Графік 6. Кейнсіанська макроекономічна модель.

В умовах нееластичності цін і зарплати у напрямку зниження якщо відбудеться зменшення реального обсягу національного виробництва з Qf до Qu, то це не вплине на рівень цін. Теж саме можна сказати і про збільшення реального обсягу виробництва у межах кейнсіанського відрізку. Якщо сукупний попит зменшиться з AD₁ до AD₂ , то зменшиться реальний обсяг виробництва і зайнятість, а рівень цін залишиться Р1. Кейнсіанці вважають, що мінливість, нестабільність сукупного попиту і нееластичність цін в напрямку зниження (ефект “храповика”) можуть викликати збільшення безробіття і довготривале його збереження. Тому, на їхню думку, держава повинна активно стимулювати зростання сукупного попиту як важливої передумови для виходу економіки з депресії та збільшення сукупної пропозиції.

5 питання. Кейнсіанська модель макроекономічної рівноваги для визначення рівноважного рівня виробництва використовує два тісно взаємозалежних методи: метод зіставлення сукупних видатків і обсягу виробництва (С+I_n = ЧНП) та метод «вилучень і ін'єкцій» (S=I_n).

Поняття "сукупні видатки" використовувалося для визначення величини валового внутрішнього продукту за видатковим методом.

Сукупні видатки — це загальна сума видатків усіх покупців на кінцеві товари і послуги, вироблені національною економікою протягом року.

Сукупні видатки мають дві форми прояву — натурально-речову та вартісну. Натурально-речова форма відображає структуру кінцевих товарів і послуг, які виробляє національна економіка і які купують населення, підприємства, уряд та іноземці. Натурально-речова структура сукупних видатків охоплює, по-перше, споживчі блага, призначені для задоволення особистих та інших невиробничих потреб; по-друге, капітальні блага та виробничі послуги (наукові дослідження і розробки, спрямовані на поліпшення технології виробництва; зв'язок; економічна інформація тощо).

Вартісна структура сукупних видатків охоплює грошові видатки всіх покупців на купівлю кінцевих товарів і послуг, вироблених у країні. У змішаній економіці сукупні видатки за своєю вартісною структурою складаються з чотирьох компонентів — споживчих видатків домогосподарств (С), валових інвестицій (І), державних закупівель товарів і послуг (G) та чистого експорту (Xn), тобто:

АЕ = С + І+G + Xn

де АЕ — сукупні видатки.

Одні компоненти сукупних видатків відносно стабільні, змінюються повільно (наприклад, споживчі видатки), інші — динамічніші і своїми змінами спричиняють коливання ділової активності. Це, насамперед, стосується інвестицій, які є найбільш мінливим компонентом сукупних видатків. Унаслідок зміни інвестиційних або інших видатків та сукупних видатків загалом змінюється обсяг національного виробництва, рівень зайнятості або рівень цін в економіці. Отже, кількість вироблених товарів і послуг і рівень зайнятості або рівень цін в економіці залежать від сукупних видатків.

Якщо сукупні видатки є меншими за ті, що достатні для купівлі ВВП, виробленого за повної зайнятості, фактичний рівень безробіття буде вищим за природний. Економіка переживатиме спад, зростатиме вимушене безробіття. Якщо сукупні видатки перевищують ті, які достатні для купівлі ВВП, виробленого за повної зайнятості, загальний рівень цін в економіці зростатиме.

Для аналізу впливу зміни сукупних видатків на стан національної економіки застосовують поняття "рівноважний рівень виробництва". Рівноважний рівень національного виробництва — це такий обсяг виробництва, який забезпечує сукупні видатки, достатні для купівлі даного обсягу виробництва товарів і послуг.

Умову досягнення рівноважного ВВП у національній економіці відбиває рівняння:

С + І + G + Хn = Y*,

де Y* — рівноважний реальний ВВП.

Дотримання цієї умови означає досягнення макроекономічної рівноваги на товарних ринках країни.

У макроекономіці склалися два підходи до визначення рівноважного ВВП: підхід "видатки — обсяг виробництва" (ґрунтується на зіставленні сукупних видатків і реального ВВП) та підхід "витікання — ін’єкції (ґрунтується на зіставленні витікань із потоку "видатки — доходи" та ін'єкцій до цього потоку).

Для простоти аналізу рівноважного ВВП припустімо:

1. В економіці наявні надлишкові виробничі потужності та вимушене безробіття. Тому зростання сукупних видатків збільшує обсяг виробництва, а не рівень цін.

2. Усі заощадження здійснюють домогосподарства (в реальній дійсності заощаджують і ділові підприємства). Тому джерелом інвестицій виступають лише особисті заощадження.

3. Амортизація і чисті факторні доходи, зароблені в країні, є нульовими. Тому валові інвестиції дорівнюють чистим інвестиціям.

4. Економіка країни закрита, приватна, тобто немає експортно-імпортних операцій і відсутній державний сектор. Тому сукупні видатки містять лише споживання та інвестиції, тобто АЕ= С + І.

