3. Управління грошовими потоками від іннвестиційної і фінансової діяльності

Грошові потоки від інвестиційної діяльності формуються в результаті реалізації інвестиційних проектів, пов'язаних з технічним переозброєнням підприємства, освоєнням нового виробництва, здійсненням портфельних інвестицій тощо. Слід зауважити, що реалізація інвестиційних проектів передбачає залучення кредитів і позик та їх погашення, здійснення додаткової емісії або залучення додаткового пайового капіталу, тобто проведення операцій, пов'язаних з фінансовою діяльністю. При цьому прибуток, отриманий в результаті втілення інвестиційних проектів, знаходить відображення у складі прибутку від операційної діяльності.

Найбільш придатним інструментом для управління грошовими потоками від реалізації інвестиційних проектів та фінансової діяльності є план Кеш-Фло (Cash-Flow). Cash-Flow перекладається як "потік готівки" й об'єднує грошові надходження від усіх видів діяльності при реалізації інвестиційних проектів.

Кеш-баланс, тобто залишок коштів на рахунку підприємства, формується за рахунок вхідних грошових потоків і вихідних грошових потоків.

У розділі Кеш-Фло від інвестиційної діяльності вказується балансова вартість активів, які є в розпорядженні підприємства на момент впровадження інвестиційного проекту, а також витрати на придбання нових активів, надходження від реалізації активів, які не використовуються у виробництві.

В розділі Кеш-Фло від фінансової діяльності вказуються акціонерний капітал, довгострокові і короткострокові позики. До виплат відносять дивіденди та погашення позик.

Кеш-баланс на кінець періоду дорівнюватиме сумі Кеш-балансу попереднього періоду плюс залишок ліквідних коштів поточного періоду.Якщо в якомусь із періодів часу Кеш-баланс становитиме від'ємну величину, це означає, що підприємство не в змозі покрити свої витрати, тобто фактично є банкрутом. Таким чином, метою управління фінансовою та інвестиційною діяльністю є забезпечення додатного ліквідного залишку грошових коштів у кожному з періодів часу від початку до кінця реалізації проекту. План грошових потоків є основним документом для визначення потреби в капіталі, розробки стратегії фінансування підприємства, а також для оцінки ефективності його використання.

4. Методи оцінки фінансових ризиків

Методичною основою ризик-менеджменту є сукупність методів якісного і кількісного аналізу фінансових ризиків

Якісний аналіз передбачає ідентифікацію ризиків, виявлення джерел і причин їх виникнення, встановлення потенційних зон ризику, виявлення можливих вигод та негативних наслідків від реалізації ризикового рішення.

Економіко-статистичні методи оцінки ризику передбачають вивчення статистики втрат і прибутків на цьому або аналогічному підприємстві за попередні періоди. На базі масиву зібраного статистичного матеріалу визначають величину і частоту отримання вигоди та виникнення фінансових втрат. При цьому активно використовують такі інструменти статистичного методу як: дисперсія, стандартне (середньоквадратичне) відхилення, коефіцієнт варіації.

Розрахунково-аналітичні методи застосовуються для оцінки окремих видів ризиків і полягають у виборі ключових показників, від яких залежить ступень ризику, та порівнянні їх фактичних значень з критичними для певного підприємства. ( коефінцієнт автономії, ліквідності, чутливості (бетта-коефіцієнт тощо).

На відміну від якісного аналізу, кількісний аналіз полягає у визначенні конкретного обсягу грошових збитків від окремих видів фінансових ризиків.

Експертні методи оцінки ризику базуються на суб'єктивній оцінці розмірів можливих фінансових результатів окремими експертами (консультантами, спеціалістами з окремих питань). Застосовується цей метод у випадку, коли отримати необхідний масив статистичної інформації з якихось причин неможливо або якщо аналогів такого розвитку подій ще не було. Особливістю методу експертних оцінок ризику є відсутність математичного підтвердження оптимальності рішень.

Аналогові методи оцінки ризику полягають у використанні даних про розвиток аналогічних напрямків діяльності у минулому. Для цього можуть використовуватися звітні документи підприємства у минулі роки, дані публікацій, страхових компаній тощо. Отримані таким чином результати детально аналізуються з метою виявлення потенційних факторів ризику, базуючись на попередньому досвіді. Використовувати цей метод доцільно для виявлення ризику інноваційної діяльності, коли немає реальної бази для порівняння і краще знати минулий досвід, ніж взагалі не мати ніякої інформації.

