Критерій оцінки державно-правових вчень
Критерій - це мірило оцінки (ознака, на основі якої формується оцінка, визначення або класифікація предметів і явищ реальної дійсності). Критерій оцінки державно-правових вчень - це рівень відображення загальнолюдських цінностей в історії державно-правових і політичних вчень, правового відношення держави й суспільства, міра подолання політичного відчуження індивіда.
Такий критерій в повному обсязі обумовлений об'єктивними тенденціями розвитку суспільства та закономірностями формування державно-правових вчень. Інакше кажучи, важливою умовою забезпечення у суспільстві порядку постає необхідність підпорядкування волі багатьох - одній. Це формування такої залежності, коли людина поступається владній настанові не із-за остраху, а із власної волі, визнаючи авторитетність носія влади. (Така умова є необхідною і обов'язковою для забезпечення життєздатності будь-якої соціальної системи). Без подібного підпорядкування розвивається хаос, який врешті руйнує суспільну систему. Найбільш дієвою силою, що забезпечує стабільність у суспільстві, є суспільна влада. Суспільна влада зароджувалась саме як концентроване вираження спільних інтересів, як втілення єдиної соціальної волі для забезпечення потреби у збереженні своєї цілісності. З розвитком історії відбувається відокремлення влади від населення, відчуження її від окремих індивідів. Із виникненням держави влада поступово зосереджується в руках обмеженого кола людей, суспільна влада еволюціонує в державну, формується самостійний апарат влади, тобто спеціальний апарат управління, який згодом стає однією з головних ознак держави.1 Інтереси державного апарату управління (чиновників) перестають збігатися з інтересами соціуму. Держава перетворюється в інституцію, яка протиставляє себе суспільству. Такий перебіг подій створює ситуацію, коли держава, перетворившись в самодостатню інституцію, перестає виконувати свою основну онтологічну функцію - узгодження суспільних інтересів і захисту індивіда незалежно від расової, соціальної і майнової належності. Онтологічно ж державна влада покликана на підставі правового закону створювати умови для узгодження різноманітних інтересів у суспільстві заради забезпечення всезагального інтересу (створення умов для задоволення потреби свободи). Це мета, до якої прагне будь-яке суспільство. Однак, як свідчить історія, державний апарат управління за певних історичних і політичних обставин стає одним із чинників відчуження індивідів від вирішення загальносуспільних справ.
Наведені положення знаходили і знаходять своє обгрунтування у державно-правових вченнях. Для ретельного їх
а
налізу
і застосовується критерій оцінки. Всі
державно-правові вчення за критерієм
оцінки класифікуються на прогресивні,
консервативні і реакційні.
Оцінюються як прогресивні такі вчення, які містять ідеї підпорядкування держави інтересам народу, вимогу забезпечення природних і політичних прав людини, захисту індивіда і суспільства від безчинств і беззаконня, підпорядкування державної влади законові. (Це гуманістичний (ци-вілізаційний) підхід до оцінки державно-правових вчень). До прогресивних відносяться, наприклад, теорії відродженого природного права, правової та соціально-правової держави.
Як консервативні набувають оцінки такі вчення, які заперечують будь-які прояви шовінізму та негативного націоналізму в практиці державно-правового життя, проповідують глибоке вкорінення у традицію (а формування державності завжди спрямовується на запобігання конфліктів), консолідацію державою соціальних і національних спільнот на принципах верховенства права та наповнення норм права моральним змістом. До таких теорій, наприклад, відносяться теорія національно-демократичної держави (М. Гру-шевський), класократична теорія (В. Липинський), патріар-хально-патерналістська концепція держави Конфуція тощо.
Оцінку як реакційних мають такі вчення, в яких проголошуються і захищаються ідеї етатизму, необмеженості державної влади, ідеалізуються авторитарні й деспотичні режими, формується правовий нігілізм. До реакційних, наприклад, належать фашистські і націоналістичні теорії держави і права.