16.3.2. Сіро-бурі грунти пустинь

Зона сіро-бурих грунтів розташована на південь від бурих пустинно-степових і займає велику територію між Кас- пійським морем на заході і передгір’ями Тянь-Шаню на сході. Південна межа проходить по лінії Кара-Богаз-Гол — південне уз- бережжя Аральського моря — хребет Каратау.

Умови грунтоутворення. Клімат зони сухий, різко континен- тальний. Середньорічна кількість опадів коливається від 75 до 200 мм. Влітку опадів майже не буває. Випаровування в кілька разів перевищує опади.

Середньорічна температура становить близько 18°С. Літо довге і жарке, зима коротка, малосніжна на півночі і безсніжна на півдні зони. Тривалість безморозного періоду 160—200 днів в північній і 195—248 в південній частині зони. Сума температур >10°С становить 3000 — 4200 °С. Коефіцієнт зволоження <0,12.

Рослинний покрив зріджений, ксерофітний, бідний за видовим складом. Тут багато напівчагарників і чагарників, які розвиваюгь глибоку кореневу систему. За характером рослинного покриву ви- діляють пустині піщані, глинисті, кам’янисті і солончакові.

На піщаних пустинях переважають ефемери і ефемероїди. Кам’янисті пустині (гамади) вкриті полиново-солянковою напів- чагарниковою рослинністю з незначною участю ефемерів. Глини- сті пустині не мають вищих рослин. На їх поверхні розвиваються водорості і лишайники. На солончакових пустинях рослинність розріджена. Тут ростуть переважно багаторічні і однорічні солянки.

В заплавах річок на алювіальних грунтах розвинені деревні і чагарникові тугайні ліси та зарості очерету.

Біомаса полинно-солянкових пустинь становить 40—45 ц/га, чагарникових тугаїв — понад 100 ц/га, деревних тугаїв — 750— 1000 ц/га. Рослинний опад багатий на зольні елементи, серед яких найбільше натрію.

Рельєф зони складний і неоднорідний. Різноманітні тут і грун- тоутворюючі породи.

Значну частину зони займає Туранська низовина, де грунто- утворюючими породами є давні і сучасні алювіальні відклади і піски. Пісками вкрито кілька великих масивів: Муюнкум, Кизил- кум і Каракуми. Це великі піщані пустині сипучих пісків.

Зі сходу Туранська низовина оточена смугою передгірських рівнин Тянь-Шаню і Паміро-Алтаю. Грунтоутворюючими порода- ми тут є пилувато-суглинкові леси і лесовидні суглинки.

З півночі до Туранської низовини примикають плато Устюрт і Бетпак-Дала. Плато Устюрт вкрите гіпсоносними третинними вап- няковими і глинистими відкладами, на поверхні яких сформува- лися неглибокі щебенюваті покривні суглинки і супіски. На плато Бетпак-Дала грунтоутворюючими породами є елювій і делювій палеогенових і неогенових піщано-глинистих порід.

У межах пустинної зони виділяють три типи зональних грун- тів: сіро-бурі, такироподібні і піщані пустинні.

Сіро-бурі пустинні грунти формуються на кам’янистих пусти- нях давніх плато на породах різного механічного складу, збагаче- них грубими уламками.

У профілі сіро-бурих грунтів центральної частини Устюрга виділяють такі генетичні горизонти (див. рис. 26, 5):

Горизонт Ак — поверхнева щільна крупно-пориста кірка, роз- тріскана на полігональні форми (2—3 см).

Горизонт А — гумусний, ясно-сіро-бурого забарвлення, пухкий легко розвіюється вітром. Потужність 10—15 см.

Горизонт В — перехідний, ущільнений, бурого забарвлення, призмоподібно брилуватої структури. Потужність 10—15 см.

Горизонт С — пухкий лесовидний суглинок з великою кількі- стю кристалів гіпсу.

Внаслідок інтенсивної мінералізації рослинних решток вміст гумусу в сіро-бурих грунтах незначний (менше 1%). Ємкість вбирання низька (близько 10 мг-екв на 100 г). У складі обмінних

катіонів багато кальцію і магнію. Реакція грунту лужна по всьо- му профілю.

Такироподібні пустинні грунти приурочені до глинистих пус- тинь. Вони утворилися на алювіальних рівнинах з лучних грунтів в результаті зниження рівня грунтових вод та заростання такирів вищою рослинністю.