5. Вплив облікової політики на результати управлінських рішень

Управління фінансовою діяльністю підприємства базується на використанні різноманітних методів і прийомів обґрунтування фінансових рішень. Важливою методологічною основою фінансового менеджменту є його облікова політика, тобто сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються у процесі складання фінансової звітності. Облікова політика суттєво впливає на фінансові результати діяльності підприємства, і чим менше зарегламентована діяльність його облікових служб у виборі методів бухгалтерського обліку, тим більше можливостей у фінансових менеджерів для маневру під час розробки фінансових рішень. Принципове значення в обґрунтуванні фінансових рішень мають методи оцінки активів, списання матеріальних ресурсів на собівартість виготовленої продукції, розподілу накладних постійних витрат на продукцію, нарахування амортизації та ін. Так, згідно із принципом визначення затрат для постановки активів на облік, як правило, використовується метод фактичних затрат (придбання за початковою вартістю). В подальшому під час переоцінки вартості активів можна використовувати інші методи: метод поточної або остаточної вартості. Передбачає переоцінку вартості активів з урахуванням фактичного рівня і ступеня зносу; метод чистої (ринкової) вартості реалізації. Базується на оцінюванні реальної виручки від реалізації активів у поточний момент; метод затрат на заміну. Базується на оцінюванні витрат на придбання (або будівництво) аналогічних активів за поточними ринковими цінами; метод ліквідаційної вартості. Використовується для оцінювання потенційної виручки від розпродажу активів збанкрутілого підприємства. У випадку, коли активи надійшли на підприємство як частина пайового внеску, вони можуть оцінюватися методом ринкової вартості або методом визначення дисконтованого потенційного доходу від використання активів. У разі придбання активів у кредит допускається їх оцінювання методом ринкової вартості або методом визначення теперішньої вартості майбутніх виплат та погашення боргових зобов'язань, пов'язаних із купівлею активів. Довгострокові фінансові інвестиції підприємства можуть оцінюватися двома методами: методом участі у капіталі, якщо певне підприємство є асоційовим підприємством для емітента; методом нижчої з двох оцінок (собівартість придбання або ринкова вартість). Значний вплив на фінансову звітність справляють методи списання використаних матеріалів на собівартість виготовленої продукції. Для цього можуть використовуватися три основні способи: метод середньозваженої ціни — списання матеріалів за середньою собівартістю; метод "ФІФО" — списання товарно-матеріальних цінностей за собівартістю найперших із закуплених партій сировини; метод "ЛІФО" — списання запасів за собівартістю останніх з придбаних партій сировини. При використанні методу "ЛІФО" завищується собівартість продукції, занижуються залишки матеріалів у балансі й відповідно занижується прибуток. І навпаки, при методі "ФІФО" за рахунок зниження собівартості й завищення залишків матеріалів прибуток завищується. У практиці світового фінансового менеджменту, як правило, розмежовується сфера застосування згаданих методів. Так, метод "ЛІФО" застосовується в управлінському обліку для внутрішнього фінансового аналізу, планування і прогнозування. Цей метод допомагає визначати реальну ціну продукції і дає змогу виробникам краще адаптуватись до інфляції. Метод "ФІФО" використовується у фінансовому обліку для зовнішньої фінансової звітності, у тому числі при визначенні розміру оподаткованого прибутку. Слід зауважити, що в країнах з ринковою економікою метод "ЛІФО", незважаючи на податкові переваги в умовах інфляції, не отримав широкого поширення у зовнішній фінансовій звітності, оскільки його застосування призводить до зменшення чистого прибутку в розрахунку на одну акцію, тобто до зниження ринкової вартості цінних паперів підприємства і зменшення інвестиційної привабливості підприємства. Вплив перелічених методів обліку запасів на собівартість виготовленої підприємством продукції на конкретному прикладі розглянуто в розділі 