Тема 6 • Основні віхи політичної думки і половини XX ст. • Розвиток світової політичної думки після 2-ї світової війни

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні вміти:

визначати домінуючі методології в політичній науці кінця XIX- початку XX ст. ст.;

виділити основні проблеми, які аналізувалися в першій чверті XX ст;

охарактеризувати розвиток політології у повоєнні роки;

пояснити основні сучасні політичні концепції.

Ключові поняття та терміни • позитивізм • концепція тоталітаризму • неопозитивізм • систематизм • логічний позитивізм • концепція суспільно - політичної модернізації • філософія аналізу • верифікація • типи модернізації • глобалізація • солідаризм • політична трансформація • поведінкова політологія • глобальний капіталізм • атомізоване суспільство • біхевіоризм

6.1. Основні віхи політичної думки І половини XX ст. Наприкінці XIX - на початку XX ст. ст. домінуючою методологією у політичній науці був по­зитивізм, принципи якого були сформульовані О. Контом, Г. Спенсером, Е. Дюркгеймом. Розвиток науково-технічного прогресу, політичні, соціаль­но-економічні перетворення призвели до кризи позитивізму, на зміну якому на початку 20-х рр. XX ст. формується неопозитивізм, формами якого були логічний позитивізм, філософія аналізу, такі принципи як біхевіоризм, вери­фікація, кількісний об'єктивізм та ін.

У 20-х рр. XX ст. дослідники перейшли від вивчення управлінських і загаль­нотеоретичних питань до з'ясування відносин суспільства з державним меха­нізмом та дослідження громадської думки. У першій чверті XX ст. сформовано інтелектуальну основу для розвитку поведінкової політології. Зокрема, відміти­мо сформульовану У. Ліппманом концепцію громадської думки, концепцію солідаризму Л. Дюгі, теорії еліт Г. Моски та В. Парето, дослідження політичних партій Р. Міхельса та М. Острогорського, теорію панування М. Вебера. Знач­ний внесок у розвиток політичної думки першої чверті XX ст. зробив А. Бентлі, обґрунтувавши й пояснивши систему політичного плюралізму в демократич­ному суспільстві на основі аналізу поведінкових аспектів політики.

"[...] У перші десятиліття XX ст. поняття "наукового" пізнання політики набуло глибшого змісту. Такі видатні представники європейської політичної науки, як Конт, Мілль, Токвіль, Маркс, Спенсер, Ве­бер, Дюркгейм, Парето, Міхельс, Моска, Острогорський, Брайс та ін. заклали - чи закладали - основи для розвитку політичної соціологи, антропологи і психо­логи, дякуючи яким дослідження політичних процесів набуло усвідомлений характер. Емпі­ричний розгляд владних і політичних процесів проклав собі шлях і в американські універси­тети, де в ті десятиліття методологічно політика вивчалася в основному на базі юридич­них, філософських й історичних дисциплін. Заслуга чиказької школи політичної науки (20-40-і рр.) - в обґрунтуванні її представниками на прикладах конкретних емпіричних досліджень тої обставини, що істинний розвиток політичного знання можливий за допомогою стратегії міждисциплінарних досліджень із застосуванням кількісних методологій і за рахунок орга­нізованої підтримки наукових розробок [...]. Заснована Мерріамом у 20-і рр. нашого століття (XX- від авт.) школа, де працювали багато його учнів, зробила значний крок у підвищенні вимогливості до якості емпіричних досліджень, переконливості їх висновків і у введенні інституціонального виміру у вивчення політичних проблем."

Г.Алмонд, "Політична наука: історія дисципліни".

Розвиток політичної науки у 20-30-х рр. пішов кількома шляхами. В од­них державах (СРСР, Німеччина, Італія, Іспанія) вона стала елементом іде­ології та пропаганди. У інших, наприклад у США, політологія перетвори­лася на поведінкову науку, спрямовану на вивчення мотивів і чинників, що впливають на політичну поведінку людей.