Тема 13. Позов

1. Поняття, ознаки, суть та значення позовного провадження.

Позовне провадження – це вид провадження у цивільному процесі, у якому розглядається спір про право цивільне, тобто спір, який виникає з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Наявність спору про право цивільне визначає і іншу характерну рису цього провадження – участь у ньому двох сторін – позивача та відповідача. Позовне провадження є основним видом провадження, яке притаманне цивільному процесу з давніх часів. Так, ще процесу за давнім римським правом був притаманний інститут позову та позовного провадження, у якому він розглядався.

Значення позовного провадження зумовлюється і тим, що усі цивільні процесуальні норми, які визначають загальну частину цивільного процесуального права та розгляд справи за стадіями поширюється саме на справи позовного провадження. Справи інших проваджень (наказного та окремого) розглядаються вже за загальними правилами позовного провадження з урахуванням винятків та доповнень, визначених спеціальними нормами про ці провадження.

2. Поняття позову. Елементи позову та їх значення

Важливою гарантією прав та свобод людини і громадянина є пра­во на її захист. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права зобов'язує державу забезпечити будь-якій особі ефективний засіб правового захисту у випадках порушення її прав та свобод. Відповідно до положень Конституції України, права, свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суди, як органи державної вла­ди, зобов'язані вчасно і дієво захищати ці права та свободи через розгляд цивільних справ.

Процесуальним засобом порушення судової діяльності щодо захис­ту прав фізичних і юридичних осіб у позовному провадженні є позов, у якому зацікавлена особа (позивач) викладає свої вимоги до порушника суб'єктивних прав (відповідача). Звертаючись до суду із позовом, позивач просить ухвалити рішення, згідно з яким привести поведінку відповідача у відповідність із вимогами норм права. Вимоги позивача можуть бути спрямовані на визнання його прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов'язку в натурі; припинення або зміну правовідношення; стягнення з відповідача збитків тощо.

Поняття позову, звичайно, визначають як звернення заінтересованої або іншої уповноваженої особи до суду з проханням про розгляд цивіль­но-правового спору і захист суб'єктивних прав. Однак таке визначення поняття позову не зовсім відображає його правову природу. Будучи засо­бом порушення процесуальної діяльності, а отже, за юридичною природою процесуальним поняттям, позов тісно пов'язаний із суб'єктивним матеріаль­ним правом, на захист його пред'явлено. Без спірної матеріально-правової вимоги позивача до відповідача немає позову. Тільки завдяки матеріаль­но-правовій стороні позову в цивільному процесі існують такі інститути: визнання позову, відмова від позову, забезпечення позову, мирова угода та ін. Матеріально-правова вимога позивача до відповідача стає позовом тоді, коли її звернено до відповідного суду, де підлягає розгляду у позовному провадженні з дотриманням певних процесуальних гарантій. Тому суть позову може бути правильно визначена тільки з урахуванням єдності його матеріальної та процесуальної сторони. Позов, крім процесуальної сторони - вимоги до суду про розгляд і вирішення спору про право цивільне, має і матерільно-правову сторону - вимогу позивача до відповідача про віднов­лення порушеного права.

Отже, позов - це вимога позивача до відповідача, звернена через суд, про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного суб'єктивного пра­ва або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється, визначеній законом процесуальній формі.

Для того, щоб позов міг виконувати роль засобу порушення позовно­го провадження, він має містити визначені складові частини (елементи). Елементи позову визначають зміст судової діяльності, індивідуалізують позови.

За елементами позови класифікують на види, встановлюють межі су­дового розгляду, предмет доказування. Елементи позову мають важливе значення для організації захисту відповідача проти позову, вирішення пи­тання про прийняття позову до судового провадження. Вони визначають суть вимоги, на яку суд має дати відповідь у своєму рішенні.

Кожен позов складається з трьох елементів: предмета, підстави і змісту.

Предмет позову - матеріально-правова вимога позивача до відповіда­ча, стосовно якої суд повинен ухвалити рішення. Ця вимога мусить мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормою матеріального права, а також підлягати розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

У процесі розгляду та вирішення цивільної справи по суті позивач має право змінити предмет позову, тобто, звернувшись до суду з однією вимогою, замінити її на іншу. Таке право позивача забезпечує швидкість

і оперативність розгляду справи. Однак зміна предмета позову можлива лише до ухвалення рішення в суді першої інстанції і в межах спірного правовідношення (підстави позову залишаються незмінними).