5. У процесі обґрунтування фінансових рішень слід враховувати діючий на підприємстві порядок розподілу загальних або накладних постійних витрат. До основних методів розподілу накладних постійних витрат на продукцію відносять такі: повний розподіл накладних постійних витрат на всю продукцію пропорційно прямій заробітній платі, вартості всіх прямих витрат, розміру виручки від реалізації або іншим способом; розподіл накладних постійних витрат лише на рентабельні види продукції; включення до собівартості продукції лише змінних витрат і відшкодування накладних постійних витрат за рахунок прибутку. Діючий порядок розподілу загальних витрат визначає цінову політику підприємства і складає його комерційну таємницю. 6.Принципи організації фінансового менеджменту Концептуальна сутність фінансового менеджменту полягає в розгляді його як форми управління процесами фінансування підприємницької діяльності, адекватної економіці ринкового типу. Фінансовий менеджмент базується на трьох основних концепціях: Концепція теперішньої вартості, зміст якої полягає у вкладенні капіталу з метою його подальшого нарощення. Тобто отриманий новий капітал має відшкодувати первісні інвестиції, компенсувати їх інфляційне знецінення і забезпечити частку нарощення капіталу — прибуток. Концепція підприємницького ризику випливає з попередньої концепції, оскільки об'єктивність оцінки теперішньої вартості майбутніх доходів за прогнозними даними залежить від точності такого прогнозу, повноти інформаційного забезпечення, кваліфікації експертів. Концепція грошових потоків полягає у розробці політики підприємства щодо залучення фінансових ресурсів, організації їх руху, підтримання їх у певному якісному стані. Фінансовий менеджер повинен знати, яка кількість грошових коштів потрібна для сплати заборгованості, виплати дивідендів, коли буде надлишок грошових коштів або, навпаки, їх дефіцит, і залежно від цього приймати фінансові рішення про розміщення тимчасово вільних коштів або залучення додаткових фінансових ресурсів. Концепції фінансового менеджменту базуються на відокремленості державного бюджету від бюджетів підприємств. Необхідними умовами ефективного функціонування фінансового менеджменту є: підприємницька діяльність; самофінансування; ринкове ціноутворення; ринок праці; ринок капіталів; чітка регламентованість державного регулювання діяльності підприємств, що ґрунтується на системі ринкового законодавства. Перш ніж розглянути принципи фінансового менеджменту, слід відзначити два важливих моменти його організації. По-перше, фінансовий менеджмент не обмежується рамками підприємства, а постійно взаємодіє з бюджетом, позабюджетними фондами, банками та страховими організаціями, інституціональними інвесторами. По-друге, фінансовий менеджмент перебуває під впливом таких загальних принципів управління, як планування, стимулювання, узгодження окремих елементів, варіативність, цільова спрямованість. До основних принципів фінансового менеджменту можна віднести: плановість та системність — планування матеріальних, трудових і фінансових ресурсів з метою забезпечення їх збалансованості, системність у розробці стратегії і тактики фінансування, в реалізації запланованих заходів; цільова спрямованість — орієнтація на цілі й завдання, які на цей момент ставить перед собою підприємство (підвищення рентабельності, зростання продуктивності праці, створення позитивного іміджу, запровадження інновацій, зміцнення конкурентних позицій на ринку, залучення матеріальних і фінансових ресурсів і т. д.); диверсифікованість капіталовкладень у двох аспектах: по-перше, інвестування грошових коштів у різні цінні папери, інвестиційні проекти; по-друге, створення багатопрофільних підприємств, що займаються різними видами підприємницької діяльності; стратегічна орієнтованість — орієнтація на стратегію довгострокового розвитку підприємства, знання та врахування стратегічних настанов конкурентів, випереджальне управління фінансами підприємства; варіативність — прогнозування різноманітних варіантів розвитку фінансової системи підприємства, пошук та обґрунтування альтернативних фінансових рішень.