Профіль такироподібних грунтів слабко диференційований на генетичні горизонти. На поверхні виділяють горизонт Ак — ясно- сіру пористу кірку потужністю 2—5 см. Під нею залягає горизонт А потужністю 5—12 см. Горизонт В — перехідний, ущільнений, безструктурний, з високим вмістом легкорозчинних солей. Потуж- ність 12—20 см. Грунтоутворююча порода (горизонт С) малозмі- нена грунтоутворюючим процесом. Весь профіль грунту карбо- натний.

Вміст гумусу в горизонті А близько 1%, ємкість вбирання ни- зька (7—12 мг-екв на 100 г грунту), реакція грунтів лужна.

Піщані пустинні грунти сформовані на давньоалювіальних пі- щаних відкладах та на перевіяних корінних пісках. У профілі цих грунтів виділяють такі горизонти:

Перший горизонт — шар навіяного піску потужністю 5—6 см. Під ним залягає гумусний горизонт, який досягає глибини 20— 30 см. Він містить багато відмерлих решток коренів і карбонатні новоутворення у вигляді розпливчастих плям.

Піщані грунти дуже бідні на гумус (0,09—0,7%). Мають слаб- колужну реакцію і низьку ємкість вбирання.

Серед гідроморфних найпоширенішими в пустинях є такири, солончаки і лучні грунти.

Такири — тип грунтів глинистих пустинь Середньої Азії. Фор- муються такири на понижених частинах підгірних рівнин, давніх дельтах, алювіальних рівнинах та в котлованах між піщаними горбами.

Основними умовами формування такирів є низький рівень грун- тових вод і періодичне затоплення території поверхневими водами, які несуть з підвищених ділянок рельєфу дрібнозем, гумусні речо- вини та розчинені солі.

Вищих рослин на такирах немає. У їх формуванні беруть участь синьозелені і діатомові водорості, які на поверхні грунту утворюють плівку до 5 см і більше.

Продукти життєдіяльності, які водорості виділяють у навколи- шнє середовище, підвищують лужність грунту і руйнують алю- мосилікати. Крім того, у процесі фотосинтезу вони впливають на формування поверхневої кірки. Засвоєння водоростями СО₂ сприяє перетворенню гідрокарбонатів кальцію на карбонати, які цемен- тують кірку. Кисень, який при цьому виділяється, зумовлює фор- мування пор.

Такири — неглибокі грунти. Грунтоутворюючий процес поши- рений лише на 50 см. В їх профілі виділяють такі горизонти:

З поверхні вони мають корковий горизонт потужністю 1—8 см, який в сухий період розтріскується на полігональні форми. Під ним залягає неглибокий сіруватий або бурий шаруватий горизонт. Третім залягає безструктурний сольовий горизонт.

Гумусу в такирах дуже мало (до 1%). Ємкість вбирання збі- льшується з глибиною від 10 до 20 мг-екв на 100 г грунту. У вбир- ному комплексі багато кальцію і магнію (50—95%), 5—50% припадає на обмінний натрій. Більша частина такирів засолена і має лужну реакцію. У складі солей багато карбонатів і гіпсу. Водно-фізичні властивості такирів погані.

Такири — низькородючі грунти. Їх освоєння потребує значних капіталовкладень для проведення гіпсування, руйнування кірки, будівництва зрошувальних систем, удобрення тощо. На освоєних такирах вирощують бавовник.

Лучні грунти формуються в гідроморфних умовах річкових заплав, дельт, на підгірних шлейфах тощо. Основною умовою формування цих грунтів є близьке залягання грунтових вод (1— 3 м). Вони забезпечують постійне помірне зволоження, розвиток лучної рослинності, відновлювальні процеси в перезволоженій частині профілю.

Лучні грунти мають дерновий горизонт і високий вміст гумусу.

В межах зони пустинних грунтів виділяють дві провінції: Ара- ло-Каспійську і Арало-Балхаську.

Провідною галуззю сільського господарства зони пустинних грунтів є тваринництво, головним чином вівчарство. В межах Арало-Каспійської провінції пасовища займають 53% території, в межах Арало-Балхаської — 69%. Землеробство в зоні можли- во лише за умови зрошення. Тому орні землі тут займають не бі- льше 0,5% території. На них вирощують рис, кукурудзу, овочеві, баштанні, кормові культури, бавовник.