4. Мовні групи при масових дитячих садках.

5. Логопедичний стаціонар - спеціальні лікувальні заклади, організовані при психоневрологічних лікарнях. Надають спеціазовану допомогу. Проводяться групові і індіввдуальні заняття. Методи роботи диференціюються з урахуванням характеру порушення.

Тема: «стерта дизартрія»

1. Характеристика дефекту при стертої дизартрії.

2. Диференційована діагностика стертої дизартрії.

3. Особливості корекційної роботи.

Література:

1. Л.В. Лопатіна. Прийоми обстеження дошкільнят зі стертою дизартрією і диференціація їх навчання. / В жури. «Дефектологія» № 2,1986,0.64-71.

2. Л.В.Лопатіна. Порушення мімічної мускулатури і артикуляційної моторики у дітей зі стертою дизартрією. / В сб, «Мовні порушення у дітей і дорослих»,-Л, 1987 »с.33-37.

3. Л.В.Лопатіна, Особливості прояву стертої форми дизартрії. / В сб «Тезіси.-доповідей VIII всесоюзних педагогічних читань». ~ М, 1988, з. 147.

4. В.В. Тарасун. Педагогічні нуги виявлення та усунення стертої дизартрії. -К *, Методичні рекомендації 1991р.

1) Стерта дизартрія - мовленнєвий розлад центральною характеру, що характеризується поєднанням множинних порушень моторної реалізації мовної діяльності (артикуляції, голосу, дихання, міміки, мелодико-інтонаційної сторони мовлення). Всі ці розлади виражені в нерізкій формі. Провідним симптомом при стертій дизартрії є стійке порушення фонетичної сторони мовлення, що викликає вторинне порушення фонематичного слуху, лексико-граматичної сторони мови (на це вказують Р.А. Белова-Давид, Н. Гуровец, Г.В.Маевская, А.Н.Мартинова ), При цьому розладі спостерігається різко виражена неврологічна симптоматика: парези окремих м'язових груп, що супроводжуються змазаністю, назалізацією, дисфонією, просодичними розладами, коротким і поверхневим диханням.

Г. Гуцман, М.Б. Едінова, О.В. Правдіна вказували на наявність у цих дітей легких паретичних явищ.

Дослідження Л.В. Лопатин показало, що більш ніж у половини дітей відзначаються відхилення у діяльності черепно-мозкових нервів: спостерігаються легкі гіперкінези порушення рівноваги, координації,, гіпотонічні і дистонічні розлади скелетної і мовної мускулатури - це обумовлено екстрапірамідною і мозочковою недостатністю. У цих дітей порушено, довільна увага, рухи мімічної та оральної мускулатури виконуються не в повному обсязі; це обумовлено лицьовою або оральною диспраксією.

Дефекти мовлення обумовлені кірковою дизартрією. У третини цих дітей спостерігаються змішана форма стертої дизартрії.

Неврологічні дослідження свідчать про незручності моторики, окорухової, асиметрії очних щілин, мозочкові розладах.

Характеристика звуковимови: у всіх дітей спостерігається порушення звуковимови, найбільш порушеними є наступні групи звуків:

1) свистячі - 100%;

2) шиплячі - 83%;

3) сонорні (л, р, р ') - 67% 54% 43%.

Переважають розлади вимови в групах акустично близьких звуків: свистячих і шиплячих. Поліморфні порушення вимови впливають на формування диференціації звуків,мовноруховий аналізатор гальмує процес формування сприйняття і слухового контролю усного мовлення, а це сприяє стійкому збереженню звуковимовних дефектів.

Особливо вираженими порушеннями є відхилення в артикуляційній моториці (статиці і динаміці артикуляційних рухів). Особливі труднощі у виконанні довільних рухів язиком, а також у виконанні динамічних рухів і одночасних рухів язиком і губами.

У цих дітей виявлена ​​неоднорідна структура дефекту: в одних переважають порушення моторних компонентів при відносній збереженості сприйняття мови; у інших - більш збережений рівень розвинена моторні компоненти при переважанні порушень сенсорного характеру. Також спостерігаються розлади просодичною сторони мовлення: у більшості дітей голос тихий, у частини дітей на тлі грудного регістра з'являється фальцет, іноді назалізованний. Вдих здійснюється з придихом, підняттям плечей (верхнеключове дихання). Мовлення - невиразне, дикція змазана, нечітка.

