Тема: «характеристика загального мовного розвитку дитини, що страждає дизартрією»
1. Ранні ознаки мовних розладів у дітей з ДЦП.
2. Характеристика розвитку загальної і дрібної моторики.
3. Характеристика стану мовленнєвого розвитку у дітей-дизартриків:
а) фонетичної сторони;
б) лексико-граматичної сторони.
Література:
1. О.В.Правдіна «Логопедія», М; Просвещение, 1973 стр. 130-134.
2. І.І.Панченко, Л.А.Щербакова. Методика-педагогічна характеристика дітей з дизартричнимих і анартричними розладами, страждаючими ДЦП та особливості логопедичної роботи. У збірці «Порушення мовлення і голосу у дітей» / під. ред. С.С. Ляпідевського, С.Н. Шаховської. ~ М: Просвещение, 1975г. с. 17-42
1) У процесі збору анамнестичних даних необхідно звернути увагу на те, коли закричала дитина, як бере груди (активно; мляво), на який день став активно смоктати, чи були смоктальні рухи під час прикладання до грудей; на вагу, загальний стан дитини.
Звернути увагу на характер крику (монотонний, модульований). Для нормальної дитини при крику характерно наступні - короткий вдих і крик на тривалому видиху. При ДЦП: вдих і видих однаковий, крик однотонний.
Особлива увага приділяється характеру грудного вигодовування: дитина з ДЦП мляво смокче груди, нещільно захоплює сосок губами (молоко витікає з рота при смоктанні - це вказує на параліч лицьового нерва). Про це свідчить перетягування рота під час плачу, сміху на здорову сторону, якщо дитина в 3 місяці не реагує на знайомі обличчя, не відкриває рот при наближенні пляшечки, не виражає невдоволення криком, а в 4-5 місяців погано гулить і у нього немає гулящих звуків - це викликає підозру на ДЦП.
У таких дітей є гугнявий голос, плач з носовоювідтінком, виснажуються. Замість наростання плачу - його затухання, це говорить про псевдобульбарний параліч; у цих дітей спостерігається покашльовання при ссанні, а в 6-7 місяців дитина повільно їсть, погано ковтає пишу, не вміє клацати язиком, не висовує його з рота. Це свідчить о паралічі XII пари черепно-мозкових нервів.
2) У дітей з ДЦП відзначається порушення послідовності і темпу дозрівання рухових функцій, У нормі в 3 місяці дитина утримує голову, при ДЦП ~ до 2 році - 66% 3 році - 82%, до 4 році - 87%. Всі подальші етапи рухового плану затримані. Поворот на бік зі спини (в 4-5 місяців в нормі) при ДЦП - до 1 року ~ 27%; в нормі дитина сидить до 7 місяців, при ДЦП - 7-9 місяців тільки 7% решта дітей - до 1 року - 38% а 70% - до 3 років. Стояти дитина в нормі вміє в 9-10 місяців, при ДЦП - до року 4% до 3 років - 34%. Ходьба в нормі до 1 року при ДЦП ~ до 2 років 9% до 3 років 37%, до 4 років-53% Неправильне положення голови і відсутність її вільних рухів спостерігається у 86% з дизартрією.
У цих дітей розлади рухової функції вивчалося А.Г. Іпполітовою, яка виділила 3 групи по рівню сформуванню рухових навичок:
I група - характеризується важким ступенем ураження кінцівок (10-15%). Ці діти пересувалися за допомогою спеціальних пристосувань. Їхня хода нестійка, пересування по сходах з допомогою.
2 група - характеризується середнім ступенем ураження кінцівок (50-60%). Діти самостійно пересувалися в межах міста, оволодівали навичками самообслуговування в достатній мірі, але не в повному обсязі, для більшості потрібні спеціальні ортопедичні пристосування.
3 група - характеризується легким ступенем ураження кінцівок (25-40%). Діти опановували навичками самообслуговування в достатній мірі, але не достатньо диференційовано.
У50% дітей з ДЦП відзначається спастична диплегія - парез верхніх і нижніх кінцівок. До 25% дітей страждає геміпаретичною формою паралічу (правої або лівої половини тіла), до 20% - гіперкінетичною формою дизартрії, до 15% мають порушення рівноваги і координації рухів.
У цих дітей спостерігаються труднощі у формуванні маніпулятивної функції кистей рук; розлад функції захоплення предмета (5-6 місяців ця функція з'являється в нормі, при ДЦП до 1 року - у 17% до 2 році - у 46%). Також спостерігаються розлади дрібних рухів пальців рук - навички самообслуговування формуються з великим трудом.
У цих дітей порушено формування оптико-просторових відносин і схеми власного тіла
3) У дітей-дизартриків порушена моторика верхньої та нижньої частини обличчя - рух очей, брів, лице нерухоме, амімічне, маскоподібне.
Залежно від наявності паретичності, спастичності, гіперкінетичності у дітей відзначається різні порушення в артикуляції. У чистому вигляді та чи інша форма зустрічається рідко, частіше-в змішаних варіантах.
При паретичних спостерігається млявість, зменшення сили руху, сповільненість, виснаженість (будь-яке артикуляційний рух проводиться повільно, не доводиться до кінця: язик не доходить до нижніх зубів, не утримується довгостроково в певній позиції, повторний рух виконується з великим трудом, іноді його неможливо повторити) .
