7.4. Забарвлення грунту

Забарвлення горизонтів грунту також важлива морфологічна ознака, яка залежить від фізичних властивостей і хімічного складу. Недаремно багато типів грунтів названо за їх забарвленням. Забарвлення грунту — перша морфологічна ознака, за якою виділяють генетичні горизонти. Всі зміни забарвлення відбивають зміни властивостей окремих горизонтів профілю грун- ту. Отже, за забарвленням можна характеризувати як профіль грунту в цілому, так і окремі його горизонти.

Забарвлення грунту частково успадковується від забарвлення грунтоутворюючої породи, а частково (інколи значною мірою) на- бувається в процесі грунтоутворення.

Чорне забарвлення грунту зумовлене, як правило, накопиченням гумусу і, зокрема, гумінових кислот. Фульвокислоти надають грун- там світлого забарвлення. Крім гумусу чорного забарвлення грун- там надають деякі хімічні сполуки: оксид марганцю, деревне ву- гілля, залізний монтморилоніт, магнетит та ін.

Біле забарвлення грунту залежить від наявності кварцу, као- лініту, вапна, водорозчинних солей, вівіаніту, гіпсу тощо.

Червоне і жовте забарвлення зумовлюють оксиди заліза; чер- воне — негідратований гематит і тур’їт; жовте — гідратований ли- моніт.

Буре забарвлення характерне для грунтів з високим вмістом іліту, слюди та суміші різних оксидів заліза. Це забарвлення влас- тиве більшості глинистих мінералів. Крім того, буре забарвлення формується в результаті змішування чорного, червоного, білого і жовтого кольорів.

Синє забарвлення мають глейові горизонти, які містять вівіа- ніт (болотні грунти північних регіонів), інші грунти мають забарв- лення похідне від синього — сизе різних відтінків. Воно зумовлене наявністю оксиду заліза (ІІ).

Пурпурове забарвлення вказує на високий вміст оксидів мар- ганцю. Трапляється дуже рідко.

Оливкове (зелене) забарвлення характерне для грунтів з над- мірним зволоженням, які містять зеленуваті глинисті мінерали з увібраним залізом.

Зазначені забарвлення в чистому вигляді в грунтах існують рідко. Частіше вони зміщуються і утворюють перехідні кольори, що свідчить про змішаний склад грунтової маси.

7.5. Новоутворення і включення в грунтах

У процесі грунтоутворення в грунтовому профілі з’являються специфічні вторинні мінерали, які прийнято називати новоутвореннями. Вони утворюють скупчення, які чітко відрізня- ються від оточуючого їх грунтового матеріалу. Новоутворення формуються всередині грунтових агрегатів, на їх поверхні та між ними в порах і тріщинах грунту. Характеристику новоутворень грунту вперше розробив С. О. Захаров (1930). Пізніше вона була доповнена працями інших вчених (Р. Брюєр, В. А. Ковда, Б. Г. Ро- занов).

Новоутворення класифікують за складом, формою і походжен- ням. За походженням новоутворення бувають хімічні і біологічні За формою В. А. Ковда виділяє такі новоутворення: присипки, на- льоти, вицвіти, псевдоміцелій, плями, прожилки, трубочки, конкре- ції, стяжіння, плитки, горизонти цементації. За хімічним складом новоутворення дуже різноманітні. Найпоширеними є залізо-мар- ганцеві, карбонатні, гіпсові, кремнеземисті.

Новоутворення заліза і марганцю характерні для грунтів тай- гово-лісової зони. В їх утворенні беруть участь живі організми (вищі рослини і мікроорганізми) та фульвокислоти. В зв’язку з цим в грунтах поширені гумусно-залізисті та гумусно-марганцеві новоутворення. Типовими формами залізистих новоутворень є орт- штейни (округлі стяжіння), конкреції, трубчасті стяжіння, про- жилки, плями. Марганцеві новоутворення мають вигляд чорних плям або дрібних конкрецій. Цей вид новоутворень трапляється також в гідроморфних грунтах інших зон.

Новоутворення кремнезему трапляється в грунтах як аридних, так і гумідних ландшафтів. Вони є в тундрових, підзолистих, сі- рих лісових і опідзолених чорноземах у вигляді білястої дрібно- кристалічної або аморфної присипки.

Карбонатні новоутворення — найпоширеніші новоутворення в грунтах різних природних зон. Особливо їх багато в грунтах, сфор- мованих на лесах та лесовидних породах. В чорноземах України вони трапляються в різноманітних формах: білозірка (пухкі ско- пичення), журавчики, дутики, погремки (тверді стяжіння), псев- ломіцелій тощо.

В основному вони характерні для грунтів лісостепу, степу, су- хих саван, напівпустинь і пустинь.

Гіпсові новоутворення — також характерні для грунтів посуш- ливих і пустинних територій. Специфічними формами їх є крупні кристалічні утворення у вигляді поодиноких кристалів, двійників, «ластів’яного хвоста», «гіпсових роз», друз тощо. Вони накопичу- ються в нижніх горизонтах сухостепових грунтів (південні чорно- земи, солончаки, солонці). Основною умовою акумуляції гіпсу в грунтах є інтенсивне випаровування грунтових вод.

Отже, конкретні новоутворення приурочені до певних типів грун- тів. Вони є індикаторами певних типів грунтоутворення.

Включеннями називають органічні рештки або мінеральні ті- ла, які не пов’язані безпосередньо з грунтом і грунтоутворенням. До включень В. А. Ковда (1973) відносить уламки гірських порід, панцирі молюсок, рештки коренів і стовбурів дерев, кістки тварин, сліди минулих культур (антропогенні включення).

Включення дають змогу розшифрувати генезис грунтоутворю- ючих порід і тих умов, в яких починалося і відбувалося грунтоут- ворення. Наприклад, черепашки прісноводних молюсків, які зуст- річаються в грунтах Нижнього Поволжя, свідчать про те, що тут в минулому існували прісні озера і болота. Наявність валунів вка- зує на льодовикове походження грунтоутворюючої породи.