7. Формування прибутку від операційної діяльності

Операційний прибуток — це прибуток від основної діяльності підприємства, тобто від виробництва і реалізації продукції, послуг, робіт. Управління операційним прибутком охоплює велику кількість трансакцій, які виконуються на різних етапах руху грошових коштів, що надійшли від реалізації продукції, послуг, робіт, і забезпечують отримання чистого прибутку. У зв'язку з цим ос повною метою управління прибутком є оптимізація грошових надходжень та витрат, виявлення резервів та їх мобілізація. Прибуток (збиток) від операційної діяльності розраховується у декілька етапів. На першому етапі визначається чистий дохід від реалізації продукції шляхом коригування доходів від реалізації на суму непрямих податків та інших вирахувань з доходу. На другому етапі отриманий результат коригується на собівартість реалізованої продукції. В результаті розраховується валовий прибуток або збиток від реалізації продукції. На третьому етапі валовий прибуток збільшується (зменшується) на суму іншого операційного прибутку (збитку), який отримується від реалізації інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій), операційної оренди активів, операційної курсової різниці, отримання штрафів, пені тощо. На четвертому етапі визначається прибуток (збиток) від операційної діяльності як різниця між результатом, отриманим на третьому етапі, та величиною адміністративних витрат і витрат на збут. Таким чином, на кожному етапі відповідна сума прибутку коригується на суму витрат згідно з табл. 5.1. Формування прибутку від основної діяльності перебуває під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Основними шляхами збільшення операційного прибутку є нарощування обсягів виробництва, зниження собівартості реалізованої продукції, розумна асортиментна політика, підвищення якості продукції. 8.методи фінансування інвестицій До основних методів фінансування інвестицій відносять: Повне самофінансування передбачає здійснення інвестування виключно за рахунок власних внутрішніх джерел. Але у зв'язку з обмеженістю внутрішніх фінансових ресурсів цей метод має обмежену сферу застосування і використовується для реалізації невеликих інвестиційних проектів, а також при фінансовому інвестуванні. Акціонування передбачає широкомасштабне залучення зовнішніх фінансових ресурсів шляхом емісії акцій підприємства. Як правило, цей метод фінансування інвестицій використовується для здійснення широкомасштабної модернізації виробничих потужностей, регіональної та товарної диверсифікації. В окремих випадках, коли ринкова ціна кредитних ресурсів є дуже високою, доцільно збільшувати частку акціонерного капіталу шляхом випуску додаткових акцій. Позикове фінансування використовується при інвестуванні капіталу в інвестиційні об'єкти з високою дохідністю і швидкою окупністю. За рахунок довгострокових банківських кредитів, як правило, покривається частина початкових капіталовкладень. Для підприємства вигідно, коли погашення суми основного боргу відкладається на стадію експлуатації. Короткострокові банківські кредити залучаються для створення товарно-матеріальних запасів, а комерційні кредити постачальників дозволяють прискорювати фінансовий цикл підприємства і зменшувати загальну потребу в інвестиційних ресурсах. Лізинг (оперативний, фінансовий, компенсаційний) використовується у випадках, коли власних фінансових ресурсів для придбання основних виробничих засобів недостатньо, або коли мова йде про інвестиції в проекти з невеликим життєвим циклом та високим рівнем змінюваності технологій. Найчастіше на практиці застосовується не один метод фінансування, а комбінація різних способів. Таке фінансування називається змішаним. Останнім часом у країнах з ринковою економікою великого поширення набув метод проектного фінансування. Це один зі способів позикового фінансування, за якого реальність отримання грошового потоку забезпечується шляхом виявлення і розподілу всього комплексу пов'язаних з проектом ризиків між його учасниками (підрядчиками, фінансовими організаціями-кредиторами, державними органами, постачальниками сировини, споживачами готової продукції) та ін. Залежно від того, яку частку ризику приймає на себе кредитор, виділяють три форми проектного фінансування: з повним регресом на позичальника, без будь-якого регресу, з обмеженим регресом. Під регресом розуміють вимогу погасити позичені гроші. У процесі розробки стратегії фінансування інвестицій важливо не просто визначити можливі джерела і методи фінансування, а й забезпечити оптимальну структуру інвестиційних ресурсів. При обґрунтуванні оптимальної структури інвестиційних ресурсів необхідно виходити з таких вимог: повна синхронізація надходження коштів з інвестиційними потребами підприємства (це означає, що в жодному періоді не повинно бути дефіциту інвестиційних ресурсів); забезпечення ефективного використання інвестиційних ресурсів (не повинно бути невикористаних коштів, а якщо тимчасово виникає надлишок вільних грошових коштів, їх необхідно вкладати у високоліквідні фінансові інструменти); необхідність зменшення загальної середньозваженої вартості капіталу, залученого в інвестиційний проект. За недотримання названих критеріїв у підприємства-інвестора можуть виникнути серйозні проблеми: уповільнення будівельно-монтажних робіт через дефіцит грошових коштів на стадії виробництва; необхідність залучення додаткових кредитів під високі проценти; зменшення обсягів поставок і недовикористання наявних виробничих потужностей на стадії експлуатації; низька ефективність інвестицій за високої середньозваженої ціни інвестованого капіталу та ін. В умовах постійної змінюваності факторів зовнішнього середовища з метою своєчасного коригування інвестиційних процесів потрібно здійснювати постійний моніторинг інвестиційної діяльності. До основних напрямків контролю з боку фінансового менеджера слід віднести: формування інвестиційних ресурсів та їх своєчасне розміщення в інвестиційні активи; виконання окремих етапів інвестиційного проекту; поточну ефективність інвестицій; оперативне управління інвестиційним портфелем та ін. Якщо в процесі контролю за ходом інвестиційних процесів виявляється неможливість їх нормалізації за допомогою управлінських заходів, приймається рішення про "вихід" з інвестиційної програми. Це може здійснюватися шляхом: відмови від реалізації інвестиційного проекту ще до початку будівельно-монтажних робіт; продажу об'єкта незавершеного будівництва, залучення додаткового пайового або акціонерного капіталу з метою зменшення частки інвестора; продажу окремих видів активів або всього інвестиційного об'єкта як цілісного майнового комплексу. У випадку інвестування коштів у фінансові інструменти аналогічний "вихід" може здійснюватися шляхом своєчасної конвертації фінансових інструментів у грошові активи з метою мінімізації подальших фінансових втрат інвестора. 9. Фінансові ризики підприємства

