Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. В яких творах викладені основні політичні ідеї княжої доби?

2. У чому відмінність між концепціями "богоугодного володаря" та "князівсь­кого одновладдя"?

3. Чим, за митрополитом Іларіоном, різняться між собою "закон" і "благодать"?

4. Яким, на думку Володимира Мономаха, має бути князь?

5. У якому творі розвинута ідея політичного об'єднання руських земель, припи­нення міжусобиць?

6. Кого із українських мислителів можна віднести до гуманістів?

7. Хто розробив "піраміду влади" і в чому її суть?

8. Які напрямки можна виділити у полемічній літературі?

9. За що П. Скарга критикував православну церкву?

10. Який внесок у розвиток Української політичної думки зробила Києво – Могилянська академія?

11. На які принципи опиралася конституція Пилипа Орлика?

12. Яким бачив М. Костомаров об’єднання слов’янських народів?

13. У чому суть політичної програми М. Драгоманова?

14. Які ідеологічні течії можна виділити в Українській політичній думці І половини ХХ ст.?

ТЕМА 8

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

Одним принципом громадянського суспільства є конк­ретна особа, яка с для себе як особлива ціль, як цілісність потреб і змішування природної необхідності та свавіл­ля, але особлива особа, яка істотно співвідноситься з іншою такою особливістю, так що колена з них утвер­джує свою значимість.

Г.В.Ф. Гегель, "Філософія права".

* Поняття громадянського суспільства • Історичні уявлення про громадянське суспільство * Особливості формування громадянського суспільства в Україні

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні вміти:

визначити поняття "громадянське суспільство";

виділити суттєві риси громадянського суспільства;

назвати основні інститути громадянського суспільства;

показати взаємозалежність громадянського суспільства та темпів еконо­мічного розвитку держави;

розкрити історичні уявлення про громадянське суспільство;

пояснити відмінність між масовим та громадянським суспільством;

окреслити особливості формування громадянського суспільства в Україні.

8.1. Поняття громадянського суспільства. Громадянське суспільство - це сукупність усіх громадян, їх вільних об'єднань та асоціацій, пов'я­заних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем сус­пільної свідомості та політичної культури, які перебувають за межами ре­гулювання держави, але охороняються та гарантуються нею.

Громадянське суспільство у політології, як правило, розглядають як соці­альне утворення, що протистоїть державі. Його можна розуміти як плю­ралізм і організацію інтересів незалежно від держави.

Громадянське суспільство відрізняється від суспільства загалом тим, що залучає громадян до колективних дій в суспільній сфері для вираження своїх інтересів, ідей, обміну інформацією, досягнення спільної мети, висування вимог до держави і закликів до відповідальності офіційних осіб. Воно ви­ступає посередником між приватною сферою життя людей та державою і об'­єднує величезне розмаїття формальних і неформальних організацій.

Є. Бистрицький вважає, що громадянське суспільство - "це сукупність окремих, незалежних особистостей (кожна з яких має свої власні потреби, приватний інтерес), у якій виокремлюються групи громадян на різноманіт­них засадах єднання, створюючи відповідні самоврядні угрупування". Осе­редки громадянського суспільства створюються для захисту приватних інте­ресів громадян, які пов'язані виключно необхідністю дотримання моральних та правових норм, правовими та культурними обмеженнями.

Найбільш суттєві риси громадянського суспільства зазначені в схемі 4.

Теорія громадянського суспільства ґрунтується на ідеї автономності та індивідуальної свободи громадян, невтручання держави в життя громадянсь­кого суспільства. Однак, саме держава має виступати гарантом прав люди­ни, створювати умови, які сприятимуть реалізації прав громадян, всебічно­му вияву їх ініціативи, здібностей. Державні органи реагують на запити і потреби соціальних груп, приймають нормативно-правові акти, слідкують за їх виконанням, запобігають появі та розвитку політичних конфліктів.

Говорити про громадянське суспільство можна лише з появою громадя­нина як самостійного суб'єкта, що усвідомлює себе індивідуальним членом суспільства, наділений певним комплексом прав і свобод, і в той же час несе відповідальність перед суспільством.

Зміст поняття "громадянське суспільство " включає сукупність неполітичних відносин у суспільстві, тобто економічні, духовно-моральні, релігійні, національні та ін. Громадянське суспільство виступає як сфера реалізації економічних, соціальних, етнонаціональних, культурних та інших громадсь­ких інтересів, які перебувають поза безпосередньою діяльністю держави, що опосередковує їх відносини з індивідами.