Із припущень 3 та 4 випливає, що ВВП, національний дохід, особистий дохід і використовуваний дохід дорівнюють один одному. Це означає: якщо ВВП країни становить 300 млрд. грн., то домогосподарства отримують у своє розпорядження саме дохід у 300 млрд. грн., який вони використовують для споживання та заощадження.

Підхід "видатки—обсяг виробництва" ґрунтується на зіставленні сукупних видатків та реального ВВП країни. За відсутності експортно-імпортних операцій та державного сектора рівноважний ВВП (Y*) дорівнює С+І.

Підхід "витікання—ін'єкції" ґрунтується на зіставленні витікань з потоку "видатки—доходи" та ін'єкцій у цей потік.

Витікання — це будь-яке витрачання доходу не для купівлі вироблених у країні кінцевих товарів і послуг. Витікання з потоку видатки—доходи відбуваються через заощадження, податки та iмпорт.

Ін'єкція — це будь-яке доповнення до споживчих видатків на купівлю продукції, вироблену всередині країни. Ін'єкціями є інвестиції, державні закупівлі товарів і послуг та експорт.

У підході "видатки — обсяг виробництва" увагу акцентуємо на тому, що безпосереднім визначником рівноважного обсягу виробництва й зайнятості є сукупні видатки. Це — прямий підхід до визначення рівноважного ВВП. На відміну від нього, підхід "витікання—ін'єкції" є непрямим. Проте він має свої переваги: вказує на нерівність сукупних видатків та реального ВВП за всіх обсягів виробництва, крім рівноважного.

Фактичні інвестиції — це сума запланованих інвестицій та непередбачених змін інвестицій.

Метод зіставлення сукупних витрат і обсягу виробництва фактично зводиться до доказу рівності С+I_n = ЧНП. Рівноважний рівень виробництва – це такий обсяг виробництва, що забезпечує сукупні видатки, достатні для закупівлі загального обсягу продукції, тобто при рівноважному ЧНП загальна кількість випущених товарів дорівнює загальній кількості закуплених товарів. Він характеризує такий стан виробництва, при якому немає ні надвиробництва, що призводить до нагромадження непроданих товарів і тому знижує темп зростання виробництва, ні надлишку сукупних видатків, що приводять до скорочення розмірів запасів і підвищення темпів зростання виробництва.

Якщо рівень ЧНП перевершить рівноважний рівень, то надвиробництво і нагромадження товарно-матеріальних запасів приведуть до його зниження. При рівні ЧНП нижче рівноважного дефіцит і виснаження запасів викличуть зростання обсягу виробництва, і система повернеться до рівноваги.

С тан рівноваги ЧНП = С + I_n на мал. 7 відображає бісектриса. У будь-якій її точці має місце рівність кожного даного рівня сукупних видатків такому ж за величиною рівню чистого національного продукту. Крива сукупних видатків (С+I_n) показує, що при постійних цінах обсяг ЧНП змінюється разом із сукупними видатками. Рівноважний рівень ЧНП визначається точкою перетинання двох кривих, і ця рівність є стан рівноваги, і ніякі інші рівні ЧНП (вищі або нижчі від рівноважного) не є стійкими.

Мал. 7. Визначення рівноважного ЧНП за допомогою

методу «сукупні видатки – обсяг виробництва».

Надзвичайно важливо відзначити, що ЧНП у точці рівноваги не дорівнює ЧНП за умови повного використання факторів виробництва. І дійсно, Кейнс думає, що сукупний попит не обов'язково є такий, щоб гарантувати досягнення рівня ЧНП при повній зайнятості, і що стан рівноваги в умовах повного використання факторів виробництва є лише окремим випадком цілого ряду можливих рівноваг при неповній зайнятості.

Метод «вилучень і ін'єкцій» є другим методом визначення рівноважного обсягу виробництва в кейнсіанській моделі. Суть методу полягає в тому, що частина доходу, отриманого від виробництва даного обсягу продукції, домогосподарства можуть заощаджувати, тобто заощадження являють собою вилучення з потоку «видатки - доходи». У зв'язку з цим споживання може не досягти рівня випущеного ЧНП і рівновага порушиться. Компенсацією втрати споживання можуть служити інвестиції. Визначення рівноважного ЧНП за допомогою методу «вилучень і ін'єкцій» подано на мал. 8.

У точці Е настає рівновага, що означає рівність планованих заощаджень домогосподарств і планованих інвестицій підприємців. Ця відповідність планів приводить до рівноваги ЧНП, споживання та інвестицій, тобто витік заощаджень буде цілком компенсований інвестиціями. Якщо заощадження перевищують інвестиції, то сукупні видатки (С+I_n) будуть менші за ЧНП, а даний рівень ЧНП занадто високий, щоб бути стійким, тобто ЧНП буде вище рівноважного. І навпаки, якщо інвестиції перевищують заощадження, то сукупні видатки (С+I_n) будуть більшими, ніж ЧНП, і останній повинен підвищуватися.