У дітей порушено самостійне відтворення інтонаційної структури речення.

Спостерігаються розлади загальної моторики: це виражається в труднощах виконання наступних завдань:

1) біг на повній ступні;

2) стрибки на двох ногах разом;

3) дії з м'ячем.

Спостерігаються порушення дрібної моторики, страждає точність, швидкість, координованість рухів.

Крім цього, відзначається порушення лексико - граматичної сторони мовлення: так у дітей I групи (до 10%) в достатній мірі сформоване експресивне мовлення, порушення звуковимови носять множинний характер, вони добре розуміють мовлення оточуючих, вміють змінювати слова за відмінками, родами; при цьому відчувають труднощі в утворенні слів, що позначають дитинчат тварин, у зв'язному мовлення спостерігаються двох і більше складання речень, характеризуються розгорнутуваністю. У всіх дітей розвинена здатність до диференціації звуків, достатній рівень сформованості звукового аналізу, фонематичених уявлень. У деяких відзначаються невеликі труднощі у визначенні місця приголосного в середині слова, складова структура слів не порушена.

У II групи дітей (41%), відзначалася задовільна збереженість експресивного мовлення: відзначались різного роду порушення по всім або більшості звуків, Порушення носять поліморфний характер (заміни, перекручування).

Розуміння мовлення задовільне, але активний словник більш бідний, ніж у дітей I групи. Вони відчувають труднощі в узагальненні понять, у виборі слів-антонімів, в підборі епітетів. Особливі труднощі спостерігаються при узгодженні іменників середнього роду з числівниками, вживання складних прийменників,утворення зменшувальної форми іменників.

В зв'язному мовленні переважають непоширені речення. Ці діти не можуть скласти розгорнуту розповідь по картинці, у них порушена слухова диференціація звуків, відзначаються труднощі у звуковому аналізі, відтворенні складової структури слів.

III група (40%) - характеризується незадовільною сформованістю експресивного мовлення (наявність множинних помилок або повна неможливість виконати завдання). Відзначаються поліморфні порушення: множинні заміни, перекручування, відсутність звуку. Характерні порушення вимови звуків різних фонетичних групп.

Активний словник не відповідає віку, рідко використовують непоширені в мовній практиці слова, не вміють підбирати узагальнюючі слова.

Більшість дітей задовільно розуміють поширені речення, складені за сюжетною картинкою, але у них спостерігається труднощі в розумінні співвідношень між окремими членами речення.

Порушення граматичного ладу мовлення виявляються в тому, що діти не можуть змінювати іменники за числами, не погоджують їх з прикметниками, числівниками в роді, відмінку, числі. Не можуть утворювати слова без допомоги логопеда та наочної опори, не можуть скласти зв'язну розповідь, у них не сформована слухова і вимовна диференціація звуків (свистячі - шиплячі, дзвінкі - глухі), відзначається недостатній рівень розвитку звукового аналізу, порушена складова структура слова і речення.

2) На практиці диференціальна діагностика проводиться в недостатній мірі, і часто ставиться неправильний діагноз «поліморфна дислалія».

Диференціальна діагностика стертої форми дизартрії і дислалії необхідна для виправдання більш довгих термінів роботи з цими дітьми і використання спеціальних методів корекційного впливу.

Насамперед необхідний ретельний збір і аналіз анамнестичних даних. Слід звернути увагу на розвиток дитини, в допологовому періоді: у таких дітей виявляється токсикоз вагітності, ГРЗ в I половині вагітності, хронічний туберкульоз легень, тяжкі шлунково-кишкові захворювання, хвороби печінки, захворювання сечостатевої системи, алкоголізм.

Аналіз попередніх вагітностей свідчить про викидні, мертвонароджень, частих абортах.

Натальной період: відзначається слабкістю родової діяльності матері загрозливою асфіксією плоду, швидкі стрімкі пологи, резус-несумісність крові матері і дитини (переливання не проводилося).

