Мал. 9. Графічне зображення ефекту мультиплікатора.

З'ясувавши, як інвестиції впливають на доход, розглянемо тепер, як зміни в споживанні або заощадливість впливають на величину ЧНП.

В умовах неповної зайнятості, тобто коли економіка функціонує в рамках кейнсіанської (горизонтальної) ділянки кривої сукупної пропозиції, збільшення заощаджень будуть мати єдиним результатом зменшення національного доходу. Якщо населення споживає менше від своїх доходів, а підприємці не хочуть інвестувати більше, то продажі впадуть і виробництво скоротиться. Скорочення виробництва буде продовжуватися доти, поки не буде отримана така величина національного доходу, що змусить населення відчути себе досить бідним, щоб воно, нарешті, погодилося не намагатися заощадити більше, ніж підприємницький сектор готовий інвестувати. Причому ефект мультиплікатора приведе до того, що навіть незначний приріст заощаджень виразиться в набагато більшому зниженні ЧНП (мал. 10).

Будь-яка спроба домогосподарств більше заощадити викликає зрушення лінії заощаджень нагору (з S до S₁) і за умови незмінного положення кривої інвестицій викликає тенденцію до зниження рівня рівноваги доходу (із точки Е до Е₁).

Якщо в нашому прикладі мультиплікатор дорівнює 4, то збільшення заощаджень (або зменшення споживання) на 10 млрд. дол. виразиться в зниженні обсягу ЧНП на 40 млрд. дол. (з Q до Q₁). Таким чином, спроби заощадження можуть вести не стільки до збільшення заощаджень, скільки до значного зниження національного доходу.

Цей дивний результат називають «парадоксом заощадливості». Парадокс полягає в тому, що, по-перше, зростання заощаджень суспільства веде до багаторазового зниження рівноважного ЧНП, яке є небажаним для самого суспільства. Намагаючись заощадити, почуваючи себе збіднілими, люди тим самим провокують подальше скорочення доходів.

Мал. 10. Графічне зображення парадоксу заощадливості.

По-друге, збільшення заощаджень кожним членом суспільства може привести до їх фактичного зменшення. Те, що добре для кожного члена суспільства окремо, не обов'язково настільки ж добре для самого суспільства; за певних умов індивідуальна розсудливість може обернутися соціальним божевіллям.

По-третє, у суспільстві з'являються стимули до заощадження, коли економіка перебуває у стані спаду виробництва, тобто коли збільшення заощаджень є найменш придатним і економічно небажаним. Виявляється, не слід переконувати людей у період депресії затягувати тугіше пояси, заощаджувати більше з метою відновити процвітання.

Таким чином, якщо має місце неповна зайнятість, споживання й інвестиції є взаємодоповнюючими. Спроби скоротити споживання будуть мати єдиним результатом зменшення доходу. Більш того, при низькому рівні доходу буде потрібно менше капітальних благ, тому інвестиції фактично будуть менші (Е₁ розташована лівіше від точки Е).

В умовах же повної зайнятості, якщо припустити, що економіка переживає яскраво виражену інфляцію попиту і функціонує в рамках класичного (вертикального) відрізка кривої сукупної пропозиції, збільшення заощаджень означає зниження сукупного попиту і темпів інфляції. У даному випадку збільшення заощаджень є соціально бажаним, тому що сприяє зниженню інфляції.

Крім того, за інших рівних умов економіка, у якій заощаджують і інвестують велику частину національного продукту, досягає більш високих темпів економічного зростання, тому що при більш високих заощадженнях вивільняються ресурси зі споживання і їх можна використовувати для виробництва інвестиційних товарів. У цьому випадку при незмінності фактичного обсягу виробництва і зайнятості структура виробництва буде включати більше інвестиційних і менше споживчих товарів, і результатом буде прискорений темп економічного зростання в майбутньому.

Вплив зовнішньоекономічної діяльності на рівноважний обсяг виробництва. У наших міркуваннях для спрощення ситуації ми абстрагувалися від впливу державних закупівель (G) і чистого експорту (Х_n), що належать до числа найважливіших факторів, які впливають на сукупний попит і макроекономічну рівновагу. Збільшення державних видатків на покупку товарів і послуг збільшує сукупні видатки і зрушує криву (C+I_n) праворуч нагору. Утворюється новий більш високий рівень рівноважного обсягу виробництва.

На рівень сукупних видатків впливає і показник чистого експорту (Хn), що може бути позитивним або негативним. Позитивний чистий експорт (експорт перевищує імпорт) приводить до збільшення сукупних видатків, зрушення кривої праворуч нагору і зростанню рівноважного обсягу виробництва. Негативний чистий експорт (експорт нижчий за імпорт) зменшує сукупні видатки і рівноважний обсяг виробництва (мал. 11).

Мал. 11. Вплив чистого експорту на рівновагу ЧНП.

Отже, завершення аналізу макроекономічної рівноваги з урахуванням внутрішніх і зовнішніх чинників впливу, алгебраїчне і графічне тлумачення кейнсіанських моделей дозволяють визначити практичні рекомендації щодо збереження і підтримки макроекономічної рівноваги.

Коротко зупинимося на головних відмінностях класичної та кейнсіанської моделей щодо визначення макроекономічної рівноваги.

По-перше. В класичній моделі тривале безробіття уявлялось неможливим. Гнучке регулювання цін і відсоткової ставки відновлювало порушену рівновагу. В кейнсіанській моделі рівність інвестицій і заощадження може досягатися і за умови неповної зайнятості.

По-друге. Класична модель передбачає існування гнучкого цінового механізму, що органічно властивий ринку. Кейнс визнав зазначений постулат сумнівним. Адже підприємці при падінні попиту не знижують ціни, а скорочують виробництво. Звідси — безробіття, соціальні конфлікти тощо. По-третє. За кейнсіанською моделлю заощадження є передусім функцією доходу, а не тільки рівня відсоткової ставки, як стверджують представники класичної теорії.

Отже, рівновага в масштабі суспільства, рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією потребує дотримання рівноваги обсягів заощадження та інвестицій. Проте позитивне вирішення цієї проблеми ускладнює та обставина, що інвестиції є функцією відсотка, а заощадження — функцією доходу. Зазначену проблему можна вирішити за допомогою мультиплікаційного ефекту, тобто ефекту, отриманого від державного регулювання економіки.

Вплив збільшення державних витрат на економіку ілюструє мал. 12.