Демократичність політичного режиму визначається не в останню чергу тим, наскільки держава визнає автономне буття спільнот, тим, наскільки громадянське суспільство може вплинути на дії держави. Ідея громадянського суспільства дозволяє провести межу між політичним, офіційним та при­ватним життям громадян.

Суттєвою ознакою громадянського суспільства є плюралізм, різнома­ніття інтересів і пріоритетів, які виражають інтереси найрізноманітніших верств населення. Інститутами громадянського суспільства є церква, сім 'я, різні заклади освіти, приватна власність, засоби масової інформації, вироб­ничі спілки, добровільні громадські організації та об'єднання, у т. ч. і полі­тичні партії, які:

• є засобом самовираження індивідів, їх самоорганізації і самостійної реалі­зації ними власних інтересів;

• захищають інтереси певної групи в її протиборстві з іншими групами інте­ресів;

• зменшують деструктивну силу протистояння інтересів, впорядковують енер­гію людей, вводячи в організоване русло протести, вимоги, акції непокори;

> оберігають суспільну систему від хаосу і створюють сприятливі умови для функціонування демократичної влади;

>виступають гарантом непорушності особистісних прав громадян, дають їм впевненість у своїх силах, є опорою в їх можливому протистоянні з держа­вою (Див.: Вибори-98: партії й електорат у передвиборчий період. - Львів, 1998. - С. 67).

Підґрунтям і ознаками громадянського суспільства, на думку Р. Павленка та С. Рябова, є ринкова економіка з властивою їй багатоманітністю форм влас­ності, відкритою комунікацією, структурованістю суспільства, багато­партійність, не директивно сформована громадська думка і, найголовніше, вільна особистість з розвинутим почуттям громадянськості і власної гідності.

Політологічна сутність концепції громадянського суспільства полягає у виз­нанні того, що якісна структуризація суспільства (розрізнення верств за суттєви­ми ознаками їхнього буття) є засадою суспільно-політичної стабільності.

Розвиток громадянського суспільства як сфери деетатизованого приватного й диференційованого життя людей є важливим напрямком демократичної модер­нізації суспільства, умовою соціальної стабільності та національної безпеки. Сут­тєвими ознаками такого розвитку є становлення відкритого суспільства, роздер­жавлення приватного життя громадян, відокремлення його від казарменного офіціозу державної бюрократії, цінування багатоманітності форм його вияву.

Наріжним каменем ліберальної ідеології громадянського суспільства є виз­нання того, що держава існує перш за все для того, щоб захищати особисту свободу й власність, здобуту власною ж працею людей; вона повинна діяти тільки у чітко окреслених межах, вихід за які може призвести до громадянської непокори. Характер взаємодії держави і громадянського суспільства значною мірою визначає стан суспільної стабільності й безпеки. Громадянське суспіль­ство потребує існування правової держави як своєї передумови. Разом з тим, тільки розвинуте, стабільне громадянське суспільство уможливлює утворення правової держави, є основою стабільного демократичного політичного режи­му й авторитетної влади.

8.2. Історичні уявлення про громадянське суспільство. Поняття "грома­дянське суспільство "сягає своїм корінням античних часів (ідея "поліса" Платона, "societas civilis" Цицерона). Але мислителі тих часів під громадянським суспільством, по-суті, розуміли політичну державу, яка поєднувала у собі такі найважливіші сфери суспільства, як сім'я, релігія, освіта, культура та ін.

Такий підхід залишався незмінним аж до XVIII ст. Навіть мислителі Нового часу користувалися словами "громадянське суспільство" і "держава" як сино­німами. Але перехід від Середньовіччя до Нового часу ознаменувався відок­ремленням громадянського суспільства від держави. Епоха Відродження сфор­мувала переконання у тому, що надмірно розширена сфера впливу держави стримує творчий, вільний розвиток особи і заважає її вільному волевиявленню. Ідею протистояння держави і громадянського суспільства розвивали у своїх працях Т. Спенс, X. Ходжскін, Т. Пейн.

Проте існувала група дослідників (/. Бенталі, Л. фон Штейн, Г. Гегель та ін.), які обґрунтовували необхідність більш жорсткого державного регулювання і контролю, звертаючи увагу на надмірну свободу громадянського суспільства, що є джерелом конфліктів.

