15.4. Грунти берингово-охотської тайгово-лісової області

Берингово-Охотська тайгово-лісова область займає територію вздовж узбережжя Охотського моря від Пенжинської губи до нижньої течії Амура, півострів Камчатку, Курильські остро- ви і північну частину острова Сахалін.

Природні умови материкового узбережжя і Камчатки різко різняться, тому тут виділяють дві грунтові зони:

1. Зона лісових попелово-вулканічних грунтів.

2. Зона підзолистих і буро-тайгових грунтів.

На території області переважає холодний мусонний клімат. Зи- ма сувора, порівняно суха, літо — холодне і вологе. Багаторічна мерзлота поширена островами.

Такі умови зумовлюють промивний водний режим і, як наслі- док, процес опідзолення.

Зона лісових попелово-вулканічних грунтів займає рівнинну частину півострова Камчатка і КурильськІ острови до 47° пн. ш.

Клімат зони помірно континентальний, надмірно вологий. Зима холодна, висота снігового покриву досягає 80—100 см. Середньо- річна температура +0,7—3,1°С. Протягом року випадає 350— 900 мм опадів, в гірських районах до 1200 мм. Коефіцієнт зволо- ження 1,3.

Рослинність. Основним типом рослинності Камчатки є ліси з бе- рези кам’яної, які займають 70% лісопокривної площі. Решту пло- щі займають хвойні та мішані ліси. Лісистість півострова стано- вить 26%. Під покривом лісу розвивається багата трав’яниста рос- линність. Біологічна продуктивність Камчатських лісів висока. Щорічний опад фітомаси становить близько 100 ц/га.

Грунтоутворюючі породи. Територія зони входить до складу тихоокеанського тектонічного поясу з активною сучасною вулка- нічною діяльністю. В наш час на півострові налічується близько 30 діючих вулканів. В зв’язку з цим основними грунтоутворюючи- ми породами на Камчатці та Курильських островах є пухкі вулка- нічні відклади. Поблизу діючих вулканів під шаром попелу зна- ходяться поховані грунти.

Рельєф зони гірський. З півночі на південь Камчатки простя- гаються Середній і Східний хребти, між якими розташована Цен- трально-Камчатська депресія. Вздовж західного узбережжя пів- острова простягається Західно-Камчатська низовина.

Домінуючим фактором грунтоутворення на Камчатці є вулка- нічний попіл. Грунтовий покрив зони ще недостатньо вивчений. Найпоширенішим типом рівнинних територій є охристі вулканічні і шарувато-попельно-вулканічні грунти.

Охристі вулканічні грунти формуються під трав’янистими бере- зовими лісами, їх профіль складається з трьох елементарних про- філів, які накладені один на одний. Кожний профіль має гумусний та ілювіально-гумусний горизонти. Поховані горизонти з часом набувають охристого забарвлення і є основним діагностичним го- ризонтом вулканічних грунтів.

В районах з незначним випаданням попелу розвивається процес підзолоутворення. Тут формуються охристо-підзолисті грунти.

В районах з інтенсивним випаданням попелу поширені шарувато- попелові вулканічні грунти.

Попелово-вулканічні грунти багаті на гумус. У верхньому гори- зонті його 5—10%, а в похованих — 3—6%. Загальні запаси гу- мусу становлять 250 т/га і більше. У складі гумусу переважають фульвокислоти.

Легкий механічний склад вулканічних грунтів зумовлює їх низь- ку ємкість вбирання (8—10 мг-екв на 100 г грунту). Вони малона- сичені основами. Реакція грунтового розчину коливається від 4,0 до 5,6—6,5 рН.

Під високотравними луками на підвищених елементах рельєфу, в умовах періодичного перезволоження формуються лучно-дернові грунти. Грунтоутворюючими породами для них є алювіальні або делювіальні відклади, які за хімічним і мінералогічним складом подібні до вулканічних відкладів.

Профіль лучно-дернових грунтів складається з дернового (Ad), гумусного (А 20—30 см) і перехідного (В) горизонтів. Інколи в складі цих грунтів є поховані гумусні горизонти.

Ємкість вбирання лучних грунтів висока (30—40 мг-екв/100г), вбирний комплекс насичений основами. В горизонті А міститься до 20% гумусу.

Грунти болотного типу на Камчатці займають незначні тери- торії.

Землеробство в зоні вулканічних грунтів розвинене слабко. Найбільш придатними для освоєння є охристі грунти Центрально- Камчатської долини. Високотравні луки є кормовою базою для тваринництва. На базі термальних вод розвивається парниково-теп- личне господарство.

