4. Право на позов: поняття, підстави виникнення, передумови здійснення.

Конституція України не містить застережень щодо реалізації права на судовий захист, тому поширення юрисдикції судів на всі правовідносини значно розширило можливість здійснення права на звернення до суду.

У теорії цивільного процесуального права частина науковців розглядає право на звернення до суду як право на позов (у широкому його розумінні), інша - як право на його пред'явлення'.

Поняття права на позов належить до найскладніших процесуальних категорій. Термін «право на позов» вживають і в матеріальному, і в про­цесуальному праві. У процесуальному праві більше уваги надають проце­дурі реалізації права па позов, тобто аналізується право на пред'явлення позову.

Процесуальна сторона права на позов полягає в можливості звернення особи до суду. Право на процесуальний захист - це право на розгляд ма­теріально-правової вимоги до відповідача у визначеному процесуальному порядку.

Право на позов - це процесуальний спосіб захисту порушеного, не­визнаного чи оспорюваного суб'єктивного права. Цей захист буде дієвим за умови наявності таких елементів: права на пред'явлення та задоволення позову. Ці дві правомочності взаємопов'язані між собою, адже без реалізації права на пред'явлення позову не може бути реалізовано права на задоволен­ня позовних вимог. І навпаки, здійснюючи право на пред'явлення позову, особа не може бути позбавлена права на розгляд свого звернення.

Цивільне процесуальне право на звернення до суду має всі ознаки суб'єктивного права: належить суб'єктові (особі); гарантується законом; спрямоване на досягнення соціального блага; забезпечується загальними (економічними, політичними, ідеологічними, організаційними) і спеціальни­ми (юридичними) гарантіями; здійснюється в інтересах носія суб'єктивного права (особи)^

Аналіз матеріального та процесуального законодавства та судової прак­тики свідчить, що право на позов - це єдине матеріальне і процесуальне поняття, яке має матеріальний зміст і процесуальну форму. УВ цивільному процесуальному праві не може бути самостійного права на звернення до суду, відірваного від права на позов в матеріальному розумінні, і навпаки. Єдність матеріально-правового змісту права на позов і його процесуальної форми визначають тим, що право на позов - це право на відновлення по­рушеного права у конкретній встановленій законом процесуальній формі, у порядку, що забезпечує об'єктивність і реальність захисту.

Однак, будучи процесуальною формою права на позов, право на пред'явлення позову характеризується самостійністю. Процесуальний по­рядок реалізації права на позов є особливим видом діяльності, яку регулює цивільне процесуальне право, що надає учасникам процесу самостійні про­цесуальні права і обов'язки, які забезпечують реальну можливість одер­жання правового захисту. Тому право на пред'явлення позову - це право на звернення до суду для здійснення порушення цивільної процесуаль­ної діяльності щодо захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.

Правом на звернення до суду з позовом володіють усі фізичні та юри­дичні особи, а також держава. Таку можливість, надану процесуальним законом, можна реалізувати лише за наявності передумов, встановлених законом (ст. 122 ЦПК України).

У теорії цивільного процесуального права передумови права на пред'явлення позову поділяють на дві групи: суб'єктивні та об'єктивні.

Суб'єктивні передумови - це, передусім, процесуальна правоздатність позивача і відповідача. Право на звернення до суду за захистом виникає од­ночасно з виникненням процесуальної правоздатності. Для фізичних осіб - з моменту народження, для юридичних - з моменту державної реєстрації.

Суб'єктивною передумовою буде також юридична заінтересованість особи. Відповідно до ст. З ЦПК України, право на звернення до суду має особа щодо захисту своїх прав чи інтересів. Позивач у позовній заяві має вказати свою заінтересованість у справі, посилаючись на зв'язок із ма­теріальним правовідношенням.

Об'єктивні передумови права на звернення з позовом до суду поділяють на два види: позитивні і негативні.

Передумови, обов'язкові для реалізації права на звернення до суду, називаються позитивними. До них належать: підвідомчість справи суду; правовий характер вимоги позивача.

До негативних належать передумови, з відсутністю яких закон пов'язує можливість звернення до суду: судове рішення, що набуло законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; ухвала суду про відмову позивача від позову, ухвала про закриття провад­ження у справі у зв'язку з укладенням мирової угоди тощо.

Всі ці передумови права на звернення до суду з позовом мають виключно процесуальний характер і не зачіпають питання про наявність чи відсут­ність у позивача суб'єктивного матеріального права. Право на звернення до суду з позовом - це право вимагати, щоб заявлений позов був прийнятий до судового провадження, розглянутий у встановленому процесуальному

порядку і щоб по ньому суд ухвалив рішення. У зв'язку з цим суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у справі з тих причин, що у позивача відсутнє матеріальне право, тобто право на задоволення позову, якщо ця категорія справ підлягає розгляду в суді.

Якщо суддя встановить відсутність необхідних передумов права на звернення до суду, він відмовляє у відкритті провадження у справі. Якщо ж відсутність цих передумов встановлять під час розгляду справи в судовому засіданні, суд не вправі розглядати таку справу по суті, тож постановляє ухвалу про закриття провадження у справі чи залишає заяву без розгляду або відмовляє в задоволенні позовних вимог.

На практиці зустрічаються випадки, коли одна особа подає до іншої декілька позовних вимог, що випливають з одного правовідношення. У таких випадках позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кіль­ка вимог, пов'язані між собою. Якщо таке об'єднання утруднює і затягує розгляд справи, суддя може роз'єднати позови у самостійні провадження (ст. 126 ЦПК України).