19.3. Солонці

Солонцями називають грунти, які у вбирному комплексі ілювіального горизонту (В) містять багато натрію і магнію. Вони поширені в субаридних і аридних областях різних термічних поясів, але найбільшу площу вони займають в субборе- альному поясі. Формуються на рівнинних понижених елементах мак- рорельєфу таких, як Придніпровська, Середньодунайська, При- каспійська, Західно-Сибірська низовини.

Кількість опадів на цих територіях коливається від 100 до 550 мм, коефіцієнт зволоження — від 0,2 до 0,9. Важливим фак- тором формування солонців є інтенсивне випаровування грунто- вих вод.

Грунтоутворюючими породами для солонців є різноманітні пухкі дрібнозернисті породи.

Формуються солонці під специфічною солонцевою рослинністю, для видів якої характерна глибока коренева система (полини, ко- хія, кермек, камфоросма, піретрум та інші види). На солонцях Лісостепу і Степу поширена костриця. Біологічна продуктивність солонців набагато нижча за продуктивність зональних грунтів. На поверхні солонців багато водоростей (носток і діатомові). Земле- рийних тварин дуже мало.

Профіль солонцю має таку будову (див. рис. 29.2):

Горизонт А — гумусний, сірого забарвлення, грудкувато-пилу- ватий, пухкий. Потужність 3—10 см.

Горизонт Е — надсолонцевий, ясно сірого забарвлення, листу- вато-шаруватої неміцної структури, потужність 5—10 см. Часто горизонти А і Е важко розмежовувати і тоді горизонт Е познача- ють індексом А і називають надсолонцевим. Загальна потуж- ність його досягає 20—30 см.

Горизонт Впа — солонцевий, темно-бурого забарвлення, щіль- ий, з характерною стовпчастою структурою.

Горизонт Bsa — підсолонцевий. Порівняно з солонцевим має меншу щільність. Містить карбонати, гіпс і водорозчинні солі. Загальна потужність горизонтів Впа і Bsa 40—50 см.

Класифікація солонців. За характером водного режиму і комп- лексом властивостей, які пов’язані з ним (особливості сольового режиму, накопичення гумусу тощо), солонці поділяють на три ти- пи: автоморфні, напівгідроморфні і гідроморфні. На підтипи поді- ляють залежно від розташування в тій чи іншій біокліматичній зоні (табл. 14).

Крім солонців виділяють солонцюваті грунти (чорноземи, каш- танові, сіро-бурі та ін.), які мають деякі ознаки солонців: лужну реакцію, брилисту структуру, щільний і злитий горизонт В, наяв- ність увібраного натрію (5—15% суми увібраних катіонів).

Генезис солонців вивчало багато вчених (К. К. Гедройц, В. А. Ковда, О. Н. Соколовський, О. М. Можейко, Б. В. Андрє- єв та ін.). Численними дослідженнями було встановлено, що про- філь цих грунтів формується під впливом складної комбінації процесів, серед яких варто виділити такі:

Таблиця14. Класифікація солонців

— процес осолонцювання

Типи	Підтипи
Автоморфні (грунтові води глибше 6 м) Напівгідроморфні (грунтові води на глибині 3—6 м) Гідроморфні (грунто- ві води на глибині 1—3 м)	Чорноземні Каштанові Напівпустинні Лучно-чорно- земні Лучно-каш- танові Напівгідро- морфні мер- злотні Чорноземно- лучні Каштаново- лучні Лучні мер- злотні Лучно-болотні

(насичення вбирного комплек- су натрієм, надходження соди в грунтовий розчин, пептизація колоїдів під впливом натрію);

— процес осолодіння (руй- нування пептизованих мінера- лів і винесення їх вниз по про- філю разом з розчиненими ор- ганічними речовинами);

— елювіально-глейовий про- цес в надсолонцевому гори- зонті;

— дерновий процес у верх- ній частині надсолонцевого го- ризонту;

— накопичення легкорозчи- нних солей, гіпсу, карбонатів в підсолонцевому горизонті;

— оглеєння нижньої части- ни профілю гідроморфних солонців.

Щодо походження солонців вчені висунули кілька теорій, але жодна з них не е універсальною. Загальним для всіх теорій є виз- нання провідної ролі іону натрію в розвитку солонцевих ознак.

Доведено, що солонці в природних умовах утворюються різни- ми шляхами:

• розсоленням солончаків, засолених нейтральними соля- ми;

• завдяки дії на грунт розчинів, які містять соду; — в результаті біогенного накопичення натрієвих солей, в тому числі і соди, а також внаслідок підняття солей по капілярах у верхні горизонти з глибини залягання засолених порід;

• накопиченням в грунтах гідрофільних колоїдів, які зумов- люють формування солонцевих властивостей. Утворення гідрофіль- них колоїдів зумовлено гальміролізом — руйнуванням натрієвих мінералів сольовими розчинами.

Характерними властивостями солонців є чітка диференціація профілю на генетичні горизонти, різкий перерозподіл по профілю тонкодисперсної маси, висока щільність солонцевого горизонту, високий вміст водорозчинних солей і увібраного натрію (15—60% суми увібраних катіонів), лужна реакція грунтового розчину. Со- лонці мають погані водно-фізичні і фізико-механічні властивості. В сухому стані вони кам’яніють і розтріскуються, при зволоженні дуже набухають, стають в’язкими і липкими. В такому стані вони мають низьку водопроникність. Завдяки високому вмісту гідро- фільних колоїдів солонці утримують значну кількість води, недо- ступної для рослин.

Солонці у землеробстві можна використовувати лише після до- корінного поліпшення їх родючості. Основним меліоративним за- ходом на солонцях є гіпсування з метою заміщення натрію на кальцій. Для цього в грунт вносять кальцієві солі: гіпс, фосфогіпс, хлорид кальцію та ін. Гіпсування проводять, як правило, у поєднан- ні з промиванням грунту прісною водою.

При наявності в підсолонцевому горизонті карбонатів каль- цію і гіпсу проводять меліоративну глибоку оранку спеціальним плугом, який переміщує гіпсовий горизонт ближче до поверхні грунту і перемішує його з масою солонцевого горизонту (само- гіпсування солонців). Меліоровані солонці потребують високих доз органічних і мінеральних добрив.