19.1. Джерела накопичення солей в грунтах
Формування засолених грунтів відбувається при утворенні вільних солей в ландшафті і накопиченні їх в грунтах. Основна маса солей утворюється при вивітрюванні гірських порід. Серед них переважають хлориди, сульфати, нітрати, силі- кати і карбонати. З поверхневими і грунтовими водами вони міг- рують в океани або у безстічні області материків. За підрахун- ками В. А. Ковди (1946) в Світовий океан щороку надходить бли- зько 3 млрд т, а у безстічні області континентів близько 1 млрд т солей.
Іншим джерелом засолення грунтів є соленосні гірські породи, зокрема морські осадові породи, які виходять на поверхню суші внаслідок тектонічних явищ.
Вулканічні гази і попіл, термальні джерела виносять на по- верхню прилеглої території значну кількість солей.
У багатьох районах земної кулі важливим джерелом засолен- ня грунтів є еолове перенесення солей з моря на сушу (імпульве- ризація). Вітер переносить на сушу морські бризки, атмосферні опади і сухі солі з берегів солоних водойм (лагуни, озера).
Одним з джерел накопичення солей в грунті є мінералізовані грунтові води, які інтенсивно випаровуються в умовах посушли- вого клімату.
Рослини посушливих регіонів розвивають глибоку і потужну кореневу систему. В процесі життєдіяльності вони перерозподі- ляють солі з великої глибини до поверхні грунту. Проте це дже- рело відіграє другорядну роль у засоленні грунтів.
Засолення грунтів відбувається при недосконалій системі зрошення. Зрошувані води і підняття грунтових вод при відсут- ності належного дренажу — один з небезпечних джерел накопи- чення солей в грунтах.
На накопичення солей в грунтах значною мірою впливає рель- єф. Засолені грунти приурочені, як правило, до різного роду де- пресій, де грунтові води підходять близько до поверхні. Однією з таких депресій є Придніпровська низовина. Засолені грунти фор- муються також на алювіальних рівнинах великих річок (Волги, Дону, Дніпра, Іртиша, Амудар’ї та ін.), на приморських алюві- альних рівнинах та стародавніх терасах.
19.2. Солончаки
Солончаками називають грунти, які містять вели- ку кількість водорозчинних солей по всьому профілю. До солон- чаків відносять грунти, які у верхній частині профілю (0—30 см) містять понад 0,6% соди, або 1% і більше хлоридів, або більше 2% сульфатів. При такій кількості солей грунт майже повністю втрачає родючість. За міжнародною систематикою грунтів до со- лончаків відносять грунти, які у верхньому горизонті (0—15 см) містять більше 1% солей.
Грунти, які містять меншу кількість солей, називають солон- чакуватими.
Солончаки утворюються в умовах випітного водного режиму при близькому заляганні грунтових мінералізованих вод. Випа- ровування вологи в цих умовах значно перевищує кількість опа- дів. При цьому верхні горизонти збагачуються водорозчинними солями. Ці грунти формуються також при наявності інших дже- рел засолення.
Рослинність на солончаках неоднорідна. Видовий склад рос- лин залежить від характеру засолення і вмісту солей. Здебільшо- го переважають різні види солянок. Фітомаса галофітів багата на зольні елементи (20—40%) У складі золи солянок переважа- ють хлор, сірка, натрій. З відмерлою частиною рослин у грунт щороку надходить від 200 до 600 кг солей на 1 га.
Профіль солончаків слабкодиференційований на генетичні го- ризонти і дуже розрізняється за підтипами. Характерною морфо- логічною ознакою всіх солончаків є вицвіти легкорозчинних со- лей по всьому профілю. У багатьох солончаків на поверхні фор- мується сольова кірка у кілька сантиметрів завтовшки.
Профіль содового солончаку Полтавської області має таку будову (за Г. М. Самбуром) (рис. 29):
Горизонт Ак — сольова кірка біла з буруватим відтінком до 2 см.
Горизонт А — гумусний, чорного забарвлення, безструктурний, ущільнений, скипає від НСl Потужність 20—24 см
Горизонт В — перехідний, темнувато-сірий, пухкий, крупно- грудкуватої структури. Потужність 35—40 см.
Горизонт С — грунтоутворююча порода — карбонатний, мер- гелізований, легкий суглинок.
Виділяють два типи солончаків: тип автоморфних солончаків, які утворилися на засолених породах, і тип гідроморфних солонча- ків, які сформувалися під впливом засолених грунтових вод. Го- ловною властивістю, за якою діагностують солончаки, є високий вміст солей та характер їх розподілу за профілем. За цією озна- кою виділяють два види солончаків: поверхневі (солі містяться в шарі грунту 0—30 см) і глибокопрофільні (солі містяться за всім профілем до грунтових вод).
За хімічним складом солей солончаки поділяють на хлоридні, хлоридно-сульфатні, сульфатні, содово-сульфатні та ін.
Якісний склад солей зумовлює зовнішні ознаки солончаків. Серед них виділяють кіркові (високий вміст хлориду натрію), пухкі (сульфату натрію), мокрі (хлориду кальцію і магнію) і чорні (соди).
Ступінь засолення встановлюють, визначаючи вміст солей у вод- них витяжках. При хлоридно-сульфатному засоленні виділяють такі категорії грунтів:
практично не засолені — вміст солей <0,25% слабкозасолені » 0,25—0,40% середньозасолені » 0,4—0,7% сильнсзасолені » 0,7—1,2% солончаки » >1,2%
Солончаки належать до малогумусних грунтів. У верхньому горизонті вони містять менше 1% фульватного гумусу. Якщо со- лончак утворюється внаслідок засолення високогумусних лучних грунтів, тоді він містить більше гумусу (5% і більше).
Ємкість вбирання більшості солончаків становить 10—20 мг- екв на 100 г грунту. У складі обмінних катіонів переважають нат- рій і магній. Хлоридні і сульфатні солончаки мають нейтральну реакцію, содові — лужну. Солончаки мангрових заростей і при- бережних маршів, які містять галуни, мають кислу реакцію.
Всі горизонти солончаків напівпустинь і пустинь містять кар- бонати і значну кількість гіпсу.
Високий вміст солей негативно впливає на природну родю- чість солончаків. У таких грунтах різко зменшується кількість доступної для рослин вологи. У культурних рослин порушуються мінеральне живлення і фотосинтез, внаслідок чого знижується урожай і його якість.
Використання солончаків у землеробстві можливе лише після проведення меліоративних заходів. Основним заходом поліпшен- ня засолених грунтів є промивання їх прісною водою.
Промивання солончаків проводять в поєднанні з іншими за- ходами: глибокою оранкою, влаштуванням дренажу для відведен- ня промивних вод, внесенням органічних і мінеральних добрив, вирощуванням багаторічних трав. У процесі використання меліо- рованих солончаків вживають заходи, які запобігають їх вторин- ному засоленню.