18.1. Особливості тропічного грунтоутворення

Умови грунтоутворення в областях тропічного поя- су різко відрізняються від умов біокліматичних поясів високих широт. Це зумовлено особливостями клімату, біологічних факто- рів і грунтоутворюючих порід.

Грунтоутворюючі породи. Типовими грунтоутворюючими поро- дами тропіків є червоноколірні відклади, які поширені на терито- рії давньої суші.

В В. Добровольський (1971) довів, що на території Африки в минулі геологічні епохи було кілька етапів гіпергенезу, які за- лишили відповідні кори вивітрювання. Утворення цих кір відбу- валося задовго до формування сучасних грунтів. Так, поверхня, на якій розвивалася давня каолінова кора вивітрювання, утвори- лася у пізньому мезозої.

На всій території тропічного поясу, за винятком окремих райо- нів Австралії, давні кори вивітрювання не є грунтоутворюючими породами. Вони поховані під корами, що утворилися пізніше. На великій території давні кори вкриті відкладами червоного забар- влення, утворення яких почалося на початку неогену.

В результаті розмивання червоноколірного елювію він поши- рювався на виходах кристалічних порід, на поверхні вулканічних лав, на давній корі вивітрювання. Отже, червоноколірні відкла- ди — це особливі гіпергенні утворення, які виникли значно пізні- ше. Вони мають супіщано-суглинковий механічний склад, потуж- ність 10 м і більше. З глинистих мінералів в їх складі переважа- ють метагалуазит і мінерали групи гідрослюд.

Червоноколірні відклади формувалися в умовах гумідного клімату. Комплекс факторів вивітрювання і грунтоутворення зу- мовили процес фералітизації (стадія вивітрювання) грунтоутво- рюючих порід і грунтів. Суть цього процесу в руйнуванні багатьох первинних мінералів (за винятком кварцу) з паралельним утво- ренням і накопиченням вторинних мінералів групи оксидів (R₂О₃) і невеликої кількості глинистих мінералів групи каолініту і галуазиту.

Основи і кремнезем виносяться з зони вивітрювання, а гідро- ксиди заліза залишаються на місці і забарвлюють масу каолініту в червоне або жовте забарвлення. Крім того, вони цементують частки каолініту. В результаті утворюється водотривка дрібногруд- кувата структура, яка зумовлює сприятливі водний і повітряний режими тропічних грунтів.

Міграція оксидів заліза в понижені сезонно-заболочені ділянки зумовила утворення пластоподібних скупчень цих сполук, які це- ментували уламки інших порід і мінералів. Цей процес спричинив утворення латеритних панцирів, які тепер трапляються на плос- ких вершинах (останцях) кайнозойських денудаційних поверхонь.

У кінці неогену почався процес аридизації суші, який охопив значні території тропічного поясу. В посушливих тропічних об- ластях на ділянках з високим заляганням сезонних грунтових вод сформувались карбонатні кори.

Таким чином, латеритні кори є гідроморфними утвореннями, а карбонатні — автоморфно-гідроморфними. Останні несприятли- ві для грунтоутворення і тому їх відслонення не мають грунтового покриву. Отже, тропічні грунти формуються в основному на чер- воноколірних відкладах, від чого вони мають червоне, жовтогаряче або жовте забарвлення.

Порівняно невелику територію в тропічному поясі займають інші грунтоутворюючі породи: озерні суглинки, супіщані алюві- яльні відклади, вулканічний попіл та ін. Грунти, сформовані на цих породах, не мають червоного забарвлення.

Характерною властивістю червоноколірних відкладів і сфор- мованих на них грунтів є низька ємкість вбирання. Це зумовлено наявністю в їх складі значної кількості слабкосорбуючих глинис- тих мінералів метагалуазиту і каолініту.

Клімат. Характерною особливістю тропічного клімату є високі температури протягом року, які зумовлюють інтенсивне випаро- вування вологи. В цих умовах річна сума опадів не дає повного уявлення про характер атмосферного зволоження. Залежно від розподілу атмосферних опадів протягом року при постійній ви- сокій температурі відбувається сезонна зміна промивного водного режиму непромивним.

Залежно від співвідношення кількості опадів та інтенсивності випаровування в тропічному поясі бувають сухий і вологий сезо- ни. Якщо протягом місяця випадає менше 60 мм опадів, то вся вода випаровується, грунт висихає. Такі місяці називаються .су- хими. Якщо випадає 100 мм і більше опадів, випаровування не до- сягає такої величини. Залишається певна кількість води, яка зво- ложує грунт на значну глибину, а понижені ділянки рельєфу пе- резволожуються. Такі місяці називають вологими. В зв’язку з цим в тропічних ландшафтах формуються автоморфні, гідроморф- ні і автоморфно-гідроморфні (або сезонно-гідроморфні) грунти.

У тропічних ландшафтах має місце мусонний характер перемі- щення повітряних мас, що зумовлює зміну сухої погоди на до- щову (сухого сезону на сезон дощів). Вологі повітряні маси пере- міщуються над поверхнею суші і приносять ту чи іншу кількість опадів. При цьому поступово зменшується кількість атмосферних

опадів В екваторіальному поясі їх випадає найбільше, а з просу- ванням на північ і на південь кількість їх зменшується. Це зумов- лює поступову зміну рослинних і грунтових зон.

Таким чином, в тропічних широтах горизонтальна зональність грунтового покриву зумовлена зміною лише гідрологічних умов, а у високих широтах — зміною гідротермічних умов.

Рослинність. Завдяки високій температурі вегетація рослин в тропічному поясі можлива цілий рік. Однак у зв’язку з поступо- вою зміною кількості опадів біологічна продуктивність окремих грунтових зон неоднакова. Вона зменшується в напрямках від ек- ватора до широти тропіків.

Характерною особливістю тропічного грунтоутворення є ін- тенсивне розкладання органічних речовин до повної мінераліза- ції. За оптимальних умов зволоження коренева система тропічних рослин інтенсивно засвоює хімічні елементи грунту. Атмосферні опади не встигають вимити їх в нижні горизонти. Біологічний кругообіг речовин в тропічних широтах відбувається дуже швидко.