Фінансова діяльність підприємства пов’ язана з багатьма ризикам, степінь впливу яких на результати його діяльності значно підвищується з переходом до ринкової економіки. Ризики, що супроводжують цю діяльність, виділяють в окрему групу фінансових ризиків, що відіграють найбільш значиму роль в загальному “портфелі ризиків” підприємства. Збільшення степеня впливу фінансових ризиків на результати фінансової діяльності підприємства пов’ язано з швидкою зміною економічної ситуації в країні і кон’юнктури фінансового ринку, розширенням сфери фінансових відносин, появою нових фінансових технологій і інструментів. Ризик-це ймовірність виникнення збитків або недоотримання доходів у порівнянні з прогнозованим варіантом. Ризик –категорія ймовірнісна і його вимірюють як ймовірність певного рівня втрат. Ризик-рівень непевності настання будь-якого фінансового випадку. Фінансовий ризик. Виникає у сфері відносин підприємств з банками та іншими фінансовими інститутами. Вони зв’язані з ймовірністю втрат яких-небудь грошових сум або їх недоотриманням [4]. Фінансовий ризик є однією з найбільш складних категорій, яка пов’ язана з здійсненням господарської діяльності, якій властиві наступні основні характеристики: 1.економічна природа. Фінансовий ризик проявляється у сфері економічної діяльності підприємства, прямо пов ‘язаний з формуванням його прибутку і характеризується можливими економічними його збитками в процесі здійснення фінансової діяльності. З врахуванням перелічених економічних форм свого прояву фінансовий ризик характеризується як категорія економічна, що займає визначене місце в системі економічних категорій, пов’ язаних із здійсненням господарської діяльності. 2.об’єктивність прояву. Фінансовий ризик є об’ єктивним явищем в функціонуванні будь-якого підприємства; він супроводжує майже всі види фінансових операцій і всі напрямки його фінансової діяльності. 3.ймовірність реалізації. Проявляється в тому, що ризикова подія може як відбутися, так і ні в процесі здійснення фінансової діяльності підприємства.. 4.невизначенність наслідків. Фінансовий ризик може супроводжуватись, як суттєвими фінансовими втратами для підприємства, так і формуванням додаткових його доходів. 5.очікувані несприятливі наслідки. Це пов’язано з тим , що ряд негативних наслідків фінансового ризику визначають втрату не лише доходу, а й капіталу підприємства , що приводить його до банкрутства ( тобто до неминучих негативних наслідків для його діяльності ). 6.суб’єктивність оцінки.Рівень ризику носить суб’єктивний характер.Ця суб’єктивність, тобто нерівнозначність оцінки даного об’єктивного явища, визначається різним рівнем повноти і достовірності інформаційної бази, кваліфікації фінансових менеджерів, їх досвіду в сфере ризик- менеджменту та іншими факторами. 7.Варіабельность рівня.Перш за все фінансовий ризик змінюється в часі, тобто залежить від тривалості здійснення фінансової операції, так як фактор часу безпосередньо впливає на його рівень. Розглянуті характеристики категорії фінансового ризику дозволяють наступним чином сформулювати його поняття: Під фінансовим ризиком підприємства розуміється ймовірність винекнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрати доходу чи капіталу у ситуацій невизначенності умов здійснення його фінансової діяльності. Фінансові ризику класифікуються за такими основними ознаками: Мал. Характеристика основних видів фінансових ризиків підприємства.