Головна заслуга у розробці концепції громадянського суспільства належить Г. Гегелю, який розглядав цей феномен як особливу стадію в діалективному русі

від сім'ї до держави в складному процесі історичної трансформації від Серед­ньовіччя до Нового часу. На думку Гегеля, громадянське суспільство - це ком­плекс приватних осіб, класів, груп, інститутів, взаємодія яких регулюється цивільним правом, і які прямо не залежать від політичної держави. Грома­дянське суспільство характеризується системою потреб, правосуддям, поліцією і корпораціями. Воно спирається на приватну власність, загальну рівність лю­дей і виникає одночасно з буржуазним ладом. У трактуванні Гегеля, грома­дянське суспільство постає як опосередкована працею система потреб, яка грунтується на системі приватної власності і всезагальній рівності.

Марксисти вважали, що політична держава віддзеркалює політичний інте­рес, а громадянське суспільство - приватний інтерес. Вони зводили структуру громадянського суспільства до сфери праці, виробництва та обміну. К. Маркс наголошував, що громадянське суспільство - не одноманітне утворення, а бага­торівнева система, яка має свої сфери і частини з певною підпорядкованістю од­них іншим. Марксисти розглядали взаємини між державою і громадянським сус­пільством як відносини між публічною владою та індивідуальною свободою.

8.3. Особливості формування громадянського суспільства в Україні. Тео­ретичною базою з'ясування цього питання є положення Основного Закону Ук­раїни, не дивлячись на відсутність в його тексті самого терміна "громадянське суспільство". В Україні сьогодні відбувається поступовий процес становлення громадянського суспільства, який ще дуже далекий від завершення. Необхід­но зазначити, що в якійсь мірі громадянське суспільство існувало у нашій дер­жаві і за радянських часів, але у тоталітарному суспільстві сфера приватного життя людей підпорядковувалася державі, скорочувалася до масштабів "ку­хонного" вільнодумства.

В Україні сформовані органи влади різного рівня, але громадянське суспільство характеризує не лише наявність "владної піраміди", але й ефективність її функці­онування, чого на практиці у нашій державі не спостерігається. Чисельні міністер­ства, відомства, комітети, підкомітети, комісії і т. д. поки що демонструють неспро­можність вивести країну із системної кризи, а тому зрозумілим є динамічний процес відчуження громадян від держави, влади і політики. За висновками вітчизняних політологів і соціологів, Україна є лідером серед постсоціалістичних європейсь­ких держав за рівнем недовіри населення владним структурам.

Для громадянського суспільства характерна система представництва інте­ресів різних груп населення у вигляді об'єднань громадян. В умовах громадянсь­кого суспільства партії виражають інтереси та формулюють політичні пріорите­ти певних соціальних груп. На сьогодні політичні партії не достатньо сприяють належному встановленню каналів зв'язку між державою і громадянами. Чи­мало партій - особливо під час виборчих кампаній - намагаються показати себе представниками інтересів не певних соціальних груп, а всього народу, що є популістським недалекоглядним кроком.

Нерозвиненість громадянського суспільства в Україні простежується у за­грозливо низькому рівні залученості громадян до організованої громадсько-політичної діяльності і дуже низькому рівні політичної ефективності (оцінка суб'єктом своєї змоги впливати на політичні події та рішення), що пов'язано із слабким розвитком правової системи у державі і правової свідомості у людей.

Для становлення громадянського суспільства в Україні необхідною є рест­руктуризація українського суспільства. До тенденцій трансформації соціальної структури нашої держави можна віднести фактичну відсутність середнього кла­су й значного поступу в його формуванні, люмпенізацію численних верств насе­лення, появу нових власників, поляризацію багатства і бідності, збереження старою номенклатурою своїх позицій. Понад 85 відсотків населення України займає положення нижче середнього класу й існує в умовах крайньої невизначе­ності та невпевненості. Через несформованість середнього класу, розшаруван­ня суспільства на багатих і бідних переважає принцип сили, а не принцип права, хоча повсюдно декларується намір побудови правової держави.

Чинниками формування в Україні громадянського суспільства є вільні та альтернативні політичні вибори, референдуми, незалежні (насамперед, від органів влади) засоби масової інформації, розвиток місцевого самоврядуван­ня, політичні партії, здатні репрезентувати групові інтереси, наявність ринко­вих відносин і економічного плюралізму.

Отже, підсумовуючи, можна констатувати, що ті елементи громадянського суспільства, які існують на Заході, можуть проявитися в Україні при кардиналь­ному зрушенні в економіці, політичній структуризації українського суспільства, незаангажованості українських мас-медіа. Формування громадянського сус­пільства є необхідною умовою переходу до ринку і правової державності.