24.5. Охорона гумусного стану грунтів

Освоєння цілинних земель та тривале їх викорис- тання зумовлює дегуміфікацію — змешнення вмісту гумусу в ор- ному горизонті. Основною причиною цього явища є зменшення кількості органічних речовин, які надходять у грунт. Мікроорга- нізми, які пристосовані до розкладання певної кількості органіч- них решток, використовують частину гумусу для свого живлення. Це призводить до порушення природної рівноваги між синтезом і розкладанням гумусних речовин.

Зменшення вмісту гумусних речовин у грунті зумовлює погір- шення їх фізичних властивостей і насамперед структурного стану їх і водопроникності. Поганооструктурені грунти легше піддають- ся водній і вітровій ерозії. Внаслідок ерозії посилюється процес дегуміфікації.

Вміст гумусу в грунтах змінюється залежно від структури по- сівних площ, від площі просапних культур і багаторічних трав у сівозміні. Вміст гумусу зменшується в грунтах під просапними культурами значно швидше, ніж під багаторічними травами.

На зрошуваних землях також спостерігаються зменшення вміс- ту гумусу і перерозподіл його за профілем. В орному горизонті вміст його зменшується, а в перехідному — збільшується. Одно- часно в складі гумусу зменшується відносний вміст гумінових кис- лот. Зміна якісного складу гумусу при зрошенні спричинює погір- шення структурного стану і появу ознак злитості грунтової маси, особливо у чорноземів.

Осушення торфових грунтів зумовлює різке зменшення в їх складі органічних речовин. В аеробних умовах, які при цьому ство- рилися, припиняється накопичення торфу і активізується процес його мінералізації. В результаті зневоднення відбувається змен- шення потужності торфового горизонту за рахунок ущільнення торфової маси, коагуляції колоїдів, зміни природного складу та інтенсивної мінералізації торфу. На осушених торфових грунтах виникає водна і вітрова ерозія, особливо у весняний період, коли грунт не захищений рослинами.

Процес дегуміфІкації торфових грунтів можна послабити регу- люванням водного режиму осушених ділянок, внесенням органіч- них і мінеральних добрив, вапнуванням кислих грунтів, вирощу- ванням багаторічних трав та іншими заходами

Захист гумусного стану грунтів від деградації здійснюють шля- хом застосування комплексу заходів з урахуванням місцевих еко- логічних і господарських умов.

Основними заходами оптимізації та охорони гумусного стану дерново-підзолистих грунтів є внесення органічних і мінеральних добрив, сидерація, вапнування, регулювання водного режиму, зап- ровадження травопільних сівозмін тощо. На чорноземних грунтах слід запроваджувати полезахисне лісонасадження, агротехнічні методи боротьби з ерозією, сівозміни з часткою багаторічних трав і бобових культур не менше 25%, внесення органічних і мінераль- них добрив.

24.6. Водні меліорації і охорона грунтів

У багатьох регіонах земної кулі лімітуючим фак- тором розвитку землеробства є волога. Цей фактор можна регу- лювати різними способами, серед яких найефективнішими є штуч- не зрошення і осушення земель. Однак поряд з високою ефектив- ністю водних меліорацій вони спричинюють деякі негативні на- слідки.

Так, при неправильному зрошенні відбувається вторинне засо- лення грунту. Щорічно воно перетворює сотні тисяч гектарів про- дуктивних земель в непридатні для землеробства.

Основними причинами деградації зрошуваних грунтів є над- мірний полив, зрошення мінералізованою водою, відсутність дре- нажної системи, гідроізоляції вздовж каналів, контролю за пода- ванням води та ін.

Вторинне засолення грунтів відбувається в разі підняття рівня грунтових вод. При поверхневому способі зрошення грунтові води піднімаються до критичної глибини (1,5—2,5 м) за 8—10 років, при зрошенні дощуванням швидкість підняття грунтових вод знач- но менша. Підняття і випаровування мінералізованих вод і зумов- лює накопичення солей у верхніх горизонтах.

Найшкідливішим є содове засолення. Навіть при незначному накопиченні в грунті соди різко підвищується лужність грунту (рН = 9—11), змінюється склад увібраних катіонів, посилюється пептизація колоїдів, підвищується рухомість гумусних речовин, руйнуються структурні агрегати, погіршуються водно-фізичні влас- тивості грунту, грунтова маса злипається у великі брили, на по- верхні грунту утворюється кірка.

Щоб запобігти вторинному засоленню та іншим небажаним явищам, слід ретельно скласти проект зрошувальної системи, на- лежним чином виконати будівельні роботи і дотримуватися техніч- но-обгрунтованого режиму зрошення. Особливу увагу приділяють якості поливної води. Для зрошення слід використовувати воду з концентрацією солей не більше 1 г/л.

З метою економії прісної води рекомендується будувати зрошу- вальні системи з закритою мережею надійно гідроізольованих ка- налів і з дренажною системою для відведення мінералізованих вод. Регулярні вегетаційні поливи і оптимальні норми поливу та- кож економлять поливну воду.

Крім вторинного засолення при неправильному зрошенні спо- стерігається заболочування земель, злитість і осідання грунтової маси, зсув верхніх горизонтів грунту на схилах та інші негативні явища.

Для меліорації засолених грунтів проводять гіпсування в поєд- нанні з капітальним промиванням їх прісною водою.

У процесі експлуатації зрошувальних систем можлива ірига- ційна ерозія: розмивання каналів, замулювання водосховищ, пло- щинне змивання грунту на схилах. Щоб запобігти ерозійним яви- щам, на схилах запроваджують протиерозійну систему обробітку грунту.

На зрошуваних землях слід дотримувати високої культури зем- леробства, постійно стежити за водно-сольовим режимом, струк- турним і гумусним станом грунту.

При правильному осушенні торфових грунтів також спостері- гаються небажані явища: переосушення верхніх горизонтів, водна і вітрова ерозія, вторинне заболочення тощо.