*Ризик зниження фінансової стабільності (або ризик порушення рівноваги фінансового розвитку ) підприємства. Цей ризик генерується недосконалою структурою капіталу (використання великої частки позичених коштів ), що породжують незбалансування вхідних і вихідних грошових потоків підприємства по об’ємах. *Ризик неплатоспроможності (або ризик несбалансованої ліквідності ) підприємства.Цей ризик генерується зниженням рівня ліквідності оборотних активів, що породжують розбалансування вхідного і вихідного грошових потоків підприємства в часі. *Інвестиційний ризик. Він характеризує можливість виникнення фінансових втрат в процесі здійснення інвестиційної діяльності підприємства. У відповідності до видів цієї діяльності розділяють і види інвестиційного ризику – ризик реального інвестування і ризик фінансового інвестування. *Інфляційний ризик. Цей вид ризику характеризується можливістю обезцінення реальної вартості капіталу (у формі фінансових активів підприємства ) , а також очікуваних доходів від здійснення фінансових операцій в умовах інфляції. *Процентний ризик.Він полягає в непередбаченій зміні процентної ставки на фінансовому ринку (як депозитної, так і кредитної ).Причиною винекненн6я даного виду фінансового ризику є зміна кон’юнктури фінансового ринку під впливом державного регулювання, зростання чи спад пропозиції вільних грошових ресурсів та інші фактори. Негативні фінансові наслідки цього виду ризику проявляються в емісійній діяльності підприємства ( при емісії як акцій, так і облігацій ), в його дивідентній політиці , в короткострокових фінансових вкладеннях і деяких інших фінансових операціях. *Валютний ризик Даний вид ризику властивий підприємствам, що ведуть зовнішньо-економічну діяльність. Він проявляється в недоотриманні передбачених доходів в результаті безпосереднього впливу зміни обміного курсу іноземної валюти, що використовується в зовнішньо-економічних операціях підприємства,на очікувані грошові потоки від цих операцій . Так, імпортуючи сировину і матеріали, підприємство програє від підвищення обмінного курсу відповідної іноземної валюти по відношенні до національної. Зниження ж цього курсу визначає фінансові втрати підприємства при експорті готової продукції. *Депозитний ризик. Він відображає можливість неповернення депозитних вкладів (непогашення депозитних сертифікатив ). Він зустрічається досить рідко і пов’язаний з неправильною оцінкою і невдалим вибором комерційного банку для здійснення депозитних операцій підприємства. *Кредитний ризик.Він має місце у фінансовій діяльності підприємства при наданні ним товарного ( комерційного ) чи споживчого кредиту покупцям. Формою його прояву є ризик неплатежу чи несвоєчасного розрахунку за відпущену підприємством в кредит готову продукцію, а також перевищення розрахункового бюджету по інкасації боргу. *Податковий ризик. Цей вид фінансового ризику має ряд проявів: ймовірність введення нових видів податків і зборів на здійснення окремих аспектів господарської діяльності; можливості збільшення рівня ставок діючих податків і зборів; зміна строків і умов здійснення окремих податкових платежів; ймовірність відміни діючих податкових пільг у сфері господарської діяльності підприємства . *Структурний ризик. Цей вид ризику генерується неефективним фінансуванням поточних витрат підприємства, що обумовлюють високу питому вагу постійних витрат в загальній їх сумі . Високий коефіцієнт операційного левериджу при несприятливих змінах кон’юнктури товарного ринку і зниженні валового об’єму вхідного грошового потоку по операційній діяльності герерує значно більш високі темпи зниження суми чистого грошового потоку по цьому виду діяльності . *Криміногенний ризик.В сфері фінансової діяльності підприємства він проявляється у формі оголошення його партнерами фіктивного банкрутства ; підробки документів,що забезпечують незаконе привласнення сторонніми особами грошовіх та інших активів; викрадення окремих видів активів власним персоналомта інші. *Інші види ризиків. Ця група ризиків досить громіздка . До неї відносять ризики стихійних лих та інші аналогічні ”форс-мажорні ризики”, які можуть привести не лише до втрати передбачуваного доходу , але й частини активів підприємства ( основні засоби, запаси ТМЦ ),ризик несвоєчасного здійснення розрахунково-касових операцій; ризик емісійний та інші. 2.По характеризуючому об’єкту . виділяють наступні групи фінансових ризиків: *ризик окремої фінансової операції .