6.2. Спрямованість процесів грунтоутворення
Грунт — арена взаємодії малого біологічного і ве- ликого геологічного кругообігу речовин. Вчення про біологічний кругообіг речовин в грунті розробив В. Р. Вільямс на основі на- укових ідей В. І. Вернадського про роль живих організмів в біохі- мічних процесах на нашій планеті.
Під біологічним кругообігом речовин розуміють надходження з грунту, гірських порід і атмосфери в організми хімічних елемен- тів, синтез органічних речовин, розкладання їх мікроорганізмами і повернення хімічних елементів в грунт і атмосферу. В результаті біологічного кругообігу речовин грунтоутворююча порода взаємодіє з живими організмами та продуктами їх життєдіяльності. В цьо- му і полягає суть процесу грунтоутворення.
Одночасно під впливом великого (геологічного) кругообігу хі- мічні елементи мігрують по профілю грунту, що зумовлює форму- вання його хімічного складу.
Взаємодія біологічного і геологічного кругообігів проявляється через ряд протилежно спрямованих процесів, які відбуваються в грунті у процесі його формування. Б. Г. Розанов (1988) наводить 13 таких процесів:
Руйнування первинних і вторинних мінералів — неосинтез мінералів.
Біологічна акумуляція елементів в грунті — засвоєння хі- мічних елементів організмами з грунту.
Гідрогенна акумуляція елементів в грунті — геохімічне ви- несення елементів з грунту.
Розкладання органічних сполук — синтез нових органічних сполук.
Вбирання іонів з розчину твердою фазою грунту — перехід іонів з твердої фази в розчин.
Розчинення речовин — випадання речовин в осад.
Пептизація колоїдів — коагуляція колоїдів.
Низхідний рух розчинів — висхідний рух розчинів.
Зволоження грунтової маси — висихання грунтової маси.
Набухання грунту— усадка грунту.
Нагрівання грунту — охолодження грунту.
Окислення — відновлення.
Фіксація азоту — денітрифікація.
Сукупність цих процесів і становить загальний процес грунто- утворення. Багато з цих процесів мають циклічний характер.
Всі грунтоутворюючі процеси О. А. Роде поділив на макропро- цеси і мікропроцеси. Макропроцес охоплює весь профіль грунту в цілому, а мікропроцеси відбуваються в межах ізольованих ділянок грунтового профілю. Макропроцеси, які є специфічними для грунто- утворення, І. П. Герасимов назвав елементарними грунтовими про- цесами (ЕГП). Цей термін набув загального визнання серед грун- тознавців.
Аналізуючи та узагальнюючи концепції О. А. Роде і І. П. Гера- симова, Б. Г. Розанов (1988) всі ЕГП поділив на сім груп, а саме:
Біогенно-акумулятивні (гумусоутворення, торфоутворення).
Гідрогенно-акумулятивні (засолення, оруднення, загіпсову- вання).
Метаморфічні (оглеєння, озалізнення, сіалітизація).
Елювіальні (вилуговування, опідзолення, осолодіння).
Ілювіально-акумулятивні (підзолисто-ілювіальний, глинисто- ілювіальний).
Педотурбаційні (спучування, розтріскування, кріотурбація).
Деструктивні (ерозія, дефляція, поховання).
Таким чином, процес грунтоутворення — це сукупність різнома-нітних елементарних грунтових процесів, які формують склад твер- дої фази грунту, розчину і грунтового повітря, будову і властиво- сті грунту.
Уявлення про сукупність процесів грунтоутворення та взаємо- дію фаз грунту можна дістати із загальної схеми грунтоутворення (рис. 10).
