Тема 6. Соціологія девіантної поведінки План

1.Зміст поняття „девіантна поведінка”.

2.Соціологічні пояснення негативної девіантної поведінки.

3.Особливості окремих форм девіантної поведінки.

3.1. Злочинність.

3.2. Алкоголізм.

3.3. Наркоманія.

3.4. Суїцид.

3.5. Проституція.

Література

Лукашевич М.П. Соціологія праці: Підручник. – К.:Либідь, 2004.- С.10-13

Подольская Е.А. Социология: Учеб.пособие для студентов высших учебных заведений. – Харьков: Изд-во НФаУ: Золотые страницы, 2004.-С.113.

Полторак В.А. Социология: Конспект курса лекций. – Днепропетровск: Арт-Пресс, 1997. – С.8-18.

Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: курс лекций. М., 1996. – Тема 7.

1.Зміст поняття „девіантна поведінка”

  Саме слово «девіація» - це пряма російськомовна «калька» пізньолатинського deviatio, тобто відхилення. Цей термін давно використовувався в таких науках, як фізика і біологія. У соціологію він прийшов порівняно недавно і використовується головним чином для позначення різних типів поводження, що відхиляються від нормального. Отже, перш ніж розглянути різні проблеми девіантної поведінки, нам, імовірно, потрібно розібратися з тим, яку ж поведінку варто вважати нормальною.

У Давньому Римі «нормою» називали схил, за допомогою якого муляри вивіряють вертикальність стіни. По суті, саме таке значення це слово зберегло й у сучасній мові при використанні в більшості контекстів: деякий вимірювальний інструмент, застосовуваний для оцінки «правильності» того чи іншого явища, відповідності його якомусь заздалегідь заданому зразку. Одне зі значень поняття «нормальний» - зустрічається частіше інших, що має найбільшу імовірність появи. У теорії організації склалося єдине – для природних і суспільних наук – розуміння норми як межі, міри припустимої поведінки з метою збереження і зміни системи.

Соціальна норма – це історично сформований у конкретному суспільстві інтервал припустимої (дозволеної чи обов'язкової) поведінки людей і соціальних груп.

Вважається, що соціальні норми – це засіб збереження єдності і життєстійкості соціальної системи. Т.т. соціальна норма- це не обов'язково реальна поведінка, а поведінка, що вважається правильною у даному суспільстві. Норма несе в собі елементи згоди і розпорядження, тобто вимоги виконати що-небудь чи, навпроти, заборона, що накладається на якусь дію.

Соціальні норми насамперед зафіксовані в моралі, етикеті, стереотипних (традиційних) формах поведінки і законодавстві. Вихід за межі суспільної норми обмежується соціальним контролем, що включає цілий спектр впливів: від суспільного осуду до карного покарання.

Норми не мають абсолютного значення. Те, що вважається нормою в одному суспільстві, буде сприйматися як девіація в іншому. Норми змінюються в процесі соціальної трансформації суспільства і по-різному сприймаються різними соціальними групами. Усе це ускладнює класифікацію поведінки як нормальної чи девіантної.

Девіантна поведінка - 1) дії людини, що не відповідають офіційно встановленим у даному суспільстві нормам; 2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, що не відповідає офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам.

У першому значенні девіантна поведінка є переважно предметом психології, педагогіки, психіатрії. В другому значенні – предмет соціології і соціальної психології. Зрозуміло, таке дисциплінарне розмежування відносне.

Поведінка, що відхиляється, може мати різну спрямованість і соціальні наслідки. Якщо вона веде до прогресивного розвитку даного суспільства, подоланню застарілих, консервативних чи реакційних стандартів поведінки, то така девіація вважається позитивною. Якщо поведінка, що відхиляється, завдає шкоди суспільству, дезорганізує його і підриває його основи, то така девіація вважається негативною.

Соціологія девіантної поведінки і соціального контролю (девіантологія) є спеціальною соціологічною теорією, що  з 40-х років ХХ ст. активно розвивалася на Заході. Вітчизняна девіантологія почала складатися як відносно самостійна соціологічна теорія лише наприкінці 60-х років, що несприятливо позначилося на її розвитку.

До дійсного часу і світова, і вітчизняна соціологія девіантності знаходяться в стані кризи, викликаної ескалацією девіантних проявів (злочинності, наркотизму, тероризму, організованих їхніх форм, утворення девіантних субкультур і т.п.), неефективністю традиційних методів і форм соціального контролю, а також постмодерністськими соціологічними уявленнями, згідно яких сама сучасна “реальність є девиантною” (N.Luhmann), “феномен девіації — інтегральне майбутнє суспільства” (P.Higgins, R.Butler), “варто відмовитися від надій, зв'язаних з ілюзією контролю” (N.Luhmann), а тому, мабуть, девіантологія “заслуговує некролога” (C.Sumner. The Sociology of Deviance. An Obituary, 1994).

Але ескалація і структурні зміни соціальних девіацій, низька ефективність соціального контролю, так само як і незадоволеність існуючими соціологічними концепціями девіантності, спонукають не відмовлятися від вивчення соціальних девіацій, а, навпроти, інтенсифікувати дослідницьку діяльність, шукати альтернативи існуючим девіантологичним концепціям і стратегіям соціального контролю.

В Україні, як і на всій території колишнього СРСР, кількість девіантних проявів різко зросло, а окремі форми девіацій (організована злочинність, корупція, алкоголізація і наркотизація населення) загрожують депопуляцією і служать гальмом соціально-економічних реформ.