Він характеризує в комплексі весь спектр видів фінансових ризиків, властиві певній фінансовій операції (наприклад, ризик властивий придбаню конкретної акції. *Ризик різних видів фінансової діяльності (наприклад, ризик інвестиційної чи кредитної діяльності підприємства). *Ризик фінансової діяльності підприємства в цілому.Комплекс різноманітних видів ризиків, властивих фінансовій діяльності підприємства, визначається специфікою організаційно-правової форми його діяльності, структурой капітала, складом активів співвідношенням постійних і змінних витрат. 3.По сокупності інструментів, що досліджуються фінансові ризики поділяються на наступні групи: *індивідуальний фінансовий ризик. Він характеризує сукупний ризик властивий, що окремим фінансовим інструментам; *портфельний фінансовий ризик.Він характеризує сукупний ризик, що властивий комплексу однофункціональних фінансових інструментів об’єднаних в портфель (наприклад, кредитний портфель підприємства, його інвестиційний портфель ). 4.За комплексністю дослідження виділяють наступні групи ризиків: *простий фінансовий ризик.Він характеризує вид фінансового ризику, який не розкладається на окремі його підвиди.Прикладом простого фінансового ризику є інфляційний ризик. *складний фінансовий ризик.Він характеризує вид фінансового ризику, що складається з комплексу його підвидів, що розглядаються.Прикладом складного фінансового ризику є ризик інвестиційний ( наприклад, ризик інвестиційного проекту ). 5.За джерелом виникнення виділяють наступні групи фінансових ризиків: *зовнішній, систематичний або ринковий ризик Цей ризик характерний для всіх учасників фінансової діяльності і всіх видів фінансових операцій. Він виникає при зміні окремих стадій економічного циклу, зміні кон’юнктури фінансового ринку та в інших аналогічних випадках на які підприємство в процесі своєї діяльності вплинути не може. До даної групи ризиків можуть бути віднесені інфляційний ризик, процентний ризик, валютний ризик, податковий ризик і частково інвестиційний ризик (при зміні макроекономічних умов інвестування ); *внутрішній, не систематичний або специфічний ризик Він може бути пов’язаний з некваліфікаційним фінансовим менеджментом, неефективною структурою активів і капіталу, недооцінки господарських партнерів, великою схильністю до ризикових фінансових операцій з високою нормою прибутку. 6.За фінансовими наслідками ризики поділяються на такі групи : *ризик, що спричиняє лише економічні втрати. При цьому виді ризику фінансові наслідки можуть бути лише негативними ( втрата доходу чи капіталу ; *ризик втраченої вигоди. Він характеризує ситуацію коли підприємство в силу об’єктивних і суб’єктивних причин, що склалися не може здійснити заплановану фінансову операцію (наприклад, при знижені кредитного рейтингу підприємство не може отримати необхідний кредит і використати ефект фінансового левериджу ). *ризик, що спричиняє як економічні втрати, так і додаткові доходи.Він пов’язаний зі здійсненням спекулятивних фінансових операцій. 7.За характером прояву у часі виділяють дві групи фінансових ризиків: *постійний фінансовий ризик.Він характерний для всього періоду здійснення фінансових операцій і пов’язаний з дією постій них факторів.Прикладом такого фінансового ризику є процентний ризик, валютний ризик. *тимчасовий фінансовий ризик.Він характеризує ризик, що носить перманентний характер і який виникає лише на окремих етапах здійснення фінансової операції.Прикладом такого виду фінансового ризику є ризик неплатоспроможностіефективно функціонуючого підприємства. 8.За рівнем фінансових втрат ризики поділяються на наступні групи: *допустимий фінансовий ризик.Він характеризує ризик фінансові втрати по якому не перевищують розрахункової суми прибутку по здійснюваній фінансовій операції; *критичний фінансовий ризик .Він характеризує ризик, фінансові втрати за яким не перевищують розрахункової суми валового доходу по здійснюваній фінансовій операції; *катострофічний фінансовий ризик.Він характеризує ризик фінансові втрати за яким визначаються частковою чи повною втратою власного капікалу. 9.За можливістю передбачення фінансові ризики поділяються на наступні дві групи: *прогнозований фінансовий ризик.Він характеризує ті види ризиків, які пов’язані з циклічним розвитком економіки, зміною стадій кон’юнктури фінансового ринку. *непрогнозований фінансовий ризик.Він характеризує види фінансових ризиків, які не можна передбачити. Прикладом таких ризиків є ризик форс-мажорної групи, податковий ризик. 10.За можливістю страхування фінансові ризики поділяють на такі дві групи: *фінансові ризики,які можна застрахувати. *фінансові ризики, які не страхуються.До них відносять ті їх види на які відсутні пропозиції відповідних страхових продуктів на страховому ринку[1].

