2. Історія становлення та сучасні дослідницькі перспективи соціології політики

Поява соціології політики як самостійної галузі знання пов’язана з діяльністю в І половині ХІХ ст.. німецького соціолога М.Вебера, який вперше здійснив соціальний аналіз влади, владних відносин, дав класифікацію типів держави в суспільстві.

Основні елементи соціології політики:

1.Аналіз політичного процесу та його матеріальної основи. Основним компонентом системи політичної взаємодії є держава, її інститути, що забезпечують політичний порядок у суспільстві та його цілісність.

2.Соціологічний аналіз механізму влади, її типологія, функціонування; участь індивідів у здійсненні владних функцій. Соціологічна інтерпретація цієї проблеми полягає не тільки в з`ясуванні, відображенні й представленні інтересів окремих соціальних груп (інтелігенції, молоді, пенсіонерів, робітників, підприємців) у владних структурах, а й у їх здатності конструювати соціальні відносини між людьми, які сприяли б соціальній злагоді.

3.Політична стратифікація передбачає вивчення взаємодії соціальних груп і державних інститутів, механізмів соціальної мобільності й динаміки соціальних статусів, розподілу ресурсів та зон впливу. На думку соціолога П.Сорокіна, сукупність соціальних статусів індивідів та соціальних груп, що складають суспільство, створює певний тривимірний соціальний простір, який має економічний, професійний та політичний вияви.

З точки зору політичної стратифікації важливими є параметри, які впливають на ставлення до влади. Для різних типів суспільств ці параметри можуть бути різноманітними, залежно від рівня розвитку демократичних інститутів у суспільстві, ступеня релігійності населення, його національно-етнічної структури, домінуючих тенденцій у політичному житті. До універсального набору таких політичних параметрів належать:

- Ранги державної ієрархії, які визначаються ступенем впливу на прийняття політичних рішень, кількістю людей, на яких поширюється обов’язковість прийнятих рішень.

- Партійна належність. Цей параметр в основному залежить від ідеологічної атмосфери в суспільстві.

- Ранг партійної ієрархії вказує на рівень престижу індивіда у межах політичної партії, до якої він належить. Відповідно виділяють партійну еліту, функціонерів середньої ланки, рядових членів.

4. Політична поведінка.

5. Соціологія політичної свідомості й політичної культури.

3. Електоральні дослідження в соціології політики

Електоральна соціологія – галузь соціології, яка займається вивченням політичної взаємодії суб’єктів суспільства шляхом аналізу механізмів їх політичної участі в житті соціуму, умов та особливостей об`єднання в політичні групи, політичної презентації інтересів у владній боротьбі тощо.

Предметом вивчення електоральної соціології виступає електоральна поведінка виборців, які делегують свої законодавчі права обмеженій кількості своїх представників. Об’єктом виступає процес обрання представників законодавчої влади у демократичних суспільствах. Електоральні дослідження можливі лише за певної організації полтичної влади т.т. існування демократичного суспільства.

Соціологія напрацювала теоретичні концепції, що намагалися виробити цілісне бачення електоральної поведінки виборців.

Соціально – психологічна концепція

Симпатії до певних партій та ідеологій є не стільки свідомими проявами електоральної активності, скільки наслідками ранньої соціалізації індивіда (в сім`ї, під впливом найближчого оточення).

Теорія „раціонального вибору”

Кожен виборець голосує за партію, яка, на його думку, може бути найкориснішою для нього (меркантильні інтереси). У своїх оцінках люди орієнтуються на ідеологічні презентації конкретної партії в політичному просторі, а також на повсякденний досвід існування за конкретної політичної адміністрації, надаючи перевагу здебільшого економічним показникам.

Теорія „політичного поля”

Індивіди, які володіють максимальною сукупністю соціальних капіталів, завжди намагаються впливати на життєдіяльність людей.

Політичне поле – проекція соціального простору на взаємодію суб’єктів влади.

Об`єднання людей у політичну спільність стає можливим завдяки існуванню так званої докси (грец. Doxa – думка, уявлення)– спонтанної згоди з повсякденним політичним порядком. Саме вона є чинником, що об’єднує великі групи людей у політичні спільноти, сенс яких полягає у послідовному використанні сприйнятої докси як інструменту політичної боротьби. Однак навіть система політичної демократії, що проголошує широкі можливості реалізації владного потенціалу кожного виборця, не може повністю реалізувати ці настанови. Спричинено це неоднаковими суспільними капіталами, якими володіють виборці, що надає перевагу вузькому колу „професіоналів”. Саме вони реалізують потенційні можливості окремої соціальної групи у просторі політичної боротьби, і саме їм делегується сукупність владних прав виборців.

Теми рефератів

1.Специфіка поняття „політика” в соціальних науках.

2.Громадянське суспільство як об’єкт соціології політики.

3.Соціологія політики та політологія: загальне й особливе.

4.Сучасні теорії політичної еліти.

5.Електоральна поведінка в сучасній Україні: тенденції розвитку.

6.Соціологічні дослідження виборчої поведінки: тенденції розвитку.

Контрольні питання та завдання

1. Проаналізуйте поняття „політика” за соціологічними критеріями.

2. З`ясуйте сутність предмета соціології політики.

3. Охарактеризуйте зв’язок політики із соціальною структурою суспільства.

4. Назвіть основні елементи політичної системи суспільства.

5. У чому полягає специфіка соціологічного підходу до вивчення політичних феноменів?

6. Визначте основні дослідницькі напрями соціології політики.

7. Охарактеризуйте розвиток соціологічних досліджень виборчої активності громадян.

8. За соціологічним словником дайте визначення поняттю: „політична свідомість”.