Постнатальний період: рухове занепокоєння, нестямний крик по 2-3 доби в перші місяці життя, що свідчить про гостре порушення мозкового кровообігу.

У процесі бесіди з матір'ю треба звернути увагу на те: «Чи одразу дитина взяла груди?» (Якщо не відразу, то це свідчить про парез артикуляційних м'язів і м'язів язика). У цих дітей відзначається деяка затримка локомоторних функцій і настановних рефлексів: тримати голову не можуть до 5-7 місяців, сидіти без опори починають з 8-9 місяців, ходити в 2-4 роки.

Звернути увагу на хвороби в ранньому дитинстві, на наявність судомних нападів при підвищенні температури (ураження ЦНС).

Крім того необхідно знати, що протікання дитячих інфекцій може ускладнюватися ураженням нервової системи (якщо важка форма, то хронічні ураженні).

Ранній розвиток мовлення у дітей зі стертою дизартрією характеризується нерівномірністю. У деяких дітей мовлення розвивається нормально, по часу появи перших слів і щодо подальшого становлення словника, однак характеризується нерозбірливістю, батьки не розуміють мовлення дитини, у дітей у зв'язку з цим з'являються невротичні реакції. У інших дітей - перші слова до кінця 1 року, але подальше поповнення словника і граматичної сторони йде уповільнено: фраза з'являється після 3-4 років. У третьої групи - перші слова і подальший розвиток мовлення йде зі значною затримкою. Пізніше розвиток моторної сфери цих дітей поєднується з боковим сигматизмом, може супроводжуватися заїканням.

Для вивчення і точної постанови діагнозу використовується спеціальна серія проб, що характеризує стан мовномоторної сфери (об'єм, точність, силу рухів). Для цього рекомендується проводити статичні і динамічні вправи; в основі яких лежить виконання диференційованих рухів органами мовного апарату і перевірка кінестетичної чутливості.

Вивчення мімічної мускулатури:

1. Наявність згладжені носогубної складки,

2. Змикання губ (щільне по всій лінії або з опусканням куточків).

3. Нахмурування і підняття брів.

4. Зажмурювання очей.

5. Почергове закриття, очей.

У цих дітей відзначаються утруднення у виконанні піднімання брів і в почерговому зажмурюванні очей (це свідчить про ураження лицьового нерва-VII пари).

Для вивчення моторики мовлення використовується проба М.Б. Ейдінова, О.В. Правдіной: висунути язик вперед, підняти вгору, облизати губи, зробити широким або вузьким. Утруднення свідчить про ураження під'язикового нерва.

Для визначення статичної координації мовних органів виконується ряд рухів (відкриваючи рот, одночасно підняти язик вгору),

Дослідження динамічної координації необхідно проводити в процесі мовленнєвої діяльності: дитині пред'являються картинки в назвах яких містяться контрольні звуки (з різною складовою структурою: одно, двох, трискладові). Дитина називає картинки відображено або самостійно, особлива увага приділяється вимові) то слів з 3 - 4 приголосними в збігах, типу: спортсмен, дитинство.

Диференціація рухів органів мовного апарату перевіряється пред'явленням дитині можливості виконати руху по інструкції (по наслідуванню) віддиференціювати рухи губ, язика, щелепи.

Приклади завдань:

а) притиснути кінчик язика до нижніх різців і подути на нього;

б) вдарити кінчиком язика по верхнім різцяім при нерухомій нижній щелепі.

Для диференціації мовно - губної і зубно – губної щілини і змички використовуються такі завдання: витягнути губи вперед і подути в щілину між губами; опустити кінчик язика, підняти його і притиснути до зубів.