10. Розрахунок майбутньої вартості грошового потоку методом компандування

У довгострокових фінансово-кредитних операціях, якщо відсотки не сплачуються одразу після їх нарахування, а додаються до суми боргу, використовується метод складних відсотків. При використанні цього методу база нарахування складних відсотків не залишається постійною — вона збільшується з кожним відрізком часу і процес нагромадження відбувається з прискоренням. Майбутня вартість доходу (FV) за формулою складних відсотків становитиме:   (4.5) де PV — початкова сума; п — кількість періодів, за які нараховуються відсотки; г — ставка відсотків.  Множник (1 + г)л називається коефіцієнтом майбутньої вартості і залежить від ставки, відсотка та числа років. Значення показника залежно від "г" і "/і" визначається за таблицями. На практиці складні відсотки нараховуються декілька разів протягом року (щомісяця, щоквартально). У цьому випадку використовується така формула:   (4.6) Дет — число разів нарахування відсотків протягом року. А сам процес збільшення початкової вартості за рахунок нарахованих складних відсотків називається компаундингом, або нарощуванням вартості. У фінансових розрахунках і в аналізі використовується поняття ефективна ставка відсотків, яка відображає реальний відносний дохід, який отримують у цілому за рік. Наприклад, щоб залучити вкладників, банк може застосувати номінальну відсоткову ставку, визначену на базі річної норми, але капіталізовану в більш короткі інтервали часу. Як наслідок отримуємо більш високу річну відсоткову ставку, яка називається ефективною відсотковою ставкою. Застосування ефективної відсоткової ставки зумовлено зростанням конкуренції між фінансовими установами і пошуками шляхів залучення вкладників через рекламування частої капіталізації відсотків. Ефективна відсоткова ставка використовується при визначенні вартості довгострокових облігаційних позик. За певних умов облігації можуть продаватись за ціною, нижчою за номінальну вартість, тобто з дисконтом. Це відбувається тоді, коли відсоткова ставка за облігаціями нижча за ринкову. В результаті продажу облігацій з дисконтом дохід за ними буде більший, ніж номінальна відсоткова ставка. Ефективна відсоткова ставка за облігаціями (геф) визначається за формулою: де Дн — річна сума доходу за облігаціями при фіксованій відсотковій ставці, грн.; З — знижка (дисконт) на облігаційну позику, грн.; п — кількість років, на які випущена облігаційна позика, років; ПВ — поточна вартість облігаційної позики; НВ — вартість облігаційної позики за номіналом. При укладенні фінансових угод часто передбачаються потоки грошових коштів, які надходять або відпливають в однакових розмірах через однакові інтервали часу. Наприклад, рентні платежі, платежі за облігаціями тощо. Надходження або платежі одного розміру, які здійснюються через однакові інтервали часу протягом визначеного періоду, називаються ануїтетами, або рентою. Рентні платежі можуть здійснюватись або в кінці, або на початку кожного періоду. В першому випадку має місце звичайна рента, а в другому — вексельна. На практиці найбільш вживаною є звичайна рента. Майбутня вартість звичайної ренти визначається за допомогою декурсивного методу розрахунку платежів, або методу пост-нумерандо. Якщо рентні платежі проводяться на початку кожного періоду, компаундування здійснюється антисипативним методом, або методом пренумерандо. У цьому випадку формула (4.10) модифікується: Множник формули (4.10) збільшується на додатково нарахований відсоток за один період і може бути представлений формулою Із формули (4.10) визначимо ануїтет: