Тема II школа й педагогіка епох середньовіччя та відродження

1. Загальна характеристика епохи Середньовіччя. Система середньовічних шкіл.

2. Система лицарського виховання.

3. Виникнення освіти для дівчат.

4. Виникнення перших університетів у Західній Європі та ор­ганізація навчання.

5. Культура епохи європейського Відродження. "Будинок ра­дості" Вітторино да Фельтре.

6. Поєднання навчання з продуктивною працею Томаса Мора

й Томазо Кампанелли.

7. Гуманістичні ідеї освіти й виховання (Ф. Рабле, Е.Роттердамський, ММонтень).

Література:

1. Левківський М.В. Історія педагогіки. Житомир, 2002.

2. Історія педагогіки /за ред. М. В. Левківскього, О. А. Дуба-

сенюк/. - Житомир, 1999.

3. Кравець В. Історія класичної зарубіжної педагогіки та

шкільництва. - Тернопіль, 1996.

4. Пискунов А.И. Хрестоматия по истории зарубежной педа-гогики: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов. - М.: Просве-щение,1981.

Ключові слова та терміни

Католицизм, схоласт, монастирські єпископські чи кафедра­льні, церковно-приходські школи; сім вільних мистецтв, універси­тет, вагант, метафізика, психологія, етика, політика, ліценціат, космологія; магістр права, медицини чи теології; утопія; колегіу­ми і гімназії.

1. Загальна характеристика епохи середньовіччя. Система середньовічних шкіл

У 476 році, ослаблена внутрішніми суперечностями рабовла­сницького ладу, перестала існувати Римська Імперія, яка занепа­ла під тиском варварських племен. В історії Європи розпочався

новий етап історичного розвитку, який умовно називається Сере­дньовіччям. На зміну рабовласницькому ладу прийшло феодаль­не суспільство, в якому політична влада належала світським і ду­ховним феодалам. Ідеологічною твердинею феодалізму стали ре­лігія і церква, які монополізували науку, мистецтво та освіту.

Епоха феодалізму успадкувала від Римської Імперії христи­янську релігію в її західному різновиді, що відома з 1054 р. під назвою '''католицизм'¹'. Християнська церква стала головною іде­ологічною силою європейського феодалізму. Весь розвиток куль­тури та освіти Середньовіччя відбувався в світлі релігійної дум­ки католицизму. Середньовічна церква категорично заперечувала майже всю спадщину античного світу в галузі культури.

Учені-церковники Середньовіччя, відомі в історії під назвою "схоластів^ (від слова "схола", тобто "школа"), - це професори, що прославилися своїми вченими богословськими творами. Вони прикладали всі свої таланти та знання до того, щоб узгодити вчення та канони церкви з тими випадковими уривками наукових відомостей, які їм пощастило знайти в перекладах праць велико­го філософа давнини Аристотеля.

Усі існуючі в ті часи школи знаходилися на утриманні церк­ви. Церква ж і визначала програми навчання і обирала склад учнів. Школи були трьох типів: монастирські, які відкривалися при мо­настирях для хлопчиків, що готувалися до релігійної діяльності (так звані "внутрішні школи'¹''), та для синів світських феодалів {"зовнішні школіГ)', єпископські чи кафедральні, що відкривалися при єпископських резиденціях і також поділялися на дві катего­рії; церковно-приходські школи, які утримувалися повітовими священниками.

Повітові та "зовнішні¹'¹ монастирські і єпископські школи від­відували хлопчики віком від 7 до 15 років, де їх навчали читати, писати, рахувати і церковному співу. Всі учні вчилися в одному приміщенні, але кожен виконував особисте певне завдання. Точ­но встановленого строку навчання і навчальних програм не існу­вало. Спочатку учні зазубрювали молитви і псалми, а потім вчи­лися читати релігійні книги, писати, співати, вивчали арифметику (додавання, віднімання, множення ), Книжки були рукописні і перші з них навіть без великих літер і розділових знаків. Тому доводилося навчатися не тільки складати літери в слова, а й роз-^рковувати, яка літера до якого слова відноситься. Навчання

проводилось катехізичшш способом (запитань і відповідей). Уч­ні заучували відповіді на запитання, що ставив учитель, не розу­міючи їхнього змісту.

Нерозуміння вихователями особливостей дитячої психіки, відсутність елементарних методичних знань у вчителів призво­дили до того, що навчальний матеріал вони "втовкмачували" в голови учнів за допомогою різок та інших форм покарань.

Дещо ширшим був зміст навчання у "внутрішніх" школах. Від своїх служителів церква вимагала не так вже й багато: знати молитви, вміти читати латиною Євангеліє (навіть і не розуміючи змісту прочитаного), знати процес проходження церковних риту­алів.

У своїх школах церква не могла обійтися без деяких елемен­тів світської освіти, яку феодальне суспільство успадкувало від Давнього Світу. Пристосувавши їх до своїх потреб, церква стала мимовільною Їхньою хранителькою. Античні дисципліни, що ви­кладалися в церковних школах, називались "сім вільних мис­тецтв". Під ними розумілися: граматика, риторика, діалектика (так званий "тривіум" - три шляхи знань, чи перша ступінь на­вчання) та арифметика, геометрія, астрономія, музика (так званий "квадривіум" - чотири шляхи знань, чи друга ступінь навчання). Але "вільні мистецтва" Середньовіччя були лише віддаленою подобою того, що викладалося в античних школах,

На межі ХІ-ХП ст. церковні школи перестали задовольняти потреби суспільства в освічених людях. У цей період відбуваєть­ся швидкий ріст та розвиток середньовічних міст. З часом міста почали відчувати велику потребу в освічених людях, які вміли б укладати будь-які торгівельні домовленості, працювати в органах місцевого самоврядування, складати різні ділові папери. Ця по­треба викликала до життя нові типи шкіл, головною особливістю яких було те, що вони створювалися приватними особами, тобто не утримувалися за рахунок церкви. Міські купці і ремісники бу­ли невдоволені як монополією церкви на школу, так і релігійним навчанням і вихованням дітей. Тому вони вимагали відкриття своїх (гільдійських і цехових) шкіл, в яких навчання дітей прово­дилось би їх рідною мовою і допомагало б їм надалі у торгівель-них справах та розвитку різних ремесел. Поступово такі школи були перетворені на міські початкові, які утримувались коштом міського самоврядування (магістрату). У цих школах учні вчили цитати, писати, лічити та знайомилися з основами релігійних чнань. Викладачів цих шкіл називали магістрами. Існували вони коштами, які вносилися учнями у вигляді платні за навчання. З цього часу освіченість перестала бути привілеєм вузького кола представників церкви.

ТИПИ ШКІЛ В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В ЕПОХУ ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

тип шкіл			”.		універси­тети (ви­щі факульте­ти: теоло­гічний, юридич­ний, ме­дичний)
				факульте­ти мис­тецтв в універси­тетах
			соборні, монас­тир­ські
		парафі­яльні
	міські, це­хові, гіль­дійські, приватні
знання	елемен­тарні знан­ня	латинська грамати­ка	Ігіуіит	їгіуіит ^иа.бп-уіит	загальні та фахові