22.1. Євразія

Євразія — найбільший континент світу. Він прос- тягається від полярних областей до екватора. На території його розташовані регіони пустинь Центральної Азії і Аравійського пів- острова, найвологіші регіони світу Індостан і Південно-Східна Азія, найвищі гірські системи, найглибші безстічні котловини тощо.

Величезні розміри, різноманітність природних умов, складна і контрастна орографія, різноманітність грунтоутворюючих порід зумовили складну структуру його грунтового покриву. На терито- рії Євразії є, по суті, всі типи грунтів світу від арктичних до тро- пічних.

Виходячи з орографічних, історико-геологічних, гідрологічних і біокліматичних особливостей окремих регіонів Євразії, В. М. Фрід- лянд (1984) виділив 21 грунтово-географічну країну, кожна з яких має свою характерну структуру грунтового покриву. У цьо- му посібнику немає можливості дати повну характеристику грунто- вого покриву цього величезного континенту, тому далі наведено особливості лише окремих регіонів.

Грунтовий покрив Західної і Східної Європи. Рельєф, грунто- утворюючі породи і грунтовий покрив Європи формувалися під впливом зледенінь четвертинного періоду, альпійського орогенезу і морських трансгресій. Клімат Європи формується під впливом Атлантичного океану і тому він в цілому м’який і вологий.

Характерною особливістю рельєфу Європи є великі рівнини на півночі і сході і високі гірські системи на півдні континенту.

На рівнинних територіях досить чітко простежується широтна зональність грунтового покриву, але конфігурація грунтових зон на території Західної і Східної Європи виражена неоднаково.

Східноєвропейська країна відрізняється чітко вираженою ши- ротною зональністю грунтів. З крайньої Півночі до Прикаспійсь- кої низовини простежується закономірно послідовна зміна зон від арктичних до бурих пустинно-степових. На території Північної і Східної Європи, де переважають водно-акумулятивні рівнини і низовини, сформувались в основному кислі сіалітні грунти (під- золисті і сірі лісові) під хвойними, мішаними і листяними лісами. Рівнини Центральної Європи вкриті зональними степовими грун- тами (чорноземи і каштанові), а в Південно-Східній Європі по- ширені зональні грунти посушливих ландшафтів (бурі і сіро-бурі), серед яких значну площу займають засолені грунти.

У Західній Європі широтна зональність виражена не так чіт- ко. Тундрова зона для цього регіону в цілому не характерна, Тундрові грунти займають лише вузьку прибережну смугу на пів- ночі Норвегії. Зона підзолистих грунтів широка (від 70° до 50° пн. ш.) і займає кілька країн. На відміну від Східної Європи, зо- ну підзолистих грунтів тут змінюють не сірі, а бурі лісові грунти, які сформувалися під впливом вологого океанічного клімату.

Степові грунти для Західної Європи також не характерні. Зо- на чорноземних грунтів вузькою смугою заходить лише до Угор- ської низовини. Окремі масиви цих грунтів є в Румунії, Болгарії, Чехії і на півдні Німеччини. Зони каштанових грунтів в Західній Європі немає. Невеликі їх ділянки трапляються в Болгарії, Греції та Іспанії.

Середземноморське узбережжя Західної Європи зайнято корич- невими субтропічними і своєрідними червоноколірними грунтами (terra rossa), які сформувалися на продуктах вивітрювання вап- няків.

Серед інтразональних грунтів Західної Європи характерними є перегнійно-карбонатні (рендзини), які поширені серед підзо- листих і бурих лісових грунтів.

Грунтовий покрив Західно-Сибірської і Туранської низовини, Для цього регіону характерна чітко виражена широтна зональ- ність грунтів від полярних широт до гірських систем Середньої Азії.

Зона підзолистих грунтів у межах цього регіону є дуже забо- лоченою територією. Високе залягання грунтових вод зумовлює також оглеєння сірих лісових грунтів і північну смугу чорноземів

Для грунтів степової зони характерне глибоке промерзання і розтріскування на значну глибину. Крім того, в грунтах цієї зони відбувається процес акумуляції солей. Грунти лісостепової облас- ті одночасно є заболоченими і засоленими.

Грунтовий покрив Центрального і Східного Сибіру. Доміную- чими факторами грунтоутворення у цьому регіоні є багаторічна мерзлота і різко континентальний клімат. Грунтовий покрив цієї території вивчено недостатньо.