Кінестетична чутливість: логопед за допомогою шпателя піднімає язик дитини вгору на верхню губу, опускає вниз, притискає до верхніх різців і відсуває всередину рота. Після цього дає завдання повторити ці рухи самостійно, спираючись на свої відчуття. При цьому враховується сила, легкість рухів, можливість переходу від одного руху до іншого. У дітей зі стертою формою дизартрії відзначається наступні труднощі:

- рухи виконуються в неповному обсязі, носять наближений характер, спостерігаються труднощі в розтягуванні губ;

- спостерігається напруженість всіх м'язів мовного апарату;

- виборча слабкість, млявість м'язів артикуляційного апарату;

- особлива трудність в разпластуванні язика;

- труднощі перебування і утримування положень язика і губ (особливо в піднятті і утримуванні язиканагорі), тремор язика;

- недифференційованість рухів язика в процесі вимови звуків: кінчика й спинки, смички і щілини;

- уповільнення темпу рухів;

- труднощі перемикання рухів;

- порушення динамічної координації рухів;

- при перевірці можливостей одночасного виконання рухів відзначаються деякі заміни рухів язика;

- іноді у дітей з'являються гіперкінези і швидке стомлення;

-у деяких - невелика слинотеча, бічна вимова свистячих звуків.

3) Логопедична корекція передбачає спільну роботу логопеда і вихователя. Основна мета - виправлення розладів звуковимови і вторинних нашарувань (фонематичних, лексико-граматичних порушень).

Система роботи над фонетичною стороною мовлення включає наступні розділи:

1) формування сприйняття усного мовлення;

2) розвиток дрібної моторики і рухливості артикуляційного апарату;

3) виховання правильної артикуляції порушених звуків і їх автоматизація;

4) формування інтонаційної виразності мовлення.

На першому етапі корекційного впливу у дітей формується сприйняття усного мовлення на фонетичному рівні. Це передбачає формування сприйняття усного мовлення в процесі імітації складів, розрізнення правильно й перекрученню вимовних звуків.

На другому етапі формується сприйняття усного мовлення на фонологічної рівні: у дітей коригується фонематичні сприйняття, вміння диференціювати фонеми і розвиток фонетичного аналізу і синтезу. Велика робота проводиться з розвитку дрібної моторики і моторики артикуляційного апарату.

Розвиток артикуляційної моторики у цих дітей здійснюється за двома напрямками: формування кінетичної і кінестетичний основи артикуляційних рухів. Важливе місце займає артикуляційна гімнастика (проводиться в ігровій формі), Артикуляційні вправи найрізноманітніші - «Жаби посміхаються», «Лопаточка», «Гойдалки», «Чисті зубки», «Індичата».

Логопедична робота передбачає специфічні вправи для впорядкування динамічної координації артикуляційних рухів:

1) повільне і чітке промовляння скоромовок, лічилок, фонетично складних слів зі збігом (використовуються тексти з великою кількістю дефектно вимовних звуків);

2) для розвитку тонких диференціювань використовується вправи

для розвитку кінестетичних відчуттів і аналізу:

а) знайомство з правильною артикуляцією звуків;

б) виділення даного звуку на тлі слова по його артикуляційним (не фонетичним) ознаками;

в) зіставлення слів за виділеними артикулем, а не фонем, при цьому необхідна артикулема повинна бути на початку слова, у цій позиції вона найкраще виділяється.

На першому етапі використовується зоровий аналізатор, в подальшому його роль зводиться до мінімуму.

У процесі розвитку кінестетичного аналізу в дітей виробляється артикуляція звуків, які погано вимовляються (рекомендації М.А. Савченко, Р.А. Юрової), розглянемо реалізацію цього принципу на матеріалі відпрацювання звуку «Ш».

Для виховання цього звуку необхідно:

а) відпрацювати рухи губ (особливо якщо є губно-зубних сигматизм);

б) виробити диференційовані руху кінчика язика;

в) виробити диференційовані рухи язика (кінчика й спинки для утворення щілини).

Для вироблення диференційовані рухів губ (по Е. Ф. Соботович) проводиться наступна робота: діти повинні усвідомлювати, що губи задіяні у вимові звуку «Ш». Спочатку використовується звуки «Б» і «П» в тексті, де вони часто повторюються: «Б.-б-б - зелені боби». У процесі повторення увага дітей звертаюється на те, що в їх вимови беруть участь губи, що вони щільно змикаються. Після цього пропонуються голосні А, Е. Потім робиться висновок, що при цих звуках губи розімкнуті, не працюють.