Зона підзолистих та буро-тайгових грунтів займає більшу час- тину басейну р. Зеї і низов’я Амуру між Буреїнським і Сіхоте-Алін- ським хребтами, а також північну частину о. Сахалін і Курильські острови з півдня до 47° пн. ш.

В межах зони виділено дві грунтові провінції: Верхньозейська і Амурсько-Північно-Сахалінська.

Верхньозейська провінція займає територію Зейсько-Селем- джинського межиріччя і Верхньозейської рівнини. Клімат провінції мусонний, різко континентальний. Протягом року випадає 500— 600 мм опадів. Коефіцієнт зволоження 0,77—1,00. Зима сувора ма- лосніжна, літо м’яке коротке.

Рослинність представлена березовомодриновими та модриновими лісами. Грунтоутворюючою породою є четвертинні наноси піщано- го механічного складу.

Основним типом грунту провінції є буро-тайгові грунти. На їх поверхні формується шар (6—10 см) лісової підстилки, під якою залягає гумусовий горизонт потужністю близько 6 см. Нижче за-

лягає перехідний горизонт сірувато-бурого забарвлення. На гли- бині 60—70 см починається грунтоутворююча порода.

Характерною особливістю буро-тайгових грунтів є високий вміст (до 24%) гумусу у верхньому горизонті. У складі гумусу вміст гумінових і фульвокислот приблизно однаковий. Ємкість вбирання буро-тайгових грунтів порівняно висока — 22—23 мг-екв на 100 г грунту. Вони ненасичені основами і по всьому профілю мають кислу реакцію.

На піщаних породах з промивним режимом формуються буро- тайгові опідзолені грунти, а на породах важкого механічного скла- ду — буро-тайгові поверхнево-оглеєні.

На понижених ділянках рельєфу формуються мерзлотно-болот- ні грунти. В межах Зейсько-Селемджинського межиріччя вони зай- мають понад 40% території.

Амурсько-Північно-Сахалінська провінція займає пониззя Аму- ра і північну частину о. Сахалін.

Порівняно з Верхньозейською провінцією зима тут менш холод- на, менша континентальність клімату, вищий коефіцієнт зволожен- ня (1,33) при меншій кількості опадів (380—550 мм за рік).

Рослинність провінції представлена модриновими (даурська модрина) і подекуди ялиновими (ялина аянська) лісами.

Грунтоутворюючими породами на рівнинах материкової части- ни в основному є озерно-алювіальні глини. В грунтовому покриві тут переважають буро-тайгові опідзолені грунти. Значну площу провінції займають верхові болота з торфово-болотними грунтами.

Північно-Сахалінська низовина являє собою сильнозаболочену територію (сфагнові болота). На дренованих ділянках ростуть модринові ліси з заростями кедрового сланика, на важкосуглин- кових грунтах — ялиново-ялицеві.

Характерними особливостями клімату є постійні вітри, тумани, мала кількість сонячних днів.

Основним типом грунту Північного Сахаліну є підзолистий ілювіально-залізисто-гумусний грунт, який має чітко виражений горизонт вимивання (Е). Цей тип грунту містить менше 1% фуль- ватного гумусу, має кислу реакцію, ненасичений основами, з низь- кою ємкістю вбирання, бідний на поживні елементи.

Грунтовий покрив області малопридатний для землеробства. Основними перешкодами є велика заболоченість рівнинних терито- рій і гірський рельєф. Тому перед освоєнням земель слід осушува- ти їх. Всі орні землі області потребують вапнування, регулювання водно-теплового режиму і внесення добрив. На освоєних землях вирощують картоплю, овочі, овес, ячмінь.

З тваринницьких галузей тут розвинене оленярство, хутрове зві- рівництво та морський звіробійний промисел. На Камчатці розви- нене м’ясо-молочне скотарство.

Розділ 16 ГРУНТИ СУББОРЕАЛЬНОГО ПОЯСУ

Суббореальний грунтово-біокліматичний пояс охоп- лює великі території в Північній Америці і Євразії. У південній півкулі цей пояс займає порівняно незначну територію на півдні Аргентини і в Новій Зеландії.

В межах суббореального поясу виділено три групи грунтово- біокліматичних областей: волого-лісові, степові, пустинні і напів- пустинні.

Загальна площа суббореального поясу становить близько 1530 млн га. В ньому переважають посушливі і сухі області. Сте- пові області займають 45%, напівпустинь і пустинь — 31%, лісові — 24% території.

На території суббореального поясу розташована майже полови- на орних земель світу, на яких вирощують один урожай на рік.