На оглядових грунтових картах у межах Центрального Сибіру виділено три широтні грунтові зони: глейово-мерзлотних тайгових грунтів північної тайги, мерзлотно-тайгових кислих і опідзолених грунтів середньої тайги і дерново-підзолистих грунтів південної тайги.

Центральноякутська низовина являє собою давню алювіальну рівнину, поверхня якої вкрита лесовидними карбонатними суглин- ками, під якими часто залягають соленосні породи. Більша частина низовини вкрита модриновими лісами, під покривом яких ростуть брусниця і трави. На безлісих територіях розвивається лучно- степова рослинність. Основними типами грунтів цієї місцевості є палеві мерзлотно-тайгові і мерзлотно-тайгові осолоділі.

Більшу частину Східного Сибіру займають гори, для яких ха- рактерна вертикальна зональність. Переважаючим типом рослин- ності цього регіону є модринові ліси з домішкою кедра, берези та інших порід. Зону гірської тайги поділяють на три підзони: верх- ню, середню і нижню, кожна з яких є окремою грунтовою зоною.

У нижньотайговій підзоні під трав’янистими модриново-березо- вими лісами на елювії і елюво-делювії щільних порід поширені гірські дернові тайгові кислі грунти. На продуктах вивітрювання карбонатних порід сформувалися мерзлотно-тайгові перегнійно- карбонатні грунти.

У середній підзоні під лишайниково-чагарниковими модрино- вими лісами сформувались гірські підзолисті і гірські тайгово- мерзлотні грунти.

Третя гірська грунтова зона вкрита рідколіссям з модрини, кедрового сланика, вільхи, мохів і лишайників, під якими утвори- лись гірсько-тайгові підбури.

На висотах понад 1300 м поширені гірські тундрові грунти. Грунтовий покрив Далекого Сходу (далекосхідні області Ро- сії, Північно-Східний Китай, Корея і Японія).

У зоні тихоокеанського вулканічного поясу поширені попелово- вулканічні грунти. Вони охоплюють Камчатку, Курильські остро- ви, Сахалін, Японські острови.

Мусонний клімат і відсутність високих гірських систем на схо- ді Азії зумовили розвиток лісової рослинності уздовж узбережжя в межах бореального, суббореальиого, субтропічного і тропічного поясів. Відповідно з півночі на південь змінюються грунтові зони від бурих лісових до червоно-жовтих фералітних.

Завдяки сусідству двох протилежних кліматичних провінцій — антициклональної Центральноазіатської і Східноазіатської му- сонної — грунтовий покрив Далекого Сходу має субмеридіональ- ну зональність. Грунтові зони орієнтовані з південного заходу на північний схід. З південного сходу на північний захід змінюються зони червоноземів і жовтоземів, бурих лісових, черноземовидних рерій, чорноземів, каштанових, сіро-бурих напівпустинь і пустинь.

Грунтовий покрив Південної і Південно-Східної Азії. Для Ін- достану і Індокитаю характерна значна строкатість грунтового покриву, яка складається з тропічних і субтропічних грунтів. Це пояснюється вертикальною зональністю, яка з підняттям у гори зумовлює перехід тропічного клімату у субтропічний. Особливо це помітно в Індокитаї, де серед червоно-жовтих і червоних фера- літних грунтів трапляються червоноземи і жовтоземи вологих суб- тропіків.

На півострові Індостан поширені різні типи грунтів. Плоско- гір’я Декан і берегова низовина східної частини півострова зайня- ті червоно-бурими і чорними злитими грунтами сухих саван. Уз- довж західного узбережжя розташована смуга червоно-жовтих тропічних грунтів. На північному заході півострова, де клімат су- хіший, поширені червоно-бурі грунти. Тут розташований великий масив чорних тропічних грунтів.

Пустинна країна Аравійського півострова лежить у субтропіч- ному і тропічному поясах. Недостатнє зволоження зумовлює слаб- кий розвиток грунтоутворюючих процесів. Тому тут значні терито- рії зайняті піщаними і кам’янистими пустинями, серед яких роз- кидані ділянки червонувато-бурих грунтів опустинених саван. У комплексі з ними поширені солончаки та інші засолені грунти.

На півночі півострова розташована Месопотамська алювіаль- на рівнина, для якої характерне складне поєднання, залишково- алювіальних та різних засолених грунтів. Засолення цієї терито- рії значною мірою пов’язане зі зрошенням, яке тут проводять вже кілька тисячоліть.