5.3. Вулканічний попіл
Вулканізм відіграє важливу роль в процесах грун- тоутворення. В районах діючих і недавно згаслих вулканів сфор- мувались так звані вулканічні грунти, які мають високу родючість. Такі грунти поширені в Італії, Чилі, Японії, Індонезії, на Філіппі- нах, Гавайських островах, в Центральній Америці та на інших територіях.
В наш час на Землі налічується близько 1000 згаслих вулканів, які діяли протягом четвертинного періоду, а діючих — близько 500. Діючі вулкани викидають велику кількість подрібнених уламків породи, попіл, різноманітні гази (CO2, CO, H2S, SO2, N2, Н, CH4), пари води, сірки, соляної кислоти тощо. Ці речовини випадають на поверхню грунту і займають сотні і тисячі квадратних кілометрів. З історії вулканізму відомо, яку колосальну масу попелу, пилу, води викидали вулкани Кракатау (Індонезія, 1883), Везувій (Іта- лія) та ін.
Вплив вулканізму на грунтоутворення полягає в тому, що на існуючий у цій місцевості грунт періодично випадають «свіжі» вул- тсанічні викиди. Грунт приростає догори. Гумусовий горизонт пере- кривається, процес грунтоутворення припиняється.
Мінералогічні складові вулканічних викидів дуже різноманіт- ні. Серед них виділяють дацитові, андезитові, базальтові і нефелі- нові ультраосновні продукти. На свіжому покриві вулканічних опа- дів починається нове грунтоутворення. В умовах вологого клімату на пухких вулканічних туфах швидко розвивається трав’яниста і лісова рослинність. Наново утворений грунт, як правило, подіб- ний до попереднього. Нове виверження вулкану знову перериває грунтоутворення, засипаючи грунт «свіжими» викидами. Таке може повторюватись десятки і сотні разів. Тому поблизу діючих вулка- нів знаходять десятки і сотні похованих грунтів.
Якщо вулканічний попіл випадає на поверхню грунту в незнач-
ній кількості, то він вбирається гумусовим горизонтом. В резуль- таті регулярного надходження незначних порцій попелу утворю- ються грунти з потужним гумусовим горизонтом.
В Італії, Японії і на Філіппінах є території, де формуються алювіальні вулканічні наноси, на яких утворюються гідроморфні високородючі грунти (тераси, заплави, дельти річок).
Родючі вулканічні грунти, поряд з грунтами стародавніх і су- часних дельт річок Європи, Азії, Африки і Америки, були місцями поселення людини і розвитку стародавніх цивілізацій.
Розділ 6 ЗАГАЛЬНА СХЕМА ГРУНТОУТВОРЕННЯ
Процес грунтоутворення — це сукупність явищ пере- творення речовин і енергії у верхньому шарі земної кори під впли- вом комплексу природних факторів. Загальний процес грунтоутво- рення складається з комплексу біохімічних, хімічних, фізичних і фізико-хімічних процесів. Грунтоутворення починається з момен- ту поселення живих організмів на скельних породах або на пухких продуктах гіпергенезу і в своєму розвитку проходить ряд стадій.
6.1. Стадійність грунтоутворення
Характер проходження окремих стадій грунтоутво- рення зумовлений комплексом факторів в різних природно-кліма- тичних зонах земної кулі.
1. Стадія початкового грунтоутворення часто збігається з про- цесом вивітрювання скельних гірських порід. Ця стадія триває довго, оскільки грунтоутворення охоплює незначний шар субстра- ту. Малопотужний профіль слабко диференційований на генетичні горизонти (рис. 9).
2. Стадія розвитку грунту відбувається на пухких відкладах великої потужності і завершується диференціацією профілю на ге- нетичні горизонти. Між морфологічними ознаками і властивостями грунту, з одного боку, і факторами грунтоутворення, з другого, встановлюється динамічна рівновага. Ця стадія відбувається ін- тенсивно.
3. Стадія рівноваги (клімаксний стан) триває невизначений час. Між грунтом і комплексом факторів підтримується динамічна рів- новага.
4. У процесі еволюції екологічної системи елементи ландшафту (фактори грунтоутворення) можуть зазнавати тих чи інших змін (зміна клімату, рослинності, порушення екосистеми людиною то- що). Такі зміни зумовлюють зміни в процесі грунтоутворення. На-
Рис. 9. Стадії грунтоутворення (за Л. О. Гришиною):
1 — початкове грунтоутворення; 2 — розвиток грунту; 3 — клімаксний стан І; 4 — еволюція грунту по шляху а або б; 5 — клімаксний стан II (а або б); 6 — нова еволюція грунту по шляху в, г, д або е; 7 — клімак- сний стан III (в, г, д або е).
стає стадія еволюції грунту, яка зумовлює перехід його до нової стадії рівноваги нового грунту з новим профілем (заболочування автоморфних грунтів, перехід солончака в солонець, формування чорнозему з лучного грунту при зниженні рівня грунтових вод то- що). На тому самому субстраті такі еволюційні цикли можуть від- буватися кілька разів.