Згодом дітям пропонуються предметні картинки, назва яких починається з звуків Б, П, А, Е. Діти повинні вказати, при вимові яких слів губи зімкнуті або розімкнуті. Після цього вони самі придумують слова з даними звуками. Таким чином у логопатів виробляється свідома диференціація рухів губ в подальшому витягуванням їх вперед при вимові лабиалізованних голосних У, О.

Після чого відпрацьовується підйом кінчика язика вгору. Для цього використовуються правильно вимовні Т, Д, Н (передньоязикові, смичні), які вимовляються ізольовано, потім в словах, в текстах:

Та-та-га - гаряча плита

Да-да-да - в банку вода.

Увага звертається на те, що кінчик язика знаходиться у альвеол верхніх різців.

Після аналізуються звуки А, Е, склади, слова з ними (кінчик язика-внизу), а також предметні картинки зі звуками Т, Д, Н, Е, А. При цьому використовується опора на зоровий аналізатор.

Потім пропонуються вправи на розвиток рухів кінчика й спинки язика на матеріалі гласного А і Я (перед дзеркалом):

А-а-а – язик лежить внизу.

Я-я-я-спинка язика піднята.

Вимовляються слова, що починаються зі звуків А і Я, артикуляція їхніх аналізується, потім логопед знайомить дітей з правильною артикуляцією звука Ш (муляжі, профіль, правильне звучання), часто цей звук вимовляється без механічної допомоги.

При порушенні лексико - граматичного характеру цей бік мовлення розвивають на програмному матеріалі, здійснюється збагачення словника, підготовка до сприйняття різних тем. Особлива робота проводиться з підбору епітетів, синонімів.

На кожне заняття береться одна тема. Заняття будуються таким чином, щоб діти практично опановували словом (розуміли і використовували його). Для цього підбирається наочний матеріал. Велика роль приділяється розвитку дрібної моторики (систематично і планомірно). Використовуються різноманітні ігри та вправи, їх проводять логопед і вихователь, мовному матеріалі є вірші, потішки, які логопед занотовує у зошиті для домашніх завдань, указуючи на те, яким рухом пальців рук супроводжується вірш.

У роботі з дітьми-дизартриками велике місце займає розвиток інтонаційної виразності мовлення; послідовність в цій роботі:

- формується уявлення про інтонаційної виразності мовлення;

- формується інтонаційна виразність експресивного мовлення.

По-перше діти повинні усвідомити те, що на початку речення голос підвищується, а в кінці - знижується, між реченнями робиться пауза.

Розуміння інтонаційної виразності речення формується в процесі демонстрації логопедом зразків виразного мовлення (використовуються емоційно насичені невеликі оповідання, казки). Для закріплення – диригування дитиною в процесі виразного читання тексту логопедом: початок речення подьйом руки вгору, з поступовим опусканням до кінця. Відпрацьовуються й інші якості просодичної сторони промови: дихання, тембр).

Розвинуте правильного дихання передбачає:

1) вироблення дитиною відчуття руху діафрагми і м'язів живота. Спочатку відпрацьовується нижньо-діафрагмальне і грудно-черевне дихання, йде робота над подовженням видиху;

2) відпрацювання діафрагмального дихання без мовного супроводу;

3) супровід з вимовою звуків, приспівування голосних А, О, У, з інтонацією задоволення чи невдоволення.

Робота над голосом передбачає розвиток сили голосу - від гучного до середнього і тихого («Три ведмеді»). Виховання вміння варіювати висотою голосу (використання ігор-драматизації).

При відпрацюванні тембру голосу використовуються наступні прийоми:

- заспокійливий масаж, виховання гнучкого, впевненість звучання на матеріалі сонорних приголосних М, Н, з прийомами підвищення і пониження голосу, з паузами і без, мовними і співучими складами;

- відпрацьовуються різні види інтонацій: питальна, оклична, переконлива, наказова, запрошення, погрози, прохання.

На початковому етапі спираються на зразок логопеда, після-використовують відбита вимова за логопедом, потім-самостійне.

Відпрацьовуються логічні наголоси (виділення ударних слів), пауз, зміна темпу мовлення. Використовується драматизація, діалоги.

36