгоджується з іменником в роді, числі, відмінку.

в) НЕВІДМІНЮВАНІ – інфінітив, дієприслівник, дієслівні форми на но-, то-.

Усі ці форми об”єднуються в єдину дієслівну систему спільністю загального граматичного значення процесуальності, категорій виду, стану, лексико-синтаксичних ознак перехідності – неперехідності, можливістю пояснюватись прислівником.

2.Особові форми дієслова.

Особові форми у реченні виступають у функції присудків. Дієприкметники, як одиничні, так і в звороті, виступають у ролі означення, рідше – іменної частини складного присудка (Тепле повітря було настояне пахощами трав); інколи – підметом (Відпочиваючі зібрались у групку). Дієприслівник, як одиничний, так і в звороті, виступає обставиною (Ліс стояв, нахилившись під вагою мокрого листу).

Інфінітив (неозначена форма) означає дію узагальнену, безвідносну до способу, часу, особи, числа (працювати, мріяти, йти). Семантикою інфінітив наближається до іменника зі значенням дії. Він, як і віддієслівний іменник, називає дію, процес, поза зв”язком з її виконавцем (суб”єктом), але іменник означає опредмечену дію, а інфінітив – дію як процес. За походженням інфінітив є застиглою формою іменника, який, втративши іменне відмінювання, зберіг функціональну спорідненість з іменником. Як форма називного відмінка є початковою формою для іменника, так інфінітив – початкова форма дієслова. Інфінітиву властиві такі граматичні ознаки:

вид (казати - сказати);

перехідність –неперехідність (ходити - носити);

стан:

активний (робити, читати);

пасивний (вариться);

зворотно-середній (одягатися).

Інфінітив твориться за допомогою суфіксів –ти, -ть.

Синтаксичні функції інфінітива

Підмет (Жити – вітчизні служити).

Присудок або присудкове слово (Василько став розгрібати багаття).

Головний член в інфінітивному реченні (Не забути тих ночей ніколи).

Неузгоджене означення (Сагайда подав команду в”ючитись).

Додаток (Загадала збирати).

Обставини мети (Черниш зупинився перепочити).

Дієслівні форми творяться від основи інфінітива і від основи теперішнього часу.

Від основи інфінітива творяться:

форми дієслів минулого часу (ходив);

умовного способу (ходив би);

дієприкметники минулого часу (читаний, мелений);

дієприслівники доконаного виду (читавши, зробивши).

Основа теперішнього часу виділяється виокремленням у формі ІІІ особи однини теперішнього часу закінчень – уть, -ать.

Від основи теперішнього часу творяться:

особові форми дієслів теперішньго часу, майбутнього часу, доконаного виду (принесу);

дієприкметники теперішнього часу (танцюючий);

дієприслівники недоконаного виду (танцюючи).

Категорія виду дієслова

У своєму перебігу дія може досягати природного для неї кінця, або внутрішньої межі, тобто реалізуватись, а може залишитись нереалізованою у розгортанні. Якщо дія досягає межі, то її розгортання припиняється і вона сприймається цілісною, обмеженою, як один акт без поділу на фази (Я виконав доручення).якщо дія не досягла межі, то її розготрання триває і вона усвідомлюється у кожний новий момент у новій точці (Сипався з каштанів цвіт). Відношення дії до внутрішньої межі є значенням категорії виду дієслова.

Доконаний вид виражає дію, що досягла своєї межі, завершилась і є наявний результат дії.

Недоконаний вид виражає дію, що не досягла межі і перебуває у розвитку.

Видові пари є корелятами (співвіднесеними) у видовій парадигмі (читати – прочитати, казати - сказати).

Досягення чи недосягнення межі характеризує дію загалом, незалежно від її конкретних виявів. Через це кожна дієслівна форма, як фінітна (відмінювана), так і нефінітна (невідмінювана) має значення виду. Категорія виду – загальнодієслівна, властива всім формам дієсловаа, крім теперішнього часу, значення якого – вираження дії, що відбувається в момент мовлення і не пов”язується із значенням дії, яка досягла межі, а позначає дію в її розгортанні.