17.2. Грунти сухих субтропічних лісів і чагарникових степів

Грунти сухих субтропіків поширені на всіх конти- нентах світу і займають близько 560 млн га. Виділяють шість грунтово-біокліматичних областей цих грунтів.

1. Середземноморська область охоплює прибережні країни Північної Африки і Південної Європи, Малу і Передню Азію.

2. Східно-Азіатська область займає північну частину Індії, Пакистан, Бірму, значну територію Китаю.

3. Північно-Американська область розташована в Мексиці і південно-західних штатах США.

4. Австралійська область займає південне узбережжя материка і західні схили Великого водороздільного хребта.

5. Південно-Африканська область розташована на південь від пустині Калахарі.

6. Південно-Американська область розташована між вологи- ми субтропіками Парагваю і Уругваю.

У грунтовому покриві сухих субтропіків виділяють дві грунто- ві зони:

1) коричневих грунтів сухих субтропічних лісів;

2) сіро-коричневих грунтів, сухих субтропічних чагарникових степів.

Коричневі грунти формуються в районах з теплим субаридним сезонним кліматом, який називають середземноморським. Літо тривале, жарке, сухе з середньою температурою самого теплого місяця 20—24°С. Зима коротка, прохолодна, волога. Температура найпрохолоднішого місяця від +10°С до –3°С. Грунт не про- мерзає. Протягом року випадає 400—800 мм опадів. Водний ре- жим цих грунтів непромивний.

Коричневі грунти формуються на різних материнських поро- дах: лесовидних суглинках, елювії і делювії магматичних і осадо- вих порід, в тому числі карбонатних.

Характерний рослинний покрив цієї зони — низькорослі ксеро- фітні ліси з субтропічних видів дуба, ялівцю, лавра, приморської сосни, фісташки та ін. Рослинний опад сухих лісів високозольний, серед зольних елементів переважає кальцій. В Австралії коричне- ві грунти формуються під сухими евкаліптовими лісами.

Морфологічний профіль коричневих грунтів має такі горизонти (див. рис 27, 2):

Горизонт А — гумусно-акумулятивний, потужністю 30—35 см, коричневого або сіро-коричневого забарвлення, грудкувато-капро- літової та грудкувато-горіхуватої структури.

Горизонт B₁ — метаморфічний глинуватий, насичений кальці- єм, потужність 20—25 см, яскраво-коричневого або червонувато- коричневого забарвлення. Структура грудкувато-горіхувата. В ниж- ній частині горизонту в суху пору року помітні міцелярні новоутво- рення карбонатів.

Горизонт В₂ — ілювіально-карбонатний глинуватий, коричне- во-буруватий, щільний, горіхувато-призматичної структури, має конкреції і прожилки карбонатних новоутворень, потужність 35— 40 см.

Горизонт С — грунтоутворююча порода.

Коричневі грунти багаті на гумус (5—10%). Вміст його по- ступово зменшується по профілю Реакція грунтового розчину коливається від нейтральної до слабколужної (рН = 7—8). Єм- кість вбирання висока (25—40 мг-екв на 100 г грунту), що зумовле- но високим вмістом гумусу і глинистим механічним складом. Ко- ричневі грунти мають досить сприятливі водно-фізичні властивос- ті. Цей тип грунту належить до категорії високородючих грунтів.

Коричневі грунти інтенсивно використовують у сільському гос- подарстві для вирощування зернових (пшениці, рису), плодових культур, винограду, бавовнику, тютюну та інших рослин. В об- ластях, де зимовий період безморозний, на них вирощують два урожаї на рік.

Інтенсивне використання коричневих грунтів призводить до посилення водної ерозії. Особливо багато еродованих грунтів в Іспанії, Португалії, Грузії (до 90% орних земель). У минулому в багатьох країнах Середземномор’я грунтовий покрив був зни- щений на значній території. Там, де в стародавні часи вирощува- ли високі врожаї, тепер безплідні пустинні території (Сирія, Ал- жир та ін.).

Сіро-коричневі грунти формуються також в умовах перемінно- вологого клімату, але більш сухого, з меншою кількістю атмосфер- них опадів. Основна кількість опадів випадає взимку. Грунти в цей період глибоко промиваються від легкорозчинних солей. У су- хий період в результаті інтенсивного випаровування солі знову піднімаються у верхні горизонти грунту.

Рослинний покрив зони представлений чагарниковими степа- ми, які вегетують в осінньо-зимовий період. Протягом сухого жаркого літа рослини перебувають у стані спокою.

Сіро-коричневі грунти формуються в основному на лесах. Вони поширені поряд з коричневими в тих самих грунтово- біокліматичних областях, але займають посушливі райони і межу- ють з грунтами субтропічних пустинь.

Морфологічний профіль сіро-коричневих грунтів аналогічний профілю коричневих (див. рис. 27,3). Від коричневих вони відріз- няються тим, що всі горизонти Їх мають меншу потужність. Крім того, сіро-коричневі грунти містять менше гумусу (2,5—3,5%). Грунтовий вбирний комплекс насичений в основному кальцієм і магнієм. Солонцюватості у цих грунтів не виявлено. У всьому про- філі є карбонатні новоутворення.

Загальна площа сіро-коричневих грунтів на рівнинних тери- торіях близько 270 млн га. При зрошенні на цих землях можна вирощувати два урожаї на рік. Основними заходами поліпшення їх родючості є зрошення, удобрення і захист від ерозій.

Серед грунтів посушливих і сухих субтропіків поширені ін- тразональні типи — чорні субтропічні, лучно-коричневі і лучно сіро-коричневі грунти, які також широко використовують в сіль- ському господарстві.