3. Класифікація конфліктів
Конфлікти класифікуються за декількома підставами.
Першою виступає кількість учасників. Якщо в конфлікті беруть участь великі соціальні групи, то мова йде про соціальний конфлікт. Якщо в конфлікті беруть участь декілька чоловік, такий конфлікт є міжособистісним.
Залежно від сфери суспільства соціальні конфлікти поділяють на:
політичні – між країнами, державами за територію або престиж;
економічні – між будь-якими за чисельністю суб'єктами з приводу грошей або ресурсів;
культурні та релігійні – між особами і групами з приводу поділу дефіцитних духовних благ;
професійні – між професіями чи галузями з приводу економічних і соціальних цінностей;
етнічні – між народами за територію або кращі умови проживання.
Таку класифікацію не можна використовувати в чистому виді. Частіше за усе реальні конфлікти – це суміш елементів самих різних конфліктів.
Відповідно до інших критеріїв розрізняють наступні види конфліктів:
за способом розв'язання – насильницькі або ненасильницькі;
за напрямком впливу – вертикальні та горизонтальні, залежно від характеру соціальних зв'язків між суб'єктами конфлікту;
за ступенем виявлення – відкриті та приховані;
за суб'єктами – внутріособистісні, міжособистісні, міжгрупові, між малими та великими соціальними спільнотами, міжетнічні та міждержавні;
за наслідками – конструктивні та деструктивні,
за мотивацією – конфлікти з приводу розподілу владних повноважень і позицій, з приводу розподілу ресурсів, з приводу цінностей та життєвих установок;
за масштабами – глобальні, соціальні, регіональні, локальні;
за формою – прості (бойкот, саботаж, переслідування, агресія) та складні (суспільний протест, бунт, соціальна революція, війна);
за засобами розвитку – конфронтація (пасивне протистояння груп з протилежними інтересами), суперництво (боротьба за визнання особливих досягнень з боку суспільства, груп, організацій), конкуренція (особливий тип конфлікту, мета якого – досягнення вигоди, прибутку);
за рівнем організованості і емоційної агресивності – пасивні, активні, проміжні форми.
4. Шляхи і способи розв’язання конфліктів
Певних умов потребує не тільки виникнення, але й успішне розв'язання конфлікту. Набагато легше попередити конфлікт, ніж його розв'язати. Але якщо конфлікт виник, необхідно зробити все для його швидкого розв'язання.
Умови розв'язання конфлікту: своєчасна і точна діагностика причин виникнення конфлікту, в ході якої виявляються об'єктивно існуючі протиріччя, інтереси, цілі сторін. На підставі такого аналізу визначається так звана "ділова зона конфлікту"; взаємна зацікавленість сторін у подоланні існуючих між ними протиріч.
Розв'язання конфлікту – це повне або часткове усунення причин, що його породжують, або зміна цілей та поведінки учасників конфлікту.
Управління конфліктами – цілеспрямований вплив відповідних державних органів, громадських організацій на характер відносин між соціальними суб'єктами з метою:
уникнення конфліктної взаємодії,
усунення чи мінімізації причин ймовірних конфліктів,
у разі їх виникнення – корегування поведінки учасників конфлікту для пошуку взаємоприйнятних шляхів його конструктивного розв'язання.
До методів розв'язання конфліктів відносяться:
Метод уникнення конфлікту дає змогу виграти час, мобілізувати ресурси, об'єктивно оцінити ситуацію, скорегувати свої цілі, однак не усуває причини. Застосовується за відсутності сил та часу для боротьби, небажання вирішувати проблему, труднощів у формуванні лінії власної поведінки.
Метод переговорів дає змогу уникнути насильницьких методів, зняти гостроту конфлікту, зрозуміти аргументацію опонента, об'єктивно оцінити реальне співвідношення сил та умови примирення. Переговори дають змогу розглянути альтернативні ситуації, прийти до взаєморозуміння, відкрити шлях до співробітництва
Метод використання посередництва. Практика доводить, що вдало підібраний посередник може швидко врегулювати конфлікт там, де без його участі згода була б неможливою. Не випадково у складних соціальних конфліктах на Заході до посередництва залучаються найбільш авторитетні у світі люди – лауреати Нобелівської премії, видатні громадські та політичні діячі.
Метод третейського розгляду передбачає, що аналіз конфлікт здійснюється відповідно до норм закону, зокрема й міжнародного права.