Характерна паретичність артикуляційної мускулатури і м'язів голосового та дихального апарату, м'язовий тонус знижується або незначно підвищений, відзначається амімія обличчя.
У цих дітей порушені довільні рухи: підняти язик, посміхнутися (вони не в змозі впоратися з виконанням дій по інструкції). Мимовільні рухи збережені і є основою
для розвитку рухливості м'язів мовного апарату.
У більшості дітей з псевдобульбарною дизартрією відзначається затримка мовного розвитку (мовлення розвивається з 5-6 років, лепет - до 1 року), після 1 року; та гуління і лепет характеризується бідністю звукових проявів, відсутністю інтонаційної виразності.
2) Характеристика фонетико-фонематичної сторони мовлення: обмеження рухливості артикуляційного апарату призводить до ускладнень в артикуляції звуків, причому при виражених формах дефекту вимова страждає в значній мірі, включаючи голосні і приголосні звуки. Для цих дітей характерно те, що голосні вимовляються неясно, особливо страждають голосні, що вимагають високого підйому спинки язика І, И, У), шиплячі і свистячі, Р, Л вимовляються дефектно або відсутні взагалі. В залежності від ураження різних м'язів може порушуватися вимова передньоязикових, губних, смичних, мовно-альвеолярних, піднебінно-мовних та інших звуків.
При дизартрії спостерігаються порушення м'язового тонусу в артикуляційному апараті, поєнуючі з паралічами і парезами м'язів язика. У цьому полягає причина дефектної звуковимови. Відзначається слабкість, виснаженість м'язів, у цих випадках жування ослаблене, рот напіввідкритий; відзначається гіперсалівація. При ураженні губних м'язів страждають губно-губні, губно-зубні звуки, відзначається обмеження рухливості м'язів м'якого піднебіння (гугнявість). Через ураження підкіркових відділів мозку відзначаються різні голосові розлади: голос тихий, погано модульований, з носовим відтінком.
Розлади просодичної сторони: загальна змазаність мовлення, нечітка вимова, порушення мелодики і темпу, нерівномірна розстановка пауз, ритмічних та динамічних наголосів, відсутне емоційно виразне мовлення (вона звучить монотонно, одноманітно, іноді носить запухающій характер, переходить у бурмотіння або шепіт).
Відзначається паретичность м'язів голосового апарату (м'язів гортані і зв'язок), страждає голосоутворення (дзвінкі оглушаются),
При мозочковій дизартрії голос то високий, то низький; відзначається асинхронність дихання і голосоутворення.
При наявності гіперкінезів в області міжреберних м'язів страждає дихання. При цьому язик випадає з рота, виникає зупинка в промові, виникають стогони і насильницькі крики. У момент вдиху діафрагма часто охоплюється судомою, тому замість її розслаблення відбувається напруга, що сильно порушує роговий видих.
Вторинно при дизартрії страждає фонематичний слух (через розлади звуковимови).
3) Лексична сторона мовлення; темп розвитку словника значно відстає від норми (перші слова в 2-2,5 року). Активний словник в надалі зростає повільно.
Структура мовного дефекту визначається локалізацією і патогенезом мозкового ураження. У одних не спостерігається грубих лексико-граматичних порушень і значних відхилень у формуванні фонематичного сприйняття. У інших - виразно проявляються елементи ОНР. У третіх - труднощі засвоєння мовної системи. Але, в цілому, у цих дітей відзначається недорозвинення активного словника, що обумовлюється бідністю запасу знань і уявлень про навколишній світ,недостатністю наявних понять про предмети.
Словник бідний, значно відстає від норми, складається зі слів, які позначають недоступні для діяльності предмети, явища, якості та властивості їх взаємини. Кількість слів, що позначають абстрактні відношення росте дуже повільно.
Переважають іменники, порівняно мало прикметників, дієслів і слів, що позначають наочно сприймані ознаки предметів, просторові сприйняття, тимчасові поняття, немає дієприкметників, дієприслівників. Мало слів, що позначають тактильно-дотикові уявлення про предмети. Це свідчить про тон що у дітей недостатній життєвий досвід; обмежені уявлення про навколишній світ. У промові дітей спостерігається стереотипність вживання одних і тих же слів (однієї групи), одноманітність в промові,
У дітей затримується формування предикативної функції мови: відзначається недостатнє оволодіння значеннями слів, їх смислових співвідношень. Слова, що мають пряме значення, сприймаються правильно, похідні - неадекватно. Розуміння слів не засвоюється поза контекстом.
Відзначається бідність використання різними варіантів слів, через що виникає вербальна парафазія (заміна іншими словами).
Граматичний лад, її порушення носить вторинний характер і обумовлений вагою самого дефекту. Характерні риси: в промові дітей переважають прості речення, кількість складних росте повільно. При їх побудові відзначається опускання окремих слів у реченні, порушується порядок слів, страждає узгодження в роді, числі, відмінку. Але при їх побудові відрізняється значна кількість помилок граматичного характеру, вираження союзного зв'язку не відповідає загальноприйнятій нормі.
У дітей є велика кількість граматичних помилок, слова вживаються в називному відмінку (замість знахідного відмінка з прийменником використовується прийменниковий або давальний відмінки). Вони тривалий час не розрізняють знахідний відмінок. Спостерігаються різноманітні помилки у використанні прийменників, невміння вживати керуючі слова, неправильне використання приставок.