Правильне визначення предмета позову має важливе практичне значен­ня, оскільки предмет позову визначає суть вимоги, на яку суд зобов'язаний дати відповідь у своєму рішенні. За предметом позову можна визначити юрисдикцію цієї справи, а також її підсудність.

Матеріально-правова вимога позивача має опиратися на підставу позову.

Підстава позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто ті, які тягнуть за собою правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Тому підставою позову не можуть бути обставини, які є доказами у справі. З ними закон не пов'язує виникнення чи припинення правовідносин. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які на­лежать до підстави позову. Наприклад, фактом буде народження дитини в шлюбі, а доказом, що підтверджує цей факт, - свідоцтво про народження дитини.

У підставу позову може входити один або декілька юридичних фактів. Однак для обґрунтування вимоги позивач завжди зобов'язаний наводити увесь комплекс фактів. Відсутність одного з них порушує логічний ряд, що обґрунтовує підставу вимоги позивача і може слугувати причиною відмови суду в задоволенні позовних вимог. Наприклад, у позові про стягнення аліментів на дитину підставою є факт перебування позивача і відповідача у шлюбі, факт народження дитини в цьому шлюбі, факт перебування дитини на утриманні в позивача. Тільки за наявності цього комплексу (складу) фактів позовну вимогу можна вважати обґрунтованою.

До підстави позову належать ті юридичні факти, які підтверджують наявність чи відсутність спірних правовідносин, а також факти, які підтвер­джують порушення прав позивача (причина, що спонукає до пред'явлення позову). Юридичні факти, покладені в підставу позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і внаслідок певних дій відпові­дача вони стали спірними. Від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору.

Зауважимо, що чинне процесуальне законодавство не вимагає від по­зивача обґрунтування своїх вимог відповідними нормами права. На суд покладено обов'язок встановити спірні правовідношення і застосувати до них відповідні норми матеріального права.

Підстава позову має важливе практичне значення. Правильне її вста­новлення визначає межі доказування, а також є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підставу позову формулюють у позовній заяві. Однак упродовж всього часу розгляду справи по суті позивач має право уточнити, а також змінити

підставу позову. Це право передбачено чинним законодавством для вста­новлення об'єктивної дійсності і дійсних взаємовідносин між позивачем і відповідачем. Змінюючи підставу позову, позивач також не може виходити за межі спірних правовідносин. Реалізація права на зміну підстави позову можлива лише до ухвалення рішення в суді першої інстанції.

У теорії процесуального права немає єдності щодо складових частин (елементів) позову. Одні процесуалісти вважають, що нема потреби виділяти зміст позову як окремий елемент, оскільки його охоплюють предмет і підстава позову, інші - що зміст варто виділяти в окремий елемент позову.

Виділення змісту позову як його елемента є обов'язкове, оскільки в позові мають відобразити дві вимоги позивача; вимога до суду про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного зако­ном інтересу і вимога до відповідача. Тому під змістом позову варто розуміти вид судового захисту, з яким позивач звертається до суду. Позивач може просити суд ухвалити рішення про: присудження йому певної речі; понов­лення порушеного права; визнання наявності чи відсутності суб'єктивних прав; зміну чи припинення наявного правовідношення. Вимога про при­судження, визнання чи перетворення певних правовідносин і є змістом кожного позову.

Виділення змісту позову як вимоги позивача про здійснення певних дій, направленої до суду, має важливе практичне значення. Зміст позову допомагає визначити юрисдикцію цієї справи суду, а також встановити межі дослідження справи в судовому засіданні і ухвалити конкретне, повне і доступне рішення, що є підставою для швидкого і правильного відновлення порушеного права. За змістом позови можна класифікувати на види.

Всі елементи позову перебувають у тісному зв'язку між собою. Юридичні факти, що підтверджують суб'єктивне матеріальне право і є підставою позову, визначають юридичну природу матеріально-правових вимог, які формують предмет позову. Водночас матеріально-правова вимога визначає процесуальну форму захисту, тобто зміст позову.