Стратегії виходу з конфлікту:
компроміс – часткове досягнення своїх інтересів конфліктуючими сторонами на основі взаємних поступок;
співробітництво – конструктивне розв'язання конфлікту на підставі взаємного корегування його учасниками своїх цілей, позицій. Ефективний за умови сильної взаємозалежності сторін та важливості конструктивного рішення для обох;
домінування – задоволення інтересів однієї з конфліктуючих сторін за рахунок іншої шляхом нав'язування їй вигідного для першої сторони рішення.
пристосування – вимушена або добровільна відмова від боротьби однієї з конфліктуючих сторін за умови усвідомлення своєї неправоти, необхідності збереження добрих стосунків з опонентом або сильної залежності від нього, незначущості проблеми з приводу якої виник конфлікт, загроза великих збитків у разі подальшого відстоювання своєї позиції тощо.
Апробація зазначених методів та стратегій розв'язання конфліктів на практиці дозволила вченим сформулювати також принципи поведінки суб'єктів конфлікту:
предметом переговорів мають бути лише питання, що беспосередньо стосуються змісту конфлікту;
всі учасники переговори повинні демонструвати схильність до досягнення консенсусу;
у процесі переговорів сторони повинні прагнути до зняття психологічної напруги;
сторони мають демонструвати взаємоповагу та належний рівень культури спілкування;
на переговорах їх учасники повинні прагнути до створення атмосфери публічного обміну думками, відкрито і аргументовано аналізуючи позиції один одного.
Конфлікт набагато легше попередити, аніж розв'язати, тому профілактика конфлікту є не менш важливою, аніж пошук шляхів його подолання.
Відомо, що час витрачений на сам конфлікт, набагато менший у порівнянні з постконфліктними переживаннями. У випадку нетактовного висловлювання колеги по роботі останнє у 14 разів перевищує перше, у випадку грубощів з боку керівника – 20 разів.
Постконфліктна напруга – це могутній руйнуючий фактор.
Профілактика конфліктів – сукупність напрямів, засобів ти методів управління соціальними організаціями, що зменшують ймовірність виникнення конфліктів.
Засоби та методи запобігання конфліктів:
переведення відкритого зіткнення і конструктивне співробітництво;
функціональне розведення учасників конфліктної взаємодії, припинення їх спільної діяльності;
чітке розмежування посадових повноважень, управління компетенцією співробітників шляхом підвищення кваліфікації, вдосконалення трудових навиків та навиків спілкування, залучення персоналу до прийняття управлінських рішень тощо.
Важливою складовою запобігання конфліктів є “навчання” співробітників правилам безконфліктної поведінки:
прагніть адекватно оцінити власну поведінку у конфліктній ситуації, уникайте упередженості в оцінці дій своїх опонентів;
спробуйте оцінити ситуацію з позицій протилежної сторони, зрозуміти точку зору вашого опонента;
уникайте звинувачень на адресу опонента, що може спровокувати включення психологічних механізмів захисту і потік звинувачень на вашу адресу;
контролюйте свої емоції та закликайте протилежну сторону діяти аналогічно; спонукайте свого опонента до відкритого обговорення спірних питань, спільного розв'язання конфліктної ситуації;
перевіряйте об'єктивність інформації, пов'язаної з предметом конфлікту, діями опонентів та своїми власними.
Значну роль у попередженні та подоланні конфліктів відіграють також соціологічні методи їх вивчення, які дозволяють своєчасно діагностувати, всебічно аналізувати та прогнозувати розвиток конфліктів, виробляти обґрунтовані рекомендації управлінським органам і структурам.
До таких методів належать:
метод системно-структурного аналізу, за допомогою якого визначаються змістовні та просторово-часові параметри конфлікту, з'ясовуються його структурні елементи та характер зв'язків між ними;
метод системно-функціонального аналізу, який дозволяє зафіксувати зовнішні прояви конфлікту у суспільстві, його вплив на макро- і мікросередовище;
методи конкретних соціологічних досліджень: метод вимірювання, за допомогою якого здійснюється регулярне вимірювання соціальної напруженості та її діагностика, методи збору та аналізу соціологічної інформації, що дозволяють узагальнити та систематизувати соціальні факти про розвиток конфлікту та поведінку конфліктуючих сторін та інші.
Таким чином, дослідження в соціології показали, що конфлікти – діалектична протилежність стабільності, вони мають місце у всіх спільностях людей від сімейного побуту до великої політики. Конфлікти – результат біодуховної природи людини. Тому їх не можна не визнавати, відкидати – їх треба вивчати і робити висновки. Повторюваність причин конфліктів – передумова відкриття законів динаміки цього явища.