16.2.3. Грунти сухих степів
В умовах сухих степів формуються каштанові грун- ти. Вони простягаються широкою смугою від Східного Перед- кавказзя до Алтаю. На території України сухостепові грунти займають безстічні рівнини між річками Дніпро і Молочна та північну частину степового Криму.
Умови грунтоутворення. Характерною особливістю клімату зо- ни сухих степів є перевага випаровування над річною сумою опа- дів. Коефіцієнт зволоження тут становить 0,3—0,5. Протягом року в зоні випадає 200—400 мм опадів, а випаровується 340—875 мм.
Термічні умови зони мають такий самий характер, як і сте- пової зони. З заходу на схід посилюється континентальність, знижується середньорічна температура, зменшується сума темпе- ратур >10°С від 3300—3500 до 1600—2100°С, скорочується пері- од вегетації від 180—190 днів до 110—129 днів, зменшується кі- лькість опадів від 350—400 до 200—300 мм. Сніговий покрив незначний і, як правило, здувається вітром.
Рослинність представлена типчаково-ковиловими (європей- ська частина зони), ковилово-типчаково-полиновими (Казахстан), полиново-злаковими (Тува) та злаково-полиновими чагарникови- ми степами (Забайкалля). Біомаса сухих степів становить близь- ко 100 ц/га. Органічний опад інтенсивно розкладається мікроор- ганізмами. З органічною масою щороку в грунт надходить 150— 160 кг/га азоту і зольних елементів.
Темно-каштанові і каштанові грунти зони сухого степу форму- ються на лесовидних суглинках, які місцями збагачені грубими уламками місцевих корінних порід. На значних територіях грун- тоутворюючі породи засолені.
Важливу роль у формуванні сухостепових грунтів відіграють форми мезо- і мікрорельєфу, зокрема, дрібносопкових Централь- ного Казахстану і форми гривистого рельєфу на правобережжі Іртиша.
1 — темно-каштановий; 2 — каштановий; 3 — світло-каштановий; 4 — бурий пустинно- степовий: 5 — сіро-бурий пустинь.
Морфологічний профіль каштанових грунтів складається з та- ких горизонтів (рис. 26):
Горизонт А — гумусно-акумулятивний, сірувато-каштанового забарвлення, структура грудкувата, потужність 15—25 см.
Горизонт В — перехідний, забарвлення гумусного горизонту донизу зникає, посилюється буре забарвлення, структура крупно- грудкувата.
Горизонт С — грунтоутворююча порода. Лесовидний, часто щебенюватий, жовто-бурого забарвлення суглинок з карбонатни- ми новоутвореннями. На глибині 1—1,5 м є скупчення новоутво- рень борошнистого гіпсу.
Темно-каштанові грунти за будовою і властивостями подібні до чорноземів південних. Вони містять 3—5% гумусу, у складі якого переважають гумінові кислоти (Сгк : Сфк = 1,5—2,5). Єм- кість вбирання становить 25—30 мг-екв на 100 г грунту.
Реакція грунтового розчину верхнього горизонту нейтральна, нижніх горизонтів слабколужна або лужна.
Підтип каштанових грунтів поширений у південній частині зо- ни сухих степів. Вони містять 2—4% гумусу, ємкість вбирання 20—30 мг-екв на 100 г грунту. У складі увібраних основ багато натрію. Верхні горизонти мають нейтральну або слабколужну ре- акцію, нижні — лужну.
В Україні основну площу сухих степів займають темно-кашта- нові грунти, які простягаються вузькою смугою в причорномор- ській зоні лівобережжя Дніпра та по узбережжю Сиваша в Криму.
Між ділянками автоморфних грунтів сухих степів на понижен- нях рельєфу (западини, улоговини, блюдця тощо) формуються напівгідроморфні лучно-каштанові грунти. Порівняно з каштано- вими грунтами вони мають дещо більшу потужність гумусного го- ризонту і більший вміст гумусу (4—6%).
В дещо глибших пониженнях, на недренованих рівнинах при заляганні грунтових вод на глибині 1—3 м формуються лучні і лучно-болотні грунти.
У межах сухостепової зони, крім зональних підтипів, виділя- ють чотири групи фаціальних підтипів каштанових грунтів: пів- денноєвропейську, східноєвропейську, казахстанську і східноси- бірську. Зміна властивостей грунтів зумовлена наростанням кон- тинентальності клімату з заходу на схід. Як і у чорноземів, з просуванням на схід зменшується потужність гумусного горизонту, зростає процентний вміст гумусу, змінюється характер сольового горизонту.
У системі грунтово-географічного районування зона включає п’ять провінцій: Східно-Передкавказьку, Донську, Сиртовозавол- зьку, Центрально-Казахстанську і Тувинсько-Південно-Забай- кальську.
У зоні темно-каштанових і каштанових грунтів орні землі зай- мають близько 33%. В землеробстві використовують в основному темно-каштанові грунти, які мають досить високу родючість. Всі грунти зони містять достатню кількість поживних елементів для рослин і при належній агротехніці та оптимальному зволоженні дають високі врожаї. В посушливі роки рослини гинуть або дають низький урожай. На темно-каштанових і каштанових грунтах ви- рощують тверду пшеницю, кукурудзу, просо, соняшник, баштанні та інші культури. Успіх в землеробстві забезпечується такими за- ходами, як снігозатримання, полезахисне лісорозведення, плос- корізний обробіток грунту, введення чистих парів тощо. Основними меліоративними заходами тут є зрошення, боротьба з вітровою ерозією та гіпсування солонцюватих грунтів.
У санітарно-гігієнічному відношенні каштанові грунти мало- сприятливі для здоров’я людини. Вони містять надмірну кількість легкорозчинних сполук, до складу яких входять токсичні елемен- ти. Зокрема, в грунтах зони багато фтору, який негативно впливає на здоров’я людей.
У зоні каштанових грунтів проводять металометричні роботи.