2. Структура сучасної соціології

Специфіка соціології, її відмінність від інших соціально-політичних дисциплін полягає в тому, що завдяки своїй комплексності, вона має трирівневу структуру, куди входять: загальна соціологічна теорія; спеціальні (часткові) соціологічні теорії (іноді їх називають теорії середнього рівня); емпіричні соціологічні дослідження.

2.1. Загальна соціологічна теорія

  Загальна соціологічна теорія дає уявлення про суспільство як цілісний організм, систему соціальних механізмів, розкриває місце і роль основних соціальних зв'язків, формулює принципи соціального пізнання, основні методологічні підходи до соціологічного аналізу. Зокрема, формулюються вимоги системного аналізу, стратифікаційно-класового підходу, генетичного аналізу, комплексного конкретно-історичного підходу, аналізу явищ у взаємозв'язку з іншими.

Загальна соціологічна теорія - це різноманітні концепції, що розробляють уже згадувані аспекти соціального розвитку суспільства (а саме всю сферу соціального життя: соціальні спільності, соціальні відносини, процеси, інститути), що дають їм свою інтерпретацію. Іншими словами, соціологічна теорія охоплює на високому рівні абстрагування причинні зв'язки в розвитку соціальних явищ, описує соціальні взаємозв'язки в загальному вигляді.

Тут потрібно особливо підкреслити наступну обставину. Донедавна єдиною подібною концепцією, що трактує специфіку протікання соціальних процесів, закономірностей розвитку суспільства, у нас визнавався марксизм, а саме історичний матеріалізм. Тому теоретичну соціологію прямо ототожнювали з історичним матеріалізмом. У дійсності людство виробило велику кількість теоретичних концепцій, що пояснюють закономірності, специфіку розвитку суспільства. Так, уже наприкінці минулого — початку нинішнього сторіччя широкий розвиток одержали такі з них, як соціологія історії, біологічний, географічний і психологічний напрямки в соціології. У середині XX сторіччя поширення одержали концепції соціальної стратифікації, індустріального суспільства, конвергенції тощо. До деяких з них ми ще повернемося. Тут же важливо підкреслити, що існує велике число концепцій розвитку людського суспільства і тому теоретична соціологія — це безліч усіляких течій, шкіл, напрямків, по-своєму, зі своїх методологічних позицій пояснюючих специфіку розвитку суспільства. Що ж стосується марксистського підходу, то він є одним з таких напрямків, а саме тим, що головним ставить пріоритет економічних факторів у розвитку суспільства.   2.2. Спеціальні соціологічні теорії

  Спеціальні соціологічні теорії — це галузі соціологічного знання, що мають своїм предметом дослідження самостійних, специфічних підсистем суспільного цілого і соціальних процесів.

Очевидно, що теоретична соціологія, відповідаючи тим чи іншим способом на питання про те, які основні закономірності розвитку суспільства, може і не формулювати те, яким чином у тих чи інших умовах розвиваються різні соціальні спільності (соціально-структурні, етнічні тощо); соціальні інститути (родина, держава та ін.); соціальні процеси (трудова діяльність, соціальні переміщення і т.п.). Тому в структурі соціології величезне значення має її середній рівень, тобто відносно самостійні теоретичні підсистеми, покликані, по-перше, встановлювати об'єктивні взаємозв'язки даної предметної галузі (праця, родина, соціальні групи і т.п.) з цілісністю суспільної системи і, по-друге, виявляти специфічні, властиві даній предметній галузі внутрішні взаємозв'язки і закономірності.

Положення спеціальних соціологічних теорій у рамках цілісного соціологічного знання дотепер є предметом дискусії. Так, відповідно до позитивістської орієнтації (Р. Мертон та ін.) вони розглядаються як теорії середнього рівня, понятійний апарат яких і встановлювані ними закономірності можуть бути вписані в загальносоціологічне знання різної світоглядної орієнтації (іншими словами, використовуватися в рамках будь-якої соціологічної концепції). Що ж стосується марксистської соціології, то вона безпосередньо зв'язує розвиток спеціальних соціологічних теорій з розвитком загальної соціологічної теорії, тобто вважає, що ці теорії збагачують загальну соціологічну теорію виявленням специфічних властивостей, закономірностей функціонування тієї чи іншої підсистеми суспільного цілого.

У будь-якому випадку розвиток спеціальних соціологічних теорій покликаний забезпечити дослідження специфіки розвитку окремих суспільних підсистем і відповідним чином орієнтувати керування соціальними процесами. В даний час нараховують кілька десятків спеціальних соціологічних теорій. Назвемо лише ті з них, що найбільш активно розвиваються в даний час соціологами України. Отже, це: соціологія праці; теорія соціальної структури; соціальна психологія; соціологія міста (і соціологія села); соціологія суспільної думки; соціологія родини; соціологія утворення; соціологія керування; етносоціологія; соціологія молоді таін. 2.3. Емпіричні соціологічні дослідження

  Емпіричні соціологічні дослідження являють собою встановлення й узагальнення соціальних фактів за допомогою прямої чи непрямої реєстрації подій, що здійснилися, характерних для досліджуваних соціальних явищ, об'єктів і процесів.

На відміну від теоретичного дослідження (у рамках якого вчений оперує науковими поняттями, категоріями і т.п., що відображають істотні властивості соціальних явищ, станів і процесів) в емпіричному дослідженні предметом аналізу виступають дії, вчинки, характеристики поведінки людей, соціальних груп, спільнот і відображення соціальної реальності у фактах свідомості. Так, для соціолога соціальним фактом є не тільки конкретний вчинок, дія, але і ті чи інші думки, оцінки, судження.

Варто особливо враховувати ту обставину, що емпіричне соціологічне дослідження являє собою не просто збір і відбір яких-небудь соціальних фактів, що підтверджують (чи спростовують) ті чи інші теоретичні побудови вченого. Це спеціальні наукові процедури, що з використанням соціологічних методів збору інформації (аналіз документів, спостереження, опитування, соціальний експеримент) дозволяють вести дійсно наукові реєстрацію й узагальнення соціальних фактів, що, у результаті, і складуть базу подальших теоретичних узагальнень, істинність яких перевіряється як соціальною практикою, так і емпіричними дослідженнями.

Два останніх з описаних рівнів соціології — спеціальні соціологічні теорії і емпіричні соціологічні дослідження — називають  прикладною соціологією.